ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ LOGO План 1 Визначення

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ LOGO

План 1 Визначення, мета, завдання та класифікація ЗКТ 2 Традиційні ЗКТ 3 Новітні ЗКТ. 5

Зовнішньополітичні комунікативні технології v. Зовнішньополітичні комунікативні технології – системний процес обміну інформаційними потоками на міжнародному рівні, призначений забезпечити формування та підтримання міжнародного іміджу держави й просування її національних інтересів.

Зовнішньополітичні комунікативні технології 3 КТ забезпечують 3 КТ vполітичну систему міжнародних відносин, vоперативне реагування на зміну ситуації, vпрогнозування розвитку подій на основі аналізу інформаційних масивів, vадекватний вплив на небажані зміни.

Класифікація ЗКТ v за методами впливу (психологічні, інформаційно-технологічні, соціальні, соціокультурні тощо) v за інтенсивністю впливу (слабоінтенсивні та гіперінтенсивні) v за функціональністю (спрям. на радикальні зміни у свідомості або на формування сприятливого контексту для можливих майбутніх дій) v за характером впливу (технології прямого та непрямого впливу) v за спрямованістю (контентні та фонові)

v Комунікація розглядається: § як засіб зв'язку будь-яких об'єктів матеріального чи духовного світу; § як спілкування, передача інформації від людини до людини або від одного соціального суб'єкта до іншого (соціальна інформація); § як передача інформації від однієї системи до іншої з використанням спеціальних матеріальних носіїв. v Комунікація — інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об’єктом

v Сучасна наука виділяє сім складових комунікації: § § § § суб'єкти комунікації засоби комунікації предмет комунікації ефекти комунікації бар'єри комунікації зворотний зв'язок середовище комунікації

Лінійна модель комунікації S P Інтеракціоністська модель комунікації S 1 S 2

v Суб'єкти комунікації - це активні учасники комунікаційного процесу: § джерело інформації - це творець інформації, той, хто створює повідомлення. § комунікатор, адресант - той, хто передає інформацію • аніматор – той, хто озвучує створений кимсь текст повідомлення (це, наприклад, диктор телебачення, радіо) • автор – той, хто складає повідомлення, обирає, що і як сказати (наприклад, журналіст, письменник і т. д. ). • принципал (“винуватець”) – той, чиї позиції викладені в певному повідомленні. § реципієнт, комунікант, адресат - той, хто отримує інформацію.

v Засоби комунікації - це те, завдяки чому стає можливою передача інформації. § код, що використовується для передачі інформації в знаковій формі (мова, символи, знаки тощо). § канал, яким передається повідомлення (усне мовлення, письмо, газета, радіо тощо) або отримується нова інформація людиною. v Предмет комунікації – повідомлення, що містить необхідну інформацію.

v Бар'єри комунікації - це певні перешкоди, які заважають контакту між комунікатором і комунікантом, адекватному прийому, розумінню та засвоєнню повідомлення в процесі комунікації (технічні, психофізіологічні, семантичні, психологічні, соціальні, культурні). v Ефект(и) комунікації - виражені в поведінці, у внутрішньому стані чи у відносинах суб'єктів комунікації наслідки комунікативної діяльності (зміни в знаннях комуніканта; зміни установок реципієнта; зміна поведінки).

v Комунікативне середовище – це середовище, у якому відбувається комунікативний процес. v Середовище містить такі складові: § соціальні елементи - людей, соціальні спільності, соціальні організації та інститути, § фізичні - приміщення, рівень шуму тощо.

Форми соціальної комунікації v За особливостями каналів комунікації розрізняють такі форми комунікації: § безпосередня (особиста розмова двох людей); § технічно опосередкована (телефонна розмова двох людей, опосередкована за допомогою комп'ютера тощо); § соціально опосередкована (передача культурних цінностей від одного до іншого покоління, наприклад, комунікація викладача та студента).

v За особливостями кодування та декодування: § вербальна комунікація (здійснюється за допомогою такої знакової системи, як людська мова, тобто слів); § невербальна комунікація (здійснюється за допомогою інших знаків (усі, окрім вербальних), зокрема оптико-кінетичні, візуальні, організація простору та часу тощо); § синтетична комунікація, котра є сполученням вербальної та невербальної комунікації

v За направленістю комунікативних сигналів розрізняють такі види комунікації: § аксіальна (сигнали направлені одиничним приймачам інформації, окремим реципієнтам) та ретіальна (сигнали спрямовані великій кількості вірогідних адресатів) комунікація; § зовнішня (між організацією (соціальною системою) та зовнішнім середовищем) та внутрішня (в межах певної організації або соціальної системи) комунікація; § горизонтальна (між суб'єктами з однаковим соціальним статусом) та вертикальна (суб'єктами з різними соціальними статусами (уряд - громадянин, керівник - підлеглі) комунікація.

v За соціальною організацією розрізняють кілька різних форм комунікації: § формальну та неформальну; § інституційну та стихійну; § односторонню та двосторонню.

v Масова комунікація – це ретіальна форма комунікації, яка здійснюється на основі використання технічних засобів і охоплює велику кількість вірогідних адресатів, реципієнтів, оскільки пов’язана з передачею масової інформації, яка зорієнтована на великі групи людей. Вона, як правило, здійснюється в інституційній формі – її комунікаторами є певні установи та організації (видавництва, агентства, служби ПР тощо) v Характерними ознаками масової комунікації є: § публічність, яка досягається тим, що технічні засоби роблять інформацію доступною для великих груп людей; § швидкість передачі інформації, що забезпечується різноманітними технічними засобами; § скороминучий характер інформації, пов’язаний зі швидкою зміною повідомлень, подій, які цікавлять людей.

v Міжнародна комунікація - це різні аспекти відносин шляхом обміну інформацією між національними, етнічними, культурними або по-іншому ідентифікованими групами або спільнотами, як на міждержавному, так і на внутрішньодержавному рівнях. Такі відносини завжди реалізуються в публічній сфері та часто пов'язані з процесами формування нації та створення колективної ідентичності.

Типи аудиторії v Під громадськістю ( «активна аудиторія» ) потрібно розуміти будь-яку групу осіб, яка за певних обставин об’єднується навколо конкретних спільних інтересів та переживань. v Внутрішня аудиторія тлумачиться як будь-які групи осіб, які належать до однієї країни; а зовнішня (закордонна) аудиторія – групи осіб з інших країн або світова громадськість. v Під цільовими групами розуміють групи осіб, які об’єднані характерними спільними ознаками, і на які розрахована розміщена на веб-сайті зовнішньополітичних установ інформація. v Дослідження громадської думки, встановлення цільових груп, з якими працює зовнішньополітичне відомство, визначення характеру впливу інформації на громадськість уможливлюють ефективне використання ІКТ у зовнішньополітичній діяльності.

Зовнішньополітичні комунікативні технології ЗКТ Традиційні інформ. -аналітична робота департаментів зовн. -політ. відомства д-ви, дип. заходи дип. представництв в інших д-вах Новітні медіа та мережевими технології, засоби ПР, бренду та культурної політики

Забезпечення переваг для країни на міжнародному рівні, що передбачає: v створення атмосфери довіри v робота з цільовими групами v забезпечення політичних цілей засобами «м’якої дипломатії»

Традиційні зовнішньополітичні комунікативні технології

Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичної діяльності – робота, спрямована на формування інформаційного середовища підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень щодо стратегії і тактики реалізації зовнішньополітичного курсу країни, наявних для цього ресурсів, організаційних форм і технологічних прийомів, які необхідні для його здійснення, а також умов безпосередньої реалізації тощо.

v Зовнішньополітичні комунікації на рівні держави мають відповідати як внутрішній, так і зовнішній ситуації і забезпечувати національні інтереси в міжнародному співтоваристві.

v Мета інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичної діяльності - реалізація національних інтересів держави на міжнародній арені різними комунікаційними стратегіями. v Посилення інформаційної складової зовнішньої політики відзначають усі провідні країни світу, створюючи для цього спеціалізовані відомства, установи і департаменти, системи і мережі, які поширюють об’єктивну та неупереджену інформацію за різними напрямками міжнародних відносин.

Основні принципи організації інформаційноаналітичного забезпечення зовнішньої політики реалізуються v урядовими структурами, v дипломатичними представництвами та v торговельно-економічними місіями.

Завдання інформаційного забезпечення : v спрямування інформаційних потоків у міжнародне співтовариство, які формують політичні позиції суб’єктів міжнародних відносин та думку світової громадськості у напрямку позитивного сприйняття зовнішньої політики країни, створювали сприятливі умови для реалізації цієї політики, підтримання авторитету країни на міжнародній арені. v роз’яснення основ зовнішньої політики і пропаганда її правильності для вітчизняної громадськості; v формування світової думки у напрямку сприйняття зовнішньої політики; v створення відповідного іміджу держави у міжнародних інформаційних потоках; v використання ІКТ, зокрема, Інтернету, для реалізації зовнішньополітичних інтересів.

Рівні інформаційно-аналітичної діяльності в МВ Рівні Інформаційний рівень Аналітичний рівень www. themegallery. com

Інформаційний рівень На інформаційному рівні здійснюється пошук, збиранні з різних джерел (офіційних, оперативних, ЗМІ та ін. ) матеріалів з питань міжнародних відносин і зовнішньої політики, їх збереження, накопичення, обробка та поширення.

Інформаційний рівень Інструменти ЗКТ v Канали обміну дипломатичною інформацією v Мережа Інтернет та її послуги v Сфера мас-медіа, канали мас-медіа v Офіційні дипломатичні заходи v Неформальні комунікації

Інформаційний рівень v Інформаційна діяльність зовнішньополітичних відомств базується на відкритих джерелах інформації, здійснюється через моніторинг друкованих ЗМІ, телебачення, радіо, електронних видань, дослідження громадської думки, аналіз звернень та листів; передбачає пошук, збирання та аналіз інформації за різними напрямами.

Інформаційний рівень v Інформаційна діяльність у сфері зовнішньої політики визначає формування інформаційних масивів з різнотематичним контентом: загальний, дипломатичний, політичний, економічний, суспільний, культурний, засоби зв’язку і транспорту, військовий.

Інформаційний рівень v загальний: історичний нарис, країнознавчі характеристики, топографічні та гідрографічні особливості, адміністративно-територіальний устрій, національна символіка тощо; v дипломатичний: основні напрями зовнішньої політики, особовий склад та діяльність зовнішньополітичних відомств, специфіка ведення дипломатії, переговорів та особливості дипломатичного протоколу;

Інформаційний рівень v політичний: політична ідеологія, особливості політичної культури та традицій, дані про політичних діячів, політичні установи і політичні системи, політичні партії, виборчі системи, національні меншини, можливі конфліктні ситуації, притаманні усім політичним системам; v суспільний: національний склад, класи і соціальні групи, історичні фактори, перепис населення, загальні риси психічного складу народу, соціальне законодавство, матеріали про всі прошарки населення та їх взаємодію;

Інформаційний рівень v економічний: стан фінансів і фінансова політика, грошова система та грошовий обіг, торгівля і торгівельна політика, політика цін і ціноутворення, промисловість і технологічні процеси, сировина та енергетичні ресурси, корисні копалини та видобувна промисловість, сільське господарство: аграрна політика, фінансування, особливості сільського населення тощо; v культурний: заклади, ідейний рівень розвитку, мистецтво і наука, література, віросповідання, телерадіомовлення, преса, кіно тощо;

Інформаційний рівень v засоби зв’язку і транспорту: телефон, телеграф, інформаційно-комунікаційні технології; залізниці, річковий і морський транспорт, способи і маршрути наземних транспортних перевезень, шляхи і шляхосполучення, авіація, організація, особовий склад; v військовий: доктрини наступу та оборони, військові плани, стратегічні ідеї і тактичні принципи, організація збройних сил, установи, індустріальна база, організація управління, командний склад, матеріальна база, моральний стан війська.

Аналітичний рівень На аналітичному рівні інформація узагальнюється, класифікується, робиться її аналіз, розробляються висновків, пропозиції, рекомендації та прогнози, тобто здійснюються аналітичні дослідження і розробки.

Аналітичні документи (1) v Аналітичні документи – матеріали (звіти), які містять результати аналітичних досліджень та розробок. v Огляд – систематизація і узагальнення явищ і подій, які мають враховуватися прийнятті рішень. v Довідка – структуроване викладення конкретного питання (проблеми) з її оцінкою. v Доповідь – структурований виклад матеріалу щодо конкретної актуальної події з прогнозом розвитку та пропозиціями заходів, які мають бути запроваджені. Щодо конкретного питання чи події пишеться окрема довідка/доповідь.

Аналітичні документи (2) v Записка – систематизований виклад узагальнень високого рівня з проблематики досліджень (зокрема, щодо наявних викликів, загроз, потенційних вигод тощо) з подальшою їх деталізацією, оцінкою даних, що покладені в основу висновків, іншими поясненнями; при необхідності містить прогноз розвитку подій; потребує обов’язкового відпрацювання пропозиції щодо шляхів вирішення проблем, у випадку невизначеності – пропозиції щодо альтернатив вирішення з оцінкою ризиків, позитивних та негативних наслідків їх впровадження (записка готується по кожному конкретному узагальненню найвищого рівня що вимагає запровадження цілісного комплексу заходів).

Інформаційні та аналітичні документи, що готуються диппредставництвами v Річний звіт про роботу v Політичний лист v Інформаційний лист v Довідка v Інформації v Огляд преси, перебіг подій, медіамоніторинг v Записи бесіди v Записи ділової бесіди v Політична характеристика v Прес-реліз v Шифртелеграми

Інформаційно-роз’яснювальна робота v Інформаційно-роз’яснювальна робота – система політичних, суспільних, інформаційних, культурологічних та організаційних заходів, спрямованих на поширення за кордоном інформації про країну, її історію та культуру, основи та сучасний стан внутрішньої й міжнародної політики, місце і роль в світовому співтоваристві.

Інформаційно-роз’яснювальна робота v Інформаційно-роз’яснювальна робота має два вектори спрямування: на внутрішню і зовнішню громадськість, а саме уряди й державні заклади іноземних держав, вітчизняні та зарубіжні громадські й політичні організації, засоби масової інформації, підприємницькі та фінансові структури тощо. v Ефективність інформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності є одним із основних показників роботи закордонних установ та відповідних підрозділів міністерства.

Прес-служба v Прес-служба – структурний підрозділ, на який покладено завдання на систематичній основі забезпечувати ефективний зв’язок із засобами масової інформації (ЗМІ) й надавати їм вичерпну, своєчасну та достовірну інформацію про поточну діяльність, рішення та плани організації, установи, закладу чи іншого відомства. Пресслужба може діяти як окрема структурна одиниця, так і у складі інформаційної служби, відділу із зв’язків з громадськістю чи рекламної агенції. v Прес-служба виконує 5 функцій: § Інформаційно-роз’яснювальна діяльність § Представницька діяльність § Комунікативно-регулятивна (аналітика та прогнозування) § Реагування на події § Випереджувальна (превентивна) діяльність

Публічна дипломатія v Публічна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів.

Новітні зовнішньополітичні комунікативні технології

Медіа-дипломатія v Медіа-дипломатія (від англ. – media diplomacy) – це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку. v Поняття виникло у середині 1970 -х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв’язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці.

v За даними опитувань, у 2010 році тільки 0, 1% китайців регулярно слухали "Голос Америки". При цьому, за прогнозами, у найближчі роки більше 550 млн китайців стануть власниками мобільних телефонів з виходом в Інтернет. v США скоротили фінансування "Голосу Америки". v Проте сьогодні у розпорядженні Держдепу - 230 сторінок в Facebook, 80 блогів у Twitter, 55 каналів на You. Tube і 40 акаунтів в Flickr.

Електронна дипломатія v Електронна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, що передбачає використання глобальних інформаційно-комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій із урахуванням змін, які відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційній сферах

Нові соціальні платформи та МІВ v Майбутні інтернет-магнати разом із сьогоднішніми корпораціями Google або Facebook будуть контролювати величезну кількість даних і зосередять у своїх руках більшу кількість інформації в режимі реального часу, ніж яке б то не було з світових урядів. v широке використання комунікаційних технологій не тільки дозволить людям об'єднуватися і кидати виклик уряду, як це було під час "арабської весни", але і дасть урядам "безпрецедентну можливість стежити за своїми громадянами" доповідь американської Національної ради з розвідки "Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світи"

v США: 5 квітня 2011 помічник держсекретаря США Пола Добрянські заявила: "Ми витратили понад 1, 2 мільярди доларів на програми з прав людини та розвитку демократії". v Вашингтон. 15 жовтня 2011 заступник держсекретаря США з публічної дипломатії Тара Соненшайн заявила: “Для досягнення високої ефективності в сучасному світі публічна дипломатія потребує соціальних медіа. Якщо ми не вийдемо на цю динамічну арену зараз, ми приречемо себе на відставання. Але що гірше - ми втратимо шанс допомогти ще більшій кількості громадян реалізувати свої можливості і підтримати їх позитивні, корисні, і найголовніше - мирні прагнення» .

v 2008 р. : Алек Росс запропонував Бараку Обамі зробити розкрутку та збір пожертвувань у соціальних мережах і блогах ключовим елементом передвиборної кампанії. v Алек Росс - старший радник Держсекретаря Гіларі Клінтон з інновацій, займається питаннями ефективного використанням потенціалу технологій та інновацій в інтересах дипломатичних цілей США і обслуговування порядку денного проекту Гілларі Клінтон «Управління державою XXI століття» .

Функцій електронної дипломатії v представницька функція – представництво національних інтересів не лише зарубіжним урядам, але й зарубіжній аудиторії; v інформування – з появою мережі Інтернет зовнішньополітичне відомство отримало доступ до іноземних газет та журналів у режимі реального часу, тому функція посольства про щоденне інформування щодо подій у країні перебування змінюється; нині посольство повинно в своїх звітах давати глибшу оцінку ситуації; v переговори – функції проведення переговорів дипломати розділять з представниками від інших урядових організацій, тому що зростає роль багатосторонніх перемовин для вирішення складних міжнародних проблем; v залучення дипломатів до забезпечення нетрадиційних національних інтересів (підтримки урядових, парламентських, комерційних візитів); v координація дій та надання допомоги неурядовим акторам міжнародних відносин.

Іміджева дипломатія v Іміджева дипломатія (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR-технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.

Брендінг державний v Державний брендінг (nation branding; від англ. Brand – “торговельна марка”) - репутаційно-іміджева стратегія суб’єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. v Державний брендінг як складова зовнішньої політики (зовнішньополітичного маркетингу) зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин.

Державний бренд v Державний бренд позначає сукупність знаково-символьних складових за оригінальними позитивними характеристиками, які кореспондуються з відносно усталеними стереотипними іміджами певної країни і сприяють її ідентифікації серед інших суб’єктів міжнародних відносин.

Культурна дипломатія v Культурна дипломатія – інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для просування на зовнішніх “ринках” національної культури, обстоювання національно-культурної ідентичності та захисту національних інтересів на міжнародній арені

Культурна дипломатія Французька Британська Німецька Моделі КД

Культурна дипломатія v Перша модель відображає спрямовану зовнішню політику Франції, яка системно включає міжкультурне співробітництво у практику міжнародних відносин. Культурна дипломатія Франції характеризується жорсткою централізацією та прямим державним контролем, тобто політика міжкультурного співробітництва здійснюється через урядові структури (Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та комунікацій) або визначені національні установи (інформаційно-культурні центри дипломатичних місій, наприклад, в Україні – Французький культурний центр) в зарубіжних країнах.

Культурна дипломатія v Британська модель базується на принципі опосередкованого контролю (вживається термін “принцип “витягнутої руки”), коли міжкультурне співробітництво фінансується повністю або частково урядом, як правило Форін Офісом, у той час як адміністративна та координуюча відповідальність за реалізацію делегована неурядовим інститутам (Британська Рада).

Культурна дипломатія v Своєрідним середнім варіантом між французькою та британською моделями є німецька децентралізована організаційна модель, яка ґрунтується, з одного боку, на відносному контролі з боку держави та певною мірою на централізації міжнародної культурної діяльності, з іншого – на принципі дистанціювання від влади (“Staatsferne”), характерного для федеративного державного устрою Німеччини. МЗС ФРН формулює офіційні керівні принципи політики міжкультурного співробітництва, реалізує їх у двосторонніх угодах, а практичну реалізацію зовнішньополітичної культурної стратегії здійснюють неурядові установами (Інститути Гете), діяльність яких фінансується державою в межах відведеної для них компетенції.

Громадська дипломатія v Громадська дипломатія здійснюється дипломатія недержавними, неурядовими громадськими організаціями, маючи на меті налагодження зв’язків і контактів, ведення переговорів в інтересах досягнення конкретних результатів на своєму рівні взаємодії в різних сферах міжнародного співробітництва. Незважаючи на те, що громадська дипломатія класифікується як неофіційна дипломатія, вона реалізує свої завдання в рамках офіційної державної політики, спрямованої на розвиток і поліпшення міждержавних відносин, на зміцнення взаєморозуміння і співпраці між спільнотами, що важливо враховувати у дипломатичній практиці.

Церковної дипломатії v Метою церковної дипломатії є встановлення та підтримка зарубіжних, а також міжконфесійних та міжрелігійних зв’язків за допомогою спеціальних установ, створених для реалізації зовнішньої політики і завдань конкретних релігійних організацій. За словами, наприклад, російських релігійних очільників, церковну дипломатію тлумачать як «захист інтересів людей, що входять у конфесійне співтовариство, виявлення можливостей взаємовигідного співробітництва, налагодження мирного діалогу з метою вирішення потенційних конфліктів, відстоювання моральних цінностей, релігійних прав та інтересів церковної пастви» .

v лобіювання - представництво організованих груп впливу на рівні міжнародних, наднаціональних регіональних та національних інституцій для забезпечення національних і корпоративних інтересів; v GR - комунікації інститутів влади і фінансово-промислових груп, спрямовані на досягнення консенсусу для вирішення глобальних проблем; v IR (інвестиційне іміджірованіе) - комунікативні стратегії країн і корпорацій із залучення міжнародних інвестицій для забезпечення політичних, економічних, соціальних, інноваційних інтересів у міжнародному співробітництві; v MR (медіа-зв'язок) - взаємодія міжнародних і національних інституцій із засобами масової інформації для прес-підтримки публічних кампаній та інформаційно-пропагандистських акцій; v Public Affairs - міжнародні комунікації в сфері публічної політики та громадянського суспільства, зв'язки з лідерами громадської думки; v едвокасі (advocacy) - технології залучення уваги світової громадськості до важливих міжнародних проблем і вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень, а також стратегічного використання суспільних ресурсів для просування зовнішньополітичних ініціатив

www. themegallery. com LOGO