ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ Лекція 5 Тема Вікова фізіологія зорового

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ Лекція 5. Тема: Вікова фізіологія зорового та слухового аналізаторів Викладач: ГРИЩУК СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, кандидат медичних наук

Мета та план лекції Мета: ознайомитись з особливостями вікової фізіології та гігієни зорового та слухового аналізаторів. План Анатомія і фізіологія зорового аналізатора. Поняття про акомодацію, рефракцію. Аномалії рефракції: далекозорість, короткозорість, астигматизм. Вікові особливості зорового аналізатора у дітей. Слухова сенсорна система: будова, функції. Вікові особливості слухового аналізатора. Хвороби вуха. 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Поняття про аналізатор Систему, що забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором або сенсорною системою. Вона складається з трьох нерозривно зв’язаних відділів: рецептора, провідника збудження і нервового центру. Порушення діяльності однієї з частин веде до порушення функцій всього аналізатора. Розрізняють екстерорецептори (сприймають подразнення від довкілля), інтерорецептори (сприймають зміни внутрішнього середовища організму) та пропріорецептори (сигналізують про положення і рух тіла). За характером взаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні (хеморецептори язика, дотикові рецептори шкіри) і дистантні (око, вухо); за видом енергії, що трансформується в них – механо-, хемо-, фото-, терморецептори.

Зоровий аналізатор Зорова сенсорна система – найважливіша серед інших, бо дає людині понад 90% інформації про навколишній світ. Око міститься в заглибині черепа – очній ямці. Розрізняють допоміжний апарат ока і власне очне яблуко. Допоміжний апарат ока – це система його захисту і руху. До нього входять брови, верхня і нижні повіки з віями, слізні залози, рухові м’язи. Очне яблуко складається із трьох оболонок – зовнішньої (фіброзної), середньої (судинної) і внутрішньої (сітківки).

Зоровий аналізатор Зовнішня оболонка ока – склера. Це компактна непрозора міцна тканина білого кольору. В передній частині вона переходить у прозору рогівку. Рогівка захищає від пошкодження внутрішні частини ока та пропускає світло. Під склерою міститься судинна оболонка ока, в якій велика кількість кровоносних судин. У передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у райдужну оболонку (райдужку). У центрі райдужки є круглий отвір – зіниця. Величина зіниці змінюється, тому в око може потрапляти більша або менша кількість світла. Зіниця у новонароджених дітей вузька. Внутрішня поверхня ока вистелена тонкою, складною за будовою оболонкою – сітківкою. В ній містяться світлочутливі клітини, які називають через їхню форму колбочками і паличками.

Зоровий аналізатор Кришталик – це прозоре еластичне утворення, яке має форму двоопуклої лінзи. Він не містить ні судин, ні нервів. У новонароджених і дітей дошкільного віку кришталик більш опуклої форми, прозорий і більш еластичний. Кришталик може змінювати свою форму, ставати більш або менш опуклим і відповідно сильніше або слабкіше заломлювати промені світла, які потрапляють в око. У новонародженого зоровий аналізатор морфологічно підготовлений до функціонування. Разом з цим, очне яблуко менше, ніж у дорослих (передньо-задній діаметр складає близько 17 мм, а маса – 3 г проти 23 мм та 8 г у людей зрілого віку). Як наслідок цього, промені сходяться за сітківкою, тобто для дітей характерна природна далекозорість (1 -3 D), яка однак, не заважає чіткому баченню близько розташованих предметів. Це зумовлено значною еластичністю кришталика, який може приймати навіть округлу форму. В подальшому онтогенезі сила акомодації зменшується, що призводить до відділення найближчої точки чіткого бачення.

Зоровий аналізатор Пристосування ока до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані називають акомодацією. Найменшу відстань від ока, на якій предмет ще видно чітко, називають найближчою точкою ясного бачення. У нормального ока далека точка ясного бачення лежить у нескінченності. В 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7 см від ока, в 20 років – 8, 3 см, в 30 років – 11 см, в 40 років – 17 см, в 50 років – 50 см, в 60 – 70 років вона наближається до 80 см. З віком відбувається зміна акомодації. Причиною цього є ущільнення кришталика. Він стає менш еластичним і поступово втрачає здатність змінювати свою форму. Відповідно зменшується також заломна сила кришталика.

Зоровий аналізатор Рефракцією називають заломлювальну силу ока при спокої акомодації, тобто коли кришталик максимально сплощений. Розрізняють три види рефракції ока: нормальну (пропорційну), далекозору, короткозору. У 80 -90 % новонароджених далекозора рефракція. В оці з нормальною рефракцією паралельні промені, які йдуть від далеких предметів, перетинаються на сітківці, тим самим забезпечується чітке бачення предмета. Далекозоре око має слабку заломлювальну здатність. У такому оці паралельні промені, які йдуть від далеких предметів, перетинаються за сітківкою. Для переміщення зображення на сітківку далекозоре око повинне посилити свою заломну здатність. У короткозорому оці паралельні промені, які йдуть від далеких предметів, перетинаються попереду сітківки, не доходячи до неї. Короткозоре око добре бачить тільки розташовані близько предмети. Астигматизм – неможливість сходження усіх променів в одній точці. Це спостерігається при неоднаковій кривизні рогівки у різних її меридіанах. Гострота зору – здатність розрізняти найменшу відстань між двома точками. Для визначення гостроти зору користуються таблицями Головіна.

Зоровий аналізатор Завдання. Перевірити функціональний стан зорового аналізатора. Спостереження за рефлекторними реакціями зіниці ока на світло. Досліджуваний повинен сісти обличчям до джерела світла (вікна чи лампи). Дослідник звертає увагу на величину зіниць його очей. Потім досліджуваний закриває одне око долонею, а через 10 -20 с відкриває. Спостерігають за діаметром зіниці ока, яка спочатку швидко звужується (за 0, 3 -0, 8 с), а потім незначно розширюється внаслідок світлової адаптації. Така реакція на світло називається прямою. Дослід повторюється, однак спостерігають за зіницею ока, яке не закривається. Можна помітити, що в момент затемнення одного ока, зіниця другого ока також збільшується, а в момент освітлення – зменшується. Така реакція зіниць на світло називається співдружньою або синхронною. Описати результати досліду, зробити висновок. .

Зоровий аналізатор Завдання. З’ясувати значення попереднього досвіду для формування зорових. образів, переконатися в наявності зорових ілюзій. Складна обробка інформації і формування зорових образів відбувається у зоровій корі. Однак при формування зорових образів мають значення попередній досвід, попередні враження, готовність до сприйняття певних об’єктів (рис 4). Люди можуть одночасно дивитися на купчасті хмари і бачити зовсім різні зображення.

Зоровий аналізатор

Зоровий аналізатор Рис. 5. Зорові ілюзії (А – обернення фігури і фону, Б – скільки ніг у цього слона? )

Зоровий аналізатор Рис. 5. Зорові ілюзії

Слуховий аналізатор Слух сприяє психічному розвитку повноцінної особистості, її адаптації у соціумі. Орган слуху людини складається з трьох частин – зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Зовнішнє вухо складається із вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Зовнішнє вухо призначене для вловлювання звуків. Зовнішній слуховий прохід у дорослої людини має довжину 2, 5 см, забезпечує посилення звукових коливань у 2 -2, 5 рази. Слуховий хід висланий тонкою шкіркою з тонкими волосками і видозміненими потовими залозами, які виробляють вушну сірку. Волоски і вушна сірка виконують захисну роль. На межі між зовнішнім і середнім вухом розташована барабанна перетинка. Це тонка сполучнотканинна пластинка, що розташована похило і починає коливатися, коли на неї падають з боку зовнішнього слухового ходу звукові коливання.

Слуховий аналізатор Середнє вухо складається з барабанної порожнини і слухової труби. Всередині порожнини середнього вуха розташовані слухові кісточки – молоточок, коваделко і стремінце. Через системи слухових кісточок коливання барабанної перетинки передаються у внутрішнє вухо. Барабанна порожнина з’єднана з носоглоткою за допомогою слухової (євстахієвої) труби, яка підтримує однаковий тиск зовні і зсередині на барабанну перетинку, що створює найсприятливіші умови для її коливання. Внутрішнє вухо являє собою кістковий лабіринт, який складається з трьох частин: в центрі – переддвер’я, спереду від нього – завитка, а ззаду – півколові канали. Всередині каналу завитки міститься звукосприймальний апарат – спіральний орган, на основній пластинці якого розташовані опорні і волоскові чутливі клітини, які є власне слуховими рецепторами. Людське вухо сприймає звукові коливання у межах 16 -20000 Гц. У дітей верхня межа слуху досягає 22 000 Гц, у літніх людей вона нижча – близько 15 000 Гц. Надмірний шум не тільки веде до втрати слуху, а й викликає психічні порушення у людей. При сильному шумові знижується працездатність людини. Отит – запалення середнього вуха.

Питання по темі для самостійного вивчення: n Причини і профілактика порушень зору і очних захворювань. n Вікові особливості анатомічної будови і функцій смакового, нюхового, вестибулярного аналізаторів. Їх значення для життєдіяльності і безпеки організму.

n Вікові особливості опорно-рухової системи

n. Практична частина n Завдання 1. Визначити запропоновані індекси. n 1. Індекс Кетле I = M / L, де I – індекс, М – вага тіла (у г), L – зріст (у см). Середній показник для чоловіків становить 350 -400, для жінок – 325375, для хлопчиків – 325 , для дівчаток – 318. 2. Індекс Брея n I = M / L 2, де I – індекс, М – вага тіла (у кг), L – зріст (у м). Якщо показник менше, ніж 15, то в людини виснаження, 15 -19 – недостатня вага, 20 -25 – вагова норма, вище 25 – надмірна вага, вище 30 – ожиріння, вище 40 – патологічне ожиріння. 3. Індекс Брока n M = L – 100, де М – вага (кг), L – зріст (у см). Індекс Брока досить розповсюджений у популярній літературі. Згідно з цим індексом, вага тіла у нормі повинна дорівнювати довжині тіла без 100 одиниць. Однак таке уявлення виявилось хибним. Тому індекс Брока був удосконалений іншими дослідниками. Зробити висновок про фізичний розвиток. n n n n n

Вікові особливості опорно-рухової системи Завдання 2. Визначити ступінь плоскостопості за методом Чижина. Для отримання плантограми (відбитка стопи) поверхню підошви необхідно змастити безводним розчином метиленового синього або змочити звичайною водою. Потім слід обома ногами стати на чистий аркуш паперу, розкладений на підлозі, так, щоб вага тіла рівномірно розподілялася на обидві стопи. На папері залишаються сліди підошов. На відбитку стопи проводять такі лінії (рис. 1): дотичну АВ до точок внутрішньої частини стопи, які найбільше виступають, лінію СД через основу другого пальця до середини п'ятки і лінію ЄЖ через середину лінії СД, перпендикулярно їй, до пересічення з дотичною (точка Є) і зовнішнім краєм відбитка (точка Ж). Індекс стопи – це відношення ширини опорної частини середини стопи (у) до відрізка т. У нормі величина індексу коливається від 0 до 1. При сплощеній стопі величина індексу становить від 1 до 2, а при плоскій – більше, ніж 2. Рис. 1. Оцінка плантограми за методом Чижина.

Вікові особливості опорно-рухової системи Рис. 1. Оцінка плантограми за методом Чижина

Вікові особливості опорно-рухової системи Рис. 2. Види постави: А – кіфотична; Б – випрямлена; В – нормальна; Г – сутулувата; Д – лордотична.