Харківський національний університет імені В Н Каразіна Соціологічний

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Соціологічний факультет Курс «ОРГАНІЗАЦІЙНА ДИНАМІКА » ХИЖНЯК Лариса Михайлівна Харків – 2013

ТЕМА 1. СВІТ ОРГАНІЗАЦІЙ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ЗНАННІ «Наше суспільство – це організоване суспільство. Ми народжуємося в організаціях, отримуємо в них виховання і освіту, і життя переважної більшості із нас проходить у роботі на ту чи іншу організацію» (Амітай Етционі)

План 1. Соціальна організація: поняття, ознаки. 2. Умови, які сприяють створенню організацій і зростанню їх влади 3. Організованість у функціонуванні й розвитку суспільства. 3. Способи соціальної організованості. 4. Закони соціальної організації. 5. Тенденції розвитку сучасних організацій. Дефетишизація організацій.

«Чим менше ми розуміємо те чи інше явище, тим більше ознак потрібно, щоб пояснити його» . Я. ЗЕЛЕНЕВСЬКИЙ: в змісті поняття «організація» є щонайменше три аспекти: ☻атрибутивний (у цьому аспекті організацію характеризують як сукупність ознак конкретної системи (упорядкованість, сполучність частин, самоорганізованість, здатність до функціонування, регулятивність); ☻предметний (організація означає відносно автономну групу людей, орієнтованих на досягнення певної мети, для чого необхідні спільні скоординовані дії); ☻функціональний (організація є сукупністю дій, за допомогою яких упорядковуються реальні предмети і людська енергія для одержання відповідного запланованого ефекту) Організація як інструмент соціального вдосконалення проглядається в різних конструкціях, розпочинаючи з теорій соціалістів-утопістів і до сьогодення.

СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ «СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ» І «СОЦІАЛЬНА ІНСТИТУЦІЯ» : кожну соціальну інституцію можна вважати організацією, тоді як не кожну організацію - інституцією. Організація набуває інституціонального статусу за умови, що вона стає цінністю культури певного соціального угруповання, має певну тривалість у просторі і часі, впродовж якої вона слугує задоволенню потреб індивідів (груп), реалізації соціальних інтересів.

СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЯК 1) цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів; 2) комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, спрямованих на досягнення визначених цілей; 3) сам процес регуляції соціальних дій Організація - це не будь-який зв’язок, а такий, що підкоряє рух її елементів певним закономірностям. Коли система стає більш організованою, ніж її елементи, вона починає впливати на останні. Соціальні зв’язки, які забезпечують організованість, підтримку відповідного соціального порядку. Організація в цьому випадку може визначатися по способу колективних дій.

К. МАРКС виділяв два типи колективності: на основі відносин особистісної залежності і відносин речової залежності між людьми, доказував неминучість появи третього типу, дійсної колективності в протилежність колективності неістинної, іллюзорної. К. Маркс також виділив коопераційний ефект, охарактеризував кооперацію як організоване об’єднання сил у процесі трудової діяльності: «Та форма праці, при якій багато осіб планомірно працюють у одному й тому самому процесі виробництва або в різних, але пов’язаних між собою процесах виробництва, називається кооперацією» . Е. ДЮРКГЕЙМ вказав на механічну й органічну солідарність, які складали основу двох різних типів соціальної організації. На його думку, «одним тільки тим, що колективний вплив має посередником певний орган, він перестає бути диффузним: він організований. Організація може стати більш досконалою, але з цього моменту вона вже існує» . Колективний вплив через суспільний орган підтримує порядок завдяки владному примусу, який змінює дифузний, несконцентрований вплив на індивіда з боку суспільства. М. ВЕБЕР виділив общинну й асоціативну солідарність. Е. МЕЙО основою соціальної організації вважав кооперацію двох типів: основану на примусі, страху й силі та основану на розумінні й бажанні працювати разом.

ВИСНОВКИ: • Типи соціальної організації в основі своїй мають типи соціальних зв’язків, характеристики останніх визначають особливості тих чи тих історичних форм соціальної організації. • Соціальна організація саморозвивається від общинної до асоціативної солідарності, при цьому удосконалення асоціативного типу відбувається шляхом його своєрідного сполучення із змінливою общинною солідарністю. • В умовах системної трансформації суспільства індивіди можуть знаходити, створювати локальні зв’язки по типу общинних, але не мати достатньої змоги вмонтуватися в асоціативні сітки. • У соціології поступово змістився інтерес з проблеми сполучення типів солідарності (розгляд причин цього зрушення не входить до наших завдань) до аналізу поєднання-протистояння формальних і неформальних соціальних зв’язків, відносин. Суперечності між формальною і неформальною організацією, між організацією й дезорганізацією стали розглядатися як джерела саморозвитку організацій, в процесі якого встановлюється та чи та організованість. Будь-яка соціальна цілісність постає як взаємозв’язок формальної і неформальної структур.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СОЦІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ♦Фундаментальність організації ♦Багатозначність організації ♦Багатовекторність організації ♦Процесуальність організації

А. Пригожин зміст організації як соціального феномена розкриває через три основних значення: • як штучне об’єднання інституційного характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначається для виконання якоїсь функції (організація як автономний об’єкт). • як діяльність по організації, яка включає розподіл функцій, налагодження сталих зв’язків, координацію (організація-процес). • як характеристика міри упорядкованості об’єкта (організація як структура, устрій, тип зв’язку). До соціальних властивостей організації вчений відносить такі: вона створюється як інструмент вирішення суспільних задач; як людська спільнота, специфічне соціальне середовище; як безособистісна структура зв’язків і норм, яка детермінована адміністративними та культурними факторами. Дане визначення є найбільш універсальним.

ОБОВ’ЯЗКОВІ ОЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЇ (за В. Радаєвим) 1) виражена спільна ціль, яка не зводиться до індивідуальних цілей її членів; 2) наявність ресурсів і певний спосіб їх захисту; 3) система офіційно затверджених норм поведінки і форм контролю за їх дотриманням; 4) структура стало відтворюваних статусів (в організації має бути відносно постійне формальне керівництво або, зрештою, стала лідерська група); 5) специфічний розподіл праці між її членами (формальний або неформальний); 6) наявність винагород або покарань за участь (неучасть) у справах організації. Фактично мова йде про організацію індустріального суспільства Які риси мають постмодерністські організації?

ЩО РОБИТЬ ГРУПУ ОРГАНІЗАЦІЄЮ? РОБЕРТ М. ФАЛМЕР НАЗИВАЄ ЇЇ КЛАСИЧНІ ПРИНЦИПИ: • розподіл праці або спеціалізація; • скалярні (лінійні) та функціональні процеси, або ланцюг команд; • діапазон контролю, або ланцюг команд; • cтруктура; • розмір; • складність. Наявність відповідних ознак свідчить про те, що певне соціальне угруповання можна вважати організацією.

КОМПЛЕКСНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ЯВИЩА. ЇЇ РІВНІ, ЕЛЕМЕНТИ: (за В. Биченковим) 1) особистісний - група, колектив, сукупність людей, які входять у певні відносини між собою й так чи інакше взаємодіють; 2) структурний - деяка абстрактна структура, що «знімається» з об’єднання осіб, або, навпаки, «накладається» на нього; 3) нормативний - сукупність цілей, процедур, правил, норм, які визначають характер взаємовідносин і взаємодій учасників організації як між собою, а також відносин і взаємодій організації як цілого і окремих її представників з зовнішнім оточенням - іншими організаціями та індивідами; 4) майновий - комплекс матеріальних умов і засобів, за допомогою яких здійснюється функціонування організації

Ключові соціологічні підходи до аналізу організацій акцентують увагу на двох моментах: ☻абсолютизації структурних елементів організації ☻абсолютизації системи дій, що забезпечують її функціонування й розвиток. Структурний підхід виражається в теоріях функціоналізму і конфліктних теоріях. Обмеженість структурного підходу, недосконалість його методу утруднює вивчення такого складного феномену як організація. Критикуючи структурний підхід, П. Бергер і Т. Лукман пишуть: «. . . Чисто структурна соціологія постійно перебуває в небезпеці - сприйняття соціальних феноменів як речей. Навіть там, де вона починає із скромного приписування тільки евристичного статусу своїм конструкціям, надто часто приходить кінець кінцем до прийняття своїх концептуалізацій за закони всесвіту» . Теорія дій представлена різними моделями, в яких організація постає або як система узгодженого порядку, або як символічна конструкція, або як сукупність управлінських практик. Соціологічному аналізу підпадають перш за все соціально-економічні відносини між спільнотами, які входять до конкретної організації.

ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЙ: • «організація-машина» , • «природна» організація, • організація-община, • соціотехнічна модель, • інтеракціоністська, • інституційна, • конфліктна моделі. Р. Кілман, помітивши, що соціологічні типології організацій взаємоперехрещуються, запропонував метатипологію організаційних систем, яка складається з чотирьох груп: • закриті технічні, • закриті соціальні, • відкриті технічні, • відкриті соціальні.

У ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН РОБИТЬСЯ СПРОБА ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ. П. ШТОМПКА: «Існують специфічні, принципово важливі для життя «вузли» , комплекси, сплетіння соціальних відносин, які ми навчилися виділяти і, говорячи про які, схильні звертатися до мови матеріалізації: ми називаємо їх групами, спільнотами, організаціями, національними державами. Те, що вони існують як реальні об’єкти, - ілюзія. Реальними є постійні процеси групування й перегрупування, а не стабільні протяжності, які іменують групами; процеси організації та реорганізації, а не стабільні організації; процеси «структурування» , а не структури; формування, а не форми; змінливі фігури, а не жорсткі моделі» . Подібна концепція є життєздатною, бо відповідає реальності: межі сучасних організацій, побудованих на використанні переважно інформаційних технологій, стають нечіткі, структури характеризуються гнучкістю й недовговічністю.

ПРИНЦИП ВІДКРИТИХ СИСТЕМ ПРИ АНАЛІЗІ ПОВЕДІНКИ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ДИНАМІКИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР ДОЗВОЛЯЄ ОПИСУВАТИ ФЕНОМЕН ОРГАНІЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ ТАКІ ІНДИКАТОРИ: а) відношення до навколишнього середовища; б) зовнішні обмеження (наприклад, клімат, матеріальні ресурси, соціальні та релігійні норми, законодавство, державні та юридичні принципи, професійні норми тощо); в) механізми виживання (загальна стратегія розвитку, аналітичні карти, прогнозування, комунікації, контроль, адаптивність до інновацій тощо). СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ реалізується через соціальні дії, сукупність яких є соціальним процесом; це і ціль, і процес, і результат колективних соціальних дій, що розгорталися в минулому, актуальні в сучасному і спрямовані в майбутнє.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ВІДКРИТА СИСТЕМА Цілі Вхід (ресурси) Культура Поведінка і процеси Технология Структура Вихід

ЧОТИРИ ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЙ Ко ор Ієр вл арх ад ія и ди на Ро пр зпод ац іл і ція зу си ль Сп іль ціл на ь

УМОВИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ СТВОРЕННЮ ОРГАНІЗАЦІЙ І ЗРОСТАННЮ ЇХ ВЛАДИ (за Р. Х. Холом) 1. Загальна грамотність і розвинена спеціалізована освіта населення. 2. Рівень урбанізації. 3. Наявність грошової економіки. 4. Політична основа суспільства. 5. Технологічні зрушення.

СПІВВІДНОШЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОЇ І НЕОРГАНІЗОВАНОЇ МАСИ ОРГАНІЗОВАНІСТЬ • властивість, притаманна соціальній системі будь-якого рівня для збереження її цілісності, сталості, раціональності, незалежності; • безпосередній результат процесу цілеспрямованого впливу; • постійно змінливий моментом будь-якої діяльності; • необхідна умовою існування й розвитку соціальної системи; • стала сторона суперечності, яка підлягає розв’язанню засобами управління. Вона є елементом соціальних зв’язків і в умовах відчуження індивіда від організації є не результатом вільного узгодження інтересів, цілей її членів, а порядком робіт, способом координації спільних дій, методом досягнення спільного результату, формою підкорення людини

НЕОРГАНІЗОВАНА МАСА – це утворення, яке (за Р. Вельдером) – • надзвичайно збуджене, • імпульсивне, • пристрасне, • коливаюче, непостійне, • нерішуче, здатне на будь-які крайності, притаманні грубим пристрастям і примітивним емоціям, • надзвичайно навіюване, легковажне, • нетерпляче утворення, якому доступне осягнення лише елементарних, примітивних висновків та аргументів, яке легко управляється та легко приводиться в трепет, • позбавлене самосвідомості й почуття власної гідності, • безвідповідальне, але завжди готове до будь-яких дій внаслідок усвідомлення своєї сили, яка є проявом абсолютної й безвідповідальної влади

ВІДНОСНІСТЬ ОРГАНІЗОВАНОСТІ Й НЕОРГАНІЗОВАНОСТІ О. БОГДАНОВ: «Комплекс, утворений сукупністю працівників якоїнебудь фабрики, є високоорганізована система по відношенню до технічного процесу. Але якщо вони дотримуються різних напрямків в питаннях про захист своїх інтересів і прав, то ця ж система видається досить дезорганізованою в економічній і політичній практиці» .

ІНДИКАТОРИ ОРГАНІЗОВАНОСТІ ♦НА ОСОБИСТІСНОМУ РІВНІ: • наявність головних цілей у житті, до досягнення яких прагне особистість; • наявність проекту, програми дій, які наближують до мети; • здійснення самоконтролю за ходом виконання накресленого плану дій; • зосередженість, зібраність, дисциплінованість, відповідальність; • раціональність у витраті часу, своєчасність виконання завдань; • злагодженість у свідомості, намірах і реальних діях та ін. ♦НА РІВНІ ГРУПИ (ОРГАНІЗАЦІЇ): • згуртованість; • цілісність; єдність; • упорядкованість; • відповідальність та ін.

СПОСОБИ СОЦІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗОВАНОСТІ: ▼ФОРМАЛЬНИЙ ▼НЕФОРМАЛЬНИЙ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ: ▼РАЦІОНАЛЬНА ▼БЕЗОСОБИСТІСНА ▼ОДНОЗНАЧНА

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ФОРМАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ: ▼РОЗПОДІЛ ПРАЦІ Посадові позиції упорядковані в ієрархічну структуру а) за подібністю функціональних завдань – у різні організаційні підрозділи; б) за принципом керівництва – виконання – у ланцюг залежностей позицій-посад. ▼СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ (утворюють канали організаційних зв’язків для службового спілкування). ▼РЕГУЛЯТОРИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ (санкції, норми, зразки службової поведінки)

ПРИКЛАДИ ЗАКОНІВ СОЦІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ▼Консерватизм будь-якої організації прямо пропорційний її досконалості. ▼В організації важлива диференціація влади, повноважень і відповідальності. ▼Без спонтанних процесів організація приречена на стагнацію, розвиток інноваційного типу в ній утруднюється або стає об’єктивно неможливим. ▼Організація, яка довгий час протиставляє себе потребам і інтересам своїх члені, руйнує саму себе. ▼Пристосування організації до умов, які мінливі і нестійкі, залежить від внутрішніх організаційних процесів більше, ніж від зовнішніх факторів. ▼Будь-яку організаційну структуру доцільно розвивати лише до певної межі: далі вона починає «жерти» саму себе, перестає відтворювати задані функції, а відтворює лише управлінський апарат.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ: ▼Перехід від примусової одноманітності організацій – до їх інтегрованого розмаїття. ▼Встановлення організаційного плюралізму. ▼Стимулювання в самих організаціях неформальних творчих груп. ▼В управлінні персоналом організації перехід від систем низької довіри – до систем високої довіри. ▼Віртуалізація організаційних форм.

БАЗОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН: ▼Цільова визначеність. ▼Свобода конструювання організаційних і міжорганізаційних відносин. ▼Автономність управління та урахування циклічності розвитку організації. ▼Індивідуальна соціальна відповідальність за свої дії. ▼Здатність до інноваційної діяльності. ▼Соціальна інтегрованість.