Визначення предметного поля ЗТП План 1 2

Визначення предметного поля ЗТП

План 1. 2. 3. 4. Політичне життя як об’єкт пізнання. Предмет політичної теорії. Проблема законів політології. Логіка пізнання політики і структура політичної науки.

Література n n n n Аристотель. Политика//Соч. в 4 Т. -М. , 1990. -Т 4. Боднар А. Элементы теории политики. -Ростов-на-Дону, 1991. Бурдье П. Социология политики. -М, 1993. Вебер М. Политика как призвание и професия//Изб. Произв. -М. , 1990. Гаєвський Б. Філософія політики. -К. , 1993. Марченко М. Политическая теория и политическая практика развитых капитал. Стран. -М. , 1992. Матвеев Р. Ф. Теорет. и практич. Политология. -М. , 1994. Ганнел Д. Политич. теория: эволюция отрасли//Вестник Моск. универ. Сер. 12. Соц. -полит. Исследов. -1993. -№ 1. Дехтярёв А. А. О логике исследования в политической науке//Вестник МГУ. Соц-полит. исследования. -1991. -№ 1. Белов Г. А. О системе полит. наук и политологии//Вестник МГУ. Соцполит. исследования. -1991. -№ 1. Рогачёв С. Я. Предмет политологии и её место в системе социальных наук//Государство и право. -1993. -№ 5. Хекер Є. Що є політична теорія//Політологічні читання. -1993. -№ 1. Дегтярёв А. А. Политика как сфера общественной жизни (концептуальные подходы)//Соц. -полит. Журн. -1997. -№ 2.

Як суспільний феномен політика є об’єктом дослідження багатьох предметів: 1. Філософія – вивчає політику як феномен світового розвитку. 2. Соціологія – вплив суспільства на політичну сферу. 3. Юриспруденція – досліджує стикову область правових і державних норм та інститутів. 4. Історія – хронологію винекнення, розвитку і занепаду політичних інституцій. 5. Еконоімка – політекономічно-виробничі відносини і економічні механізми як матеріальну основу політичної державності людей. 6. Антропологія і культурологія – 7. Психологія – мотивами політ. поведінки людей.

Політ. наука Е Ф А ЗТП Ю К Псих Соц. І

Структура політології була визначена на міжнародному колоквіумі з політичної науки (Париж, 1948 р. ), ств. з ініціативи ЮНЕСКО: 1. Політичну теорію (теорія політики іст. політ. ідей) 2. Політичні інститути 3. Політичні партії, громад. думка, групові об’єднання 4. Міжнародна політика

Плюралістичний підхід або універсалістсько -сумативний. Позитивним моментом тут є те, що таким способом світ політики освоюється цілісно. Однак предемт тут – розмитий (політологія – це те, що роблять політологи).

Моністичний підхід. Політологія – одна з наук про політику, її нац. спец. або загальна теорія політики, що становить “душу та серце політ. науки. ” Вивчає політичну сферу життя суспільства і людини: -по-перше не серед інших об’єктів як це робить філософія, соціологія та інші, а як єдиний і основний об’єкт; -по-друге вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає її як багатопланову, цілісну систему; -по-третє, в якості головного свого предмета вивчає властиві тільки політиці специфічні закономірності владних відносин

n Як загальне визначення предмета політології можна було б запропонувати таке: політологія у більш вузькому розумінні (заг. теорія політики) вивчає специфічну групу закономірниостей відносин соціальних суб’єктів з приводу влади.

Склалися особливості досліджень політики в національних політологічних школах. Найбільше успіхів французька школа політології досягла в галузі дослідження проблем конституціоналізму, держави та влади, політ. систем в особі таких вчених як М. Дюверже, Ж. Бюрдо, Ж. Ведель, П. Фавр. Загалом європейські політологи у І пол. ХХ ст. зосереджували головну увагу на проблемах вивчення та аналізу держави, права й держано-політичних інститутів, американські – на соціальні основи держави.

У ІІ пол. ХХ ст. дістали розвиток напрямки та концепції, сформульовані у довоєнний період. Серед них: 1. Теорія груп і пов’язана з нею теорія рівноваги політ. сил – Д. Трумен, Д. Істон. 2. Концепція ухвалення політ. рішень у керівних групах, у межах яких досліджуються різні проблеми, зокрема: а) стесів у політичних лідерів – Р. Джервіс; б) гнучкості поведінки за появи нової інформації; в) типології груп, які ухвалюють політичні рішення – Ч. Херманц; г) моделювання процесів ухвалення рішень у групах – А. Джордж, В. Патерсон. 3. Теорія демократії Р. Даль, Ж. Сарторі. 4. Теорія еліти та елітаризму (Наприкінці ХІХ-поч. ХХ ст. – Парето, Моска, Міхельс; у ІІ пол. ХХст. – Г. Лассуел, Р. Мілль, Р. Путман)

5. Теорія влади, контролю і впливу – В. Бабкін, В. Селіванов, Ч. Мерріем, Г. Моргентау. 6. Концепція дослідження політичних систем сучасності – Д. Істон, К. Фрідріх, К. Дойч, Р. Арон, В. Борисов, М. Марченко, М. Дюверже. 7. Структурно-Функціональний аналіз – Т. Парсонс, Р. Мертон. 8. Ідеї конфлікту, консенсусу, психології ведення переговорів – С. Ліжет, Л. Коузер, Р. Фішер. 9. Порівняльна політологія, яка досліджує: а) політичну культуру – Г. Алмонд, С. Верба, В. Бебик, М. Головатий. б) типову політичну поведінку – Г. Лассуел, Д. Різман. в) дослідження політичних партій – Г. Адамс, А. Зубов, Дж. Сарторі. г) етнодержавознавства – І. Варзар, О. Кортунов, Ю. Римаренко і. т. д.

Основні закони політології: 1. Загальносоціологічний закон історичного прогресу характеризує політичні сфери в житті суспільства. 2. Закон зростання ролі народних мас в історичному процесі. 3. Закон поділу влади. 4. Закони розвитку політичного життя, полтичних систем, відносин. Ці закони виступають як закони переходу від одного порядка взаємовідношень до іншого, від одного стану структури до іншого. Закони розвитку виявляються через багатоманітність форм взаємодії соціальних суб’єктів політичного життя. Приц цьому політична бородьба виступає як засіб, а стабільність, життєздатність системи політ. відносин, забансованість політ. інтересів – як мета. 5. Закони структури, визначають спосіб організації політичних світів людини, їх внутрішню визначенність і обумовленість. 6. Закони функціонування – це суттєві, необхідні взаємозв’язки політичних суб’єктів в процесі їхніх часових змін. Вони характеризують рух, який не виходить за межі організації політичного світу, політичної системи, і зберігають динамічну стійкість.

Серед закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, варто виділити політикоекономічну. Серед закономірностей, що вібивають вплив зовнішніх факторів виділяють політико-технологічну (вплив розвитку техніки на динаміку політичних процесів). До закономірностей політичного життя належить також демократизація політичних відносин та інша закономірність – тенденція до зміцнення відносин у громадянському суспільстві, а саме: обмеження втручання політичних інститутів в управління різними сферами суспільного життя їх автономія від політики та держави.

1. 2. 3. Одні науки (філософія і теорет. соціологія політики, політична культурологія) досліджує загальнометодологічні підходи, інструменти і стилі політичного аналізу. Одні дисципліни орієнтовані на збереження даних і систематизації фактів про політичні процеси і події, використовуючи при цьому різноманітний інструментарій Третя група політологічних субдисциплін пов’язана з аналізом або окремих сторін і елементів політичної сфери або з впливом “зовнішніх факторів”.

№ Критерії Фундаментальні дослідження Прикладні 1. Мета (функція) Пізнавальна (пізнання механізмів, закономірностей) Перетворювальна (використання опізнаних механізмів) 2. Роль суб’єкту аналізу Об’єктивована Суб’єктивована (активно(відмежовано-нейтральна) заінтересована) 3. Зв’язок теорії з практикою Опосередкована Безпосередня 4. Фаза пізнавального циклу Від збору і опису емпір. конкретних даних до абстрактно-теорет. моделям. Від абстр. Теорет. Моделей до конкрет. їх синтезу в практичних технологіях 5. Просторово часовий континуум Це жорстко лімітований простір і тривалий період часу Локалізованість простору і лімітивованість часу