Збудник псевдотуберкульозу. Збудник сапу.
• • Збудник псевдотуберкульозу Псевдотуберкульоз — природно-вогнищева хвороба, яка характеризується інтоксикацією, виникненням у внутрішніх органах, лімфатичних вузлах утворень, схильних до казеозного переродження і зовнішньо подібних до туберкульозних. Збудник — Yersinia pseudotuberculosis — вперше виділений французькими вченими Л. Малассежом і Вігналом в 1883 р. із органів морської свинки. Термін «псевдотуберкульоз» ввів у 1885 р. С. Еберт для позначення хвороби тварин, в органах яких виявляли туберкулоподібні вузлики. Морфологія. Y. pseudotuberculosis є поліморфною грамнегативною паличкою, яка частіше має овоїдну форму, є рухомою (лофотрих), не утворює спор, синтезує за певних умов капсулу. Величина окремих клітин, вирощених на штучних середовищах, коливається у межах 0, 8— 1, 2 х 0, 5 — 0, 8 мкм. В препаратах із агарових культур, вирощених при температурі 4— 12 °С, збудник частіше має кокоподібну або овоїдну форму. В бульйонних культурах зустрічаються ланцюжки по 4— 8 клітин. В алантоїсній рідині заражених курячих ембріонів і в культурах клітин утворюються ниткоподібні форми, які можуть переплітатися між собою. Збудник добре фарбується усіма аніліновими фарбниками, частіше — біполярно.
• • Культуральні властивості. Мікроб не вибагливий до живильних середовищ, типовий аутотроф, може розмножуватися навіть у грунті та воді. Важливим фактором, здатним активно впливати на збудник, є температура культивування. Вважають, що температурний оптимум знаходиться в межах 24— 37 °С, хоч найбільш інтенсивно збудник розмножується при температурі 28— 30 °С. Через те, що Y. pseudotuberculosis може розмножуватися і зберігати всі свої біологічні властивості при температурі 2— 12 °С, її відносять, до мікробів з очевидними психрофільними властивостями. Мікроб є типовим факультативним анаеробом, який розвивається в діапазоні р. Н від 6, 6 до 7, 8. В рідких середовищах через 24 год з'являються рівномірне помутніння і ніжна поверхнева плівка, від якої вниз відходять ніжні тонкі відгалуження. На поверхні МПА утворюються колонії двох типів: S-варіант — діаметр до 1 мм, рівні краї, випукла поверхня, напівпрозорі. Через 48 год діаметр колоній досягає 2— 3 мм, причому поверхня в одних з них може бути вологою з прозорими й рівними краями, у інших — сухою, горбкуватою з нерівними фестончастими краями. Колонії R-варіанта мають діаметр 5— 7 мм, неправильної форми, з нерівними краями, піднятим центром і вираженою пігментацією.
• Біохімічні властивості. Збудник псевдотуберкульозу ферментує до кислоти без газу глюкозу, арабінозу, мальтозу, маніт, рамнозу, маннозу, галактозу та деякі інші цукри, не розщеплює лактозу, сахарозу, інулін, дульцит, сорбіт, крохмаль, не росте на цитратному середовищі Сімонса, не дає реакцію Фогес. Проскауера, проте обумовлює позитивну реакцію з метиловим червоним, не розріджує желатин, редукує нітрати у нітрити, молоко не зсаджує. Мікроб утворює сірководень нерегулярно, не виділяє індол, продукує аміак.
• Стійкість проти фізико-хімічних факторів у ієрсиній невисока. Вони чутливі до ультрафіолетових променів сонця, висушування, Проте добре переносять низьку температуру. При нагріванні до 60 % гинуть в інтервалі між 15 і 60 хв. Тривалий час збудник виживав в ґрунті: в стерильному при температурі 18— 20 °С — протягом 199 днів, в нестерильному — до 128 днів, в умовах холодильника — протягом 10 років і більше. 1 %-ний розчин фенолу вбиває його через 5 хв, а 3— 5 %-ні розчини — через 30 с. Досить ефективними виявилися також нафталізол і лізол.
• Антигенна структура. Розрізняють вісім серологічних варіантів або О-груп (1— 8) з 20 О-факторами і 5 різних Н-антигенів, які позначають літерами а, b, с, d, e. Всередині деяких сероваріантів розрізняють ще й підсероваріанти. Н-антиген термолабільний, діагностичного значення не має, оскільки містить спільний для усіх серологічних варіантів компонент. • Соматичний О-антиген термостабільний і визначає антигенну специфічність збудника.
• Патогенність. Збудник псевдотуберкульозу в природі значно поширений. Його можна виділити із фекалій багатьох видів ссавців, птиці, земноводних, а також із різних об'єктів зовнішнього середовища та ґрунту. До псевдотуберкульозу певним чином чутливі усі теплокровні тварини, однак інтенсивність інфекційного процесу у них буває різна — від безсимптомних до важких летальних форм. Серед диких гризунів, овець і птахів захворювання частіше перебігає у формі епізоотій, спорадичні випадки спостерігаються серед кіз, великої рогатої худоби, коней, свиней, котів і лисиць. Епізоотії цієї хвороби із загибеллю тварин описані серед мавп, зайців, кролів, морських свинок, білих мишей, індиків, курей, ластівок і голубів. Люди заражаються псевдотуберкульозом при безпосередньому контакті з дикими і сільськогосподарськими тваринами, а також через забруднені збудником продукти харчування і воду.
• Патогенез вивчений недостатньо. Після проникнення в організм бактерії псевдотуберкульозу поширюються лімфогенним шляхом, зумовлюють бактеріемію. На фоні сенсибілізації організму вудбувається генералізація процесу з переважанням некротичних змін в органах і тканинах. Бактеріемія сприяє розвитку вторинних патологічних процесів у внутрішніх органах і лімфатичних вузлах, де утворюються сірувато-білі вузлики величиною від горошини і більше, схильні до казеозного переродження. • Провідними факторами патогенності у збудника є пілі адгезії (антиген колонізації), капсульна та екстрацелюлярні субстанції, які пригнічують, і навіть запобігають фагоцитозу. Крім того, мікроб виділяє термолабільний і термостабільний ентеротоксини, летальний токсин, цитотоксин та деякі інші.
• • Діагностика. Проводять бактеріологічні й серологічні дослідження. У лабораторію відправляють цілі трупи дрібних тварин або уражені внутрішні органи й лімфатичні вузли від великих тварин. У мазках із казеозних вузлів, пофарбованих водними розчинами анілінових барвників, виявляють скупчення поліморфних характерних паличок, які нерідко розміщуються у цитоплазмі фагоцитів. Для виділення чистих культур збудника висіви із патологічного матеріалу здійснюють на МПА з генціановим фіолетовим і кров'ю, середовища Ендо, Левіна, Морісса і спеціальне диференційно-діагностичне середовище № 67, запропоноване Г. Д. Сєровим. Заключну ідентифікацію виділеної культури здійснюють з урахуванням ферментативної активності на середовищах Гісса, а також за показниками утворення індолу, сірководню, ацетилметилкарбінолу (реакція Фогес-Проскауера), росту на цитратному середовищі Сімонса, рухливості. В РА на склі і в пробірках з типоспецифічними сироватками визначають сероваріант збудника. Біопробу ставлять на білих мишах і морських свинках, яких заражають підшкірно. В позитивних випадках гинуть на 3— 7— 13 -ту добу після зараження. При нанесенні виділеної культури на кон'юнктиву морської свинки через 2— 3 доби розвивається серозний кон'юнктивіт, який прогресує і переходить у гнійний з ураженням рогівки. На 14— 15 -ту добу запалення проходить. При розтині тварин, які загинули внаслідок експериментального зараження, у печінці і селезінці знаходять некротичні вогнища. Із крові та внутрішніх органів при бактеріологічному дослідженні виділяють культуру збудника.
• м. Збудник сапу • Сап — інфекційна хвороба однокопитних тварин, що перебігає частіше хронічно, характеризується утворенням специфічних вузликів у внутрішніх органах, на слизових оболонках і шкірі, при розпаді яких формуються різної величини виразки (рис. 35). Інфекція передається також людям. • Сап відомий людству давно. Його вперше описав Арістотель у IV столітті до. н. є. під назвою «malleus» , яка збереглася і до наших днів. Збудника хвороби відкрили Леффлер і Шютц у 1882 р. , який відомий під назвою Pseudomonas mallei.
• Морфологія. Бактерії сапу — нерухливі, прямі або злегка зігнуті палички з заокругленими кінцями довжиною від 1 до 5 мкм і шириною 0, 5— 0, 8 мкм, які не утворюють спор і капсул, грамнегативні. • За рахунок нагромадження поліоксимасляної кислоти клітини збудника при фазово-контрастній мікроскопії, а також після фарбування за Романовським — Гімза та синькою Леффлера мають зернистий вигляд. Інколи зустрічаються нитко- і кокоподібні різновиди. • .
• Культуральні властивості. Збудник сапу культивується в аеробних умовах на звичайних живильних середовищах з додаванням 1— 5 % гліцерину при оптимумі температури 37 °С і величині р. Н 6, 6— 7, 2. В гліцериновому МПБ спостерігається помутніння, а через 2—З тижні на його поверхні утворюється ослизла жирна плівка. На МПА з гліцерином вже через 24 год після посіву з'являється сірувато-біле тягуче нашарування, яке в наступні дні набуває коричневого відтінку. На картоплі з гліцерином ріст збудника характеризується появою дрібних напівпрозорих колоній, які зливаються в суцільний медоподібний пласт. Колір останнього змінюється від янтарно-жовтого до буро-коричневого.
• Біохімічні властивості. Сапні бактерії ферментують лактозу і глюкозу до кислоти без газу, не розщеплюють сахарозу, маніт, мальтозу, не розріджують желатини, повільно зсаджують молоко, не утворюють індолу, відновлюють нітратиммммм
• Стійкість проти фізико-хімічних факторів порівняно невисока. Сонячні промені знищують збудника через 24 год, при нагріванні до 80 °С він гине через 5 хв, у воді та гниючих матеріалах виживає до 14— 30, у висушеному гною — до 7— 15 днів. Широко застосовувані розчини дезинфікуючих речовин знищують збудника протягом 1 год. • Антигенна структура характеризується наявністю у складі клітин збудника як видоспецифічних антигенів полісахаридної природи, так і групових, що зближує сапні бактерії з Ps. pseudomallei.
• Патогенність. У природних умовах, крім однокопитних, до сапу сприйнятливі коти, верблюди, в меншій мірі леви, тигри, пантери, леопарди, барси, борсуки, вовки, шакали, рисі. Дуже рідко на сап хворіють кози, сайги, ведмеді. В лабораторних умовах хворобу можна відтворити у кролів, хом'яків, їжаків, тхорів, кіз, овець. При введенні великих доз збудника сап виникає також у білих мишей, пацюків, свиней, великої рогатої худоби. Птиця і холоднокровні тварини не чутливі до інфекції.
• • Діагностику сапу здійснюють за допомогою серологічного, бактеріологічного та алергічного методів, причому перший з них має домінуюче значення. Серологічна діагностика ґрунтується на виявленні у сироватці крові хворих тварин антитіл до сапного антигену за допомогою РЗК. Діагностичним титром сироватки вважається розбавлення 1 : 10. При бактеріологічній діагностиці проводять мікроскопічне, бактеріологічне й біологічне дослідження. Для мікроскопії мазки готують із гною та уражених тканин, фарбують за методами Грама, Романовського—Гімза, Леффлера з використанням старих розчинів синьки. В позитивних випадках знаходять грамнегативиі поліморфні палички, які розміщуються парами, у вигляді ниток. Спостерігається також нерівномірність забарвлення клітин (зернистість). Для виділення культур збудника сапу із патологічного матеріалу висів здійснюють на гліцериновий МПБ, МПА, картоплю з гліцерином. Виділені культури ідентифікують на підставі морфологічних, біохімічних даних, досліджують на рухливість, а також ставлять РА на склі з сапною сироваткою. Біопробу проводять на золотистих хом'яках або морських свинках. Суспензією патологічного матеріалу на фізіологічному розчині (1 : 10) підшкірно або в порожнину очеревини заражають золотистих хом'яків у дозі 0, 1— 1 мл, морських свинок — 3— 5 мл. В позитивних випадках через 3— 4 дні на місці підшкірного введення утворюється виразка, тварини пригнічені, у них виникають риніт, кон'юнктивіт, у самців — орхіт. Золотисті хом'яки гинуть на 5— 7 -й, морські свинки — на 8— 15 -й день після зараження. При розвитку клінічних ознак тварин усипляють ефіром, із внутрішніх органів роблять висіви на живильні середовища.
• м. Масове дослідження тварин на сап проводять алергічним методом. Алерген малеїн наносять на кон'юнктиву в дозі 4— 5 крапель. Реакцію враховують через 3, 6, 9, 12 і 24 год. При позитивній реакції кон'юнктива червоніє, набрякає, із внутрішнього кутка ока у вигляді тяжа виділяється слизо-гнійна маса.
• Біопрепарати для специфічної профілактики сапу не розроблені. Хворих тварин знищують. Біопрепарати для специфічної профілактики сапу не розроблені. Хворих тварин знищують.
Скачать презентацию Збудник псевдотуберкульозу Збудник сапу
Збудник псевдотуберкульозу, сапу -16.ppt