Зайчикова хатка Художник Сергій Олена
Жили-були в лісі лисичка та зайчик. Прийшла осінь. Холодно стало. Вирішили вони збудувати собі на зиму хатинки. Лисичка звела будиночок зі сніжку, а зайчик - з піску. Перезимували вони в нових хатках, але прийшла весна, пригріло сонце, от лисиччина хатка й розтанула. А зайчикова - стоїть, як стояла. Прийшла лисиця до куцохвостого, прогнала його, а сама залишилася у його хатинці.
Пішов зайчик з подвір’я, сів під берізкою та й плаче. Йде вовк. Бачить - зайчик плаче. - Чого це ти, зайчику, плачеш? - питає вовк. - Як же мені не плакати? Жили ми з лискою неподалік. Побудували собі хатки: я – з піску, а вона - зі сніжку. Прийшла весна. Її хатинка розтанула, а моя стоїть, як стояла. Прийшла лисичка, вигнала мене з моєї хатинки, а сама в ній жити зосталася. От сиджу та й плачу.
- Не плач, зайчику. Ходімо, я прожену лисичку з твоєї хатки. Пішли вони до хатки. Став вовк на порозі та й кричить до лиски: - Навіщо ти в чужу хату полізла? Злазь, лисице, з печі, бо скину й поб'ю тобі плечі. Не злякалася лисичка, відповідає вовкові: - Ой, вовче, стережись: мій хвіст, як прут, - як дам, то й смерть тобі тут! Злякався вовк та навтьоки. А зайчик знову під берізкою сів та й гірко плаче.
Коли це йде лісом ведмідь. Побачив зайчика та й питає: - Чого це ти, зайчику, плачеш? - питає ведмідь. - Як же мені не плакати? Жили ми з лискою неподалік. Побудували собі хатки: я – з піску, а вона - зі сніжку. Прийшла весна. Її хатинка розтанула, а моя стоїть, як стояла. Прийшла лисичка, вигнала мене з моєї хатинки, а сама в ній жити зосталася. От сиджу та й плачу. - Не плач, зайчику. Ходімо, я прожену лиску. Пішли вони. Прийшли, став ведмідь на порозі та й гукає: - Навіщо ти, рудохвоста, чуже майно забрала? Злазь, лисице, з печі, бо скину й поб'ю тобі плечі.
Не злякалася лисичка, відповідає ведмедю: - Ой, ведмедю, стережися: мій хвіст, як прут, - як дам, то й смерть тобі тут! Злякався ведмідь і дав драла, а зайчика самого покинув. Знову пішов зайчик з свого двору, сів під берізкою і гірко плаче. Раптом бачить – півень іде. Побачив зайчика, підійшов і питає: - Чого ти, зайчику, плачеш? - Як же мені не плакати? Жили ми з лискою неподалік. Побудували собі хатки: я – з піску, а вона - зі сніжку. Прийшла весна. Її хатинка розтанула, а моя стоїть, як стояла. Прийшла лисичка, вигнала мене з моєї хатинки, а сама в ній жити зосталася. От сиджу та й плачу. - Не плач, зайчику, я вижену лисицю з твоєї хатки.
-Ой, півнику, - каже зайчик, - як же ти її виженеш? Вовк гнав - не вигнав. Ведмідь гнав - не вигнав. - А я вижену, - відказує півник, - ходімо. Пішли. Став півник на порозі, кукурікнув на все горло, а потім як закричить: - Я, півник-щебетун, Я, співун і лопотун, На плечі косу несу, Лисці голову знесу! А лисичка з печі відказує: - Ой, півнику, стережися: мій хвіст, як прут, - як дам, то й смерть тобі тут!
Стрибнув півник з порога до хати і знову кричить: - Я, півник-щебетун, Я, співун і лопотун, На плечі косу несу, Лисці голову знесу! І на піч, до лисиці. Та й ну руду в спину дзьобати. Як підскочить лисиця, та як дремене з зайчикової хатки, а зайчик лиш двері за нею зачинив. І почали вони з півником в хатці удвох жити.
Скачать презентацию Зайчикова хатка Художник Сергій Олена Жили-були в
Зайчикова хатка.ppt