Вступ 1 Становлення вікової психології як науки

Вступ 1. Становлення вікової психології як науки. 2. Визначення і зміст предмету вікової психології. 3. Історичний аналіз поняття «дитинство» . 4. Структура вікової психології та її зв’язок з іншими науками.

1. 2. 3. 4. 5. 6. Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учеб. пособие. – М. : Академия, 1999. -672 с. (Б-10) Заброцький М. М. Вікова психологія: Навч. Посібник. - 2 -ге вид. , випр. І доп. . - К. : МАУП, 2002. - 104 с (Б-40) Обухова Л. Ф. Детская возрастная психология: Учебн. Пособие. - М. : ПОР, 2000. - 448. (Б-16). Психология человека от рождения до смерти. Психологическая энциклопедия Под общей редакцией А. А. Реана. – Санкт-Петербург изд. Дом “Нева”, М. . «ОЛМА-ПРЕСС» 2002. (Б-6) Савчин М. В. Вікова психологія: Навчальний посібник/ М. В. Савчин, Л. В. Василенко. Дрогобич: Відродження, 2001. - 287 с (Б-100) Скрипченко Долинська Вікова і педагогічна психологія Підручник для вузів К. 2005

Вікова психологія вивчає вікові періоди (умовний вік), кожен з яких має свою специфіку протікання та перебігу. Дані періоди різняться: своєрідною соціальною ситуацією розвитку (ССР); провідним видом діяльності (ПД); появою психічних новоутворень (НУ), які з’являються наприкінці кожного періоду; кризою яка знаменує завершення одного періоду та перехід до іншого.

0 -1 р. – немовлячий вік; 1 -3 р. – раннє дитинство; 3 -6, 7 р. – дошкільний вік; 6, 7 -10, 11 р. – молодший шкільний вік; 10, 11 - 14, 15 р. – підлітковий вік; 14, 15 – 18 р. – рання юність. Кожний з даних періодів, характеризується новою ССР, новою ПД, новими НУ та закінчуються своєрідними проявами кризи розвитку.

Лев Семенович Виготський Лідія Іванівна Божович Данило Борисович Ельконін Зігмунд Фрейд Еріксон Жан Піаже Петро Якович Гальперін Людмила Пилипівна Обухова

Розвиток психіки людини Філогенез психіки (Від початкового етапу появи свідомості у давніх людей до її сучасного рівня) Онтогенез психіки (Від народження дитини до її зрілості).

Наука про психічний розвиток дитини дитяча психологія - народилася як галузь порівняльної психології наприкінці ХІХ століття. Початком для систематичних досліжень психології дитини вважається книга німецького вченого-дарвініста Вільгельма Прейєра "Душа дитини".

1. Розвивалась загальна психологія, особливо експериментальна, яка збагатила вчених новими даними про психічну діяльність людини. 2. Значним поштовхом до вивчення розвитку психіки дитини були відкриття в системі біологічних наук. Особливо велике було значення праць Ж. Ламарка та Ч. Дарвіна. Прагнення застосувати теорію еволюції живих організмів до процесу розвитку людини спонукало вчених зайнятися спостереженнями за особливостями та змінами, що відбуваються у психіці дитини в перші періоди її життя.

3. Джерелом зацікавленості до особливостей психіки дитини були спостереження вчителів та представників педагогічної науки за своєрідністю розумової діяльності дітей. Ці спостереження і стали початко розвитку науки про психіку дитини (Ян Амос Коменський, Ж. -Ж. Руссо, Генрі Песталоцці).

Для позначення даної області психологічного знання використовують декілька понять: 1) вікова психологія; 2) психологія розвитку; 3) генетична психологія. 1 -а робить акцент на вікових особливостях психіки; 2 -а вивчає сам процес психічного розвитку. 3 -тя досліджує походження і виникнення психічних функцій та явищ.

Об’єктом ВП є нормальна здорова людина яка розвивається та змінюється в процесі онтогенезу. Предмет ВП. Вікові періоди розвитку, причини і механізми переходу від одного періоду до іншого, загальні закономірності та тенденції, темп і спрямованість психічного розвитку в онтогенезі.

Вивчення рушійних сил, джерел і механізмів психічного розвитку на всій протяжності життя людини; Встановлення періодизації психічного розвитку в онтогенезі; Вивчення вікових особливостей і закономірностей протікання психічних процесів; Вивчення вікових можливостей, особливостей, закономірностей здійсненняя різних видів діяльності, засвоєння знань; Вивчення особливостей вікового розвитку особистості тощо.

визначення вікових норм психічних функцій, виявлення психологічних ресурсів і творчого потенціалу людини; вікова та клінічна діагностика; контроль за ходом психічного розвитку дітей, надання допомоги батькам в проблемних ситуаціях; психологічний супровід, допомога в кризові періоди життя людини; Організація навчально-освітнього процесу для людей всіх вікових категорій тощо.

зміни, які відбуваються в психіці і поведінці людини при переході з одного віку в інший; поняття віку - визначається як специфічне поєднання психіки і поведінки людини. закономірності, механізми і рушійні сили психічного розвитку; дитинство - предмет вікової психології за Л. П. Обуховою - період посиленого розвитку, змін і навчання.

зміни, які відбуваються в психіці і поведінці людини при переході з одного віку в інший; при цьому зміни можуть бути різні: кількісні (збільшення словникового запасу, об'єму пам'яті. . . ) - еволюційні - накопичуються поступово, плавно, повільно; якісні (ускладнення граматичних конструктів в мові від ситуативної мови до монологу, від мимовільної до довільної уваги) - революційні глибші, відбуваються швидко (стрибок в розвитку), з'являються на рубежі періодів; ситуаційні - пов'язані з конкретним соціальним середовишем, її впливом на дитину; нестійкі, зворотні і потребують закріплення;

поняття віку - визначається як специфічне поєднання психіки і поведінки людини. Вік або віковий період - це цикл дитячого розвитку, що має свою структуру і динаміку. Психологічний вік (Л. С. Виготський) - якісно своєрідний період психічного розвитку, характеризується перш за все появою новоутворення, яке підготовлене всім ходом попереднього розвитку. Віковий період має певні кордони. Але ці хронологічні кордони можуть зміщуватися, і одна дитина вступить в новий віковий період раніше, а інша - пізніше. Особливо сильно "плавають" кордони підліткового віку, пов'язаного із статевим дозріванням дітей.

закономірності, механізми і рушійні сили психічного розвитку;

дитинство - предмет вікової психології за Обуховою - період посиленого розвитку, змін і навчання. Дитинство - етап онтогенетичного розвитку індивіда, який починається з народження дитини і закінчується її безпосереднім включенням до дорослого життя. У більшості джерел вікова психологія визначається як наука про факти і закономірності психічного розвитку здорової людини.

Дозрівання - процес протікання якого залежить від спадкових особливостей індивіда. Процес дозрівання складається з послідовних попередньо запрограмованих змін не тільки зовнішнього виду організму, але і його складності, інтеграції, організації і функцій.

Ріст - процес кількісних змін в ході яких удосконалюється яка-небудь психічна функція. Зростає вага дитини, ії ріст, вона навчається все краще діяти з предметами, все краще говорити (розмовляти), ходити тощо. Це явища росту, тобто кількісного накопичення. Якщо ми будемо дивитися на дитину як на маленького дорослого, то весь її життєвий шлях зведеться лише до кількісних змін, тобто до зростання та підсилення того, що в неї є одвічно, і нічого принципово нового при цьому не утворюється.

Розвиток – це процес незворотніх, спрямованих і закономірних змін, які призводять до винекнення не тільки кількісних але і якісних перетворень психіки і поведінки людини. Розвиток характеризується передусім якісними змінами, виникненням психічних новоутворень. Наприклад, тиждень тому немовля зовсім не цікавилось іграшками, а сьогодні тягнеться до них і постійно вимагає їх від дорослого. Або раніше воно не звертало уваги на оцінки оточуючих, а тепер ображається на зауваження і вимагає схвалень. Одже, відбулись деякі якісні зміни у його психічному житті, виникло щось нове, а старе відійшло на другий план, тобто змінилася структура психічних процесів. Розвиток характеризується нерівномірністю виникнення різних структур, коли одні з них "відстають", а інші "забігають наперед".

Проблема органічної і середовищної обумовленості психіки і поведінки людини; Проблема впливу стихійного і організованого навчання та виховання на розвиток дітей (що більше впливає: сім'я, вулиця, школа? ); Проблема співвідношення і виявлення задатків і здібностей; Проблема співвідношення інтелектуальних і особистісних змін в психічному розвитку дитини.

1. Особливості окремих психічних процесів дитини. 2. Дослідження різних видів її діяльності - гри, навчання, праці. 3. Особливості особистості в цілому, в її розвитку. 4. Розкриває умови, які визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природніх факторів (спадковості) і суспільних засобів, якими реалізуються можливості психічного розвитку дитини. 5. Рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, закономірності переходу від одних етапів, або періодів, розвитку до інших, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, юнацтва, факторів, що їх визначають. Як галузь психологічної науки, вікова психологія грунтується на загальних з нею принципах.

Теоретично питання про історичне походження періодів дитинства було опрацьовано в працях П. П. Блонського, Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна. Перебіг психічного розвитку дитини, згідно з Л. С. Виготським, не підкоряється вічним законам природи, законам дозрівання організму. Він підкреслював, що немає одвічно дитячого, а є лише історично дитяче.

Про парадокси дитячого розвитку писали В. Штерн, Ж. Піаже, І. А. Соколянський та інші. Д. Б. Ельконін казав, що парадокси в дитячій психології - це загадки розвитку, відповіді на які вченим ще треба знайти. Д. Б. Ельконін визначав два парадокси дитячого розвитку, які містять у собі необхідність історичного підходу до розуміння дитинства.

Людина, коли з'являється на світ, має лише елементарні механізми для підтримки життя. За своєю фізичною будовою, організацією нервової системи, за типами діяльності і способами її регуляції людина найдосконаліша істота у природі. Але за станом у мить народження в еволюційному рядку помітно зниження досконалості - у дитини відсутні будь-які готові форми поведінки. Зазвичай, чим вище знаходиться жива істота серед тварин, тим триваліше її дитинство, тим більш безпомічна ця істота при народженні. Це один з парадоксів природи, який визначає історію дитинства.

У перебігу історії постійно зростає збагачення матеріальної та духовної культури людства. Протягом тисячоліть людський досвід зростає у багато тисяч разів. Але за цей же час немовля практично не змінилося. Але при подібних природніх передумовах рівень психологічного розвитку, якого досягає дитина на кожному історичному етапі розвитку суспільства, не однаковий. Дитинство - період, який триває від новонародженості до повної соціальної, і отже, психологічної зрілості; це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства. При цьому тривалість дитинства у первісному суспільстві не дорівнює тривалості дитинства в епоху Середньовіччя або в наш час. Етапи дитинства людини продукт історії, і вони також піддаються змінам, як і тисячі років тому. Тому не можна вивчати дитинство і закони становлення дитини поза розвитком людського суспільства і законів, які визначають його розвиток. Тривалість дитинства знаходиться у прямій залежності від рівня матеріальної та духовної культури людства.

Але при подібних природніх передумовах рівень психологічного розвитку, якого досягає дитина на кожному історичному етапі розвитку суспільства, не однаковий. Дитинство - період, який триває від новонародженості до повної соціальної, і отже, психологічної зрілості; це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства. При цьому тривалість дитинства у первісному суспільстві не дорівнює тривалості дитинства в епоху Середньовіччя або в наш час. Етапи дитинства людини - продукт історії, і вони також піддаються змінам, як і тисячі років тому. Тому не можна вивчати дитинство і закони становлення дитини поза розвитком людського суспільства і законів, які визначають його розвиток. Тривалість дитинства знаходиться у прямій залежності від рівня матеріальної та духовної культури людства.

Історично поняття “дитинство” пов'язується не з біологічним станом незрілості, а з певним соціальним статусом, колом прав та обов'язків, притаманних цьому періоду життя, з набором посильних для дитини видів та форм діяльності.

Проблема історії дитинства - одна з найскладніших в сучасній дитячій психології, так як в цій галузі не можливо проводити ні спостереження, ні експеримент. Питання про історичне походження періодів дитинства, про зв'язок історії дитинства з історією суспільства, про історію дитинства в цілому, було позначено в дитячій психології в кінці 20 -х р. р. ХХ століття і продовжує розроблятися донині. Згідно поглядів радянських психологів, вивчати дитячий розвиток історично - це вивчати перехід дитини від однієї вікової сходинки до іншої, вивчати зміни її особистості всередині кожного вікового періоду, що відбувається в конкретних історичних умовах.

Кінцеві форми розвитку не дані від природи, а задані в формах матеріальної та духовної культури суспільства. Л. С. Виготський писав: У розвитку дитини те, що має утворитись в кінці розвитку, в результаті розвитку, вже дано в середовищі з самого початку. Та не просто дано в середовищі з самого початку але й впливає на самі перші кроки розвитку дитини»

Вікова психологія вивчає процес розвитку психічних функцій і особистості впродовж всього життя людини. Виокремлюють 3 розділи вікової психології: дитяча психологія (від народження до 17 років); психологія дорослих, зрілості; геронтологія або психологія людей літнього віку.

Вікова психологія тісно пов'язана з іншими галузями психології: загальною психологією, психологією особистості, соціальною, педагогічною та диференціальною, генетичною психологією. Окрім наук психологічного циклу вікова психологія пов'язана з філософією, анатомією, фізіологією, педагогікою.

Як відомо, в загальній психології досліджуються психічні функції – відчуття, сприйняття, мислення, мова, пам'ять, увага, уява. У віковій психології прослідковується процес розвитку кожної психічної функції на різних вікових етапах.

У психології особистості розглядаються такі особистісні утворення, як мотивація, самооцінка і рівень домагань, ціннісні орієнтації, світогляд і так далі, а вікова психологія відповідає на питання, коли ці утворення з'являються у дитини, які їх особливості в певному віці.

Зв'язок вікової психології з соціальною показує залежність розвитку і поведінки дитини від особливостей тих груп, в які вона входить: від сім'ї, групи дитячого садка, шкільного класу, підліткових компаній.

Вікова і педагогічна психологія як би дивляться на процес взаємодії дитини і дорослого з різних сторін: вікова психологія з точки зору дитини, педагогічна, - з точки зору вихователя, вчителя.

Окрім вікових закономірностей розвитку існують і індивідуальні відмінності, якими займається диференціальна психологія: діти одного віку можуть володіти різним рівнем інтелекту і різними особистісними властивостями. У віковій психології вивчаються вікові закономірності, спільні для всіх дітей. Але при цьому наголошуються і можливі відхилення в ту або іншу сторону від загальних ліній розвитку. Головне, що відрізняє вікову психологію від інших галузей психології - акцент на динаміці розвитку.

Генетична психологія цікавиться проблемами виникнення і розвитку психічних процесів. Вона відповідає на питання: "Як відбувається той чи інший психічний рух; як виявляється: почуттям, відчуттям, уявленням, мимовільним або довільним рухом; як відбуваються ті процеси, результатом яких є думка? " Генетична психологія аналізує становлення психічних процесів, може спиратися на результати досліджень, що виконувалися на дітях, але самі діти не складають предмет вивчення генетичної психології. Генетичні дослідження можуть бути проведені і на дорослих людях. Вікова психологія - вчення про періоди дитячого розвитку, їх зміни і перебіг від одного віку до іншого.

Вивчення психічного розвитку дитини можливе лише за наявності певних, максимально загальних уявлень про те, що таке людина і у чому полягають її суттєві характеристики. Такі уявлення дає філософія. Кожний вчений, який намагається вивчати людину, обов'язково спирається на певну філософську базу, на певне розуміння суті людини. Тому філософська антропологія є фундаментом психології взагалі і дитячої зокрема. В той же час питання, пов'язані з походженням свідомості, діяльності, особистості людини, які є центральними для філософів, конкретно і детально розробляються у дитячій психології.