Володимир Дрозд 1939 2003 Народився 25

Володимир. Дрозд (1939 – 2003)

Народився 25 серпня 1939 в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області, помер 23 жовтня 2003 р. Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань ( «Люблю сині зорі» , 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи вряди -годи друкувати новели, В. Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1968). Працював у редакціях Олишівської районної газети, обласної молодіжної газети "Комсомолець Чернігівщини", республіканських газет "Літературна Україна", "Молодь України", у видавництві "Радянський письменник". Член Спілки письменників України (з 1962). У 1982 -85 роках - головний редактор журналу "Київ". Письменник Володимир Дрозд із дружиною Іриною Жиленко (відома українська поетеса) з донькою Орисею та сином Павликом. Із родинного архіву. Фото 1980 -х років.

23 жовтня 2003 року після важкої хвороби пішла із життя ця неповторна сильна творча особистість. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві

Дещо осібно стоять у творчості письменника романибіографії «Ритми життя» (1974), «Дорога до матері» (1979) — про родину академіка О. Богомольця, «Так було, так буде» , «Новосілля» , 1987), ( «Інна Сіверська, суддя» , 1983) – проторадянські твори. З іншого боку — твори, які міг написати тільки В. Дрозд і які не мали «зеленої вулиці» : повість «Вовкулака» , про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка» , йшла до читача дванадцять років, «Ирій» — шість;

Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі» , багато новел — зображують, повторюють, доосмислюють поліську Йокнапатофу, малий всесвіт, що має всі ознаки великого світу, із центром у Пакулі. Якщо котрийсь із героїв і виривається поза межі цього світу, то за підтвердженням свого буття вертається назад, у Пакуль.

“Химерна проза” Назва стильової течії в українській прозі 70 -х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: • поєднання реального з міфологічним, часовопросторові зміщення, • запозичення стильових рис бароко, • гротескові метаморфози з героями.

“Химерна проза” емоційна, експресивна, її світ свідомо неприродний, але правдивий. За цими ознаками можна говорити про близькість “химерної прози” до явища магічного реалізму, поширеного в літературі Латинської Америки. Представники: В. Земляк (романи “Лебедина зграя”, “Зелені млини”), В. Дрозд (“Ирій”, “Самотній вовк”), О. Ільченко (“Козацькому роду нема переводу або Козак Мамай і Чужа Молодиця”) та ін.