Вступ до спеціальності презентації до лекцій для студентів

Вступ до спеціальності: презентації до лекцій для студентів 1 -го курсу спеціальності МЕВ Викладач: проф. Голіков А. П. 2014 р.

Провідні українські вчені в галузі міжнародних економічних відносин Філіпенко Антон Сергійович Шнирков Олександр Іванович Мальський Маркіян Зіновійович Пахомов Юрій Миколайович

Провідні українські вчені в галузі міжнародних еконосічних відносин Нікітіна Марина Генадіївна Якубовський Сергій Олексійович Макогон Юрій Володимирович

Видатні українські вчені в галузі міжнародних економічних відносин Грабинський Ігор Михайлович Голіков Артур Павлович

Тема 2. Понятійний апарат науки 1. Світовий відтворювальний процес і його структура 2. Фактори виробництва 3. Економічний потенціал та його складові 4. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) 5. Геоекономіка і геополітика 6. Економічний розвиток, економічне зростання 7. Міжнародна система національних рахунків 8. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) 9. Конкурентоспроможність 10. Форми територіальної організації виробництва 11. “Полюс зростання” 12. Вільні (спеціальні) економічні зони 13. Офшори

2. 1. Структура (фази) світового відтворювального процесу Виробництво матеріально-речовинної продукуції обмін розподіл споживання накопичення

Необхідною частиною відтворювального процесу є міжнародні економічні відносини (МЕВ), які присутні у всіх фазах відтворення. МЕВ – система господарських зв’язків, що виникає між суб’єктами національних економік на основі міжнародного поділу праці та факторів виробництва.

Економічний зміст МЕВ, за фазами процесу відтворення: 1. МЕВ у сфері виробництва – це відносини між суб'єктами світового господарства у матеріальному виробництві у наступнх формах: • спільне будівництво господарських об'єктів; • спільне підприємство; • міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва; • прямі виробничі зв'язки. 2. МЕВ у сфері обміну - це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили і послуг. Проявляються в міжнародних торговельних відносинах 3. МЕВ у сфері розподілу – це відносини між суб'єктами світового господарства з розподілу матеріальних, трудових ресурсів і фінансових коштів. • розвиток спільного підприємництва; • міжнародний рух капіталу; • міжнародна міграція робочої сили. 4. МЕВ у сфері споживання та накопичення – це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу покриття їх потреб за рахунок взаємних поставок або продукції спільних господарських об'єктів.

2. 2. Фактори виробництва (factors of production - економічними ресурсами суспільства Уявляють собою ресурси (природні, фінансові, матеріально-технічні, трудові та інші), які необхідно витратити для того, щоб зробити товар. Жан Батиста Сей відніс до них: землю, капітал (майнові та фінансові ресурси), труд. Шумпетер доповнив: підприємницькою здібністю, технологіїями (людські ресурси). Деякі вчені (Едвард Лимер і ін). фактори виробництва деталізують: вугілля, нафту, інші види паливно-сировинних ресурсів, а також підрозділяють труд на кваліфікований, напівкваліфікований, некваліфікований

Фактори виробництва за походженням поділяються на основні і розвинені Основні: земля (географічне положення, природні ресурси, клімат), некваліфікована робоча сила Загальні – можливо використовувати в різних галузях. Характеризуються значною мобільгістю Розвинені - кваліфікована робоча сила, інфраструктура, сучасні технології За ступенем спеціалізації поділяються на загальні та спеціальні Спеціальні – використовуються лише для певної групи продукції. характеризуються незначною мобільністю

2. 3. ПОТЕНЦІАЛ виробництва Економічний потенціал – це сукупна здатність економічних ресурсів, що є в межах країни, регіону або будь-якої іншої території, забезпечувати виробництво максимально можливих обсягів матеріальних благ та послуг, які відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку за певний проміжок часу (рік), виражену через їхню споживчу вартість у грошовому вимірі. Найбільш зручним для його оцінки є показник ВВП Складові економічного потенціалу – природноресурсний, промисловий, сільськогосподарський, транспортний, експортний, рекреаційний, науковий, інтелектуальний

В. П. Руденко 2. 4. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) Природно-ресурсний потенціал території (акваторії) - сукупна продуктивність природних ресурсів за одиницю часу, виражає їх споживчу вартість у грошовому обчисленні. Підрозділяється на складові компоненти

Природно-ресурсный потенциал (ПРП) Земельный Фаунистический Металлическое Нерудное сырье для металлургии Водный Растительный Рекреационный Минеральный Топливоэнергетическое сырье Стройматериалы Горнохимическое сырье

2. 5. Геоекономіка - сфера наукового пізнання, що має предметом дослідження просторові (географічні) чинники міжнародного значення для використання державами при визначенні та досягненні ними економічних цілей Формує зовнішньоекономічну доктрину держави Геополітика — це сфера наукового пізнання, що має предметом дослідження міжнародні відносини у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу державі здійснювати контроль над простором із метою реалізації своїх політично важливих інтересів. Формує зовнішньополітичну доктрину держави

2. 6. Економічний розвиток - це кількісні та якісні зміни, що відбуваються у внутрішній соціально-економічній структурі країни (регіону), що виражається в динаміці показників: технологічних, інституційних макроекономічних. Економічне зростання - одна зі складових розвитку і характеризується лише кількісним збільшенням певних показників

2. 7. Система національних рахунків (СНР, System of National Accounts, SNA), статистична система обліку різних видів економічної діяльності, прийнятою Організацією Об'єднаних Націй в 1961 році. і доповненої в 1968 і 1993 рр. . Важливішими показниками СНР є: - валовий внутрішній продукт (ВВП) і його різноманітність: - валовий національний продукт (ВНП) - національний дохід (НД) - чистий національний продукт (ЧНП) та інші.

ВВП - сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах країни (або регіону) всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від їх національної приналежності. ВНП - сумарна вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік незалежно від того, на території якої держави вони розташовані Якщо в розрахунках здійснюється віднімання амортизаційних витрат - отримується чистий національний продукт (ЧНП)

Національний дохід (НД) дорівнює ВНП мінус амортизаційні відрахування, непрямі податки, втрати від нереалізованої продукції і таке ін. НД – це грошовий вираз знову виробленій вартості у суспільстві за вирахуванням непродуктивних витрат і втрат (непрямих податків, виробленої, але нереалізованої продукції, фізичних втрат, тобто що згнило, згоріло, залишилося неприбраним у полі , і т. п. ). НД визначається як сума всіх реальних доходів громадян, підприємств і організацій, і тому найбільш повно характеризує життєвий рівень населення. Частка НД у ВНП залежить від рівня соціально економічного розвитку країн

ВВП може бути розрахований: 1. за його виробленим обсягами, 2. за категоріями доходів, 3. за категоріями споживання. У першому випадку визначається вартість всіх вироблених товарів і послуг для населення та інвестиційної сфери; у другому - сума первинних доходів учасників суспільного виробництва; в третьому - сума витрат на кінцеве споживання населення та державних організацій, а також кінцеве використання основних і виробничих фондів.

Обчислення ВВП може бути : У поточних цінах ( номінальний ВВП) У постійних цінах базисного року (реальний ВВП). Зазвичай користуються даними реального ВВП , який виключає зміну цін , інфляцію , тимчасову кон'юнктуру ринку та ін ( Як правило , за базові приймають роки , що діляться на 5 ) Оскільки ціни на однакову продукцію в різних країнах з різних причин не однакові , а офіційні курси валют не відповідають їх фактичної купівельної спроможності , для правильного порівняння реальний ВВП перераховується за паритетом купівельної спроможності ( ПКС).

Паритет купівельної спроможності (ПКС) - це співвідношення між національними валютами за їх купівельною спроможністю, тобто з урахуванням в кожній країні цін на певний набір товарів і послуг. Оскільки ціни у всіх країнах світу різні, то паритет купівельної спроможності зазвичай не збігається з обмінним курсом національних валют (офіційним або ринковим). Тому ПКС, переважно, застосовується лише в аналітичних цілях.

ВДВ - частина вартості виробленої продукції або послуг, яка безпосередньо створена працею працівника на даному підприємстві з використанням його основних фондів. Посточальники * (суміжники) Виробники 1 2 3 … n L=ВДВ ВВ 1 X 12 X 13 … X 1 n L 1 X 1 2 X 21 X 22 X 23 … X 2 n L 2 X 2 3 X 31 X 32 X 33 … X 3 n L 3 X 3 … … … … m Xm 1 Xm 2 Xm 3 … Xmn Lm Xm K=ВДВ K 1 K 2 K 3 … Kn Kn=Lm= ВВП ВВ X 1 X 2 X 3 … Xn Xin= Xim

ВДВ по j-ої галузі розраховується за різницею між валовим випуском (ВВj) і проміжним споживанням (ПСj): ВДВj = ВВj - ПСj, при ПСj = X 11 + X 12. . . + X 1 n (1) де X 11 + X 12. . . + X 1 n - сума міжгалузевих потоків Сума валової доданої вартості всіх галузей становить ВВП: j. ВДВ = ВВП, при ВВП = j. Kn = j. Lm (2) де Kn - додана вартість у грошовому обчисленні; Lm - кінцева продукція в натуральному вимірі

ЧД (чистий дохід) - частина валового (сумарного) доходу підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків та інших платежів до бюджету. За рахунок чистого доходу формується фонд оплати працівників, забезпечується задоволення соціально-побутових потреб колективу і розвитку виробництва

2. 8. Я кість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Визначається за методикою ООН на базі розрахунку Індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

( Розрахунок індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) LEI NDI ЕІ MYSI= EYSI II

Географічні відміни в якості життя Відповідно до прийнятої в ООН градації, ІРЛП - менше 0, 500 - низький, рівний 0, 501 -0, 900 - середній, більш 0, 900 - високий .

2. 9. Конкуре нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Види конкуренції: За масштабами – індивідуальна, місцева, Майкл Портер галузева, міжгалузева, національна, глобальна; За характером: досконала і недосконала; монополія, олігополія і ін. Конкурентоспроможність - здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів в заданих умовах

Ромб конкурентних переваг М. Портера Стратегія Випадок Стратегія , структура конкуренція фірм іі конкуренція фірм Чинникові Факторніі умови Умови попиту Суміжні підтримуючі галузі Уряд

Конкурентоспроможність ■ конкурентоспроможність товару; ■ конкурентоспроможність товаровиробника (корпорації або фірми); ■ галузева конкурентоспроможність; ■ конкурентоспроможність країн

Стадії розвитку конкурентоспроможності 4. Використання в коннкурентоспроможності накопичених богатств 3. Використання конкурентних переваг в інноваціях 2. Використання конкурентних переваг в інвестиціях 1. Використання конкурентних переваг у факторах виробництва

Індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК) оцінює здатність країн забезпечити високий рівень добробуту своїх громадян. Залежить від того, наскільки ефективно країна використовує ресурси, якими володіє. Для підтримки високого рівня життя в умовах вільного ринку необхідно постійне підвищення продуктивності праці та якості товарів / послуг GCI складається з 12 доданків: "Якість інститутів", "Інфраструктура", "Макроекономічна стабільність", "Здоров'я і початкова освіта", "Вища освіта і професійна підготовка", "Ефективність ринку товарів та послуг", "Ефективність ринку праці", "розвиненість фінансового ринку ", " Технологічний рівень ", " Розмір внутрішнього ринку ", " Конкурентоспроможність компаній ", " Інноваційний потенціал ".

Індекс глобальної конкурентоспроможності • Швейцария 5. 67 • Сингапур 5. 61 • Финляндия 5. 54 • Германия 5. 51 • США 5. 48 • Швеция 5. 48 • Гонконг SAR 5. 47) • Нидерланды 5. 42 • Япония 5. 40 • Великобритания 5. 37 ( КНР – 29 (4, 84), Россия – 64 (4, 25), Украина – 84 (4, 05)

Шляхи підвищення конкурентоспроможності 1. Інновації для підвищення продуктивновсті праці, підвищення якості товарів, зниження їх собівартості 2. Вдосконалення організаційної системи праці 3. Вдосконалення територіальної організації виробництва (за рахунок синергії) можливо на базі створення: А) Територіально-виробничих комплексів з ЕВЦ Б) Економічних кластерів

2. 10. Форми територіальної організації виробництва Територіально-виробничий комплекс (ТВК), за М. М. Колосовським (1947 р. ), - економічно цілісне, взаємозалежне і взаимообуволене об'єднання виробництв різних галузей господарства, що виникли і розвиваються на певній території Енерго-виробничий цикл (ЕВЦ) - сукупність технологічно пов'язаних виробництв різних галузей, які формуються навколо провідного виробництва на основі певного виду сировини та енергії. У ЕВЦ зазвичай виділяють основні, доповнюючі, допоміжні виробництва. За своєю сутністю - близько до сучасного псонятію «промисловий кластер» . М. М. Колосовський

Готовая продукция 1 2 3 Произв. тары Звенья Изготовление струн Переработка мяса Обработка туш Переработкка внутренностей Пр-во костной муки Первичная обработка шкур и шерсти Забой РМЗ Заготовка кормов Откорм Скотоводство Ствол, дополняющие и вспомогательные прозводства мясоперерабатываюшего ЭПЦ

Економічний кластер Кластер - мережева група географічно близьких, взаємопов'язаних компаній та співпрацюючих з ними організацій, що спільно діють у певному виді бізнесу і характеризуються спільністю напрямків діяльності та взаємодоповненням один одного. Деякі кластери складаються переважно з малих і середніх підприємств. Інші утворюються шляхом об'єднання малих і середніх фірм у технологічний ланцюжок у вигляді «блоків розвитку» навколо великих корпорацій. Об'єднання фірм (географічно, технологічно) дозволяє кожному з учасників отримувати переваги від ефекту синергії, тобто від ефекту , який виникає в процесі об'єднання зусиль масштабності виробництва.

Форми територіальної інтеграції науки, освіти, виробництва Технологічний парк (технопарк) територія, на якій об'єднані наукові, конструкторські та виробничі підрозділи з наявністю добре оснащеної інформаційної та експериментальної бази і високою концентрацією кваліфікованих кадрів. Технополіс зона економічної активності, яка складається з університетів, дослідних центрів, технопарку, інкубатора бізнесу, промислових і інших підприємств, які здійснюють діяльність, спираючись на результати наукових і технологічних досліджень. Бізнесінкубатор Організація, діяльність якої пов'язана з продукуванням наукових ідей і ноу-хау (зазвичай інтегровано в технопарк або технополіс)

2. 11. Полюси зростання. «Полюси зростання» ( «полюси розвитку» ) теоретична концепція , згідно з якою розвиток виробництва в ринкових умовах не є рівномірним в усіх галузях, а завжди можна виділити так, що найбільш динамічно розвиваються - пропульсівние галузі , які стимулюють розвиток всієї економіки і являють собою «полюси розвитку» , навколо яких виникає виробнича агломерація. «Центри зростання» (наприклад, Силіконова долина в США або Бангалор в Індії). Автором концепції є французький економіст Ф. Перру ( 1950 ) , а її просторову інтерпретацію розробили французькі економіко-географи Ж. Будвіль і П. Потье

2. 12. Вільна (особлива ) економічна зона ( ВЕЗ) це - обмежена територія держави , на якій встановлюються митний, податковий , фінансовий , організаційно - правовий та інші режими діяльності суб'єктів підприємництва для активізації економіки та інтеграції у світове господарство. Причини та цілі створення ВЕЗ У промислово- розвинених країнах - для пожвавлення економіки в депресивних районах ( підприємцям, які працюють в таких районах, надаються певні пільги ). У економічно слабо розвинених – залучення інвестицій для стимулювання економічного ровитку

Основні завдання ВЕЗ: 1. залучення іноземного капіталу; 2. стимулювання експорту і зростання доходів країни ; 3. раціоналізація імпорту ( імпортозаміщення ) ; 4. стимулювання технічного розвитку і зміна структури виробництва; 5. зростання зайнятості і підготовка кваліфікованих фахівців ; 5. вивчення нових методів господарювання і т. д. Сукупний обсяг експорту товарів з ВЕЗ у світовій економіці щорічно становить понад 25 млрд. дол Загальне число зайнятих - понад 3 млн. чоловік. Через ВЕЗ проходить близько 20 % світового товарообігу

2. 13. Офшором (від англ. Offshore - « поза берегом » ) називається країна або територія, що має привабливо низькі або нульові податкові ставки на всі або певні категорії доходів для іноземних компаній. Спрощені процедури реєстрації , управління пред'являються більш м'які вимоги щодо фінансової звітності. Все це сприяє економічній активності в офшорній зоні і отримання підвищеної прибуток компаній. Для більшості острівних країн , у яких немає природних ресурсів , офшори є основним , а іноді і єдиним способом отримання доходів

Країни та території, де діють офшори Країна, територія Андорра, Гібралтар, Монако, Острів Мен, Джерсі, Ліхтенштейн Ангілья , Аруба , Багами, Барбадос , Бермуди, Гренада, Трінідад и Тобаго, Кайманови о-ви Вануату, Маршалові острови, Нова Зеландія Місцезнаходження Європа Маврикій, Сейшельські о-ви Крста-Ріка, Панама Індійський океан Центральна Америка Азія Кіпр, Сінгапур, Бруней Карибський басейн Атлантики Океанія і Н. Зеландія

Тема 3. Система світового господарства 1. Світова економічна система 2. Структура світової економічної системи 3. Система світового господарства 4. Періодизація економічних укладів 5. Світова економіка і її сектори 6. АПК і його сфери 7. Міжнародні відгосини 8. МЕВ і її основні форми 9. Міжнародна торгівля 10. Світовий ринок

3. 1. Світова економічна система - це сукупність країн та територій, що об'єднані економічними зв'язками.

3. 2. Світова економічна система і її структура Основні елементи Науково-технічна сфера Виробничо-інвестиційна сфера Валютно-фінансова сфера і світовий ринок Суб'єкти Міжнародні економічні організації Інтеграційні об'єднання Держава Підпрниємства, фірми, ТНК Структурні рівні Світовий Регіональний Міжнародний Підприємств (мікро-рівень) За А. С. Филипенко, МЕВ, с. 42

3. 3. Система світового господарства це – глобальний економічний організм, сукупність національних господарств, пов’язаних друг із другом системою міжнародного географічного поділу праці, а також економічними та політичними відносинами, які базуються на законах ринкової економіки. Виділяються дві складові підсистеми, що виконують певні функції: • сукупність національних господарств • сукупність міжнародних економічних відносин. де НЕ – національні економіки МЕВ – міжнародні економічні відносини

3. 4. Періодизація технологічних укладів Технол. уклади Період Країни-лідери Переважаючи технології I 1770 -1830 гг. Бельгія, Великобританія, Франція, Росія Водяний двигун, виплавка чавуну і обробка заліза, будівництво каналів II 1840 -1880 гг. Великобританія, США, Німеччина Паровий двигун, вугільна промисловість, машинобудування, чорна металургія, верстатобудування III 1890 -1940 гг. Франція, США, Великобританія, Німеччина Електродвигун, електротехнічне та важке машинобудування, виробництво сталі, неорганічна хімія, судобудування, лінії електропередач, стандартизація IV 1940 -1990 США, СРСР, країни Європи, Японія Атомна енергетика, кольорова металургія, органічна хімія, синтетичні матеріали, електронна промисловість, автомобілебудування V 1990 -2030 гг. (прогноз) США, Японія, ЄС, КНР, країни Південно-Східної Азії. Обчислювальна техніка, телекомунікації, роботобудування, мікро-і оптоволоконні технології, космічна техніка, штучний інтелект, біотехнології

3. 5. Сектори економіки Сектори Галузі виробництва Первинний сектор економіки Складається з галузей, що займаються збиранням або добуванням матеріалів, наданих природою. До П. с. е. відносяться сільське господарство, лісове господарство, добування корисних копалин, заготівля дикорослих плодів і трав, мисливство, рибальство, аквакультура. Вторинний сектор економіки Складається з галузей, що перетворюють матеріали, надані первинним виробником у готову продукцію. Сюди відносяться переробна промисловість, індустріальне та цивільне будівництво, електроенергетика. Третинний сектор економіки Складається з транспорту, торгівлі, громадського харчцвання, , побутового обслуговування, , приватні послуги, тощо. Четвертинний сектор економіки Складається з галузей управління, освіти, науки, культури, охорони здоров'я, безпеки.

Світова економіка Індустріальний сектор 32 % ВВП 20 % економічно активного населення Аграрний сектор 8 % ВВП 40 % економічно активного населення Інфраструктурний сектор 60 % ВВП 40% економічно активного населення

3. 6. Агропромисло вий ко мплекс (АПК)— багатогалузева виробнича система, в якій певна галузь виконує свою специфічну функцію. АПК - складова частина економіки , що поєднує в собі три великі сфери галузей: 1. Матеріально-технічне обслуговування сільськогосподарського виробництва. 2. Виробництво сільськогосподарської продукції. 3. Переробка сільськогосподарської продукції, (До кожної сфери іноді відносять відповідні галузі науки і підготовку кадрів)

АПК 1 -ша сфера: тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для харчової промисловості; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво. 3 -тя сфера 2 -га сфера рослинництво, Тваринництво, рибаль -ство. переробна промисловість; холодильне, – харчова промисловість; холодильне, складське, спеціалізоване транспортне господарство; торговельні й інші підприємства й організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до споживача, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і суспільне харчування

3. 7. Міжнародні відносини – це зовнішні зв'язки держави, тобто взаємообмін країн продукцією матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного географічного поділу праці, а також співробітництва політичних і гуманітарних організацій, які спрямовані на ефективне вирішення глобальних і регіональних проблем людства, розширення особистих контактів громадян. Структура міжнародних відносин Дипломатичні Економічні Політичні Військові Гуманітарні

3. 8. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – частина міжнародних відносин, яка уявляє собою систему господарських зв’язків, що виникає між суб’єктами національних економік на основі міжнародного поділу праці та факторів виробництва. Виникли до появи світового господарства у вигляді торгівельних відносин між країнами певних регіонів. З розвитком світового господарства МЕВ набули глобальний характер. МЕВ включають 2 складові

Складові міжнародних економічних відносин Економічні відносини, що виникають між країнами Механізм реалізації МЕВ: - правові норми - інструменти реалізації (міжнародні угоди, “кодекси”, правила і ін.

Основні форми МЕВ Міжнародна торгівля Міжнародні науково- технічні зв'язки Міжнародна інвестиційна діяльність Міжнародна спеціалізація і кооперування Міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини Діяльність міжнародних економічних і фінансових оргагнізацій

3. 9. Міжнародна торгівля — це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини купівлі-продажу між суб'єктами МЕВ. Торгівля товарами Торгівля послугами Виникла на основі географічного поділу праці і є формою зв'язку між виробниками різних країн, що базується на балансі попиту й пропозиції. Загальну рівновагу в міжнародній торгівлі віддзеркалює стандартна модель міжнародної торгівлі, яка зв'язує попит і пропозицію на товари в середині країни з попитом і їх пропозицією за рубежем і показує - яку кількість імпортного товару потрібно країні, щоб спонукати її продавати інший товар на експорт. Міжнародна торгівля є найбільшою складовою МЕВ. На її частку припадає 80 % всіх міжнародних економічних відносин.

Зовнішньоторговельний обіг— економічний показник, що характеризує обсяг зовнішньої торгівлі країни, групи країн чи адміністративно-територіального утворення (регіону) за певний період часу: місяць, квартал, рік. Якщо позначити зовнішньоторговельний обіг В, експорт Е, імпорт І, то формула обігу зовнішньої торгівлі В = Е + І (Перша п'ятірка: ЄС, США, КНР, Німеччина, Японія, Франція). Зовнішньоторговельний баланс. Якщо позначити баланс зовнішньої торгівлі країни Б, то формула балансу зовнішньої торгівлі: Б=Е-І Баланс зовнішньої торгівлі може мати позитивну чи негативну величину, і рідко зводиться до нуля. Відповідно можна говорити про позитивне або негативне сальдо торгового балансу країни. Негативне сальдо торговельного балансу означає виникнення пасивного торговельного балансу. І, навпаки, позитивне сальдо характеризує активний торговельний баланс країни.

Сучасна торговельна політика держав світу характеризується розвитком і протиборством двох тенденцій Протекціонізм -політика держав з захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції щляхом використання тарифних і нетарифних інструментів на митному кордоні Лібералізація – політика мінімізації державного втручяння у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту й пропозиції

ГАТТ/СОТ Регулювання міжнародної торгівлі відбувається на базі виробленими країнами світу спеціальних правил та принципів. Їх основу було закладено в 1947 р. в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі. (ГАТТ). На її базі в 1995 р. створена Світова організація торгівлі (СОТ). На відміну від ГАТТ вона регулює не тільки торгівлю товарами , а й послугами. СОТ є єдиною правовою й інституціональною організацією всесвітньої торговельної системи. Членами СОТ є переважна більшість країн світу.

Структура міжнародної торгівлі Продукція добувних галузей 15% Сільгосп. продукція 15% Готові товари 70% 0% 10% 20% 30% 40% 50% 60% 70% 80%

3. 10. Світовий ринок - система обміну товарами і послугами між країнами, що виникла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютнокредитних і фінансових відносин. Уявляє сукупність національних ринків країн світу зв'язаних між собою зовнішньою торгівлею. Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та інших ресурсів. Сегментація світового ринку Товарний сегмент Географічний сегмент

Головні форми товарних ринків в системі зовнішньої торгівлі Товарні біржі - постійно діючи оптові ринки для продажу сировинних товарів Аукціони – періодично працюючи форми торгівлі для збуту реальних товарів з індивідуальними властивостями Торги - форма торгівлі машинами, обладнанням за допомогою заключення договорів купівліпродажу

Тема 4. Світогосподарські процеси та їх основні складові 1. Основні складові світогосподарських процесів 2. Географічний поділ праці 3. Етапи геоекономічної діяльності 4. Інтернаціоналізація господарської діяльності та транснаціоналізація 5. Економічна інтеграція і регіоналізація 6. Глобалізація 7. Транскордонне співробітництво

4. 1. Світогосподарські процеси - сукупність явищ економічного характеру, що відбуваються в сучасному світовому господарстві. Найважливіші з них: Світогосподарські процеси Географічний поліл праці Інтернаціоналізація господарської діяльності Глобалізація Економічна інтеграція Трпнснаціоналізація Регіоналізація Транскордонне співробітництво

4. 2. Географічний поділ праці (ГПП) Стійке виробництво товарів та послуг в окремих країнах і регіонах зверх внутрішніх потреб у розрахунку на зовнішній ринок. Форми ГПП: • Спеціалізація (міжнародна і міжрегіональна); • Кооперація (міжнародна і иіжрегіональна). Діалектична сутність ГПП в єднанні поділу та об'єднанні процесів виробництва за ЧА О Міжрегіональний поділ праці ГА С ДИ ЛЬ Т НИ Н Ч Міжнародний поділ праці НЕ Економічна сутність МПП - отримання його учасниками економічних вигод за рахунок різниці міжнародної й національною вартістю експортних товарів та послуг, а також за рахунок економії внутрішніх витрат через відмову виробництва товарів, які дешевше імпортувати

Міжнародна спеціалізація це - виробництво певних видів або компнентів продукції. Може бути: § Предметною § Подетальною § Технологічною (збірка, фарбування і таке ін) Міжнародна кооперація це – стійкі вмробничі звязки між самостійними підприємствами як в середині крахни, ивк і між країнами Міжнародний поділ праці

4. 3. Етапи геоекономічної діяльності Розвиток продуктивних сил Міжнародне економічне спіробітництво з Інтернацілналізією господарської діяльністі Міжнародний поділ праці Міжнаролна економічна інтеграція Глобадізація світової економіки

4. 4. Інтернаціоналізація господарської діяльності це процес: 1. міжнародного економічного співробітництва на основі посилення взаємозв'язку і взаємозалежності економік окремих країн; 2. зростання впливу міжнародних економічних відносин на національні економіки; 3. активізація участі країн у світовому господарстві. У наш час має місце якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя – транснаціоналізація.

Транснаціоналізація характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів у розвитку всіх держав та створенням транснаціонального капіталу Має дві сторони прояву — якісну і кількісну. Якісно - транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно — у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації.

Міжнародні корпорації Транснаціональні корпорації (ТНК) – національні корпорації з зарубіжними активами. Ділова активність в інших країнах здійснюється за допомогою інвестицій в створення дочерних філіалів і компаній Багатонаціональні корпорації (БНК) – міжнародні корпорації, що об'єднують національні компанії кількох держав на основі виробничої та науковотехнічної діяльності (швейцарсько-шведська “АББ”, англо-голандська “Роял-Датч/Шелл”

4. 5. Міжнародна економічна інтеграція - зближення і взаємне пристосування національних економік, включення їх в єдиний відтворювальний процес в регіональних масштабах. Вона являє собою процес господарського об'єднання географічно сполучених країн на основі міжнародного поділу праці між окремими національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких і стійких взаємозв'язків.

Рівні міжнародної економічної інтеграції Форми інтеграції Усунення Спільний тарифів зовнішній та квот тариф Уніфікація Гармоніполітики, Вільний рух зація створення факторів економічної виробництв політичних політики інститутів 1. Зона вільної торгівлі × 2. Митний союз × × 3. Спільний ринок (МС) × × × 4. Економічний союз × × × 5. Повна економічна інтеграція ×

Найбільші інтеграційні утворення світу Найменування Частина світу та країни Ступінь інтеграції Євросоюз Європа, 28 країн Економвчний союз ЄЕЕС (Євр. Аз. ЕС) Євразія. - РФ, Білорусь, Казахстан Економічний союз НАФТА Півн. Америка. - США, Канада, Мексика Зона вільн. торгівлі МЕРКОСУР ( «Об'єднаний ринок країн південного конусу» ). Півд. Америка. - Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Венесуела + асоційовані: Чилі, Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор Спільний ринок АСЕАН (Асоціація держав Південно. Східної Азії) Філіппіни, Малайзія, Сінгапур, Зона вільн. Індонезія, Таїланд, Бруней, В'єтнам, торгівлі Камбоджа, Лаос, М'янма

4. 6. Глобалізація - Процес географічного поширення інтернаціоналізації господарської діяльності, а також соціальних, культурних та ін. явищ в житті людського суспільства, що набуває характер всесвітнього масштабу. Ядро глобалізаційних процесів - економічна интеграция

Глобалізація, інтернаціоналізація господарської діяльності та інтеграція зумовлюють виникнення регіоналізації. Регіоналізація - тотожне поняттю «районування» , тобто просторової або просторово-часової диференціації території, за допомогою чого здійснюється виділення регіонів і районів. У міжнародних масштабах регіоналізація - це розвиток, зміцнення економічних, політичних та інших зв'язків між державами, областями та іншими територіальними утвореннями, які входять в один, що характеризується географічною спільністю регіон, у вигляді субрегіональних інтеграційних утворень. На основі регіоналізвціі відбувається виникнення регіональних інтеграційних об'єднань держав (Євросоюз, ТС Євр. Аз. ЕС, НАФТА, МЕРКОСУР та ін. )

Регіон (лат. Regio (regionis) – область, округ) - територія країни із специфічними природнокліматичними і економічними умовами та характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил з урахуванням демографічних, історичних, соціальних особливостей, розвиток якої здійснюється на основі законів національної і регіональної економіки, у результаті чого формуються регіональні економічні відносини Згідно Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" регіонами визнаються території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Регіон донорський - регіон, територіальна громада якого відраховує до державного бюджету більше коштів, ніж отримує з нього. Різниця використовується Центром для її подальшого часткового перерозподілу дотаційним регіонам. Регіон дотаційний - регіон, територіальна громада якого виробляє внесок до державного бюджету менше, ніж отримує з нього (завдяки дотаціям фінансовим, матеріально-технічним та ін з Центру).

4. 7. Транскордонне співробітництво (ТС) – одна з складових системи міжнародних відносин у формі існуючих або потенційно можливих економічних і гуманітарних зв’язків адміністративно-територіальних утворень країн, їх фізичних та юридичних осіб з юридичними і фізичними особам інших країн у межах компетенції, які встановлені законодавством відповідних держав. На практиці ТС уявляє комплекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперативні зв’язки у промисловості, сільському господарстві, транспорті та комунікаціях, рекреації та охороні природи, ведуть торгівлю, виступають інвесторами і реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на прикордонних територіях. Транскордонне співробітництво може мати форму міжнародної інтеграційної діяльності на мезорівні у вигляді єврорегіонів. .

Тема 5. Світ-система 1. Система як наукове поняття 2. Світ-система за І. Валлерстайном 3. Типи країн світу 4. Циклічність економічного розвитку 5. Проблема країн “Периферії” 6. Якість життя 7. Стратифікація доходів

5. 1. Система – це комплекс елементів, що взаємодіють у досягненні певної мети. Територія Промисловсть Населення Сільське господарство ПРП Інфраструктура Умовна модель територіальної соціально-економічної системи

5. 2. Світ-система (за І. Валлерстайном) Периферия Полупериферия Ядро (Центр)

5. 3. Типи країн світу за рівнем соціальноекономічного розвитку 1 -ша група – з високим доходом (душовий дохід більше 20 тис. доларів США) 2 -га група – з середнім доходом (душовий дохід – 5 -20 тис. дол. США 3 -тя група – з малим доходом (душовий дохід – менше 5 тис. дол. США)

Перша група - країни з найбільш високою величиною ВВП ( ВНП) на душу населення - 20 -40 тис. $ і більше та доходом понад 15 -20 тис. $ на людину : США , Канада , Японія , більшість країн Західної Європи. Ці країни прийнято називати високорозвиненими. У групу високорозвинених країн прагнуть потрапити нові члени : - Об'єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Південна Корея, Кувейт. Серед високорозвинених країн виділяється « велика сімка » - США , Японія , Канада , Німеччина , Франція , Великобританія , Італія. Члени «сімки» - лідери світової економіки, що домоглися найвищої продуктивності праці і стоять в авангарді науково технічного прогресу. На частку цих країн припадає понад 80 % промислового виробництва усіх високорозвинених країн та близько 50 % всього світового промислового виробництва. Вони постачають на світовий ринок 50 % всіх експортованих у світі товарів.

Промышленность, % Сельское х-во, % Услуги, % Структура ВВП за секторами економіки країн 2% з високим доходом 34% 64%

У другу групу (Напівпериферія) входять країни з середнім рівнем соціально-економічного розвитку. Душове ВВП - від 5 тис. до 20 тис. $. Величина доходу на душу населення коливається від 3, 5 тис. до 10 -15 тис. $. Це, наприклад, Греція, ПАР, Венесуела, Бразилія, Чилі, Оман, Лівія. Сюди ж відноситься велика група колишніх соціалістичних країн: Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, країни Балтії, Росія, Україна.

Промышленность, % Сельское х-во, % Услуги, % Структура ВВП секторів економики країн з середнім доходом 13% 52% 35%

Третя група - ВВП на душу населення від 500 до 3, 5 тис. $, а дохід від 365 до 2500 $. Країн - понад 60. Серед них: Індія, Китай, В'єтнам, Пакистан, Ліван, Йорданія, Еквадор та ін. У даній групі виділяються близько 50 найменш розвинених країни, де душовий ВВП всього 360 -500 $ на рік. Як правило, вони мають вузьку і навіть монокультурну структуру господарства , високу ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування. Частка дорослого населення, що вміє читати , становить не більше 20 %; вартість продукції обробної промисловості не перевищує 10 % ВВП. До найменш розвинених країн світу відносяться Чад, Сомалі, , Мозамбік , Ефіопія , Танзанія , Афганістан , Бангладеш і ін.

Промышленность, % Сельское х-во, % Услуги, % Структура ВВП секторів економіки країн з низьким доходом 27% 35% 38%

5. 4. Цикли економічного розвитку світового господарства Процвітання Рецесія Депресія За Й. Шумпетером Відновлення

5. 5. Проблеми країн світової «периферії» . 1. Основна маса з них, бере участь в інтернаціоналізації у якості постачальників сировини та виробників трудомісткою продукції (а деякі з них - постачальників деталей і вузлів для сучасної складної техніки). Це ставить їх у залежність від передових держав. 2. Їхні доходи: по-перше, менші, по-друге, нестабільні, залежать від кон'юнктури світових ринків. 3. Вузкість внутрішнього ринку 4. Значна боргова залежність.

5. 6. Сталий розвиток - концепція соціально -економічного розвитку , заснована на принципах гуманізації суспільства та економіки , ефективного використання природних ресурсів Землі , в інтересах людства , дотримання цивільних прав , соціального захисту населення , на основі більш рівномірного розподілу доходів і капіталів. Концепція сталого розвитку є логічним наслідком екологізації наукових знань і соціально -економічного розвитку , яке почалося в 1970 -х рр. Її зміст було поглиблено на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в 1992 р. в Ріо -де- Жанейро «Порядок денний на ХХI сторіччя »

Основні показники сталого розвитку Компоненти сталого розвитку Показники Економічний ВВП Виробництво основних видів продукції на одну людину Галузева структура економіки Соціальний Рівень і якість життя населення Екологічний Радіоактивне забруднення грунту Рівень забруднення навколишнього середовища Обсяг капітальних вкладень, які сприяють вирішенню екологічних проблем Природноресурсний Показники, що характеризують відтворення та раціональне використання природних ресурсів .

6. Головні міжнародні організації 1. 2. 3. 4. ООН Спеціалізовані установи ООН МВФ Світовий банк

6. 1. Організа ція Об'є днаних На цій (ООН) — глобальна міжнародна організація. Декларованою метою діяльності є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар ), Міжнародний Суд , Економічна і соціальна рада ; Рада з Опіки. Штаб-квартира у Нью-Йорку.

6. 2. Спеціалізовані установи та підрозділи ООН Статут Організації Об'єднаних Націй передбачає, що кожний з головних органів ООН може встановити різні спеціалізовані установи чи підрозділи для виконання своїх обов'язків. Є багато організацій і агентств ООН, які функціонують та проводять різноманітну роботу з конкретних питань. Найвідоміші установи (див. наст. слайд): • МОП (Міжнародна організація праці); • Міжнародне агентство з атомної енергії; • Продовольча і сільськогосподарська організація ООН; • ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури); • ЮНІДО (Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку); • Світовий банк; • Всесвітня організація охорони здоров'я.

Наайважливіші спеціалізовані установи та підрозділи ООН Міжнародна організація праці Міжнародне агенство з атомної енергі. ЮНЕСКО, ВОЗ Комісія з промслового розвитку Продовольча сільськогосподарська організація Група Світового банку МВФ

Міжнаро дний валю тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство ООН з регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання кредитів в іноземній валюті. Має 188 країнчленів. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон , США. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США займають домінуючі позиції в МВФ. Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів. . Найбільша сума квот припадає на: США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

Світови й банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). До Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: • Міжнародна фінансова корпорація (МФК); • Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ); • Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС). Всі п’ять організацій входять до Групи організацій Світового банку. В окремих випадках під Світовим банком розуміється Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який досі складає основу діяльності Світового банку

Група світового банку Світовий банк Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) Міжнародна асоціація розвитку (МАР) Міжнародна фінансова корпорацція (МФК) Багатосто роння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) Міжнарод ний центр з урегулюв ання інвестицій них спорів

ТЕМА 7. Україна в системі світового господарства. 1. Геоекономічні та природні передумови розвитку України. 2. Фактори виробництва. 3. Природно-ресурсний потенціал 4. Проблеми економічного розвитку України як незалежної держави. 5. Україна в системі глобальних макроекономічних показників 6. Вектор зовнішньоекономічної стратегії України. 7. Регіональна політика та транскордонне співробітництво

7. 1. Геоекономічне (економіко-географічне) положення України це сукупність її просторових відносин до інших суб'єктів господарської діяльності (промислових регіонів, країн і ін. ), які розміщаються поза її межами і впливають на розвиток країни. Його оцінка методом «найближчого сусідства» (з використанням матриці топологічних відстаней), показує наступне: • у межах Європейського макрорегіону ієрархічний коефіцієнт її геоекономічного положення (Кі=1, 05). і — один з найвищих. — 1, 05 Попереду України лише Німеччина та Франція; • у межах більш великого макрорегіону (суперрегіону), куди включаються, крім європейських країн, ще Казахстан, республіки Середньої Азії, Закавказзя, Туреччина, країни Близького Сходу й Північної Африки, Україна також характеризується відносно високим ієрархічним коефіцієнтом геоекономічного положення (Кі=1, 11). Попереду України знаходяться лише Німеччина, Росія, Франція. Геоекономічне положення України може бути охарактеризоване як одне з дуже зручних для всебічних зовнішньоекономічних зв’язків.

Зручним є транспортно-географічне положення України. Через територію країни проходять залізничні й автомобільні магістралі, система трубопроводів, повітряні авіалінії, що з’єднують східні регіони Росії, Казахстан, Середню Азію, Закавказзя з країнами Центральної і Південної Європи. По території України проходять також і найкоротші шляхи, що з’єднують північні та центральні регіони Росії, а також країни Балтії і Скандинавії з країнами Чорноморського басейну. Маючи виходи до морів Світового океану (але, на жаль, через внутрішні протоки Туреччини), Україна може встановлювати і розвивати свої зовнішньоекономічні зв’язки з багатьма країнами світу, включаючи США, Великобританію, Канаду й ін.

Росія Франція Білорусь Німеччина Польща Словаччи на Швейцарія Австрія Геополітичне положення України Україна Угорщина Італія Румунія Болгарія Туреччина Грузія

Геополітичне положення України, що враховує не тільки її географічну приуроченість, але і політичну, а також соціально-економічну ситуацію в країнах, що її оточують, - помірно-сприятливе. 1. Україна не має спільних кордонів з високо розвинутими країнами Європи. 2. Суміжні з нею держави: Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Молдова, а також ті, що знаходиться через Чорне море — Туреччина, Болгарія, Румунія, Грузія — середньо розвинуті. Очікувати значного позитивного впливу на розвиток економіки України з боку високорозвинутих країн, що знаходяться в другій і третій «зонах сусідства» (Німеччини, Австрії, Італії, Франції й інших) на даному історичному етапі мало ймовірно. Капітали, технології, ноу-хау, інвестиції від них, перш ніж досягнути України, можуть “осісти” в країнах, що безпосередньо межують з високорозвиненими країнами.

Територія України розташована в трьох природно-кліматичних зонах: степовій; лісовій (Полісся). Вони характеризуються в цілому сприятливими агрокліматичними умовами для виробництва основних видів культур помірного поясу, що створює гарні передумови для ведення багатогалузевого сільського господарства.

7. 2. Фактори виробництва України Україна має значні фактори виробництва – землю, трудові ресурси, капітал. Земля. Територія України — 603, 7 тис. кв. км За площею посідає в Європі 2 -ге місце (після Росії). Забезпеченість її громадян територіальними ресурсами приблизно в 1, 25 раза вище, ніж у пересічних європейців. На території України сконцентровано до 25% чорноземів світу. Багато корисних копалин, але відносно малі запаси нафти та природного газу. . Недоліком є відносно низька водозабезпеченніть території, внаслідок чого 2/3 сільгосп. угідь знаходяться в зоні ризикованого землеробства.

Трудові ресурси. За чисельністю населення - понад 45 млн. чол. Україна займає 6 місце в Європі. Має значні трудові ресурси, суттєва частина з яких – високо кваліфікована. Капітал (майнові та фінансові ресурси). Складні соціально-економічні та геополітичні умови розвитку, в яких опинилася Україна після розпаду Радянського Союзу, порушення виробничотехнологічних зв'язків з підприємствами Росії і інших республік призвело до зниження економічного та фінансового потенціалу країни. Золотовалютні запаси - незначні, а державний борг – великий. Технології та підприємницькі здібності населення бажають на краще

7. 3. Структура природно-ресурсного потенціалу (ПРП) України 4. 13 0. 47 % Земельний ПРП 9. 64 Мініральний ПРП 13. 08 44. 38 Водний ПРП Рекреаційний ПРП 28. 26 Рослинний Фауністичний

7. 4. Проблеми економічного розвитку Після розпаду Радянського Союзу в Україні (територія якої складала лише 2, 7% площі й 18% населення СРСР) було сконцентровано більше однієї третини потужностей металургійного виробництва, четверта частина всього видобутку вугілля, значна частина виробництва устаткування для гірничої, металургійної, легкої, харчової промисловості, транспортних засобів. Склалася дуже велика диспропорція між виробничими потужностями важкої промисловості і потребами країни. Це призвело до скорочення загального виробництва, банкрутства підприємств. У той же час в Україні не одержали достатнього розвитку багато галузей з виробництва товарів народного споживання, на створення яких потрібні значні інвестиції.

У сучасному народному господарстві України провідна роль належить групі галузей матеріального виробництва разом з видобувною промисловістю, будівництвом, вантажним транспортом, зв’язком, торгівлею й ін. . На ці галузі припадає понад 50% усіх працюючих і близько 70% основних виробничих фондів. Значне місце в народному господарстві займає сільське виробництво, перш за все, рослинництво. Структура господарства України зараз скоріше нагадує структуру господарства країн, що розвиваються, ніж розвинутих. Це зумовлено як загальною відсталістю економіки колишнього Радянського Союзу, так і тим місцем і роллю, що відігравало в ній господарство України.

Після здобуття незалежності Україна, як і інші країни колишнього Радянського Союзу, безпосередньо увійшла до глобальної системи географічного поділу праці. Однак до участі в ній вона виявилася мало підготовленою. Колишня загальносоюзна система географічного поділу праці практично розпалася, і економіка України опинилася у світовому господарстві сам на сам— з новими умовами функціонування, зв’язками, інфраструктурою, великою кількістю підприємств зі значними надлишками виробничих потужностей. Планова система була зруйнована, ринкові відносини практично не діяли, економка країни опинилася в кризовому стані. На це наклалася ще й світова валютно-фінансова криза. Все це відкинуло національну економіку України на багато років назад.

В наш час в системі світового господарства Україна спеціалізується на виробництві: 1. чорних металів (чавуну, сталі), 2. хімічної продукції, 3. сільськогосподарської продукції (переважно зерна) 4. окремих видів продукції машинобудування (військової техніки) 5. космічній техніці

Основні макроекономічні показники Покзники Україна Душовий ВВП, 7290 $ (за ПКС) (111 місце) Середні світові Мінімальні Максималь-ні 10000 -12000 150 -300 > 100000 (Люксембург, Монако) Очікувана тривалість життя 69 (52, 1 для 67, 2 р. (65, 0 39, 6 чол. і 73, 8 для чол. і 69, 5 (Свазіленд) жін) для жін) 82, 6 р. (78 для чол. 86, 1 для жін. -Японія) Якість життя (ІРЛП) 0, 7 (78 місце > 0, 95 (Норвегія) Індекс глобальної конкуренції 4, 05 (84 місце) 0, 45 -0, 65 серед 177 країн) СпіввідноІнд. -30 шення сектор. Агр. – 15 економіки, % Послуги- 55 ВВП 0, 3 -0, 4 2, 85 (Чад-148 5, 67 місце) (Швейцарія, Сінгапур) Інд. . - 32 Агр. - 8 Послуги - 60 Інд. -25 -30 Агр. 2 -5 Послуги 65 -70

7. 6. Вектор зовнішньоекономічної стратегії України Здобуття Україною державної незалежності, потреба в її геоекономічному самовизначенні у світовому економічному просторі та інтеграція як самостійного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних відносин зумовили необхідність створення й реалізації в державі нової зовнішньоекономічної стратегії. Зараз Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки, підтримує торговельно-економічні відносини з переважною більшістю сучасних крїн світу. Одним з пріоритетних векторів геополітичної стратегії України є інтеграція до ЄС. Її реалізація вимагає досягнення так званих «копенгагенських критеріїв» , які передбачають виконання країною певних економічних, соціальних та правових положень.

Основним завданням зовнішньоекономічної політики України щодо євроінтеграційного вектору на сучасному етапі є набуття у ньому статусу асоційованого члена зі створенням зони вільної торгівлі та приєднання до окремих європейських програм інтеграційного характеру. Асоційовані члени з Євросоюзом - Марокко , Алжир , Туніс , Лівія , Єгипет , Ліван , Йорданія , Ізраїль , деякі країни Латинської Америки. При цьому Ірландія , Данія , Іспанія , Португалії приймалися до Євросоюзу , минаючи Асоціацію. Туреччина з 1963 р. - член Асоціації , але все ніяк не може стати членом Євросоюзу. Важливим досягненням на даному етапі може стати створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС.

Першим етапом євроінтеграційного процесу є набуття Україною статусу асоційованого члена цієї організації. До основних цілей зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС належать: • пошук засад взаємовигідного економічного, фінансового та науково-технічного співробітництва; • стимулювання розвитку торговельних відносин з країнами ЄС і залучення інвестицій; • використання фінансової й технічної допомоги країн — членів ЄС для проведення Україною ринкових реформ і створення соціально орієнтованого ринкового господарства; • зміцнення економічної безпеки України

Іншим вагомим геополітичним орієнтиром України є Економічний союз Єввро-Азійського економічного співробітництва (Євр. Аз. ЕС - ЭАЕС), до якого зараз входять Російська Федерація, Білорусь, Казахстан. Ця організація за багатьма соціально-економічними показниками значно поступається Євросоюзу, але вона має дуже великий потенціал розвитку. Крім того наявність у неї відносно дешевих паливно-енергетичних та сировинних ресурсів дає змогу Україні за умов плідного співробітництва з цією організації, підвищити конкурентоспроможність її традиційних галузей виробництва – хімічної промисловості, машинобудування, металургійного комплексу. До того ж сучасна промислова і сількогосподарська продукція України має значний попит на внутрішніх ринках країн Євр. Аз. ЕС.