
Характер 7.ppt
- Количество слайдов: 22
Характер Підготувала студентка 2 -В курсу Марчук Тетяна
План Вступ 1. Визначення характеру 2. Структура характеру 3. Природні і соціальні передумови характеру 4. Формування характеру Висновок Використана література
Вступ Кажучи про характер (що в перекладі з грецької означає «карбування» , «друк» ), розуміють ті властивості особистості, які накладають певний відбиток на всі її вияви і виражають специфічне для неї відношення до світу і передусім до інших людей. Характер зумовлює визначеність людини як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з навколишнього, конкретним образом відноситься до нього. Знати характер людини - це знати ті істотні для неї риси, з яких витікає, чим визначається весь образ її дій. Риси характеру це ті істотні властивості людини, з яких з певною логікою і внутрішньою послідовністю витікає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються, як не сумісні з ними, ті, що їм суперечать.
Наявність у людини характеру передбачає наявність чогось значущого для неї в світі, в житті, чогось, від чого залежать мотиви її вчинків, цілі її дій, задачі, які вона собі ставить або на себе приймає. Характер являє собою внутрішні властивості особистості, але це не означає, що вони в своєму генезисі і суті визначаються зсередини, системою внутрішніх органічних або ванутрішньоособистісних відносин. Навпаки, ці внутрішні властивості особистості, що складають її характер, виражаються у відношенні до того, що є значущим для людини в світі, і визначаються через відношення до світу. Проблема характеру хвилювала дослідників з часів далекої старовини. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини по фізіономії. У основу їх характерології лягла гіпотеза так же фантастична, як і наївна. Пропонувалося відшукувати у зовнішності людини риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини.
Протягом всієї історії психології робилися спроби побудови типології характерів. Однієї з найбільш відомих і ранніх була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу зробив його американський колега У. Шелдон, а в наші часи - Е. Фромм, К. Леонгард, А. Е. Личко і ряд інших вчених. Думки вчених про формування характеру, його місце в структурі особистості і вплив на діяльність людини розходяться. Однак безсумнівно, що характер є сукупністю рис особистості, що визначають взаємовідносини людини з іншими людьми і з самою собою.
Визначення характеру Характер - це особливі прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях протікання психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і т. д. ) і в темпераменті, вона виявляє себе і в рисах характеру. На думку видатного психолога С. Л. Рубінштейна , характер людини - і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях; зумовлюючи її поведінку, він в поведінці ж і формується. Смілива людина поступає сміливо, а благородна людина поводиться благородно. Об'єктивно благородні або сміливі справи можуть первинно здійснюватися, зовсім не вимагаючи особливої суб'єктивної сміливості або благородства; сміливість справ або благородство вчинків переходить в сміливість або благородство людини, закріпляючись в її характері; в свою чергу сміливість або благородство характеру, закріпившись в ньому, зумовлює сміливість або благородство поведінки.
Цей взаємозв'язок характеру і вчинку опосередкований взаємозалежністю властивостей характеру і мотивів поведінки: риси характеру не тільки зумовлюють мотиви поведінки людини, але і самі зумовлені ними. Мотиви поведінки, переходячи в дію і закріпляючись в неї, фіксуються в характері. У мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій; дія переводить їх потім в стійкі властивості. Шлях до формування характеру лежить тому через формування належних мотивів поведінки і організацію направлених на їх закріплення вчинків. Ця точка зору була запропонована Рубінштейном і згодом розвинена іншими дослідниками (Теплов Б. М. , Петровський А. В. ). Оскільки в характері зосереджені стержневі особливості особистості, всі індивідуальні відмінності в ньому придбавають особливу значущість і вираз. Тому питання про характер нерідко помилково зводилося до одного лише питання про міжіндивідуальні відмінності або індивідуальні особливості особистості. Тим часом питання про характер - це передусім питання про загальну будову особистості. Характер - це єдність особистості, яка опосередкує всю її поведінку.
Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Особистість людини характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Діючи на основі спільних інтересів і переконань, що розділяються всіма, прагнучи в житті до загальних цілей, люди можуть виявляти в своїй суспільній поведінці, в своїх вчинках і діяннях неоднакові, часом протилежні індивідуальні особливості. Можна нарівні з іншими людьми зазнавати тих же труднощі, виконувати з рівним успіхом свої обов'язки, любити або не любити одне і те ж, але бути при цьому м'якою, поступливою або жорсткою, нетерпимою людиною, веселою або сумною, упевненою або боязкою, злагідною або незлагідною. Однакові по значенню критичні зауваження школярам робляться одними педагогами завжди в м'якій, ввічливій, доброзичливій формі, а іншими - грубо і безцеремонно. У людей же з протилежними поглядами на життя, з відмінностями в інтересах, в культурному рівні, з неоднаковими моральними принципами укорінені індивідуальні особливості, як правило бувають ще більш різко вираженими.
Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сім'я, дружня компанія, трудовий або учбовий колектив, асоціальна асоціація і т. д. ). У залежності від того, як здійснюється індивідуалізація особистості в референтній для неї групі і який рівень розвитку міжособистісних відносин в ній, у підлітка, наприклад, можуть формуватися в одному випадку відвертість, прямота, сміливість, принциповість, твердість характеру, в іншому - скритність, брехливість, боягузтво, конформність, слабохарактерність. Знаючи характер людини, можна передбачувати, як вона буде поводитися при тих або інших обставинах, а отже, і направляти поведінку людини. Так, особа, яка розподіляє ту або іншу роботу (керівник, педагог і т. п. ), враховує не тільки знання і уміння, але і характер виконавця. Один, наприклад, наполегливий і працелюбний, але декілька повільний і понадміру обережний. Інший гарячий, близько до серця приймає інтереси справи, але нетерпимий до думок, хоч би трохи відмінних від його власних, і тому може бути надмірно різкий і навіть грубий. Спираючись на цінні властивості характеру вихованця, педагог прагне розвинути і зміцнити їх, а негативні - послабити або хоч би компенсувати, відшкодувавши іншими, соціально значущими якостями.
Структура характеру Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені риси або сторони, які, однак, не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш або менш суцільну структуру характеру.
Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Якщо людина боязка, є основи передбачати, що вона не буде володіти якостями ініціативності (побоюючись несприятливого обороту ініційованої нею пропозиції або вчинку), рішучості і самостійності (прийняття рішення передбачає особисту відповідальність), щедрості (допомога іншому може в чомусь ущемити його власні інтереси, що для нього небезпечно). Разом з тим від людини боязкої по характеру можна чекати приниження і догідливість (по відношенню до сильного), конформності (не виявитися «білою вороною» ), жадності (застрахувати себе в матеріальному відношенні на майбутнє), готовності до зради (принаймні, при крайніх обставинах, загрозливих її безпеці), недовірливості і обережностям і т. д. Зрозуміло, не всяка людина, у якої в характері домінує боягузтво, продемонструє структуру характеру, подібну охарактеризованій вище, включаючи всі перераховані риси. У різних життєвих обставинах вона може бути істотно перетворена і навіть може включати якості, здавалося б, протилежні домінуючому (наприклад, боягуз може бути хоробрим). Однак загальна тенденція до вияву саме такого комплексу якостей характеру для боязкої людини буде переважати.
Співвідношення між ідейними, світооглядними установками і дійовими установками людини в конкретних життєвих ситуаціях істотно визначає загальний вигляд людини, її характер. Люди в цьому відношенні помітно розрізнюються по ступеню цілісності, послідовності, стійкості. На одному полюсі люди, у яких слово не розходиться з справою і свідомість є майже дзеркальним відображенням практики, а практика - вірним і послідовним відображенням їх світоглядних установок; на іншому люди, у яких поведінка швидше маскування, чим відображення їх справжніх внутрішніх установок. Потреби, інтереси, схильності, смаки, всілякі тенденції і установки, а також особисті погляди і переконання людини - це психологічні форми вираження спрямованості, в якій виявляється характер; змістом же її є практичне відношення людини до інших людей і через них до самої себе, до своєї праці і до речей предметного світу. Ведучим і визначальним моментом в формуванні характеру є взаємовідносини людини з іншими людьми.
По відношенню людини до інших людей розрізнюють характери замкнені і товариські. Але це перша диференціація, що засновується на кількісній ознаці об'єму спілкування. За нею може переховуватися саме різний зміст. Замкненість в собі, обмеженість контакту з іншими людьми може засновуватися в одному випадку на байдужості до людей, на байдужості холодної і спустошеної натури, якій інші люди не потрібні, а в іншому - на великому і зосередженому внутрішньому житті, яке в інших умовах не знаходить собі шляхів для залучення до неї інших людей і для свого залучення до них. Точно так само і товариськість може бути різною: у одних широка і поверхнева, з легкими і неглибокими зв'язками, що зав'язуються, у інших - більш вузька і більш глибока, суто виборча. Товариськість людей, які в рівній мірі є приятелями кожного зустрічного, без всякої відмінності, свідчить іноді лише про легкість і рухливість і про таку ж по суті байдужість до людей, як і нетовариськість інших людей. З відношенням людини до людини нерозривно пов'язано також по суті своїй відношення до речей - продуктів суспільної практики і власній справі. У відношенні до них складається і виявляється друга важлива група характерологічних рис. Такі, наприклад, щедрість або скупість, сумлінність, ініціативність, мужність у відстоюванні своєї справи, сміливість, хоробрість, наполегливість.
Кожна характерологічна риса в якійсь мірі виражає специфічне співвідношення між відношенням людини до навколишнього світу і до самої себе. Це можна сказати і про такі, наприклад, властивості, як сміливість, хоробрість, мужність. Істотне значення з цієї точки зору придбаває відмінність характерів вузьких, стійкість яких грунтується на самообмеженні, на звуженні сфери своїх інтересів, домагань, діяльності, яким «ніщо людське не чуже» , і експансивних людей, що уміють завжди з якоюсь великою душевною щедрістю віддавати себе так, що при цьому вони не втрачають, а збагачуються. Всі сторони характеру, в їх єдності і взаємопроникнені, як в фокусі, виявляються у відношенні людини до праці. У відношенні до праці укладено в нерозривній єдності відношення до продуктів цієї праці, до інших людей, з якими людина пов'язана через працю, і відношення до самої себе. У труді ж реально встановлюються відносини між характером людини і її обдарованістю, між її схильностями і здібностями.
Природні і соціальні передумови характеру Виникнення властивостей характеру, його природа, можливість або неможливість його зміни є предметом давніх дискусій психологів і нерідко мотивом для категоричних думок, властивих побутовій свідомості. Соціальної зрілості індивід досягає, володіючи системою рис характеру, що склалися. Цей процес протікає непримітно, і людині здається, що такою, як зараз, вона була завжди. Так виникає думка, що риси людського характеру дані їй від природи, є природженими. Твердження це є вельми поширеним: «він від природи боягуз і негідник» , або «схильність до брехні - його природжена властивість» , або навіть «спадковість у нього така - в дядька пішов» . Дійсно - в одній сім'ї, в одних неначе умовах виховуються два брати. Різниця між ними усього два-три роки, і в одній школі вчаться, і батьки до них, загалом, однаково відносяться, а хлоп'ята у всьому різні, характером анітрохи один на одного не схожі. Звідси недалеко до висновку, що характер даний людині від народження.
Чим же пояснити, що життя «чеканить» особистість людини навіть в схожих умовах за різними зразками? Передусім треба визнати, що «початковий матеріал» дійсно у різних людей неоднаковий. Людина народжується з різними особливостями функціонування головного мозку, ендокринної системи. Ці особливості не психологічні, а фізіологічні, але вони виступають як перші причини того, що одні і ті ж впливи на дітей можуть викликати різний психологічний ефект. Вони визначають умови, в яких буде розвиватися психіка особистості. До холериків відносять енергійних, запальних, «пристрасних» людей. Меланхоліками називаються боязкі, нерішучі, сумні; флегматиками - повільні, спокійні, холодні, «розсудливі» . До сангвиників прираховують гарячих, жвавих, веселих, живих людей. Опис різних темпераментів, даний в античній науці, так само як назви і основні ознаки чотирьох темпераментів, збереглися до цього часу. Ці відмінності в фізіологічних умовах - лише перша причина відмінностей характерів людей.
Формування характру Разом з тим очевидно, що людина сама бере участь у виробітку свого характеру, оскільки характер складається в залежності від світогляду, від переконань і звичок етичної поведінки, які він у себе виробляє, від справ і вчинків, які він здійснює, в залежності від всієї його свідомої діяльності, в якій характер, не тільки виявляється, але і формується. Характер людини, звичайно, зумовлений об'єктивними обставинами ї життєвого шляху, але самі ці обставини створюються і змінюються внаслідок її вчинків, так що вчинки людини і життєві обставини, що їх зумовлюють, постійно переходять один в одного. Тому немає нічого безглуздіше і фальшивіше, як посилання у виправдання поганих вчинків людини на те, що такий уже у неї характер, як якби характер був чимось спочатку даним і фатально приреченим. Людина сама бере участь у виробленні свого характеру і сама несе за нього відповідальність. Якщо немає підстав виводити особливості характеру з фізіологічної, природної схильності до їх появи (хоч і потрібно брати до уваги природні передумови формування характеру), то тим менше можливостей затверджувати його спадкове походження.
Накладаючи відбиток на зовнішність людини, характер отримує своє найбільш яскраве вираження в його вчинках, поведінці, діяльності. Про характер потрібно судити насамперед на основі вчинків людей, в яких найбільш повно відбивається їх суть. Система звичних дій і вчинків - підмурівок характеру людини. Від аналізу вчинків до синтезу їх в характері, в психологічному вигляді особистості і від зрозумілого характеру до вже передбачених і очікуваних вчинків - такий шлях проникнення в суть індивідуального характеру. Людина по самій своїй суті діяльна. У структуру людської діяльності входять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміки, жестикуляція, хода і т. д. ), так і навмисні дії більшої або меншої міри складності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відоме, називаються звичками. Самий вдалий портрет не дає стільки відомостей про характер людини, як його звичні дії і рухи. І все-таки вирішальні, об'єктивні і неспростовні дані про характер людини дають не ці мимовільні дії і рухи людини і не риси її зовнішнього вигляду, а його свідомі і навмисні дії і вчинки. Саме по вчинках судимо ми про те, що являє собою людина.
Висновки Виявляючись в діях і вчинках, в тому, в якій мірі активно суб'єкт включається в спільну діяльність, характер виявляє залежність як від змісту діяльності, так і від успішного або неуспішного подолання труднощів, від далеких і найближчих перспектив в досягненні основних життєвих цілей. При цьому характер залежить від того, як відноситься людина (на основі її особливостей, що вже раніше склалися ) до своїх невдач і успіхів, до громадської думки і ряду інших обставин. Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сім'я, дружня компанія, трудовий або учбовий колектив і т. д. ). Таким чином, найважливіший момент в формуванні характеру те, як людина відноситься до навколишнього середовища і до самої себе, як - до іншої людини. Ці відносини є основою для класифікації найважливіших рис характеру.
Характер людини виявляється, по-перше, в тому, як вона відноситься до інших людей: рідних і близьких, товаришів по роботі і навчанню, знайомих і малознайомих. Стійка і нестійка прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкненість, правдивість і брехливість, тактовність і грубість виявляють відношення людини до інших людей. По-друге, показово для характеру відношення людини до себе: самолюбство і почуття власного достоїнства або приниження, або невпевненість в своїх силах. У одних людей на перший план виступають себелюбство і егоцентризм (поміщення себе в центр всіх подій), у інших - самовідданість в боротьбі за спільну справу. По-третє, характер виявляється у відношенні людини до справи. Так, до числа найбільш цінних рис характеру відносяться сумлінність і виконливість, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу і заклопотаність її результатами. Виявлений за допомогою спеціальних методик характер мотивації досягнення дозволяє передбачити можливу програму поведінки людини в типових обставинах. По-четверте, характер виявляється у відношенні людини до речей: не тільки відношення взагалі до власності, але і акуратне або недбале звертання зі своїми речами.
У характері кожної людини є риси і риски, які відображають своєрідність її індивідуального життєвого шляху, її особистого способу життя. Але в ньому ж в тій або іншій мірі здебільшого представлені - в своєрідному індивідуальному заломленні - і риси, що відображають загальні для людей даної епохи особливості. У характерах епохи отримують своє типізоване ідеальне вираження ті загальні багатьом людям, хоч і по-різному в них представлені, риси, які пов'язані з епохою, в якій люди живуть. Справжнє розуміння типового в різних характерах як реально загального, загального в одиничному, типового в індивідуальному можливо тільки на цій основі. Однак в своїй конкретній реальності характер людини зумовлений не тільки типовими рисами способу життя людей даної епохи, але і конкретними, життєвими обставинами, в яких здійснюється його життєвий шлях, і його власною діяльністю, що змінює ці обставини. Спільні, типові і індивідуальні риси в характері людини завжди представлені в єдності і взаємопроникненні, так що загальне, типове виступає в індивідуально-своєрідному заломленні; тому істотне своє вираження характер людини часто отримує якраз у властивій їй індивідуально-своєрідній поведінці, в типових і тому особливо показових ситуаціях.
Використана література 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: в 2 т. – Т. 2. – М. , 1980. Бодалев А. А. Психология личности. – М. , 1988. Бодалев А. А. Личность и общение. – М. , 1983. Галин А. Л. Личность и творчество. Психологические этюды. – Новосибирск, 1989. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию Курс лекций. – М. , 1988. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л. , 1983. Левитов Н. Д. Психология характера. – М. , 1969. Мерлин В. С. Структура личности. Характер, способности, самосознание. – Пермь, 1990. Норакидзе В. Г. Методы исследования характера. – Тбилиси, 1989. Петровский В. А. Личность в психологии: парадигма субъектности. – М. , 1984. Петровский А. В. , Ярошевский М. Г. Психология. – М. , 2001. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб. , 2002. Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. - М. , 1959. Страхов И. В. Психология характера. – Саратов, 1970. Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий.