Життєвий і творчий шлях Василя Стуса 1938 1985

Життєвий і творчий шлях Василя Стуса (1938— 1985) Псевдонім - Василь Петрик

Дата народження: 6 січня 1938 Місце народження: село Рахнівка Гайсинського району Вінницької області Дата смерті: 4 вересня 1985 (47 років) Місце смерті: виправна колонія біля села Кучино, Пермської області Національність: українець Мова творів: українська Рід діяльності: поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, член Української Гельсінської групи (УГП) Роки активності: 1959 — 1985 Жанр: вірш Magnum opus: «Палімпсести» (1971– 1977) Премії: Національна премія України імені Тараса Шевченка

Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь. Василь Стус

і чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розів'ється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, позирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб.

За всіх лихих обставин вистояти, бути самим собою, не загубити людської й національної гідності. Василь Стус

Барельєф Василя Стуса при в'їзді до села Рахнівці у Вінницькій обл. , де він народився • Пам'ятник В. Стусу у Вінниці, на майдані Василя Стуса перед облдержадміністрацією Народився 6 січня 1938 в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. У 1939 році батьки — Семен Дем’янович та Ілина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.

• Хата в м. Донецьку, на вул. Чувашській, де минуло дитинство та юність Василя Стуса. Дитинство і юність провів у Донецьку. Тут у шахтарському селищі Жовтневім, на невеличкій зеленій вулиці і досі стоїть його батьківська хата. Василь Стус, його батько Семен, сидять — мати Їлина, племінниця Тетяна й сестра Марія. Донецьк, 1968 рік

1947 -1948 навч. рік. середня школа № 75, 4 клас (Василь Стус крайній справа у другому ряду зверху) Перші уроки поезії отримав від матері, яка співала йому українські народні пісні. У 1944– 54 Василь навчався у школі м. Сталіно, яку закінчив зі срібною медаллю. • Донецьк, 1954 р. під час роботи на залізниці (В. Стус крайній зліва) У 7 класі за відмінне навчання батько купив гітару. Зі школи захопився особистістю Бетховена та водночас формував характер: “На пролом проти всіх, або світ прийме таким мене, як я є, як мене породила мати – або вб’є, знищить мене!”

Пізніше вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці. Разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об’єднання «Обрій» . 1957 рік, Донецьк. 4 курс Донецького педінституту. Василь Стус (четвертий справа в верхньому ряді). Група студентів Донецького педінституту (справа наліво): Стус В. , Дорошенко Б. , Міщенко В. , Кличков А. , Колісник М. , Принцевський І. , Середа І.

• Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. • Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено.

Твоє життя минуло й знебуло. І гусне крик. Довліє злоба дневі. І спроневіра спалює чоло. і дивен див біжить поверхи древа, і ніч біжить - поверхи давніх днів, і тінь лягла на заволоку часу. Поезіє, красо моя, окрасо, я перед тебе чи до тебе жив?

• Зокрема, у 2002 р. відкрито у Горлівці перший в Україні Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса, де молодий поет, випускник педінституту, упродовж 1961 -1963 років працював учителем української мови та літератури. Це скромна данина поету, людині, правозахиснику, якого з Донбасом пов’язують 23 роки життя. Сьогодні в Україні існує три музея Василя Стуса: в Горлівці, в Києві і на батьківщині поета в с. Рахнівка Вінницької області.

• З березня 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасс» м. Донбас. • Цього ж року вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві із спеціальності «Теорія літератури» . Переїзд до Ктєва. • 1964 р В. Стус здає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть» . У 1965 р. , одразу після виступу в театрі «Україна» , набір збірки було «розписано» . • За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть» , написав ряд літературнокритичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури (за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу» ).

Роки тимчасових робіт (1965– 1972) стали найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він знайшов свою кохану. Різдво у Садовських

• Київ, 10. 12. 1965, дім урочистих подіх, В. Стус одружився з Валентиною Василівною Попелюх.

• 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус. • .

1965 р Робота в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науководослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом. Одруження з Валентиною Попелюх. 1966 р Спершу молодший, невдовзі – старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР. Звільнений за власним бажанням - за безсовісними, здається, наполяганнями тов. Зубкова з Інституту літератури. • З 1966 -72 - старший інженер відділу технічної інформації проектноконструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому – старший інженер проектно–технічного об'єднання. • Заробляв на життя, працюючи на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро.

v. Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева» . Однак її опублікували в самвидаві. v 1968 р поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник» , але, добре усвідомлюючи, що надії на її видання там не має. Прийняв рішення про передачу цієї книги за кордон. У брюссельському видавництві вийшла з друку 2 збірка поета - «Зимові дерева» . Факт публікації цієї книги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом 1972 р. v. В. Стус підготував і видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів – «Веселий цвинтар» . У 1970 книжка віршів потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970 -х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972.

• 12. 01. 72 Стус був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей, серед них есе про творчість П. Тичини «Феномен доби» . Головною метою слідства було довести наявність постійних та інтенсивних контактів опозиційно налаштованої інтелігенції з українськими націоналістичними організаціями за кордоном. • "Судові процеси 1972 -73 рр. на Україні — це суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу" — писав Стус у своєму публіцистичному листі "Я обвинувачую". • 1972 р Під час перебування в камері попереднього ув’язнення Київського КДБ поет створює свою 4 книгу – «Час творчості/ що складена з оригінальних віршів та перекладів з віршів Гете. Оригінальні твори стали основою майбутньої книги всього життя Стуса - «Палімпсести» .

07. 09. 72 засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у концтаборах Мордовії. 1977 р Заслання у селищі ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області; робота «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. . Матросова об'єднання «Севервосток золото» . Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…» .

Хай їм грець, тим літам, що будуть непрожиті. Тож бери собі останній шлюб, бо не зійде на камені жито, і сухий не розів'ється дуб. Василь Стус "Наді мною синє віко неба. . . ", 1977

1978 р. Поета прийнято до Pen – клубу. 1979 р. Повернення до Києва. Вступ до Гельсінської групи. За Стусом встановлено адміністративний нагляд. 1980 р. робота в цеху № 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком кромки на конвеєрі.

В травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.

q q q 1980 р Другий арешт. Суд на якому поета було засуджено до 10 ув’язнення та 5 років заслання, пекельно нестерпним: постійні карцери, обшуки доноси, хвороби, конфіскація листів до інших, а головне – поет не мав змоги передати жодного вірша на волю, адже все написане в таборі у нього відбирали. Відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС – 389/36 с. Кучино Чуковського району Пермської області. 1981 р Останнє побачення з рідними. 1982 р Рік камери – одиночки. 1980 -1985 рр В. Стус написав останню збірку своїх віршів «Птах душі» . Рукопис книги повернути з архівів та справ КДБ – МВС не вдається до цього часу

Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід.

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодівки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

• В «Таборовому зошиті» , вперше в такому повному — надто як для книги вибраного — обсязі зібрані всі програмні для Василя Стусамислителя вірші з його основних збірок, найдовершеніша літературознавча праця «Зникоме розцвітання» (про творчість і філософію життя Володимира Свідзінського і Василя Стуса), нотатки «З таборового зошита» і своєрідні духовні заповіти з листів до дружини і сина.

Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув’язнення. СТОВПЧИК № 9 НА МОГИЛІ ПОЕТА У СЕЛИЩІ БОРИСОВЕ ЧУКОВСЬКОГО РАЙОНУ ПЕРМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Торцеве ліве вікно - карцер, де загинув В. Стус. Барак відновлений після підпалу. В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, в карцері табору особливо суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області загинув поет і правозахисник Василь Стус.

• «…Голови гнути я не збирався, Бодай що б там не було. За мною стояла Україна, Мій пригноблений народ, За честь котрого, я мушу обставати до загину» В. Стус

У листопаді 1989 поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС 389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

1989 р Перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого. 1991 р За збірку вибраних поезій «Дорога болю» Василеві Стусові присуджено Державну премію України ім. . Т. Шевченка (посмертно).

Збірки віршів: • «Круговерть» (1965) • «Зимові дерева» (1965) • «Веселий цвинтар» (1971) • «Час творчості» (1972) • «Палімпсести» (1986)

Один з виставкових залів у бараку строгого режиму

Автографи Василя Стуса. На трьох сторінках рукою поета переписані начисто чотири вірші: “Увечері везли віолончель”, “Не можу я без посмішки Івана”, “Утекти б від себе геть світ за очі” та “Урвалося. Гуль-гульк… Але провалля…”

• Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет (1954— 1959)

1991 Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990). Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золота красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби» , написано у 1970 -1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994— 95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…» . Державна премія ім. Т. Шевченка 1993 (посмертно). 26 листопада 2005 Стусу посмертно надано звання Героя України. Ювілейна_монета_ «Василь Стус»

Квіти покладають на могилу В. Стуса Оксана Головата та Ольга Страшенко Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби» , написано у 1970– 1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шести томах[9], дев'яти книгах (Львів, 1994— 95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…» . За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін» ), «Іду за край» [10](2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та інші. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм» ). У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету. Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури. Засновано премію імені Василя Стуса. 2 червня 2004 року в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулася презентація унікального компакт-диску із реставрованими записами віршів Василя Стуса у виконанні автора під назвою «Живий голос Василя Стуса» . 26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Стус Д. Час творчості / Післямова Стуса Д. В. – К. : Дніпро, 2005. – 704 с. : порт. : життя як творчість. – К. : Факт, 2004. – 368 с. Сьогодні важко уявити українську поезію другої половини минулого століття без постаті Василя Стуса – поета, критика, літературознавця, мислителя, правозахисника… Нова книга вибраного – амбітна спроба представити не лише різні етапи творчих шукань, а й вершинні здобутки письменника в різних жанрах. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість / Д. Стус. – 2 -ге вид. , випр. – К. : Факт, 2004. – 368 с. Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував в епіцентрі подій, забувають відразу після смерті. До Василя Стуса широка відомість прийшла після переховання в 1989 -му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета – Дмитро, який майстерно поєднує об'єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга – це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення» . Рохрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.