Зміст Сірко Журавель і лисиця

Зміст • Сірко • Журавель і лисиця • Лисиця та рак

Сірко • Був собі в одного чоловіка собака Сірко — тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки років я хазяїнові вірн о служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав» . Ходить він так, думає; коли це — приходить до нього вовк та й питає його:

• — Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає: — Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут. Тоді вовк йому: — А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе? Сірко каже: — Зроби, голубчику, я вже чимсь тобі віддячу. Вовк каже:

• — Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати і вона дитину положить під копою, то ти. будеш близько ходити коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її. У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це — біжить вовк житом, та за ту дитину — і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:

• — Гиджга, Сірко! Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже: — На, Сірко, їж — за те, то не дав вовкові дитини з’їсти! Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже: — Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!

• Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже: — А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти. Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся! Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові, що він мені таку вигоду зробив» .

• А той чоловік, діждавшись М’ясниць, віддає свою старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому: — Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тоді за те. що ти мені добро зробив. Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко казав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік каже:

• — Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку. Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові, нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже: — Буду співати! Сірко каже: — Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи. Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже: — Отепер уже буду співати! —- Не співай, бо обидва пропадемо — і я й ти. — Ой, не видержу — співатиму!

• Та як завиє під столом! Люди посхоплювалися, — туди-сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже: — Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть, — ось не займайте! Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже: — Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й попрощались.

Журавель і лисиця • На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості: «Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно познакомились, а досі одно в другого не були в домі» . — «Добре, кумасю, сьогодні зайду» .

• Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: «Їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома» . Журавель нахилив голову до тарілки, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві: «Не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада» .

• Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тіко подумав: «Погоди, [. . . ] я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума!» Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: «Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід» . — «Добре, добре, прийду, твоя гостя» .

• Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться — мчиться лисиця. Він низько поклонився і каже: «Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд» .

• Почали вони обідать. Журавель раз-по-раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тіко облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала: «Ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше» .

• Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. Журавель доїв кашу і каже: «Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад» .

• Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. Вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться.

• Пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала. • З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.

Лисиця та рак • Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були. — Здоров був, раче! — каже йому лисичка. — З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш? Поздоровкався рак та й каже. — Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були. А лисичка тоді йому.

• — Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе! — Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі. — Як так, то й так, — каже лисиця.

• Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув. — Но! От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.

• — Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш. Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила. — Чи то ж видано! — каже. І більш не сміялася з рака.

Кінець