Виконав студент гр СПГ 10 Шишацький В

Скачать презентацию Виконав студент гр СПГ 10 Шишацький В

Шишацький Барокко.ppt

Количество слайдов: 65

Виконав: студент гр. СПГ – 10 Шишацький В. В. Перевірила: доц. Ловинська В. М.

Починаючи з 1530 р. в архітектурі Італії все чіткіше формуються дві течії. Одна з них тісно пов’язана з ідеологією войовничості католицької церкви, що невдовзі призвело до барочного мистецтва; друга, яку називали маньєризмом, підготувала розвиток класицизму в Європі. Барокко у садово-парковому будівництві затвердилось у 80 -ті роки ХVІ ст. і було мистецтвом розбагатілої буржуазії. Починаючи свій тріумфальний похід з Італії, новий стиль охопив Францію, Німеччину, Росію, замінив вишукану декоративність італійських садів пишнотою, бажанням викликати здивування. Такою була вілла Альдобрандіні у Фраскаті. Барокко ( від португ. барокка – перлина чудернацької форми) – панівний стиль у європейському мистецтві кін. ХVІ – сер. ХVІІІ ст. Тісно пов’язане з монархією, аристократією та церквою, це мистецтво було покликане прославляти і пропагувати їх могутність. Народившись в Італії, бароко справжнього розквіту набуло в абсолютистській Франції, яка завдяки своєму бурхливому економічному та культурному розквіту стала у ХVІІ ст. провідною державою Європи. Французькі сади займають в епоху бароко таке ж домінуюче становище, яке в епоху Ренесансу займали італійські сади.

Вілла Альдобрандіні

Найголовнішим у садово-парковому будівництві Франції вважався простір. Якщо в Італії сади створювалися на невеликих ділянках 13, 5 га ( виняток – сади Боболі – 35 га), то тут лише версальський Малий парк мав площу 1738 га, а великий мисливський парк, який прилягав до нього – 6600 га. Сади Боболі і парковий фасад палаццо Пітті, В ХVІ ст. у Франції починає викристалізовуватись тип палацового саду з детальною проробкою елементів італійського саду. Наприкінці ХVІ ст. з’являються два сади – в Сен-Жермені і Сен-Клу, розплановані на схилі у вигляді терас, в яких виразно виявляється вплив італійського терасового саду.

Теоретичну базу розвитку плоского французького саду становили праці Клода Моле (батька), Андре Моле (сина) і Жака де Барандрі. Усі вони були управителями садів королів Генріха ІV і Людовіка ХІІІ. Клод Моле є одним з творців «гаптованих» партерів. Він вважався першим теоретиком французьких садів, йому належить праця « Видовищний план саду» . На думку Клода Моле, кожний сад мав складатися з трьох частин: плоский партерів, газонів і боскетів з перехресними доріжками та залісненого звіринця. Великого значення він надавав прокладанню в парках і звіринцях довгих алей-променів, які виходили з однієї видової точки. Завдяки цим та іншим садівникам, формувалась та садибна й архітектурна досконалість, яку Андре Ленотр ( 16131700) довів до вищої фази – класичного садово-паркового стилю ХVІІ ст. Палацові сади часів бароко стали немовби частиною палацу, його продовженням. Замість геометричних квадратів, укладених у фахівницю, одноманітних і врівноважених – типових для ренесансових садів, утворюютьсь закриті квадрати з характерними для внутрішніх приміщень елементами – залами, кабінетами, театрами, коридорами. Характерним є тяжіння до контрасту – плоскі партери і високі масиви боскетів, великі зали і малі кабінети тощо.

До характерних елементів садово-паркових композицій бароко належать: садові партери, шпалери, алеї, буленгрін ( «западинки» , газон спортивного типу), боскети, садові зали, садові театри лабіринти, садова скульптура, садові канали, басейни і фонтани, звіринці, вольєри, садові будівлі. Партером називають декоративну композицію, розташовану на горизонтальній площині і виконану з рослин (газонні трави, низько пострижені чагарники) і штучних або «мертвих» матеріалів (піску, товченого березового вугілля, битого скла чи цегли та ін. )

Буленгрін – використання на рівнинній місцевості найменших нерівностей. Дно заглиблень геометричної форми декорувались газоном або гаптованим бродером. В окремих випадках створювалися штучні плоскі підвищення – вертогадени. Алеї в барокових садах були важливим просторово-пластичним елементом. Вони вказували напрямки, акцентували поділ садового простору, служили місцем прогулянок. Шпалери – ряд густо посаджених дерев, стрижених у вигляді стіни. Використовувався і тип шпалер, створений із в’юнких рослин, опорою для яких була дерев’яна решітка. Їх ще називали трельяжами.

Зали – внутрішні сади, виділені з боскетів, які мали чимось нагадувати внутрішні зали палацу. У великих садах могло бути декілька таких залів, які були не подібні один до одного величиною, просторовими композиціями та оздобленням. Боскетом називається компактна об’ємно просторова композиція, використана з дерев і чагарників, в яку включаються павільйони, фонтани, водні дзеркала, скульптури, партери тощо. Боскети, як правило, презентують відкриту частину композиції, являючи собою чудовий фон для її декоративних деталей. Садові театри були дещо схожі на палацові, ніж на античні амфітеатри. Сцена в них була дещо піднята і мала вигляд широкого півкола, відділеного від глядачів рампою. За сценою, відгородженою високими стриженими кулісами були кабінети акторів. Стіни були прикрашені фігурними шпалерами та вставленими в ніші скульптур. У глибині сцени знаходився фонтан.

Маєток міністра фінансів Франції Фуке площею 100 га. Засновники: А. Ленотр, архітектор Лево і художник Лорен. Щоб створити садовопарковий витвір, було знесено три села, вирубаний ліс, змінено русло ріки, перетворено рельєф, працювало 18 тис чоловік (1656 -1661). Замок Во-ле-Віконт у 17 столітті, гравюра

Во-ле-Віконт

Палац у парку розташований у північній частині, фасадом обернений до парку. Звідти на південь трьома невеликими терасами спускається широка смуга простору, обрамлена масивами боскетів. Головною композиційною віссю є дорога, яка веде до палацу, а потім, перетинаючи тераси, до великого поперечного каналу – перетвореного русла місцевої річки. Замикається вісь архітектурно оформленим пагорбом, обробленим високим берегом тієї ж річки. В такий спосіб Ленотр замикає перспективу, що є типовим для його архітектурних прийомів. На головну вісь «нанизані» площини терас з їх гаптованими партерами, водними басейнами і фонтанами, каналами поперечних осей. Канал з каскадом і гротом у кінці немовби врівноважує палац, що знаходиться протилежному кінці парку. Характерним є те, що в міру віддалення від палацу розвиток композиції йде в напрямку збільшення площі терас, спрощення рисунка, укрупнення деталей, розширення поперечних водних осей і орієнтації на бокові картини, які формують боскети.

Замок Во-ле-Віконт

У цілому вздовж акцентованої головної осі палацового комплексу виділяються три архітектурно-планувальні частини: Ø - вступна Ø - середня Ш - завершальна.

Вступна складається з лісового масиву з головною в`їздною та двома бічними алеями, що ведуть до палацових будівель. Середня охоплювала палац з прибудовами, оточеними каналом, та весь сад з його надзвичайно багатим гаптованим партером. Бокові партери були заповнені басейнами та скульптурами. Відкриті простори партерів контрастували з оточуючими їх довкола закритими масивами боскетів та гаїв. Завершувала цю частину саду широка споруда гроту з басейном і каскадом, розташована на перетині від третьої – завершальної. З пагорба, що здіймався над гротом, добре проглядається палац і вся пагорбна частина. Мотив трипроменевої алеї проходив з італійського садівництва пізнього ренесансу і початку бароко (вілла Альдобрандіні, Боргезе), але мав інше планувальне вирішення. В італійських садах промені відходили від палацу, розділяючи партерну частину саду, і не були пов`язані з вхідною брамою. У французькому будівництві вони сходяться на палацовій брамі і мають подібний вигляд на виході – завершальній частині. Від гроту, аналогічно вступній частині, осьова та бічні симетричні алеї розходяться лісовим масивом. До надзвичайно характерних елементів Во-ле-Віконту належить також водний канал величезних розмірів: понад 1000 м довжини і 40 м ширини, розташований поперечно головній осі. Парк був призначений для проведення грандіозних свят і прийняття великої кількості людей.

Замок Во-ле-Віконт

Сади в замкові Во-ле-Віконт

Розкіш замку Фуке наштовхнула Людовіка ХIV почати будування нової королівської резиденції, де не відчувалось присутності іншої сили, окрім короля. На місці нинішнього Версальського парку було піщане дрібнолісся, на місці палацу знаходився невеликий будинок полювання, при дворі знаходився скромний сад. Заохочені своєю попередньою справою – роботи у Во-ле. Віконті завершилися, Ленотр разом з архітектором Лево (1612 -1700), Монстром (1646 -1708) і художником Лебренолом (1619 -1690) у 1669 взялися за створення королівського палацово-паркового ансамблю. Роботи з закладки парку тривали до 1700 р. Розміри парку були грандіозними – загальна площа перевищувала 8300 га. Такого розмаху світова практика С. -П. будівництва ще не знала. Для побудови парку була зроблена величезна робота: висушена уся місцевість, дрібнолісся замінено боскетами, оточеними стриженими стінами грабин висотою 4 -5 м, населений парк мармурними та свинцевими божествами та налаштувати фонтани. На значній площі здійснено підписку землі. Дерева і чагарники завозилися з усіх кінців Франції та з-за кордону.

Замок Людовика XIV. Версальський палац

Домінантою паркового комплексу є королівський палац, до якого зі сходу променями підступають три дороги: з Парижу, Сен-Клу і Со, сходячись на Площі Армії. Протяжність фасаду 500 м. Прямо по центру фасаду палацу розташований водний партер у вигляді двох плоских мармурових басейнів, прикрашених скульптурами, що символізують ріки Франції (площа 1, 5 га). Саме звідси розпочинає свій розвиток головна вісь парку. На ній розташовані: квітковий партер з фонтаном Латона, зелений килим, колісниця Апполона і на завершення – Великий канал. Далі погляд охоплює круглу площу – зірку короля, до якої сходяться вісім доріг. Особливістю Версальського парку є центральна алегорична скульптура «Фонтан Апполона – бога сонця» , що уособлює Людовіка ХIV. Статуї в античному стилі, створені спеціально для парку Жирарденом і Куазвоском, символізують членів королівської родини.

фонтан Латона

Колісниця Апполона

Зелений килим і колісниця Апполона

Захоплюють велетенські розміри окремих елементів парку. Наприклад, партер “зелений килим» має довжину 330 м і ширину 45 м. Уздовж килимів на фоні боскетів на віддалі 30 м вишикувані вази і мармурові статуї. Ця проста композиція, вся краса якої полягає в дивовижних пропорціях, складає славу Версаля. Вражаючими є розміри Великого каналу: довжина в його повздовжній частині 1600 м, в поперечній 1000 м, ширина 50 м. Канал, окрім катання на ньому човнами, ще виконував важливу меліоративну функцію: сприяв пониженню ґрунтованих вод і осушенню території парку. А. Ленотр вмів мистецьки розкрити перспективу. Тут він робить це дуже тонко, показуючи її через зріджений ряд тополь.

На першій поперечній осі парку (довжина 3 км), яка підступає до водного партеру, розташовані Північний і Південний партери. Північний партер переходить в Алею дітей і завершується басейном Нептуна. Південний партер, який здіймається над поверхнею землі на 13 м, переходить в оранжерейний сад і завершується Озером Швейцарів. Друга поперечна вісь має вигляд двох широких паралельних доріг. Перша з них проходить колісницю Апполона, друга – через східний басейн Великого каналу. Ці дороги віддаляють лісопаркову частину від боскетної – ближчої до палацу.

Парк Версаля в мініатюрі

У Версалі створені чи не найкращі в світі боскети. Дерева в них висаджували правильними рядами на близькій віддалі з метою створення густого масиву зелені. Межами боскетів служили легкі дерев’яні решітчасті (трельяжні) огорожі – палісади, пофарбовані в зелений колір. Вони стримували боковий розвиток рослин і служили своєрідними лекалами для формування рівної поверхні стіни. В огорожі найчастіше використовували граб, рідше – в’юнкі рослини, що плелися по полісадах. Боскети, згідно з образною ідеєю і оформленням, утворювали різні зали: «Лабіринт» , «Великий зал» , «Королівський острів» . У зелених залах часто влаштовували музичні концерти, театральні вистави, танці ігри. В окремих з них можна було знайти куточок для тихого відпочинку.

Нижче боскетної частини Малого парку розкинулася його лісопаркова частина, через яку проходить його третя поперечна вісь, що з півночі замикається ансамблем Великий Тріанон, а з півдня – Менажерією. Зліва і справа від повздовжньої осі лісовий масив пронизують радіальні дороги, промені яких сходяться у східному кінці Великого каналу. Невелика будівля Менажерії з’явилась у 1662 р. Довкола неї розміщались невеличкі будиночки із тваринами, яких можна було оглянути. Цей павільйон був перероблений архітектором Мансаром і впродовж ХVІІІ ст. . служив прототипом нинішніх зоологічних садів. Нині не існує. Великий Тріанон

Великий Тріанон був споруджений також архітектором Мансаром у 1686 р. на місці давнього Фарфорового будиночку, встановленого у 1672 р. Являв він собою самостійний садово-палацовий комплекс – невелике повторення просторового Версалю. Його головна вісь перетинала палац з колонадами, горішню і нижню тераси. Горішня тераса була спланована у вигляді двох симетричних квіткових партерів Нижня тераса мала вигляд партеру, поділеного на чотири рівні частини, оточеного берсо і боскетами. Завершував композицію буленгрін з фонтаном. Великий Тріанон. Вид з боку партеру.

Великий Тріанон

В основу реалізації ідеї створення французького класичного парку покладені такі головні принципи: Ш розвиток простору вздовж головної повздовжньої осі, яка підпорядковувала поперечні осі, що врівноважували композиції і. концентрували навколо себе боскети; Ш створення обширних відкритих партерних просторів довкола палацу, які підсилювали його панівне становище та розкривали архітектуру; Ш створення кульмінації на головній осі з розкриттям далекої перспективи; Ш введення діагональних променів доріг, які йдуть від лісових масивів через парк і сходяться до палацу; Ш врахування особливостей оптичного сприйняття простору

Французьке бароко охоплює не лише сади резиденції короля і придворних. У містах і передмістях Парижа формуються палацові сади, які займали через відсутність великих просторів порівняно незначну площу. Це сади патриціїв та придворної аристократії. Їх можна знайти на плані міста 1737 р. , названому планом Тургота. Основним елементом плану був одно- або двочастинний партер, розміщений на осі палацу і оздоблений рабатками і поодинокими деревами, а деколи оточений деревами. Лише в більшості палацових садах зустрічаємо басейни і виносні оранжерейні деревця в діжках, а деколи малі боскети та утилітарно-декоративні садки.

Королівський сад Тюільрі В Парижі в ХVІІ-ХVІІІ ст. . королівські сади відкривається для горожан, так звані публічні. Наприклад, таким був королівський сад Тюільрі, який охоронявся, але був доступний для кожного. Особливо великою популярнісю в парижан користувався сад при королівському палаці поблизу Лувра, закладений упродовж 1629 -1636 рр. Ж. Лемертьєнтом.

Вид на сад Тюільрі, вулицю Ріволі ліворуч та палац Лувру попереду

Сад Пале-Рояль був відкритий для публіки в 1640 р. Після його перебудови Ленотром у третій чверті ХVІІ ст. . він мав площу 6 га (200*300 м) і складався з трьох частин. Поблизу палацу, на головній осі, постав гаптований партер, оздоблений у центрі фонтаном, який був розташований у буленгріні. За партером розмістилися два відкриті боскети, обсаджені каштанами, а в кінці – великий круглий басейн ( 54 м заввишки) з грайливими водними цівками. Партер і боскет з трьох боків оточувала подвійна алея.

Сад Пале-Рояль

Цей період французького бароко залишив по собі прогулянкові ідеї – бульвари. Перший такий бульвар був закладений Марією Медицейською за проектом Ленотра у 1612 р. відразу за міськими мурами. Це були популярні у городян так звані Єлисейські поля.

Єлисейські поля

Класичні композиції французьких садів широко використовувались в країнах західної Європи: Німеччині, Австрії, Іспанії, Італії. У Росії до них належить Літній сад у Петербурзі (плануванням і будівництвом займався Петро І) та його околицях (парки Царського Села, Петергофа), а також регулярні сади Москви (Кусково, Архангельське). В цілому, об’єкти садово-паркового мистецтва Франції ХVІ-ХVІІ ст. були в основному двох типів: великі парки мисливських замків і палаців та невеликі сади біля будинків. Регулярна планувальна композиція парків створювалась за такими принципами: пропорційність, чіткість композиції, сувора ієрархія головного і другорядного.

Літній сад у Петербурзі

Cад Петергофа

Царське село.

Царське село

В цілому, об’єкти садово-паркового мистецтва Франції ХVІХVІІ ст. були в основному двох типів: великі парки мисливських замків і палаців та невеликі сади біля будинків. Регулярна планувальна композиція парків створювалась за такими принципами: пропорційність, чіткість композиції, сувора ієрархія головного і другорядного. До характерних прийомів композиції також відносять порушення симетрії у внутрішніх деталях партерів і боскетів, застосування суцільних масивів рослинності, боскетів, великих узорчастих партерів, лабіринтів, обводнення парків за допомогою каналів. Структура як елемент композиції використовувалась мало. Високого рівня досягли топіарне та трельяжне мистецтво.