Жанри красномовства Похоронна промова Цей вид промови

Жанри красномовства. Похоронна промова

Цей вид промови випадає з низки названих вище похвальних промов, вона однобічна (адресат ніколи не зреагує і не відгукнеться). Уся суть цієї промови — похвалити померлого всякими способами. Тут похвала безпечна, тому що не залишається жодного місця для недоліків, які могли б знеславити минуле життя, і вона досконала, тому, що не можна вже нічого додати до минулих чеснот; і вона, здається правдива і щира, бо, як, з одного боку, немає жодної причини, так, з другого, здається, немає жодного підозріння в підлабузництві. Хоч би були присутні знатні і багаті, кровні і рідні, то навіть до померлого ми, легкодушні людці, не соромимось підлещуватись. Це і є те, чого особливо повинен уникати статечний промовець. "про померлих або добре, або нічого"

Вступ повинен бути дещо довшим. У ньому оплакуватимемо і наш біль, і шкоду, якої зазнала держава або церква з приводу смерті такого мужа: загинув оплот батьківщини, трибуна публічних зборів, опора правди, притулок нещасних, приклад чеснот, стовп церкви, грім на ворогів або єретиків та все, що може бути для похвали людини. Вступ писати тим стилем, який підходить для величезного болю, що позбавляє почуттів.

Отже, Повільно і з допомогою якогось мистецького і блискучого переривання болю (щоб тільки не забувати про мистецтво) необхідно виголосити промову. Її можна переплітати величавими фігурами, як апострофи і вигуки, однак їх не можна виголошувати з криком, але неначе б то виривались зненацька з уст того, що роздумує, пригнічений важким горем, а навіть можна починати якоюсь фігурою.

Далі треба перейти до похвал мужа, наприклад, якщо б ми брали до уваги короткість життя або порівнювали б його з іншими смертними, що він жив стільки, що нічого йому не можна було б бажати для слави. Якщо ж розглядали б ми його заслуги перед державою і потреби держави, то скажемо, що він ніколи не міг так довго жити, щоб його не потребувала батьківщина, але він заслужив, щоб ніколи не вмирати.

Потім треба похвалити все життя або природним способом за поодинокими періодами віку, або необхідно розподілити за певними родами чеснот.

Під кінець знову згадаємо про біль, а при цьому зразу наведемо втішне слово для рідних. У ньому скажемо, що вони не повинні так дуже впадати в розпач, бо досить славно жив цей муж, залишивши їм велику честь, що бог покликав його для нагород тощо. А ці моменти втіхи та інше, будуть сильніші, якщо про них говорити по-мистецьки.

На закінчення промови Небіжчик жив гідно, залишив їм честь і добру славу. "Бог покликав його для нагород". Ще ми зможемо додати двоякі побажання: по -перше, молити бога, щоб, коли його від нас забрав, то прийняв у лоно свого милосердя; по-друге, щоб послав батьківщині або церкві якнайбільше таких мужів.