Життя і творчість Василя Стефаника Зміст 1

Життя і творчість Василя Стефаника

Зміст 1. Біографія а)дитинство б)освіта 2. Літературна діяльність 3. Увічнення пам'яті

Василь Стефаник український письменник, майстер експресіоністичної новели, депутат Австрійського парламенту від Галичини.

Стефаник Василь Семенович народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-Франківської області в сім'ї заможного селянина. Коли підріс допомагав влітку у роботі дорослим, а після закінчення польових робіт ходив до сільської школи. Хоча він був з заможної родини, але ніколи не цурався бідняцької дітвори і дитинство його пройшло серед них, він навіть пас худобу з ними. Він дуже часто спілкувався з наймитами, які розповідали Василеві багато казок. Дуже любив пісні, що їх співали мати й сестра Марія. У 1880 р. батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині. У спеціальний зошит майбутній письменник переписував ліричні вірші Шевченкового “Кобзаря”, “Тюремні сонети” Франка та інші твори.

Батько письменника Семен Стефаник (1846— 1920)

З 1883 року навчався у Коломийській гімназії. Ще в гімназії Стефаник почав писати. В той час і вчителі, і гімназисти ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, глузували, знущалися і навіть били. Тоді рідко селянські діти потрапляли до гімназій, бо навчання вимагало великих витрат. Одночасно із Стефаником в гімназії вчилися селянські діти Лесь Мартович та Іван Семанюк, який у літературу увійшов під псевдонімом Марко Черемшина. Вони виявляли великий інтерес до революційнодемократичних видань, які здійснювали І. Франко і М. Павлик. Заборонену літературу вони одержували від сестри М. Павлика Анни, теж активної учасниці революційного руху. Так вони поступово придбали чималу бібліотеку. Крім політичної літератури в ній були твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, П. Мирного, М. Гоголя, М. Чернишевського, А. Чехова, Л. Толстого та ін.

З четвертого класу брав участь у роботі гуртка гімназичної молоді, який проводив громадсько-культурну роботу серед селян, наприклад, організовував читальні, вшанування пам'яті Т. Шевченка, брав активну участь у радикальному русі. За активну участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об'єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина, його виключили з гімназії. Навчання продовжив у Дрогобицькій гімназії, де познайомився з Франком. Але й в Дрогобичі він знову включаються в роботу таємного гуртка. Після закінчення гімназії у 1892 р. , виконуючи волю батька, Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету. Навчаючись у Кракові, Стефаник брав активну участь в політичному житті Східної Галичини. Його кілька разів заарештовували.

Приятелювання з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським , а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» , з В. Орканом та іншими відкрило Стефанику, за його власним висловом, «дорогу в світ» . Багато працюючи над своєю загальною освітою і, знайомлячись з сучасною йому західно-європейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет. У 1903 р. Стефаник познайомився з рядом діячів української літератури з Росії, у тому числі Михайлом Коцюбинським і Лесею Українкою. У 1904 р. одружився на дочці священника Ользі Гаморак (вона померла в лютому 1914 р. ), мав трьох синів (Семена, Кирила, Юрія). У 1910 р. Стефанику перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя. Але нажаль, 7 грудня 1936 р. перестало битися чуле до людського горя серце Стефаника. Похований він на пагорбі край Русова.

На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

Творчість Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії. 1897 р. в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села ( «Виводили з села» , «Лист» , «Побожна» , «У корчмі» , «Стратився» , «Синя книжечка» , «Сама-саміська» ). У 1899, теж у Чернівцях, з'явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка» . Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Подібну високу оцінку дістали й наступні збірки новел Стефаника: «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905).

На перші роки 20 століття твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, італійською та іншими мовами. Тож коли 1903 Стефаник поїхав у Полтаву на відкриття пам'ятника І. Котляревському і зустрівся там з Лесею Українкою, О. Пчілкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким та іншими, вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури. З 1901 у творчості Стефаника залягла довготривала перерва. На цей час припадає активізація Стефаника у громадській діяльності: він засновує читальні «Просвіти» , як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах. У 1916 р. він написав новелу «Марія» , яку присвятив пам'яті Франка. 1908— 1918 працює послом австрійського парламенту, виступає у всіляких справах оборонцем селян.

Зображення Василя Стефаника на поштовому конверті та поштовій марці

У 1916 Стефаник повертається до літературної творчості (новели «Дитяча пригода» і «Марія» ), яка триває до 1933. Усього за другий період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. Згодом письменник опублікував шість новел, які разом із творами другого періоду «Діточа пригода» і «Марія» склали п'яту збірку — «Вона — земля» , видану 1926 р. , а решта його доробку, друкованого по журналах, з'явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933). Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературного значення, ніж новели ( «Моя література, — писав він, — в моїх листах» ). В останні роки життя В. Стефаник майже безвиїзно жив у с Русів, де вів життя звичайного хлібороба, а у вільний час продовжував писати твори.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Новели «Новина» , «Катруся» , «Камінний хрест» , «Палій» , «Сини» , «Марія» , «Святий вечір» , «Виводили з села» , «Синя книжечка» , «В корчмі» , «Лесева фамілія» , «Злодій» , «Кленові листки» , «Мати» .

Зображення Стефаника на обкладинках книжок

Увічнення пам'яті Особливої уваги заслуговує оцінка творчості Стефаника Іваном Франком. Із усіх сучасних письменників творчість Стефаника була оцінена Іваном Франком чи не найвище. Враховуючи вплив Франка на українську літературу, цей факт заслуговує на особливу увагу. Сила мистецького образу і неповторні своєрідності стилю забезпечили популярність Стефанику, яка непослабно триває й досі. Стефаник мав великий вплив на творчість багатьох українських письменників. Починаючи від його сучасників (М. Черемшини, О. Маковея) до найновіших часів. Особливо помітний він у творчості Ю. Яновського, О. Довженка, пізніше Я. Ступака, почасти Є. Гуцала, В. Шевчука й інших.

Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 томах, 1949— 1954), представляючи як прихильника радянського ладу.

Ім'я Василя Стефаника носять: 1. Премія в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам. 2. Прикарпатський національний університет 3. Національна бібліотека у Львові 4. Публічна бібліотека у Києві 5. Вулиця у Львові 6. Вулиця у Стрию Василеві Стефанику споруджено: 1. пам'ятник у Львові на вулиці Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені Стефаника 2. пам'ятник в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка

Пам'ятники Василю Стефанику: зліва у Івано. Франківську та з права у Львові.