Загальне мовознавство Саєвич Ірина Георгіївна канд філол наук

Загальне мовознавство Саєвич Ірина Георгіївна, канд. філол. наук, доцент кафедри української мови

Література 1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. – М. , 1999. 2. Бацевич Ф. С. Філософія мови: Історія лінгвофілософських вчень. – К. , 2008. 3. Ковалик І. , Самійленко С. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичної думки. – К. , 1985. 4. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К. , 2008. 5. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. – К. , 1996.

Мовознавство як наука. Зміст і основні завдання курсу “Загальне мовознавство” 1. Мовознавство як наука. Зміст і основні завдання курсу “Загальне мовознавство”. 2. Місце мовознавства в системі наук 3. Проблема періодизації історії лінгвістичних учень.

1. Мовознавство як наука Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua – мова) – наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників. Предмет мовознавства – мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, в усіх їх взаємозв’язках та взаємодії з іншими соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо).

1. Мовознавство як наука Мова – історично сформована динамічна система фонетичних, лексичних і граматичних одиниць, що об’єктивує роботу мислення і слугує основним засобом спілкування і взаємодії людей у суспільстві.

Структура мовознавства Мовознавство Конкретне (часткове) • вивчає окремі мови (україністика, русистика, полоністика, богемістика, японістика, китаїстика); • групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика, тюркологія); • ареально або типологічно близькі мови (балканістика, кавказознавство) Загальне • вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування; • структуру й закономірності функціонування всіх мов світу

Проблематика теоретичного мовознавства 1. Природа й сутність мови, її організація. 2. Відношення мови до позамовних явищ. 3. Методологія мовознавства.

Структура загального мовознавства Загальне мовознавство Зіставна (контрастивна) лінгвістика – Типологічна лінгвістика – галузь мовознавства, що досліджує й описує споріднені і неспоріднені мови через системне порівняння з метою з’ясування їхньої специфіки. галузь мовознавства, що вивчає структурні, граматичні, функціональні риси мов світу, не пов’язаних між собою спільним походженням або взаємовпливом, і на підставі цих рис установлює їхній типологічний різновид (тип мови).

Типологічна класифікація мов Кореневі (ізолятивні) Аглютинативні Інкорпоративні (полісинтетичні) Флективні (синтетичні та аналітичні) • мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. • (від лат. gluten ‘клей’, agglutino ‘приклеюю’) – мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами – приклейками. • (від лат. incorporatio ‘включення до складу’) – мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слівоснов (коренів) об’єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами • мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення)

Прикладне мовознавство Прикладна лінгвістика – напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи розв’язання практичних завдань, пов’язаних із використанням мови, і зорієнтований на задоволення суспільних потреб. Традиційні проблеми: укладання словників, розробка алфавітів і систем письма, транскрипція усного мовлення та транслітерації іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування викладання рідної та іноземних мов, переклад, стандартизація й уніфікація науково-технічної термінології, удосконалення орфографії і пунктуації.

Курс «Загальне мовознавство» Загальне мовознавство Історія мовознавства Теорія мови Методологія мовознавства

3. Періодизація історії лінгвістичних учень

Критерії відмінностей між різними періодами 1. Різна філософська основа, світогляд науковців. 2. Рівень розвитку науки, глибина проникнення в явища. 3. Різне коло проблем, розв'язуваних наукою. 4. Розходження науковців у поглядах на проблеми теоретичного й практичного спрямування. 5. Різний рівень міжнародних контактів учених. 6. Різний ступінь використання досягнень іноземних учених. 7. Від етапу до етапу різняться міждисциплінарні зв'язки.

Періодизація історії лінгвістичних учень (6 періодів) І – початковий період (VI ст. до н. е. – XVIII ст. ). ▫ Сформульовані найважливіші проблеми мовознавства; ▫ закладені основи лінгвістичної термінології, ; ▫ накопичений значний фактологічний матеріал на підставі вивчення різних мов світу.

Періодизація історії лінгвістичних учень ІІ (кінець XVIII – поч. ХІХ ст. ) – зародження порівняльно-історичного мовознавства і філософії мови. ▫ Мовознавство визначило свій об’єкт і предметдослідження, виробило спеціальний метод аналізу мовного матеріалу і виокремилось у самостійну науку. ІІІ (ХІХ ст. ) – розквіт порівняльно-історичного мовознавства. ▫ Втілився у діяльності натуралістичного, логікограматичного і психологічного напрямів.

Періодизація історії лінгвістичних учень IV (кін. XIX–поч. XX ст. ). Зародження соціології мови. ▫ Позначився критикою порівняльно-історичного методу. Підготував основу для формування структурного методу у світовому мовознавстві. V (1920 -1960 -і рр. ). Розквіт структуралізму. ▫ Всі структуралістські школи на різних континентах досягають значних успіхів при вивченні мов у синхронному стані як системного явища.

Періодизація історії лінгвістичних учень VI (1970 -і рр. – до нашого часу). Сучасне мовознавство. ▫ Критика структуралізму більшістю лінгвістичних шкіл к. XX – поч. XXI ст. за формальний підхід до мови, за ігнорування людського чинника, за звуження предмета мовознавства. Становлення теорій, що ґрунтуються на принципі антропоцентризму, розширення меж лінгвістичних досліджень за рахунок інтеграції з іншими науками (психологією, соціологією, філософією, етнографією, культурологією, інформатикою тощо).