Я був десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія — це ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював. Альбер Камю
лауреат Нобелівської премії (1957) філософ письменник представник екзистенціалізму драматург режисер актор
Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові в Алжирі, який на той час був французькою колонією, у сім'ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею в багатих сім'ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі одного з учителів ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932— 1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир), Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й він захворів на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури.
А. Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки, проводив антинацистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, були написані перший варіант роману «Сторонній» та нотатки до есе «Міф про Сізіфа» .
1957 р. Камю був нагороджений Нобелівською премією «за величезний внесок у літературу, у якій висвітлив значення людської совісті»
Навесні 1940 року вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті «Комба» , а згодом її очолив. У 1943— 1944 рр. видав у нелегальній пресі «Листи німецькому другові» , в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання ідеї фашизму. На цей час А. Камю став відомим як автор «Стороннього» та «Міфу про Сізіфа» , що побачили світ у 1942— 1943 рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні з напрямами, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення.
Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалась переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами. У 1947 році вийшов у світ роман «Чума» , який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту» . Письменник працював також у жанрі філософської етеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступив у ролі літературного критика.
Людина відчуває себе самотньою, коли вона оточена боягузами. *** Жоден геніальний твір ніколи не грунтувався на ненависті. *** Старіти - значить переходити від почуттів до співчуття. *** Філософія - сучасна форма безсоромності.
4 січня 1960 року письменник потрапив у автомобільну катастрофу біля міста Санс. Помер у невеличкому містечку Вілльблевен. Похований в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції.
Пам'ятник у містечку Вілльблевен, поблизу якого Камю загинув у автокатастрофі
Бронзова дошка на пам'ятнику у Вілльблевені
Твори Альбера Камю • • • «Спід і лице» (L'envers et l'endroit) (есе) (1937) «Сторонній» (L'Étranger) (повість) (1942) «Міф про Сізіфа» (Le Mythe de Sisyphe) (есе) (1942) «Чума» (La Peste) (роман) (1947) «Каліґула» (Caligula) п'єса (1944) «Листи до німецького друга» (Lettres à un ami allmand) (есе) (1944) «Справедливі» (Les justes) (1950) «Бунтівна людина» (L'Homme révolté) (роман) (1951) «Падіння» (La Chute) (1956) «Вигнання і царство» (Exil et le royaume) (есе) (1957) «Перша людина» (Le premier homme) (роман) (1994 — посмертно)
Цікаві та важливі факти з життя Альбера Камю: • В ліцеї Альбер Камю серйозно займався футболом та грав за юнацьку команду клубу "Racing Universitaire d’Alger" (RUA). Пізніше він казав, що спорт та гра в команді вплинули на формування його ставлення до моралі та обов’язку. Частіш за все він був воротарем під час футбольних матчів. Він казав, що ця позиція була найлегшою через те, що так він менше стирав підошви чобіт, за що його часто сварила бабуся. Одного разу друг Камю запитав його, чому він надав би більшу перевагу – театру чи футболу – Камю сказав, що обрав би футбол без найменших вагань.
• У віці 17 років у Альбера Камю діагностують туберкульоз. Він був змушений призупинити на 2 роки навчання і назавжди припинити заняття спортом, хоча любов до футболу він зберіг на все життя. Він довгі роки страждав від наслідків перенесеної хвороби. Пізніше за станом здоров’я йому було відмовлено в післядипломному навчанні, до армії його також не взяли через перенесену хворобу.
У віці 21 року одружився з дев'ятнадцятирічною і екстравагантною Симоною Ійє. Симона виявилась морфіністкою і за два роки їхній шлюб розпався.
У віці 27 років Камю одружився вдруге – на Франсіні Фор, яка була математиком та піаністкою. Вона народила йому двійнят – хлопчика Жана та дівчинку Катрін.
Хоча Камю був одружений, він мав декілька романів "на стороні". Найпримітнішою його коханкою була Марія Казарес. "Я не спокушав, писав Камю. - Я піддався". Одного разу Камю та Казарес потрапили в облаву. Французька та німецька поліції перекрили вулицю та почали обшук. У Камю при собі була верстка реакційної газети "Комба", яку він непомітно передав Марії. Чоловіків обшукували, у жінок лише перевіряли документи.
Камю палив впродовж всього життя. Важко знайти фотографії, де він зображений без цигарки. Навіть свого кота він назвав Сігарет ("Cigarette").
Музичний гурт The Cure надихнувся повістю Камю "Сторонній" і записав в 1978 році пісню "Вбиваючи араба" ("Killing An Arab"). Проте пізніше група настільки втомилася вислуховувати звинувачення в расизмі, що змінила назву пісні на "Цілуючи араба" ("Kissing an arab").
