Виробничий план
Виробничий план – це система адресних Виробничий план завдань по випуску продукції певної номенклатури, асортименту, відповідної кількості й якості в певні терміни з оптимальним виробничим циклом, що забезпечує зростання виробництва.
Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма: — реально спроможна організувати виробництво; — здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості; — має можливості придбати необхідні для цього ресурси.
Виробничий план має дати відповіді на такі запитання: Які виробничі операції будуть застосовуватись фірмою в процесі виготовлення продукції (надання послуг)? Які конкретно матеріально технічні ресурси потрібні для виготовлення продукції (надання послуг)? Які зовнішні фактори впливатимуть (або можуть вплинути) на виробничий процес?
У виробничому плані, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи): 1)основні виробничі операції; 2)машини та устаткування; 3)сировина, матеріали і комплектуючі вироби; 4)виробничі та невиробничі приміщення; 5)вплив зовнішніх факторів.
Процес формування та виконання виробничого плану має включати 5 рангів: 1) організацію; 2) планування; 3) облік; 4) контроль та аналіз; 5) регулювання.
На практиці виробничу програму формують з використанням: результатів аналізу виконання плану за звітний період; даних про виробничі потужності, рівня їх використання; даних про можливості матеріально технічного забезпечення; даних договорів і держзамовлень; даних про зміни залишків готової продукції на складі підприємства.
Особливості виробничого процесу орієнтація планів на ринок; на конкретного споживача; на врахування змін кон'юнктури ринку; на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань.
Особливості критеріїв невизначеності відсутні статистичні дані, що дають можливість обґрунтувати співвідношення між різними критеріями; на момент прийняття рішення немає інформації, яка б дозволила об’єктивно оцінити можливі наслідки вибору того чи іншого варіанту; нестачу об’єктивної інформації неможливо поповнити на момент прийняття рішення.
Головна мета формування виробничого плану – плану це встановлення асортименту продукції в такому обсязі, таких якостей і вартості, які б забезпечили її збут і отримання виробником запланованого прибутку. Таким чином, формування виробничого плану є важливим і специфічним видом управлінської діяльності від якого залежать основні результати його діяльності на ринку й який повинен забезпечити єдність, взаємозв'язок і цілеспрямування зусиль окремих структурних підрозділів та всього колективу. Від ефективного вирішення цих питань залежить конкурентна позиція підприємства на ринку.
2. Дослідження маркетингового середовища
Маркетингове середовище це сукупність факторів, які впливають на спроможність підприємства розвивати й підтримувати взаємовідносини з цільовим ринком та на процес управління маркетингом підприємства, його маркетинговий розвиток та взаємовідносини із споживачами.
Маркетингове мікросередовище – частина середовища, в якому фірма безпосередньо функціонує в процесі маркетингової діяльності. До складових мікросередовища належать: безпосередньо підприємство, постачальники, маркетингові посередники, споживачі, конкуренти, громадськість.
Маркетингове макросередовище – це Маркетингове макросередовище ті фактори, якими фірма не може безпосередньо керувати, але які впливають на її маркетингову діяльність. До маркетингового макросередовища належать: економічне середовище, демографія, політичне середовище, НТП, культура, природне середовище.
Керовані фактори – такі фактори, якими підприємство безпосередньо управляє, тобто формує, змінює, контролює їх. До них належать елементи маркетингового комплексу (товар, ціна, збут, просування) та фактори, пов’язані з процесом управління маркетингом (система управління маркетингом, організаційна структура маркетингу, кадри). Некеровані фактори – ті фактори, на які фірма не може безпосередньо впливати. До них належать такі фактори, як економіка, політика, законодавство, демографія, культура, технологія, екологія.
До зовнішніх відносяться фактори, що генеруються макрооточенням (політика, економіка, суспільство, екологія, випадок) та безпосереднім оточенням підприємства (конкуренти, постачальники, споживачі, кредитори, ринок робочої сили). До внутрішніх відносяться ті фактори, які залежать від підприємства (підприємство, стратегічний потенціал, маркетингова служба).
Фактори й показники макросередовища Фактори макросередовища економіка демографія політико законодавчий Показники фаза економічного циклу країни, рівень інфляції, рівень безробіття, валовий національний продукт та його динаміка, наявність та рівень товарного дефіциту, рівень доходів та купівельної спроможності населення чисельність населення, територіальне розміщення населення рівень урбанізації, міграція населення, віковий склад населення, рівень народжуваності та смертності, статевий склад населення, сімейний стан населення політична структура, рівень політичної та законодавчої стабільності, антимонопольне регулювання, податкове законодавство
Фактори й показники макросередовища соціально культурний соціальні класи, соціальні групи, культура, субкультура науково технічний прогрес рівень інфляційної активності, введення нових технологій, напрями концентрації технологічних зусиль, підвищення продуктивності праці, нова продукція природне середовище екологія, наявність та доступність сировини та природних копалин, вартість енергоносіїв
Фактори й показники мікросередовища Фактори Показники мікросередовища безпосередньо фірма місце і роль служби маркетингу в організаційній структурі фірми організаційна структура служби маркетингу фахівці з маркетингу маркетингові посередники торговельні посередники маркетингові фірми рекламні агентства постачальники ціни постачальників сервісне обслуговування з боку постачальників
Фактори й показники мікросередовища споживачі фактори, що впливають на поведінку споживача фактори, що впливають на прийняття рішення про купівлю товару конкуренція рівень конкурентоспроможності фірми галузеві конкуренти потенційні конкуренти тавари замінювачі громадськість фінансові кола засоби масової інформації фонди та громадські організації широка громадськість
Алгоритм дослідження факторів маркетингового середовища
Основне завдання аналізу маркетингового середовища в тому, щоб взаємоузгодити вплив середовища, потреби цільового ринку, мету та можливості підприємства.
3. Конкурентні переваги підприємства та його конкурентоздатність
Термін «конкуренція» походить від латинського слова concurrere, що означає “зіштовхуюсь”. Конкуренція це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу й купівлі товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції.
Поняття «конкурентоспроможність» підприємства було введено в науковий оборот М. Є. Портером і є базовим в управлінні, і буде існувати по відношенню до підприємства до тих пір, поки воно утримує конкурентну перевагу над конкурентами ринку. Конкурентна перевага визначається набором характеристик, якостей товару чи послуги, які створюють перевагу над конкурентами.
Конкурентоспроможність підприємства це його підприємства комплексна порівняльна характеристика, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами конкурентами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу. Конкурентоспроможність підприємства у свою чергу визначає конкурентностійкість підприємства. Конкурентностійкість підприємства – Конкурентностійкість підприємства це стабільність становища на ринку в часі одного виробника щодо іншого, або – Це потенційні можливості підприємства з випуску Конкурентоспроможної продукції.
В економічній літературі пропонується розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства: Перший рівень менеджери дбають лише про випуск продукції, на споживача не зважають. Другий рівень менеджери прагнуть, щоб продукція підприємства повністю відповідала стандартам, встановленим конкурентами. Третій рівень менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають „законодавцями моди» у галузі. Четвертий рівень коли успіх у конкурентній боротьбі забезпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприємство повністю стає „законодавцем моди» на даному ринку.
Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства Критерії та показ ники конкуренто спроможн ості Роль показника в оцінці Правило розрахунку показника 1. Ефективність виробничої діяльності підприємства Відображає ефективність витрат 1. 1. Витрати на при випуску продукції. ви робництво одиниці продукції, грн. Валові витрати / Об'єм випуску продукції. Характеризує ефективність використання основних 1. 2. Фондовіддача, тис. виробничих засобів грн. Обсяг випуску продукції / середньорічна вартість основних виробничих засобів. 1. 3. Рентабельність товару, %. 1. 4. Продуктив ність праці, тис. грн. /чол. Характеризує ступінь Прибуток від реалізації*100/ при бутковості виробництва товару. Повна собівартість продукції. Відображає ефективність організації виробництва та використання робочої сили. Обсяг випуску продукції / Середньоспискова чисельність працівників.
Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства 2. Фінансовий стан підприємства 2. 1. Коефіцієнт автономії 2. 2. Коефіцієнт платоспроможно сті Характеризує незалежність Власні засоби підприємства/ підприємства від позико вих джерел. Загальна сума джерел фінансування. Відображає здатність під приємства Власний капітал / Загальні виконувати свої фінансові зобов'язання і вимірює вірогідність банк рутства. Відображає якісний склад засобів, що Грошові кошти і цінні папери, що є джерелами покриття поточних швидко реалізується / 2. 3. Коефіцієнт Короткострокові зобов'язання. абсолютної ліквідності зо бов'язань. Характеризує ефективність Виручка від реалізації продукції / використання оборотних коштів. Середньорічний залишок оборотних Відповідає часу, протягом якого коштів. 2. 4. Коефіцієнт оборотності оборотних оборотні кошти проходять всі стадії виробництва і звернення. коштів
Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства 3. 1. Рентабельність продажу, %. 3. 2. Коефіцієнт за товареності гото вою продукцією 3. Ефективність організації збуту та просування товарів Характеризує ступінь прибутковості Прибуток від реалізації х 100 % / Обсяг роботи підприємства на ринку, продажу правильність встановлення ціни товару. Відображає ступінь затовареності готовою Обсяг нереалізованої продукції / Обсяг продукцією. Зростання показника продажу свідчить про зниження попиту. Характеризує ділову активність 3. 3. Коефіцієнт підприємства, ефективність роботи завантаження виробничих служби побуту потужностей Обсяг випуску продукції/ Виробнича потужність. 3. 4. Коефіцієнт ефективності реклами і засобів стимулювання збуту Витрати на рекламу і стимулювання збуту / Приріст прибутку від реалізації 4. 1. Якість товарів 4. 2. Ціна товару Характеризує економічну ефективність реклами і засобів стимулювання збуту. 4. Конкурентоспроможність товару Характеризує здатність товару Комплексний метод. задовольняти потреби відповідно до його призначення. Характеризує доступність товару для Визначається різними методами споживача
Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми численними. Вони поділяються на: - специфічні методи – методи, які дозволяють оцінити конкурентоспроможність підприємства по окремих аспектах його діяльності; комплексні методи – методи, що базуються на комплексному підході до оцінки конкурентоспроможності підприємства.
Методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства
Фактори переваг Внутрішні конкурентні переваги Характеристики внутрішніх аспектів діяльності підприємства, що перевищують аналогічні характеристики пріоритетних конкурентів • • Зовнішні конкурентні переваги Здатність створити більш значущі цінності для споживачів Виробничі Технологічні Кваліфікаційні Організаційні Управлінські Інноваційні Спадкові Економічні • • • Інформаційні Конструктивні Якісні Поведінкові Кон’юнктурні Сервісні Іміджеві Цінові Збутові Комунікаційні Зовнішні і внутрішні конкурентні переваги
Основні заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємства: • підвищення техніко економічних і якісних показників продукції фірми; • орієнтація якості та техніко економічних параметрів продукції на вимоги споживачів; • виявлення і забезпечення переваг продукту порівняно з його замінниками; • виявлення переваг і недоліків товарів аналогів, які випускаються конкурентами, і використання одержаних результатів у діяльності фірми; • визначення можливих модифікацій продукту; • виявлення і використання цінових факторів підвищення конкурентоспроможності продукції; • віднаходження і використання нових пріоритетних сфер використання продукції; • пристосування продукції до роботи в різних (у тому числі екстремальних) умовах; • диференціація продукції; • посилення впливу на споживачів (просування).
Конкурентні переваги — концентрована Конкурентні переваги форма вияву переваг в економічній, організаційній, технічній сферах діяльності підприємства, галузі, національної економіки, які можна виміряти економічними показниками. Досягнення конкурентних переваг можливе за рахунок низької собівартості продукції, високого рівня диференціації товарів, сегментування ринку, запровадження нововведень, оперативного реагування на потреби ринку, а також більш високого рівня продуктивності праці, кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу, якості і технічного рівня виробів, стратегічного мислення на різних рівнях управління, управлінської майстерності тощо.
Ж. Ж. Ламбен визначив конкурентну перевагу як характеристики і властивості товару, що створюють для підприємства певний пріоритет над конкурентами. Дослідник виділив три групи факторів, які забезпечують конкурентну перевагу: • відмінна якість, що являє собою підвищену цінність для покупців або за рахунок зменшення їх затрат, або за рахунок підвищення ефективності продукції для задоволення потреб споживачів; • витрати підприємства нижчі за рахунок високої продуктивності; • ключові компетенції – особливий навик чи технологія, які створюють унікальну цінність для споживачів. М. Портер в свою чергу поділяє конкурентні переваги на такі види: • нові технології; • нові запити покупців чи ті запити, що змінилися; • поява нового сегмента галузі за рахунок освоєння нової продукції; • зміна вартості чи видів компонентів виробництва; • зміна державного регулювання в таких напрямках, як стандарти, охорона навколишнього середовища тощо.
Класифікація конкурентних переваг підприємства Класифікаційна ознака Види конкурентних переваг За джерелами виникнення: зовнішні; внутрішні За ймовірністю успіху: ймовірні; очевидні (стійкі) За тривалістю дії: тривалі; тимчасові За рівнем реалізації: галузеві; міжгалузеві; регіональні; глобальні За впливом на потенціал підприємства: формують потенціал; використовують наявний потенціал За силою та характером впливу на споживачів: формуються без участі споживачів; формуються спільно зі споживачами За походженням: створені з урахуванням стабільності ринкових ситуацій; створені як відповідь на зміни в навколишньому бізнес середовищі
Отже, конкурентні переваги – це наявність у переваги підприємства ресурсів (технічних, технологічних, інформаційних, фінансових, кадрових, управлінських, організаційних та інших), та властивостей, які роблять його більш конкурентоспроможним в порівнянні з іншими підприємствами, а також ефективне використання всіх цих видів ресурсів та їх вдале поєднання.
4. Мотиваційна система підприємства
Моделювання мотиваційної системи працівників Моделі мотивації, засновані на потребах, це змістовні моделі, що дозволяють ідентифікувати потребу або сукупність потреб, що сформувалися як результат мотивованої поведінки. Процесуальні моделі мотивації це моделі, що більшою мірою враховують механізми усвідомленого мислення, використовуються індивідом для вибору однієї моделі поведінки з низки доступних моделей. Підкріплююча модель мотивації описує мотиваційний процес, відповідно до якого індивід оцінює наслідки попереднього вибору тієї чи іншої моделі поведінки і враховує висновки, зроблені на підставі цієї оцінки, при виборі моделей поведінки в майбутньому. Ця мотиваційна модель враховує роль винагород та стягнень, отриманих за дотримання існуючої лінії поведінки або за зміну цієї лінії.
Економічна література виокремлює внутрішні і зовнішні фактори мотиваційної структури праці 1) Внутрішні, пов'язані із самою трудовою діяльністю та її складовими. Це склад роботи, професія, усвідомлення своїх досягнень, визнання їх оточуючими, стосунки з колегами, можливість підвищити кваліфікацію, прагнення до просування по службі і почуття відповідальності, самореалізація у праці. На основі цих мотивів праця приносить найбільше задоволення і не потребує контролю та примусу;
2)Зовнішніх, що перебувають поза межі праці. Зокрема, політика вищої організації та методи управління, стиль керівництва, компетентність керівника, стосунки з безпосереднім керівником, з адміністрацією, умови праці, організація праці, психологічний клімат, соціально грошові винагороди, суспільний та професійний статус. Мотив це внутрішнє бажання людини задовольнити свої потреби, що зумовлює певні дії внутрішніх та зовнішніх її рушійних сил. Мотив визначає, що і як потрібно робити для задоволення потреб людини. Мотиви піддаються усвідомленню, і людина може впливати на них, посилюючи чи зменшуючи їхню дію, а інколи навіть виключає їх із своїх намірів.
Суть трудової мотивації Трудова мотивація це процес створення умов, при яких професійні групи і окремі працівники виконують функціональні обов'язки або виробничі завдання на необхідному (припустимому) рівні. Трудова мотивація це система, елементами якої виступають: 1) начальник (менеджер); 2) підлеглий (працівник); 3) сукупність методів, прийомів і засобів підвищення трудової активності персоналу організації.
До структури трудової мотивації входять: üпотреба, яку прагне задовольнити працівник; üблаго, здатне задовольнити цю потребу; üтрудова дія, необхідна для отримання блага; üціна, тобто затрати матеріального і морального характеру, пов’язані з реалізацією трудової дії.
Ключові принципи трудової мотивації: • полімотивованість трудової поведінки; • ієрархічна організація мотивів; • принцип справедливості; • принцип підкріплення. Посилення мотивуючого впливу робочого середовища припускає цілеспрямовану роботу за наступними напрямками: • Мотивація працівників через організацію робіт; • Система матеріального стимулювання; • Моральне стимулювання; • Мотивація через постановку цілей; • Зміна робочого графіка; • Інформування працівників.
Реформування оплати праці З концептуальної точки зору розрізняють реформи оплати праці стабілізаційного і стимулюючого типів. Реформа оплати праці стабілізаційного типу є комплексом заходів, що проводяться на державному рівні з метою підтримання оптимального співвідношення між величиною заробітної плати, рівнем і темпами інфляції, посилення ринкового змісту оплати праці, створення макроекономічних передумов для подальшого розвитку виробництва. Основний захід такої реформи — обмеження зростання заробітної плати на рівні, нижчому від очікуваного темпу інфляції.
Реформа оплати праці стимулюючого типу передбачає досягнення відповідності величини заробітної плати кінцевим результатам праці кожного окремого працівника, встановлення її залежно від обсягів продажу товарів (послуг, робіт), що стимулює працівників до якнайповнішої реалізації своїх трудових здібностей та високопродуктивної праці.
Процес реформування оплати праці в Україні розпочався в 1991 році ухваленням Закону України "Про підприємства в Україні": підприємства набули права самостійно встановлювати форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників, визначати фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів. Декрет Кабінету Міністрів "Про оплату праці", ухвалений у 1992 році, заклав правову базу підготовленого й ухваленого в 1995 р. Закону України "Про оплату праці". З 1993 р. діє Закон України "Про колективні договори і угоди".
5. Автоматизована система маркетингу
Автоматизація інформаційних технологій в маркетингу На сучасному етапі розвитку економіки існує об’єктивна необхідність автоматизації процесів і функцій управління маркетингом, використання для цих цілей засобів обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій. Передусім це спричинюється гострою потребою в інформації, яка відбиває внутрішній фактичний стан справ на підприємстві, у фірмі (науково технічний потенціал, можливості виробництва, збут товарів, рівень прибутків тощо), та зовнішнім середовищем (ринок, попит на товари, конкуренція, рівень цін і т. п. ).
Існують декілька напрямів використання обчислювальної техніки в маркетингу, які відповідають основним ознакам нових інформаційних технологій. До них належить організація автоматизованих робочих місць (АРМ) персоналу управління (найпоширеніші). АРМ організуються на рівні керівників (комерційний директор, керівник відділу маркетингу), спеціалістів (маркетологи, збувальники, виробничий персонал), технічних робітників (комірники, збирачі інформації, архіватори). Основними концепціями побудови АРМ є децентралізоване оброблення даних, об’єднання їх в мережу, створення персональних баз даних і баз знань, інтелектуалізація АРМ.
Одним з основних напрямів удосконалення управління бізнесом і економікою є створення інформаційних систем (ІС) в конкретних предметних областях (в менеджменті, фінансах, маркетингу) та їх розвиток відповідно до вимог управління і бізнес процесів. Важливе місце посідає різновид ІС — системи підтримки прийняття рішень (СППР). СППР — інтерактивні інформаційні системи, призначені для підтримки різних видів діяльності за розв’язання неструктурованих і слабо структурованих проблем (задач).
У складі СППР — набір універсальних елементів, які утворюють базову модель: інтерфейс користувача, системи управління базою даних та управління базою моделей. СППР находять широке застосування в маркетингу, наприклад, Marketing Expert — підтримка прийняття стратегічних рішень, планування маркетингу, моделювання стану ринку; Decision Grid — підтримка прийняття багатокритеріальних рішень в економіці; Precision Tree Prime Decision — підтримка прийняття рішень в економіці на основі дерев рішень (аналіз конкурентоспроможності товарів, попиту).
Один з важливих напрямів в організації інформаційних систем — мережеве опрацювання даних. На сьогодні найбільш поширеним є оброблення даних у локальних (Internet) і глобальних (Internet) мережах. У маркетинговій діяльності мережі Internet та Internet техно логій використовуються за такими напрямами: маркетингові дослідження в Internet; організація продажу товарів (електронна комерція, Internet ринок, віртуальні магазини); реклама в Internet. В Internet можна здійснювати індивідуальний маркетинг, орієнтований на потреби конкретного споживача, та прямий маркетинг, що являє собою інтерактивну систему збуту з чітко сформульованою пропозицією, наявністю інформації, необхідної для прийняття рішень про купівлю, і можливістю отримання реакції клієнта.
Економічна інформаційна система (ЕІС) являє собою сукупність організаційних, технічних, програмних і інформаційних засобів, об'єднаних в єдину систему з метою збирання, зберігання, обробки та видачі необхідної інформації, призначеної для виконання функцій управління. Система управління являє собою сукупність взаємодіючих структурних підрозділів економічної системи (наприклад, на промисловому підприємстві: дирекція, фінансовий, виробничий, постачальницьке, збутової та ін відділи), що здійснюють такі функції управління: • планування • облік • контроль • оперативне управління • аналіз
До обробки інформації в ЕІС пред'являються наступні вимоги: • повнота і достатність інформації для реалізації функцій управління; • своєчасність надання інформації; • забезпечення необхідного ступеня достовірності інформації в залежності від рівня управління; • економічність обробки інформації: витрати на обробку даних не повинні перевищувати отриманий ефект; • адаптивність до мінливих інформаційним потребам користувачів. Відповідно до характеру обробки інформації в ЕІС на різних рівнях управління економічною системою (оперативному, тактичному і стратегічному) виділяються наступні типи інформаційних систем: • системи обробки даних; • інформаційної системи управління; • системи підтримки прийняття рішень ;
Одним з основних властивостей ЕІС є подільність на підсистеми, яка має ряд переваг з точки зору розробки та експлуатації ЕІС, до яких відносяться: · Спрощення розробки та модернізації ЕІС в результаті спеціалізації груп проектувальників по підсистемам; · Спрощення впровадження та постачання готових підсистем відповідно до черговості виконання робіт; · Спрощення експлуатації ЕІС внаслідок спеціалізації працівників предметної області. Зазвичай виділяють функціональні та забезпечуючі підсистеми.
Автоматизована інформаційна система маркетингу (АІСМ) це людино машинна система, завданням якої є обробка зібраних і накопичених даних в гранично короткі строки відповідно до потреб користувача і видача за запитом інформації у вигляді, зручному для виконання функцій управління економічним об'єктом. Метою її створення є створення системи обробки інформації та даних, що дозволить підвищити якість управління, а саме: · забезпечить інформацією і даними маркетингові дослідження; · забезпечить математично аналітичне розв'язання маркетингових задач; · забезпечить спеціалістів необхідною інформацією для прийняття маркетингових і управлінських рішень; · дозволить здійснювати накопичення і аналітичну обробку інформації, систематизацію статистичних даних, оперативний облік безпосередньо на робочих місцях у відділах; · підвищить ефективність роботи з інформацією і документацією, сприятиме економії робочого часу персоналу.
Будь яка автоматизована інформаційна система (АІС) має дві складові позамашинну і машинну. Позамашинна це частина інформаційної бази, що являє собою сукупність повідомлень, і документів, призначених для безпосереднього сприйняття людиною без використання засобів електронної техніки і зосереджена на паперових, аудіовізуальних носіях. Вона формується з документів управлінсько бухгалтерської номенклатури. Машинна являє собою сукупність даних на машинних або електронних носіях. Вона організується у вигляді спеціальних масивів даних та інформацій (баз даних і банків даних), які можна умовно поділити на оперативну та нормативно довідкову інформацію.
У практиці сучасної маркетингової діяльності існують два основних варіанти використання електронно обчислювальної техніки: автономне, коли певне коло розрахунків для розв'язання поставлених задач, пов'язаних з маркетинговою діяльністю виконується тільки на АРМ маркетолога; системне, коли АРМ спеціалістів і керівників підрозділів об'єднуються у комп'ютерну мережу з центром на АРМ маркетолога, що дозволяє комплексно розв'язувати поставлені маркетингові задачі.
Зрозуміло, що створення мережі є найбільш бажаним для ефективного маркетингу діяльності будь якого закладу. При створенні комп'ютерної мережі можливі два підходи: 1) проектування самостійної АІСМ у межах закладу; 2) розробка її як складової ІС управління закладом.
Дякуємо за увагу!
