Юрій Липа 5 травня 1900— 20 серпня 1944
Юрій Липа — видатний український мислитель історіософського та геополітичного спрямування, поет, прозаїк, перекладач, лікар. Народився 1900 р. у м. Одесі в сім'ї Івана Львовича Липи — відомого політичного діяча, письменника, засновника першої української політичної організації «Братство тарасівців» , що проголосила своєю метою боротьбу за самостійність України.
Дитячі роки Іван Липа - батько Юрій Липа – у дитячі роки
Провчившись рік в Одеському і рік у Кам’янецькому університетах, з осені 1920 року емігрував з родиною в Польщу. 1922 -го вступає і 1929 -го закінчує медичний факультет Познанського університету. Згодом закінчує Варшавську школу політичних наук, займається лікарською практикою у Варшаві. Разом з тим бере активну участь, як письменник у роботі "Літературно-Наукового Вістника", що виходив у Львові і редагувався Дмитром Донцовим. Але через особистий конфлікт із ним Липа припиняє роботу
Одеська гімназія Курінь морської піхоти армії УНР Познанський університет Варшавська школа політичних наук
Літературно-Науковий Вісник Дмитро Донцов
Вже будучи 21 -літнім юнаком, видає свою першу поетичну збірку "Світлість". Згодом стає одним із найяскравіших представників т. зв. "празької", "вістниківської" школи українських письменників-неоромантиків. 1931 р. виходить поетична збірка "Суворість", а 1938 -го - "Вірую". Як прозаїк, Ю. Липа почав з роману "Козаки в Московії" (1931), який став таким популярним, що перевидається декілька раз. 1936 -37 рр. виходить збірка новел "Нотатник". • У доробку Липи знаходимо також і твори з фітотерапії (“Цілющі рослини в давній і сучасній медицині” (1937), “Ліки під ногами” (1943 р. )), і з критики ("Бій за українську літературу" (1936))
Літературне угрупування «Танк» О. Стефанович Л. Мосендз Н. Лівицька-Холодна
Після окупації Польщі нацистською Німеччиною залишається у Варшаві. Та через численні утиски гітлерівської влади влітку 1943 року їде на малу батьківщину своєї дружини, м. Яворів на Львівщині, де стає активним учасником націоналістичного підпілля. Організовує курси підготовки повстанських медиків. . Крім того, Ю. Липа лікує знедолене, але нескорене просте українське населення. З літа 1944 -го стає членом УГВР та інструкторм старшинської (за деякими даними підстаршинської) школи УПА. УГВР( українська головна визвольна рада) УПА( Українська повстанська армія) Юрій Липа у 1943 році
1944 року Юрія Липу забрав НКВД 19 серпня 1944 року до будинку де жив Ю. Липа разом з родиною під’їхало двоє радянських офіцерів і двоє рядових. Вони попрохали, щоб “пан доктор” поїхав з ними і надав медичну допомогу. Бачачи розгубленість дружини Ю. Липи, її відчай, один з офіцерів промовив: “Даю вам честное слово советского офицера, что врач через два-три часа вернется”.
Могила Юрія Липи 21 серпня 1944 року Галина Захарясевич, дружина Юрія Липи знайшла тіло чоловіка, присипане штукатуркою з ранами на животі від автоматичних черг з численними ознаками катувань. “Яснозбройного Юрія” забрало НКВД і знищило. А в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1989 року був поставлений хрест і синьожовтий прапор.
І Шляхотнеє чоло мойого Батька Укрите пелюстками від троянд; І в рученьки його вкладіте берла Од трьох світів, сотворених суквітно: Золотохвильних, теплих нив південних, Високих гір, блакитноверхих гір, і моря, що буяє вічно. . . ІІ В моїй країні пишній, Мій Батеньку, творіте Службу Божу, З життям людським довічно будьте злиті, Немов шумні вітри, що віють без спочинку, Немов гримучі води, випорснені в далеч, Мов сонячна теплота, розвивайте землі, — Душе великая в незмінному пориві! ІІІ Я. Бачу їх на скелях. Там, — де море. Ось Правда йде в плащі із левих шкір, Ось Вірність тихая із нею розмовляє, Ось Непідкупність з золотим ключем, Ось і Братерськість, що з орлами з міді, Їх обіймає любо. Ось дубовий Вінок Знання вбирає й усміхом Краса Дарує всіх гостей Душі, що гідна. Чуєш? То — Перемога в сурми трубить. І цвіте Земля. IV Благословен, Татусю, час Великих Дум, Стежки майбутности, що Ваші стопи ранні, Кривавлячися, протоптали нам! Ось вийшли ми високо. Кожна диха важко, І мужність кожному в життю єдиний щит. А я де гляну, — Вас знаходжу, Батьку… Узори креслять маятники Часу, Найвищому читальні ті узори, — І чую голос: «Будь, зростай, твори! О Україно, будь, як Божий світ. В Тобі — небес сади многопоясні. В Тобі — земель розквітла ріжнородність. В Тобі довершення Одвічного й Людського» …
Аналізована поезія — посвята, у якій виконкретизаються доля, творчість, ідеї, покликання І. Липи — яскравої постаті в суспільному та культурно-мистецькому житті України кінця XIX — початку XX ст. , політичного діяча, лікаря за фахом, одного із засновків українського товариства "Просвіта" (1905), міністра віросповідань УНР (1919), автора поезій символічно-філософського характеру, казок, споминів. Для Юрія батько був взірцем, наставником, людиною, яка схвалила його вибір присвятити життя літературі. їхні стосунки вибудовувалися на довір'ї, взаєморозумінні, любові. "Перебуваючи де б то не було — вдома чи в дорозі, сідаючи за письмовий стіл і беручи до рук перо, Юрій Липа завжди ставив перед собою невеликий портрет батька. Це дуже символічна деталь" [10, 52]. Ю. Липа часто звертався до батька не тільки листовно, а й уявно. "Навіть після смерті І. Липи син продовжував писати батькові листи — такою була духовна потреба звіряти свої думки і почуття найріднішій людині, яка вже пішла за межу" [1, 77]. Як відомо, віддаючи шану батькові, Ю. Липа 1924 р. уклав книгу, присвячену його пам'яті, "світильник неугасимий". Чи не тоді була написана поезія "Батькові", у якій художньо оприявлюються кровний, містичний і духовний зв'язки сина з батьком. У творі образ батька представлено як володаря трьохбарвного берла (символу влади, гідності), залюбленого у свій край патріота-українця
Презентацію виконала: студентка групи 11 ПК Осика Аліна