Художня культура рідного краю. Бердичів. Учениця 9 -Б класу Самко Олена.
Мета. рідного міста. 1. Дізнатися про визначні місця 2. Пробуджувати особисте ставлення до культурних цінностей.
Культурна спадщина Бердичева Ні для кого не є секретом, що наше місто має багату історію. Пам’ятки архітектури різних часів та епох несуть в собі пам’ять про славетні події та постаті, ваблячи до себе туристів, які хочуть відчути подих століть Кляштору, романтику маленьких вуличок, дізнатись, як Бальзак обвінчався з Ганською та, звісно ж, почути місцеві, сповнені гумору історійки. Враховуючи значну кількість пам’яток, Бердичів є одним з десяти міст Житомирщини, що входять до переліку «Історичних міст України» .
Музеями Бердичева Музей історії міста Бердичева: На території комплексу споруд кармелітанського монастиря в двоповерховому будинку знаходиться Музей історії міста Бердичева. Ідея створення повноцінного музею в Бердичеві виникла наприкінці 1925 року. Відкритий в листопаді 1926 року соціально-історичний музей разом із створеним 8 березня 1928 року заповідником увійшов в число найбільших музеїв України. Основна заслуга в цьому, безперечно, належить першому директору, науковому керівнику Бердичівського соціальноісторичного та економічного музею ім. Дзержинського і Всеукраїнського історикокультурного музею заповідника – Тодосу Миколайовичу Мовчанівському. Саме Тодос Мовчанівський запропонував використати будівлі колишнього монастиря Босих кармелітів, якому на той час загрожувало знищення, для розміщення в них музею. Приміщення з другої половини XIX століття використовувались далеко не за призначенням. В них розміщувались повітове та міське поліцейські управління, пожежна команда, конюшня пожежної команди, взуттєва майстерня, аптека, торгівельні лавки, склади, гаражі, житлові приміщення. Т. Мовчанівський підготував ґрунтовну наукову довідку про історико-культурну цінність будівель кармелітського монастиря, переконав окружний виконавчий комітет передати їх для музею. Окрвиконком погодився з його пропозиціями і прийняв рішення ". . . монастир Босих Кармелітів зі всією територією, костьолом, помешканнями та майном лічити підлягаючими рішучій охороні збоку окружної інспектури наросвіти". 14 листопада 1926 року в будівлях кармелітського монастиря в Бердичеві пройшли урочистості з нагоди відкриття соціально-історичного музею. В цей день в прикрашеному гаслами і транспарантами музейному приміщенні на врочистих зборах музейної ради за участю представників партійних, профспілкових та державних установ і організацій виголошувались доповіді, зачитувались привітальні листи та телеграми від Української Академії Наук, музеїв Києва, Чернігова, Коростеня, Білої Церкви. . . Від імені окружного виконкому новостворений музей було оголошено музеєм імені Ф. Дзержинського.
МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ. Музей відкрито 14 червня 2012 року до професійного свята медиків – Дня медичного працівника. Експозиція музею займає одну кімнату в цокольному приміщені будинку Музею історії міста Бердичева. Історія бердичівської медицини нараховує чимало постатей і подій, про які варто залишити спогад прийдешнім поколінням. Їх фотографії розміщено на стендах. При вході до музею розміщено бюст військового лікаря О. О. Бородіної (1966) роботи бердичівського скульптора Петра Криворуцького. Поряд в окремих нішах при вході до музею розміщено прапор Центральної міської лікарні, гімн лікарні, одяг медичного працівника та стенд з клятвою Гіппократа.
МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ.
Музей Джозефа Конрада в храмі Босих Кармелітів. • Вул. Соборна. 25, приміщення храму монастиря Босих Кармелітів. Тут знаходиться музей англійського письменника польського походження Джозефа Конрада (Джозефа Теодора Конрада Коженьовського). • Музей відкрито 3 грудня 2008 року в приміщенні нижнього храму кляштору Босих Кармелітів. Саме цього дня 151 рік тому народився всесвітньо відомий письменник. В музеї можна ознайомитись з біографією письменника та його творами. Виставка "Між суходолом і морем", яка дала початок Бердичівському музею Джозефа Конрада, складається з 26 -ти стендів, розповідає про його дитинство та молодість, родину та традиції, в яких він виховувався, про особисте життя. Для ілюстрацій використано матеріали з Архіву механічної документації у Варшаві, Бібліотеки Байнекс Єльського університету, Національної бібліотеки у Варшаві, Бібліотеки Ягелонського університету в Кракові, Бібліотеки Польської академії наук у Кракові, Бібліотеки Варшавського університету, Центрального морського музею в Гданську, Національного морського музею в Лондоні, фірми "Kino Świat International", Музею літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві, а також з особистого архіву Здзіслава Найдера. Представлено також літературний доробок письменника і рецепцію його творів. Виставку фінансувало Міністерство закордонних справ Республіки Польща.
Музей Джозефа Конрада в храмі Босих Кармелітів. • .
КЛЯШТОР БОСИХ КАРМЕЛІТІВ У 1627 році київський воєвода Януш Тишкевич заснував монастир "босих кармелітів", згодом подарував йому чудотворний образ Божої Матері, який здавна зберігався в будинку його предків. В 1630 році Януш Тишкевич дарує замок католицькому ордену "босих кармелітів" під розташування кляштора та в основу монастирського господарства. В 1634 році бердичівські "босі кармеліти" закладають дольний (підземний) Маріїнський костел, будують торгівельні склади, крамниці та інші господарські будівлі, поширюють мури фортеці. Монастирські будівлі, обнесені валом з підйомним мостом і гарматами, представляли собою добре укріплену фортецю, в якій постійно знаходився гарнізон для захисту монастиря від нападів татар та козаків. Фортеці дається назва "фортеця найсвятішої Марії панни".
ОПИС АРХІТЕКТУРИ САНКТУАРІЮ. Орденський монастир споруджено на пагорбі над річкою Гнилоп'ять. Її широке річище оточує його з південної та західної сторін. З півночі він прилягає до вулиці Соборної (колись Кармелітанської), а зі сходу до міської забудови. Ансамбль монастирських будівель оточувався оборонними мурами з бійницями, наріжними вежами та новоіталійськими укріпленнями, збудованими під керівництвом архітектора Яна де Вітте в середині XVIII сторіччя. Зведений у архітектурних формах бароко, костьол у своїй об'ємно-просторовій композиції поєднав принципи побудови базилікального храму (перший ярус костелу прямокутний у плані, поділений на три нави) та хрещатого храму (другий ярус костелу у плані має форму латинського хреста з куполом на високому барабані, розміщеному на перехресті центральної нави та трансепту). Купол костьолу завершено світловим ліхтарем. Увігнутим головним фасадом костьол спрямовано на схід. Фасад цей поділений профільованими пілястрами та колонами з коринфського характеру капітелями. До верхнього костьолу провадять кам'яні сходи, які з обох сторін оточують вхід до нижнього костелу. До середини верхнього костьолу ведуть три прямокутної форми портали з кам'яними обрамленнями. Над середнім порталом – гербовий картуш – плита з дарчим написом, яка не збереглася, та балкон з балюстрадою (для відправи богослужінь для прочан), на тлі отвору з напівокруглою перемичкою, кам'яним обрамленням, профільованим карнизом та замковим каменем у центрі перемички. Над ним овальної форми декоративний елемент у алебастровому, під мармур, обрамленні з літерою "M" у центрі.
У цокольній частині головного фасаду, під вхідним ґанком, розташований вхід до нижнього костьолу. При будівництві нижнього костьолу та прилеглих до нього келій було використано частину мурів та приміщень замку Тишкевичів. Свідоцтво тому – товсті стіни, величезні підземелля, засипані тунелі, а особливо нижня частина вежі з входом до келій, яка первісне могла бути замковою вежею. Інтер'єр нижнього костьолу має центральну наву шириною 10, 5 м та висотою 5, 17 м, яка на 13 см нижча від бічних нав (шириною 4, 5 м) і накрита циліндричним склепінням з розпалубками. Після спорудження верхнього костьолу нижня святиня слугувала для жалобних богослужінь з вівтарем, призначеним для відправ за померлих. Відправлявся там і Хресний Хід, а у Великодній Тиждень влаштовувався Гроб Христа з поклонінням Пресвятим Дарам. З нижнього костьолу існує вхід до похоронних склепів, призначених для поховання заслужених благодійників монастиря. Поховано в них понад 235 померлих. У нижній капличці (зараз ризниця) покоїлося (до 1926 р. ) забальзамоване тіло засновника монастиря, перенесене сюди у 1759 році з костелу Отців Кармелітів Босих у Любліні. Свідчить про це мармурова плита, що збереглася, вміщена над входом до каплиці. Нині не зосталось жодного сліду від саркофагу та сімейних поховань засновника. Верхній костьол, збудований у 1739 -1754 рр. за проектом архітектора Яна де Вітте на пожертвування віруючих та заощадження монастиря, підготовлено до освячення милостями уславленої ікони Матері Божої з метою створення святині Марії. Основний об'єм костелу – тринавовий з куполом на перехресті трансепту з центральною навою. Бічні нави являють собою ряд капличок. Стіни центральної нави і трансепту поділені здвоєними пілястрами з капітелями коринфського характеру, а циліндричне склепіння – джгутами. Вівтарна частина прямокутна, одноярусна з розмірами 9, 9 м завширшки, 11, 0 м у довжину, підлога її піднята на висоту двох сходинок від рівня підлоги нав. Головна нава, шириною 10 м, довжиною 19 м, висотою 16, 25 м, над арками каплиць має хори. Плечі трансепту одноярусні. Довжина трансепту – 23 м, а ширина 9 м. Костьол усередині добре освітлений 10 -ма вікнами та світлом з куполу. Склепіння у бічних навах хрещате, а у центральній наві циліндричне з розпалубками. Стіни інтер'єру у 1802 р. були вкриті живописом. З 1803 р. костьол мав мармурову підлогу.
ВИГЛЯД СПОРУД КАРМЕЛІТСЬКОГО МОНАСТИРЯ
КОСТЬОЛ СВЯТОЇ ВАРВАРИ. Східна частина міста. Вул. К. Лібкнехта, 25. Костел Святої Варвари, парафіяльний католицький храм. У 1756 році на цьому місці була побудована дерев'яна восьмигранна каплиця на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської. Первісний храм був збудований у 1782 році із соснового дерева на місці, де споконвіку зводились культові споруди. Початок будівництва датується 1759 роком. Будівля мала форму, подібну до сучасної: одну наву, притвор. Нава була побудована вівтарем на південь, завдовжки 30, 5 ліктя, завширшки – 12 ліктів. Головний вівтар костьолу був різьблений, у центрі якого містилася фігура Христа Розіп'ятого. У 1799 році головний вівтар був покритий позолотою. Біля стовпів головного вівтаря, на колонах знаходилося 4 фігури – св. Петра і Павла, св. Варвари і Надії, нагорі фігури ангелів. Фінансує це будівництво одна з співвласниць Бердичева Варвара Радзівілл на честь своєї небесної покровительки – Великомучениці Варвари. Титул парафії затверджує римсько -католицький єпископ київський та чернігівський князь Йосиф Андрій Залускій.
ОПИС АРХІТЕКТУРИ. Вільно розташований на садибній ділянці з відступом від лінії забудови. По осі будівлі з боку головного входу окремо розташовувалася двох'ярусна дзвіниця (не збереглася). Цегляний, оштукатурений, побілений, є тринефною, склепінчастою, чотиристовпною базилікою у стилі бароко, з прямокутною апсидою, фланкованою приміщеннями сакристії і скарбця, з гвинтовими сходами в товщі західної стіни на музичні хори (не збереглися). Головний західний фасад, відображаючи базилікальну структуру, складає тричастинну композицію. Фасадний торець вирішений у формі приставного пілястрового портика доричного ордера на п'єдесталі, увінчаного трикутний фронтоном. Раніше по центральній осі розташовувались напівциркульна плоска ніша, в якій уміщалися прямокутний дверний отвір головного входу, над ним – балкон з арочними дверима з хорів, з'єднані арочним порталом, що включав колони корінфського ордера. З’єднання головного об'єму із зниженими бічними крилами, що закривають торці бічних нефів, і підносяться над ними (що є особливістю архітектурної композиції фасаду) пом'якшено чверть-колонами, а по вертикалі – спливами. Кути крил акцентовані пучками пілястрів, які розкрепують карниз, над якими, як і над фронтоном, знаходилась фігуративна скульптура. Бічні фасади розчленовані спареними лопатками. Вікна з лучковими перемичками у верхньому ярусі обрамлені наличниками "з вухами", в нижньому – без наличників.
Свято-Миколаївський собор. • Свято-Миколаївський собор Української Православної Церкви (Московський патріархат) розташований у центральній частині міста, на розі вулиць Карла Лібкнехта та Шевченка. Історія Свято. Миколаївського собору розпочинається у XVIII ст. : у 1721 році князь Миколайович Радзівіл, "воевода Новогородский, что в царстве Литовском" одружився з Варварою Завіш, дочкою колишніх власників Бердичева, і тим поклав початок правлінню в містечку Бердичів нової династії — Радзівілів. Він немало попрацював для економічного розвитку своїх володінь. Але в 1746 році помер. Його дружина княгиня Варвара, на спомин душі чоловіка зажадала збудувати в містечку нову церкву і присвятити її на честь його небесного покровителя – святителя Христова і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. 8 травня 1748 року дозвіл від Київської митрополитної канцелярії було отримано, одночасно було надано і план церкви, з вівтарем на схід, як того бажала княгиня. • 6 грудня 1751 року, в день зимової пам'яті святителя Миколая, Бердичівським дзеканом Раковським нова церква була освячена. Вона стала в Бердичеві третьою за ліком церквою, як тоді її називали – Радзивилівською (першою була Свято-Михайлівська церква Київського воєводи Василя Тишкевича (біля 1546 р. ), другою — козацька Свято-Успенська церква (1611 р. )).
Опис архітектури собору. • • • Розташована в центрі міста, займаючи острівне положення біля перехрестя і відіграючи домінантну роль у забудові. Виконана з лицьової цегли. Хрестовокупольна, чотиристовпна, одноглава, з гранованою апсидою, з домінантним у композиції великим, посадженим на масивний круглий барабан, куполом параболічних контурів з декоративними люкарнами і цибулинною главкою і високою стрункою двох'ярусною дзвіницею над притвором, перекритою гранованим шатром, увінчаним ребристою главкою. Композиція побудована на ефекті пірамідально наростаючих об'ємів, що досягається поступовим наростанням висот об'ємів обходу, ризниць, апсиди і основного ясно прочитуваного просторового хреста. Хрестоподібності зовнішньої композиції всередині не відчувається унаслідок відкриття дияконника і ризниці в прибудови. В інтер'єрі домінує підкупольний простір, добре освітлений вісьма вікнами круглого барабана великого діаметра. Простори рукавів і притворів злиті в єдиний. Гілки хреста перекриті склепіннями параболічних контурів. В притворі – циліндричне склепіння, у вівтарній частині – конха з розпалубками. Церква вирішена в стилі пізнього бароко (рококо) з усіма властивими цьому стильовому напряму архітектурно-художніми прийомами і деталями, а саме: застосування в рішенні стін пілястрового коринфського ордера на п'єдесталах, що розкреповує розвинутий карниз, завершений парапетною балюстрадою, застосування сегментних фронтонів з картушем в тимпані, застосування великих за розміром напівциркульних вікон зі складними сандриками в поєднанні з характерними круглими люкарнами в рокайлевому обрамленні, домінуванні в композиції великого барабана, обробленого спареними пілястрами з оригінальним рішенням карниза у формі вінчаючої гірлянди, пом'якшувального переходу між основним об'ємом і другим ярусом дзвіниці за допомогою волютних спливів, витонченість форм, витонченість декоративних деталей. Характерною для церкви є наявність обходу навкруги апсиди, контрастне фактурне і колірне поєднання лицьової цегли і відлитих бетонних деталей – популярний мотив в архітектурі міста кінця XIX – початку XX ст.
Свято-Троїцька церква. Свято-Троїцька церква розташована в передмісті Загребелля, займає домінантне положення серед одноповерхової житлової забудови. Престольне свято – 50 -й день від Пасхи. Свято-Троїцька парафія в Бердичеві була заснована в середині ХVІІІ ст. Перша, ще дерев'яна, Троїцька церква, яка була закладена у 1721 -1746 рр. , а її будівництво закінчено у 1759 році. Засновником парафії вважається один з власників міста князь Микола Радзівіл, який на правому березі річки Велика П‘ята (сучасна річка Гнилоп'ять) напроти міської фортеці збудував дерев'яну Троїцьку церкву і передав їй навколишні земельні угіддя. У 1834 -1836 рр. протоієрей Сільвейстер Липський на місці, визначеному затвердженим першим генеральним планом містечка Бердичева 1825 року, будує кам’яний, хрестово-купольний із дзвіницею храм. Стару дерев'яну церкву розібрали, дерево з неї використали для випалювання цегли для нової церкви. Біля нової церкви було виділено кладовищенське місце, де хоронили (за бажанням) померлих до 1844 року. Після 1844 року і до 1918 року біля церкви продовжували хоронити лише її священиків та знатних жителів міста. Поряд з Троїцькою церквою похоронені її священики: протоієрей Сельвейстр Липський (1824 -1878), священик Яків Веселовський (18661892), священик Кирило Мацкевич (1892 -1898), священик Микола Нещеретов (1899 -1903), протоієрей Микола Тучапський (1903 -1911) (додатково про цей некрополь див. Кладовище при Свято-Троїцькій церкві).
Архітектура Свято-Троїцької церкви. Побудована в стилі класицизму. Південна, північна і західна гілки хреста, з входом по кожній осі, завершені чотириколонними одноосьовими портиками спрощеного доричного ордера без тригліфів у фризі. Властивий класицизму монументалізм досягається переважанням маси стіни, великих об'ємів при геометризмі розчленовувань, нечисленності отворів і максимально стриманому декорі (спрощеного профілю стрічкові наличники, напівциркульні ніші, пілястри тосканського ордера, що фланкують західний вхід, строгого профілю карниз з модульонами). Невідповідність класицистичного типу споруди, що спирається на античні зразки до функціональних вимог (встановлення іконостасу) призвело до необхідності влаштування ніші замість вікна в портику. Інтер'єр вирішений як єдине ціле, підпорядковане щедро освітленому підкупольному простору. Середохрестя перекрито купольним склепінням, гілки хреста – циліндровими. Характерною особливістю інтер'єру є завершення західної гілки хреста конхою, стіни якої декоровані пілястрами. В товщі стіни притвору влаштовані сходи на дзвонний ярус дзвіниці. В храмі було три престоли: центральний – Святої Троїци, правий – Покрова Пресвятої Богородиці, лівий – преподобного Сергія Радонежського. З 1829 по 1845 роки при храмі діяло духовне училище. На середину XIX століття церкві належало 65 десятин землі
Скачать презентацию Художня культура рідного краю Бердичів Учениця 9 -Б
худ культура.pptx