Загальні уявлення про обсяг та склад типу Chordata

Загальні уявлення про обсяг та склад типу Chordata. Місце наукової дисципліни «Хордові тварини” в системі біологічних наук

• В лекції будуть розглянуті зв’язки курсу з іншими учбовими дисціплінами і його значення для підготовки фахівцябіолога, будуть вказані вимоги й поради до засвоєння головних положень, термінів, понять тощо, цієї дисципліни. Будуть розглянуті природні та штучні класифікації, принципи зоологічної систематики та Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури. На самостійне опрацювання: видатні вчені-зоологи (включаючи українських зоологів) і значення їх досліджень в становленні зоології хребетних, як науки

• Стислі зауваження щодо курсу і обґрунтування необхідності знань із зоології хордових для формування сучасного фахівцябіолога. Місце наукової дисципліни Хордові тварини в системі біологічних наук.

• 1. Формування сучасного біолога (і еколога) може бути здійснено тільки на фундаменті знання головних характеристик (=рис організації) хордових тварин, їх походження, родинних стосунків, особливостей еволюції, специфіки мінливості у просторі і часі.

• 2. Сталість суспільства, в якому всі ми існуємо в суттєвій мірі залежить від сталого існування середовища, в якому існує це суспільство. Однією з умов сталості цього середовища є його біорізноманіття, вивчення механізмів якого неможливо без знання хордових тварин.

Місце зоології хордових серед біолоігчних дісциплін.

• Вимоги до засвоєння курсу. Головною ціль викладання і засвоєння курсу Зоології хордових є знайомство з світом хордових (=хребетних) тварин, його різноманіттям, особливостями виникнення, розвитку і специфіки сучасного існування

ЗНАТИ:

1. Загальні риси, які властиві для всіх хордових тварин, обсяг типу Хордових, його систематику, походження і філогенетичні зв’язки головних таксономічних одиниць, специфіку прояву загальнобіологічних законів на прикладі хордових тварин;

2. Порівняльні анатомоморфологічні особливості систем органів і головні риси їх еволюції;

3. Загальні особливості екології і розповсюдження хордових тварин.

ВОЛОДІТИ:

• Термінами і поняттями, пов’язаними з Зоологією хребетних

Вміти:

– користуватися відповідними джерелами (визначники і посібники) для визначення хордових тварин; – здійснювати аналіз літературних джерел з метою підготовки відповідних оглядів; – використовувати латинську мову для позначання систематичних об’єктів різного рівня на прикладі хордових тварин.

• • • Органічне розмаїття нашої планети складається з п’яти царств: прокаріот (без’ядерні), еукаріот (одноклітинних), рослин (багатоклітинні водорості, мохи, судинні рослини), грибів, тварин

1 ) Осьовий скелет протягом усього життя (або на його перших етапах) представлений хордою (chorda dorsalis), яка відіграє роль осьового скелету. Хорда походить з ентодерми. На все життя хорда зберігається тільки у примитивних хордових, а в більш розвинених групах вона заміщується хребтом. Хребет має мезодермальне походження.

2) Над осьовим скелетом розташована центрально нервова система, яка представлена порожнистою трубкою (невроцель) і має ектодермальне походження. У більшості хордових передня частина нервової трубки розрастається і перетворюється в головний мозок.

• 3) Передня частина травної трубки з обох сторін має отвори – зяброві щилини, які мають зябра. Зябра зберигаються на все життя тільки у нижчих водних хордових, а у інших вони існують тільки як ембріональні утворення.

• 4) Серце розташовано на черевній стороні під хордою і травною трубкою.

. Головні принципи зоологічної систематики і Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури.

• Зоологічній систематиці властиві певні принципи. 1) Вважається, що головною ланкою, головним об’єктом і головним результатом еволюції є Вид. Є багато визначень цього поняття, але найбільш часто вважається, що Вид уявляє собою групи природніх популяцій, для яких властиве перехресне вільне схрещування і репродуктивна ізоляція від популяцій інших видів (Майр, 1971). Таке визначення Виду признається для біологічної концепції (системи поглядів) вида. Крім біологічної концепції вида існує ще декілька: типологічна (різноманіття організмів є відбиттям обмеженої кількості типів, особини є простим втіленням типу, тобто морфологічна схожість є критерієм виду), номіналістична (існують тільки особини, а види – це абстракції, створені людиною) та інш. •

Charles Darwin

Сучасні Галапагоські острови

Окремо слід зазначити, що останнім часом одночасно з визнанням існування живих істот у видовій формі, також визнається паралельним ще й існуванням клептонів і клононів. Від видової форми організації ці форми відрізняються системою розмноження і особливостями утворення статевих клітин.

• Озерна жаба (Rana ridibunda)

Cтавкова жаба (Rana lessonae)

• Жаба їстівна - Rana kl. esculenta

Задні кінцівки зелених жаб України

2) Різні види пов’язані між собою більшою або меншою мірою родинних відносин. Ці родинні відносини для тварин (і більшості сучасних або вимерлих живих істот) відбиваються в Ієрархічній системі класифікації. Остання уявляє з себе таку класифікацію, в якій признається "нижчі" і "вищі" складові частини, або категорії. Так, близкородинні види об’єднують в один рід, близкі роди – в одну родину, близькі родини – в один ряд, близькі ряди – в один клас, близькі класи – в один тип.

3) Для позначення видів використовується бінарні (двійні) назви латинською мовою (започатковано видатним швецьким систематиком К. Ліннеєм), напр. : Bufo viridis - ропуха зелена, Bufo bufo – ропуха сіра, Bufo calamita – ропуха очеретяна (на першому місці з великої літери наводиться назва Роду, на другому місці – виду). Повні назви також включають і наведення призвіща вченого, яким була описана ця тварина і рік опису. Таким чином, повні назви цих тварин будуть такі: Bufo viridis Laurenti, 1768, Bufo bufo (Linnaeus, 1758).

4) Кожен вид, як правило, існує у вигляді окремих популяцій. Останні уявляють із себе довготривало існуючи групи особин одного виду, яких об’єднує спільний генофонд і панміксія (вільне схрещування), спільний ареал і одна екологічна ниша.

• 5) Якщо декілька популяцій (або навіть одна) одного виду, які існують на одній території, відрізняються певним чином від інших популяцій з другого регіону цього ж виду, то їх об’єднують під одною Підвидовою назвою. Для назв підвидів використовують вже три слова. Наприклад сірі ропухи європейської частини Bufo bufo (Linnaeus, 1758) і сірі ропухи Кавказу Bufo bufo verrucosissimus (Pallas, 1813). Вид, який представлен декількома підвидами зветься політипичним, одним – монотипичним.

• Враховуючи ті обставини, що кількість живих істот, які належать до одного і того ж виду дуже велика, що територія на якій розповсюджені такі особини (належать до одного виду) також може бути дуже великою (наприклад, ропухи розповсюджені від Іберійського півостріва на заході і до о. Сахалін на сході), зрозуміло, що їх одночасно можуть вивчати багато вчених. • Для того, що б не виникали непорозуміння, коли тваринам, які належать до одного і того ж виду надавали різні назви (особливо коли одні дослідники їх вивчали в одній частині ареалу, а другі – в іншій, або коли їх дослідження запроваджувались в різні часи), зоологами були прийняті певні правила, які втілились в створення Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури.

• Необхідність загальновизнаних правил для застосування наукових назв для тварин стала очевидною з різким збільшенням знань щодо відомих науки видів і різкого збільшення досліджень вченими позаєвропейських країн. Це призвело до того, що дослідження фактично одних і тих же видів проводились незалежно і одному й тому ж виду надавали різні назви. • Одна з перших спроб навести порядок в таксономічних дослідженнях і описах тварин належить Хью Стрикленду. Він (і його колеги) запропонували правила для використання наукових назв, які були викладені в "Кодексі Британської асоциації" в 1842 р. і незабаром вони були переведені на інші мови. Ці правила були представлені комітетом, в склад якого входили відомі на той час зоологи, такі як Ч. Дарвін, Ричард Оуен, Дж. Уествуд. • З 1905 р. ці положення були оформлені "Міжнародні правила зоологічної номенклатури" які діяли до 1961 року.

• Сучасний Кодекс видано в серпні 1999 р. і він вступив в дію з 1 січня 2000 р. (перше видання в 1961 році). Його головна ціль полягає в забезпеченні максимальної універсальності і спадкоємності наукових назв тварин і дозволити усім зоологам визначати, які назви правильні (валідні) на любому рівні: вид – рід – родина. В преамбула останнього видання Кодексу вказується: "Цель Кодекса – обеспечить стабильность и универсальность научного названия животных, так чтобы название каждого таксона было единственным и отличным от других" (Кодекс. . . , 1999, с. 35). Важливо підкреслити, що Кодекс не вирішує, що повинно входити до таксону, а що ні, як і то, який таксономічний ранг (підвид чи вид, рід чи родина і т. д. ) слід надати тій чи іншій сукупності тварин. Кодекс вирішує справи з науковими назвами тварин. • Для того, щоб надавати таксонам назви існують номенклатурни типи, до яких прикріплюються ці назви. Для таких таксономічних одиниць як вид і підвид номенклатурним типом є один або декілька екземплярів.

• Тип Хордові тварини – Chorlata • 1) Підтип Безчерепні - Acrania • Клас Головохордові - Cephalochordata • 2) Підтип Покривники або личинковохордові – Tunicata або Urochordata • Клас Асцидії – Ascidiae • Клас Сальпи – Salpae • Клас Апендикулярії – Appendiculariae • 3) Підтип Хребетні або Черепні – Vertebrata або Craniota • Розділ Безщелепні – Agnatha • Клас Круглороті – Cyclostomata • Розділ Челюсні – Gnathostomata • Первинноводні – Anamnia • Надклас Риби – Pisces • Клас Хрящові риби – Chodrichthyes • Клас Кісткові риби – Osteichthyes • Надклас Четвероногі – Tetrapoda (Quadrupeda) • Клас Земноводні або амфібії – Amphibia • Первинноназемні – Amniota • Клас Плазуни або рептилії – Reptilia • Клас Птахи – Aves • Клас Ссавці – Mammalia або Theria