Життєвий і творчий шлях Сергія Єсеніна
Село Константіново
Батьки Сергія Єсеніна –Тетяна Федорівна і Олександр Микитович
Будинок Микити Осиповича Єсеніна, діда поета, в якому родився С. Єсенін
Дід Сергія Єсеніна. Федір Андрійович
«Моя лирика жива одной большой любовью, любовью к родине. Чувство родины — основное в моём творчестве» , — говорив С. Єсенін. Клепіковска другокласна учительска школа, де поет навчався з 1909 по 1912 рік.
Сергій і сестри Катя і Саша Сергій і Катя Сергій з матір’ю
Рядовий санітарного потягу C. Єсенін і працівники типографії
Казанська церква в селі Константіново До наших днів зберігся батьківський будинок поета. В глибині єсенінського саду – будинок. Недалеко від будинку, серед вишень – амбар. В якому поет написав багато своїх віршів.
Ще в ранніх юнацьких віршах (в збірці “Радуница”) автор постає перед нами як патріот. Так, у вірші “Гой ты, Русь моя родная!”, написаний в стилі російської народної хвацької пісні , поет кричить на всю країну: Если крикнет рать святая: “Кинь ты Русь, живи в раю!” Я скажу: “Не надо рая, Дайте родину мою”.
На сторінках ранньої єсенінської лірики перед нами постає скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета краєвид середньої смуги: стислі поля, червоножовте багаття осінніх гаїв, дзеркальна гладь озер. Поет відчуває себе частиною рідної природи і готовий злитися з нею назавжди: “Я хотел бы затеряться в зеленях твоих стозвонных”. Але вже і тоді батьківщина не прощає йому ідеологізму “заоблачным раем”. Поет любить справжню селянську Русь. У його віршах ми знаходимо такі виразні деталі, що говорять про важку мужицьку долю, як “забоченившиеся избы”, “тощие поля”, “черная, потом пропахшая выть”.
n Елементи соціальності все частіше проявляються в ліриці поета в період Першої Світової війни: його героями стають дитина, яка просить шматок хліба; орачі, що йдуть на війну, дівчина, що чекає з фронту коханого. "Грустная песня, ты — русская боль!" - вигукує поет.
Оновлення села уявляється поетові вторгненням ворожого, " скверного", "железного гостя", перед яким беззахисно протиставляється природа. І Єсенін відчуває себе "последним поэтом деревни". Він вважає, що людина, перетворюючи землю, обов'язково губить її красу. Своєрідним вираженням цього погляду на нове життя стало лоша, що марно намагається обігнати потяг: Милый, милый, смешной дуралей, Но куда он, куда он гонится? Неужель он не знает, что живых коней Победила стальная конница?
З плином часу ширший став погляд Єсеніна на життя. Ширший став погляд поета на світ. Якщо раніше батьківщиною було для нього одне село, то тепер він стає громадянином світу, далекого від усякої національної обмеженості. “Я брат вам по крови”, — звертається С. Єсенін до грузинських поетів. n Він стверджує: “Никакая родина другая не вольет мне в грудь мою теплынь”. Милуючись “голубой родиной Фирдоуси”, він ні на хвилину не забуває про те, що “как бы ни был красив Шираз, он не лучше рязанских раздолий”.
Захоплення красою рідного краю, зображення важкого життя народу, мрія про "мужицком рае", неприйняття міської цивілізації і прагнення осягнути "Русь советскую", Почуття інтернаціонального єднання з кожним жителем планети і залишилася в серці "любовь к родному краю" така еволюція теми рідної землі в ліриці С. Єсеніна. Велику Русь, шосту частину землі, він оспівав радісно, самозабутньо, піднесено і чисто: Я буду воспевать Всем существом в поэте Шестую часть земли С названьем кратким “Русь”.
Трагічний фінал n n В черговий раз намагається почати сімейне життя, але його союз з С. А. Толстой (внучкою Л. М. Толстого) не був щасливим. В кінці листопада 1925 р. змучений побутом поет потрапляє до психоневрологічної клініки. Одним з останніх його творів стала поема «Черный человек» ( «Друг мой, друг мой, Я очень и очень болен. . . » ), в якому прожите життя постає частиною нічного кошмару. • Перервавши курс лікування, 23 грудня С. Єсенін поїхав до Ленінграда, де в ніч на 28 грудня в стані глибокої душевної депресії в готелі «Англетер» наклав на себе руки.
Любов в житті Сергія Єсеніна
Руки милой – пара лебедей – В золоте волос моих ныряют. Все на этом свете из людей Песнь любви поют и повторяют. С. Есенин
Анна Сардановская В пятнадцать лет Взлюбил я до печёнок И сладко думал, Лишь уединюсь, Что я на этой Лучшей из девчонок, Достигнув возраста, женюсь. С. Есенин
Сардановская (в замужестве Олоновская) Анна Алексеевна (1896 -1921), юношеское увлечение Есенина, учительница, родственница константиновского священника, отца Ивана (Смирнова). Возможно, знакомство С. Есенина с А. Сардановской относится к 1906 г. Скончалась родами 7 апреля 1921 г.
Лидия Кашина.
Мария Бальзамова и Анна Сардановская. Фото. 1914— 1915 гг.
Анна Изряднова "Дорогая", "милая", "навеки". А в душе всегда одно и то ж, Если тронуть страсти в человеке, То, конечно, правды не найдешь. С. Есенин
Зинаида Райх «Любимая! Я мучил вас, У вас была тоска в глазах усталых: Что перед вами напоказ Себя растрачивал в скандалах…» ( «Письмо к женщине» )
30 июля 1917 года С. Есенин обвенчался с красавицей-актрисой Зинаидой Райх в церкви Кирика и Улиты Вологодского уезда. 29 мая 1918 года у них родилась дочь Татьяна. Дочь, белокурую и голубоглазую, С. Есенин очень любил. 3 февраля 1920 года, уже после того, как Есенин разошелся с Зинаидой Райх, у них родился сын Константин. 2 октября 1921 года народный суд г. Орла вынес решение о расторжении брака Есенина с Райх.
Шаганэ Нерсесовна Тертерян (Тальян)
Зинаида Райх Шаганэ Тертерян (Тальян)
Надежда Вольпин (1900 – 1998 гг. ) «Эта женщина очень меня любила!»
Галина Бениславская
Айседора Дункан
Августа Миклашевская Ты такая ж простая, как все, Как сто тысяч других в России. Знаешь ты одинокий рассвет, Знаешь холод осени синий.
Софья Толстая Милая, мне скоро стукнет тридцать, И земля милей мне с каждым днём. Оттого и сердцу стало сниться, Что горю я розовым огнём.
