ХАРАКТЕРИСТИ КА НАПРЯМКІВ ПСИХОЛОГІЇ ЩО ВИНИКЛИ НА МЕЖІ

ХАРАКТЕРИСТИ КА НАПРЯМКІВ ПСИХОЛОГІЇ, ЩО ВИНИКЛИ НА МЕЖІ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ ПІДГОТУВАЛИ: СТУДЕНТКИ ГРУПИ СР-11 ДЖАВАДЯН ОЛЕКСАНДРА, ВУЛЬШИНСЬКА АРІСТІНА, ЛЕСЮК ЛЮБОМИРА

Гуманістична психологія — один з напрямків психології, психологія орієнтованих на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології, як основні предмети виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки. Гуманістична психологія як самостійний напрям відокремилася на початку 60 -х років XX ст. , як протест проти домінування біхевіоризму і психоаналізу в США, одержала назву третьої сили. До цього напряму можуть бути віднесені А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ш. Бюлер, Ролло Мей, С. Джурард та ін.

Визначною характеристикою гуманістичної психології є те, що вона вивчає здорових, успішних людей. Попередні течії вивчали людей психічно хворих, з відхиленнями. Вона базується на вірі в можливості розквіту кожної людини, якщо створити для неї умови, що дозволять їй самій обирати свою долю і спрямовувати її. Гуманістична психологія розглядає особистість не як дисгармонічну істоту, обтяжену проблемами, а як на істоту гармонічну. Вона вивчає здорові, гармонічні особистості, які досягли вершини “самоактуалізації” особистості, мають віру у себе і можливість досягнення “ідеального Я”.

КОНЦЕПЦІЯ САМОАКТУАЛІЗАЦ ІЇ ОСОБИСТОСТІ ЗА А. МАСЛОУ. Американський психолог А. Маслоу, один з засновників гуманістичної теорії особистості, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав з. Фрейд. Навпаки, в людях закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині.

Ієрархія потреб особистості: 1) фізіологічні потреби – нижчі, керовані органами тіла, такі потреби, як дихання, харчові, сексуальні, відпочинок; 2) потреба в безпеці – прагнення матеріальної надійності, здоров’я, забезпеченості в старості, життєвої стабільності; 3) потреба у любові, прихильності, прийнятті, визнанні та оцінці; 4) потреба в самоповазі; 5) потреба в самоактуалізації – в розвитку особистості, реалізації здібностей та талантів, в осмисленні свого призначення в світі. якщо людина прагне зрозуміти сенс свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель свого саморозвитку.

Клієнт-центрована терапі я — один із різновидів сучасної психотерапії, що була розроблена американським психологом Карлом Роджерсом і застосовується в такому напрямі, як гуманістична психологія. Вона ставить на перше місце людину, як особистість та її самовдосконалення.

Для яких задач може застосовуватися клієнтцентрована терапія? • Для груп (учбових класів, працівників підприємств і т. д. ) • • для індивідуальної роботи (школярів, батьків, ветеранів і т. д. ) професійні проблеми, • проблеми в подружніх відносинах, • психосоматичні розлади і т. д. .

Сутність центрованої на клієнті терапії полягає в такій побудові контакту психотерапевта із клієнтом, за якої пацієнт сприймає терапію не як лікування, а як особистий досвід. Тому під час її реалізації особливого значення мають щирість і відвертість. Здатність відчувати і розуміти те, що відбувається з особистістю клієнта в конкретний момент, пов'язана з емпатією її Роджерс розглядав як здатність сприймати внутрішній світ іншого. Емпатія передовсім потребує відчуття переживань і емоційних реакцій клієнта.

Дослідження в галузі психопатології та психіатрії зумовили потребу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Так утворився психоаналітичний напрям у психології. Роком народження психоаналізу прийнято вважати 1880, коли Йозеф Броєр, колега й товариш Фрейда, повідомив йому про свої спостереження щодо пацієнтки Анни О. (Берта Паппенгейм), яка, розповідаючи про себе, схоже, вилікувалася від симптомів істерії. Під час терапії була використана техніка гіпнозу. Фрейд почав використовувати ту ж саму техніку зі своїми пацієнтами і підтвердив результати Броєра. Ці спостереження були опубліковані в спільній праці «Дослідження істерії» , де було висунуто припущення, що симптоми цього захворювання виявляються замаскованими спогадами про забуті травмуючі події. Причину забування цих подій Фрейд вбачав у конфлікті між певними імпульсами, що пов'язані з даними подіями, та моральними засадами. Концепція 3. Фрейда про підсвідоме увібрала в себе багато різноманітних відомостей, здогадів і припущень. Були використані і народні прикмети, забобони. Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.

У структурі особистості 3. Фрейд виокремлює три компоненти: 1) іт (воно) - осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агресивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від стосунків людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам; 2) его (Я) — регулятор, який сприймає інформацію оточення і стан власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтересах самозбереження; 3) супер-его (над-Я) — сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впродовж виховання.

Вкрай важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальних космічних інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, — це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу. На думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається таємнича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомленими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищі. Заборони з боку соціального середовища — "цензура" свідомості - стикаючись з неусвідомлюваними потягами, призводять до душевних травм, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосуватися, спричинюють величезне внутрішнє напруження. Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її рушієм є сексуальні потяги - лібідо) вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням. Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи виходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного. 3. Фрейд створює поняття про механізми захисту особистості від руйнування. До цих механізмів він відносить: — компенсацію — механізм відшкодування браку або дефекту якихось фізичних або психічних якостей; — витіснення небажаного у сферу підсвідомого; — раціоналізацію - спробу усвідомлення Пояснення або виправдання підсвідомих мотивів; — ідентифікацію себе з іншою особою, яка має, на думку суб'єкта, якості, яких бракує в неї самої; — сублімацію - трансформацію неусвідомлюваних сексуальних імпульсів у творчість (мистецтво, науку); — регресію - повернення до подоланих стадій розвитку (зрозуміло, що всі стадії розвитку в психоаналізі пов'язані лише з виявом первинної сексуальної енергії - лібідо); — механізми егоцентризму, дисоціації, нарцисизму тощо.

Отже, завдання психотерапії - виявити переживання, що травмують людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідомого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів. Справді, 3. Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання про мотиви як реальний чинник регуляції поведінки, структури особистості, динаміки відношень між її різними (усвідомлюваними і неусвідомлюваними) компонентами він висунув наперед. Але пояснення отриманих фактів призвело до того, що мотивація тлумачилася як психічна енергія, яка циркулює в організмі і має один вектор - спрямованість на розсіювання і розряджання. Жодний напрям в історії психології не викликав стільки протилежних думок і оцінок, як фрейдизм. Психоаналіз у багатьох країнах піддають критиці, прагнучи довести неспроможність його соціологічних і медичних концепцій.

Учення Фрейда привернуло до себе увагу через те, що він перший широко поставив питання про вплив несвідомих форм психічної діяльності на поведінку людини, про роль переживань у ранньому дитинстві для подальшого формування особистості. Головна помилка Фрейда полягає у тому, що він знижував роль суспільної, соціальної природи свідомості людини. Свідомість - це не лише властивість високоорганізованої матерії, але й продукт суспільно-історичного розвитку і соціальних відносин людини.

Біхевіоризм визначив обриси американської психології XX ст. У перекладі англійське слово «behavior» означає поведінка. Отже, предметом психології, за біхевіоризмом, є поведінка, а не свідомість, як вважали прихильники інтроспективної психології. Свідомість визначали за допомогою суб´єктивних методів, поведінка була цілком у сфері дії об´єктивного методу. Теоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон (1878 -1958). Предметом психології він вважав поведінку, яка цілком побудована із секреторних та м´язових реакцій, що повністю визначаються зовнішніми стимулами. Дж. Б. Уотсон мріяв зробити психологію наукою, здатною контролювати та передбачати поведінку, і це вдалося б, якби людська поведінка справді залежала тільки від зовнішніх чинників.

Загалом біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез щодо людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів і пацюків - що й давало змогу оминати певні ускладнення, пов´язані із запереченням внутрішнього світу людини. Формула «стимул-реакція» , яку біхевіористи пропагували як пояснювальний принцип поведінки, передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції. Російським варіантом біхевіоризму можна вважати рефлексологію В. М. Бехтєрева (1857_1927). Джон Уотсон сформулював кредо біхевіоризму: «Предметом психології є поведінка» . Він вважав, що аналіз поведінки повинен мати суто об´єктивний характер і обмежуватися ззовні спостережуваними реакціями (усе, що не можна об´єктивно реєструвати, поза сумнівом, тобто думки, свідомість людини неможливо вивчити, їх не можна виміряти, зареєструвати). Усе, що відбувається всередині людини, дослідити неможливо, тобто людина постає як «чорний ящик» . Об´єктивно вивчити, реєструвати можна тільки реакції, зовнішні дії людини і ті стимули, ситуації, які ці реакції зумовлюють. Завдання психології в тому, щоб за реакцією визначати імовірний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію. Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) була провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв´язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані інстинкти, соціалізовані емоції + здатність до пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Вони становлять основу стабільної поведінки. Навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації зумовлює формування нових навичок. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку. У надрах самого біхевіоризму психолог Е. Толмен поставив під сумнів схему S-R як дуже спрощену і ввів між цими членами важливу перемінну І - психічні процеси конкретного індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, попереднього досвіду і природи стимулу (S-I-R). Пізніше один з послідовників Уотсона - Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював «принцип оперантного зумовлення» - поведінка живих організмів визначається наслідками, які вона зумовлює. Залежно від того, будуть ці наслідки приємними, байдужими чи неприємними, живий організм виявить тенденцію повторювати цей поведінковий акт, не надавати йому жодного значення або ж уникати його надалі. Отже, людина цілковито залежить від свого середовища, і будь-яка свобода дії, якою, як їй здається, вона може користуватися, - повна ілюзія. У 70 -ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому ракурсі - з погляду теорії соціального вчення. На думку А. Бандури, одна з головних причин, що зробила нас такими, які ми є, пов´язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Отже, на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона також постійно має передбачати наслідки своєї поведінки, самостійно її оцінюючи.

Згідно з теорією соціального вчення Дж. Роттера, соціальну поведінку можна описати за допомогою таких понять: • поведінковий потенціал - кожна людина володіє певним набором дій, поведінкових реакцій, що сформувалися впродовж життя; • на поведінку впливає суб´єктивна вірогідність її очікувань, з якою, на думку людини, буде певне підкріплення після певної поведінки в певній ситуації (якщо людина вважає, що існує висока імовірність того чи іншого підкріплення в цій ситуації, вона швидше засвоює необхідну поведінку, яка відповідає ситуації й підкріпленню); • на поведінку людини впливає характер підкріплення, його цінність для людини (різні люди цінують і віддають перевагу різним підкріпленням: хтось більше цінує похвалу, пошану з боку інших, хтось - гроші, або більш чутливий до покарання тощо); • на поведінку людини впливає її «локус контролю» : - екстернал або інтернал, відчуває вона себе «пішаком» чи вважає, що досягнення її мети залежить від власних зусиль. Поведінковий потенціал, на думку Роттера, містить 5 основних блоків поведінкових реакцій, «технік існування» : поведінкові реакції, спрямовані на досягнення успіху, результату, є підставою соціального визнання; поведінкові реакції пристосування, адаптації - це техніки узгодження з вимогами інших людей, суспільних норм тощо; захисні поведінкові реакції - їх використовують у ситуаціях, вимоги яких перевищують можливості людини саме тепер (це реакції заперечення, придушення бажань, знецінення, затушування тощо); • техніки уникнення - поведінкові реакції, спрямовані на «вихід з поля напруження» , відхід, втеча, відпочинок тощо; агресивні поведінкові реакції - це може бути і реальна фізична агресія, і символічні форми агресії: іронія, критика іншого, насмішка, інтриги, спрямовані проти інтересів іншої людини тощо.

Дякуємо за увагу