Зародження дисидентського руху Зародження дисидентського

Зародження дисидентського руху

Зародження дисидентського руху, особливості Аграрна політика 50 -60 -х рр. Нові явища у соціальній сфері Релігійна політика

Витоки дисидентства Після смерті Й. Сталіна, в умовах хрущовської «відлиги» , в Україні знову розгорнувся опозиційний рух. Основними причинами його піднесення в Україні були: практично бездержавний статус республіки; монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; постійні утиски й обмеження національно-культурною розвитку; цілеспрямована русифікація українського населення республіки. Наприкінці 50 -х – на початку 60 -х років усі наявні позитивні можливості хрущовської «відлиги» були фактично вичерпані. Стратегічна лінія реформ прийшла у повну невідповідність з існуючою політичною системою, яка вже не допускала серйозних змін. У цих умовах «шістдесятники» поступово сформували опозицію владним структурам. Але опозицію, що діяла переважно в межах існуючої системи, за тими «правилами гри» , які ініціювалися «зверху» . Проте паралельно в цей час починає розгортатися інший різновид опозиційного руху, який згодом ставназиватися «дисидентським» . На відміну від легального культурологічною шістдесятництва, скориставшись послабленням тоталітаризму і лібералізацією, що відбувалася в країні, нові борці за національні права українців почали в міру своїх можливостей органічно поєднувати підпільну діяльність з деякими легальними методами боротьби.

Дисиденти (від лат. dissidens – незгідний) – учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50 -х – до середини 80 -х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність.

Українське дисидентство непокоїли дві головні проблеми. Перша торкалася прав нації, а друга – прав людини. Характерною особливістю поглядів дисидентів було те, що вони не розділяли права нації та права людини, не протиставляли їх одне одному, а розглядали як одне ціле. В соціально-політичному ж аспекті нова генерація національно-патріотичних сил продовжувала підтримувати і розвивати демократичні і правові традиції. Тому не випадково, що з того часу фактично як синоніми вживаються терміни дисидентство, правозахисництво й інакомислення. Відчуваючи, що цей опозиційний рух створює серйозну небезпеку правлячому режиму, партійні і державні структури України спрямували на безкомпромісну і рішучу боротьбу з опозицією органи КДБ. Зокрема, в грудні 1959 р. ЦК Компартії України своєю постановою зобов'язав українських кадебістів «посилити роботу щодо попередження, викриття і припинення ворожих дій націоналістичних та інших антирадянських елементів на території республіки» .

У нових умовах правоохоронні органи змушені були відмовитись від прямих репресій, а ширше застосовувати більш гнучкі профілактичні методи, тобто «виховну» роботу з тими, хто «випадково потрапив на ворожий шлях» . Варто зазначити, що всупереч процесам лібералізації, радянські каральні органи працювали, як і раніше, досить активно. Тільки за 1954 -1959 рр. в Україні було викрито і ліквідовано 183 «націоналістичних та антирадянських угруповань» , майже 2 тисячі осіб за антирадянську діяльність було притягнуто до кримінальної відповідальності, 1 300 – відчули на собі «профілактичну» роботу спецорганів. З метою посилення ефективності боротьби з інакомислячими в 1961 р. були введені в дію нові карні кодекси СРСР і союзних республік. Статті 61 ( «шкідництво» ) та 62 ( «антирадянська агітація та пропаганда» ) Карного Кодексу УРСР могли трактуватися каральними органами, звичайно, на їх розсуд.

Аграрна політика 50 -60 -х рр. На початку 50 -х років низька продуктивність сільського господарства залишалася. В 1950— 1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшився на 1 %. Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953— 1955 рр. , коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села. З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. В 1953— 1958 рр. заготівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5, 5 раза.

Скасовано обов. язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено обов. язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, диференційовані по зонах країни. Змінилася практика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників. Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж техніки колгоспам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних частин, добрив, отрутохімікатів. Протягом 1951— 1960 рр. збільшилися капіталовкладення, ще становили 6799 млн крб. , або 15, 6 % загального обсягу інвестицій у господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво З середини 50 -х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1954— 1959 рр. становили понад 7 %, Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21, 8 %, радгоспах — на 16 %, Підвищилися валові збори та врожайність зерна, зросло поголів. я худоби. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо за 1951— 1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65 %, то з І 959 по 1964 р. — лише на 22 %. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2%.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами. Закупівельні ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954— 1957 рр. За цих умов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою зросла. З 1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці заходи були недостатніми. Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961— 1965 рр. становили 16, 5 % усіх інвестицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1, 8, радгоспах — в 2, 5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з 1, 47 крб. в 1958 р. до 0, 87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0, 92 до 0. 77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р. законсервувало екстенсивний характер сільського господарства. Плани розширення зернового виробництва за цілинною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зернових культур з 65, 4 % всіх посівів у 1950 р. до 40, 9 % у 1960 р. З 1955 до 1964 р. надмірно розширювались посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 р. планувалося посіяти понад 5, 2 млн га порівняно з 2, 2 млн га у 1953 р. , у 1962 р. посіви кукурудзи досягли понад 20 % усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою, валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скорочення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно за рахунок розширення посівних площ. Так, за 1940— 1960 рр. посіви соняшника збільшилися в 2 рази, врожайність — у 1, 2 раза, відповідно цукрових буряків у 1, 7 і 1, 4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогосподарських культур, скоротили площу під чистими парами: з 12. 3 % у 1940 р. до 6. 7 % у 1958 р. і до 0. 4 % у 1963 р. Проводилась політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так. у 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У І956 р. встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р. знову було підвищено податки на утримання худоби. В 1954— 1964 рр. поголів. я великої рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників скоротилося на 14, 3 %. На колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни. Виснаження цілинних земель, посуха 1963 р. , застій сільськогосподарського виробництва в центральних чорноземних районах Росії та в Україні призвели до продовольчої кризи 1963 р. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном.

Протягом 1951— 1965 рр. певних успіхів було досягнуто в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося поголів. я тварин, підвищилася їхня продуктивність, зросло виробництво основних видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за 1951— 1958 рр. за загальною кількістю великої рогатої худоби зросла з 53 до 62, 9 %. корів — з 24. 1 до 46. 2. свиней — з 60. 7 до 68. 7, коней — з 99. 2 до 99, 4, за виробництвом м. яса — з 24, 7 до 45, молока — з 19, 1 до 50. 5, вовни — з 77, 3 до 84, 7, яєць — з 10, 6 до 14. 1 %. Проте частка особистих підсобних господарств населення поступово зменшувалася, особливо в 60 -х роках. В 1970 р. вона становила за поголів. ям великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м. яса — 37, молока — 30, вовни — 4. 8. яєць — 62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала нестача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці 1958 р. тракторів було 168, 4 тис. , зернозбиральних комбайнів — 64, 8 тис. , вантажних автомобілів — 129 тис. , у 1965 р. — відповідно 257, 56, 9, 80, 4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизельних, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установки, пристрої для приготування кормів, механізоване водопостачання. Енергетичні потужності лише в 1960— 1965 рр. зросли з 25, 6 до 40, 3 млн к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953— 1965 рр. загальне споживання електроенергії зросло з 277, 2 до 4505 млн к. Вт/год (у 16, 3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. До комплексної наближалася лише механізація вирощування зернових культур. До державних енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і мінеральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Непродуктивними були спроби |перебудови природи| насадженням лісових смуг та будівництвом зрошувальних каналів. За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 р. до 1343 у і 965 р. ). За розмірами вони були більшими, ніж колгоспи, у 2— 3 рази. Посівна площа їх становила у 1965 р. 16 % загальної посівної площі. Концентрація виробництва поєднувалася з спеціалізацією.

У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і 500 радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися 223, яєць і м. яса птиці — 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України буяй рентабельними. Рівень рентабельності коливався від 29, 7 % у 1960 р. до 44 % у 1965 р. У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським господарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, що об. єднували 2— 3 райони. Це ускладнило виробництво, викликало нові труднощі і проблеми.

У 1964 р. було скасовано укази 1959— 1963 рр. , що обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові укази також встановлювали певні норми утримання худоби в особистій власності громадян. У березні 1965 р. було розпочато реформу в сільському господарстві. Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито, гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка — 50 % основної закупівельної ціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праці колгоспників за кінцевими результатами господарської діяльності. Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керівництво здійснювали на основі директивності та жорсткої регламентації.

За роки семирічки в Україні було споруджено і реконструйовано понад 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів для населення збільшився вдвічі.

У 1956— 1965 рр. було введено в дію понад 182 млн. кв. м житлової площі проти 78, 5 млн. у 1918— 1940 рр. Збільшилася кількість товарів, поліпшилося побутове обслуговування,

Навесні 1956 р. політика, спрямована на поліпшення умов життя, набула цілеспрямованого характеру. У березні на дві години скорочено тривалість робочого дня у передвихідні й передсвяткові дні; у квітні — скасовано судову відповідальність працівників за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин. У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії, збільшено розміри мінімальних пенсій і знижено розміри великих пенсій. На початку 60 -х років підприємства перейшли на 5 -денний робочий тиждень з двома вихідними днями.

У повоєнну добу, хоча Конституція УРСР формально і гарантувала свободу совісті, релігійна діяльність в Україні всіляко обмежувалася. Офіційно зареєстрованих налічувалося майже 10 релігійних течій.

Якщо на початку 20 -х років в Україні храми були в кожному селі, навіть на більшості хуторів, то наприкінці 40 -х років їх залишилося втричі менше. Державна політика войовничого атеїзму, здійснювана з 1954 р. і до середини 80 -х років, призвела до значного скорочення релігійної мережі

Так, якщо в 1958 р. в Україні закрили 64 церкви, або в 6, 4 раза більше, ніж попереднього року, то в 1960 р. їх закрили уже 747, а це в 12, 1 раза більше, ніж в 1958 р. Новий закон про релігійні культи значно ускладнював можливості реєстрації чи відкриття нових парафій або громад і водночас спрощував процедуру закриття їх. Україна завзято виконувала вказівку союзних урядових структур про зняття з реєстрації релігійних громад. На початок 1961 р. кількість діючих тут церков і молитовних будинків зменшилася до 7192. Хоча тотальне скорочення й мало загальноукраїнський характер, та найбільше воно зачепило Вінницьку, Дніпропетровську, Івано. Франківську, Львівську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську й Чернігівську області. Лише в 1962 р. в Україні було знято з реєстрації 1144 релігійні громади. Скорочення мережі відбувалося переважно за рахунок сільських парафій. Із знятих з реєстрації громад в 1959— 1964 роках 81% — сільські.

Посилений опір віруючих політиці "релігійних скорочень" привів до того, що в період "відлиги" темпи закриття церков і молитовних будинків дещо уповільнилися. Так, у 1963 р. було знято з реєстрації 526 культових об'єктів, а в наступному році — лише 257. У 1965 р. релігійна мережа навіть зросла на 4 одиниці і налічувала вже 4540 церков і молитовних будинків. Однак на цей рік у повоєнні два десятиліття було знято з державної реєстрації 4847 церковних приміщень православної церкви Московського патріархату з урахуванням при цьому того, що вона в 1946 р. одержала частину храмів від поглиненої нею після сумнозвісного Львівського собору греко-католицької церкви. Паралельно йшов процес скорочення мережі громад інших конфесій.

Стало не вистачати служителів культу. В Україні залишився лише єдиний духовний заклад — православна семінарія в Одесі. Закрилися семінарії в Києві і Луцьку. Інші конфесії в повоєнний час взагалі не мали своїх навчальних установ. З монастирів залишилося лише 7 в Російській православній церкві. У 1960 р. закрили навіть Києво-Печерську лавру. Виходив тільки один духовний журнал — "Православний вісник", надсилалися в Україну "Журнал Московской Патриархии" та "Братский вестник" (Церква ЄХБ). Закрито було в Україні всі фабрики з виробництва церковної утварі й атрибутики. Усе це завозилося з Росії.

Гарного дня!!!! Дякую за увагу!!!!!!