ВІЙСЬКОВА АКАДЕМІЯ Кафедра тактики Групове заняття з навчальної

ВІЙСЬКОВА АКАДЕМІЯ Кафедра тактики Групове заняття з навчальної дисципліни “УПРАВЛІННЯ ДІЯМИ ТА ТАКТИКА ПІДРОЗДІЛІВ Тема 22. “ Бойове застосування ВИСОКОМОБІЛЬНИХ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК ” артилерійських підрозділів високомобільних десантних військ ” Заняття № 4. “ Цілевказання. ” Навчальні питання: 1. Визначення цілевказання. 2. Способи цілевказання. Одеса - 2014 1

Вибір і використання орієнтирів Орієнтирами обирають місцеві предмети або деталі рельєфу які чітко виділяються на фоні місцевості і які противник не може знищити та відносно яких легко передавати цілеуказання. Орієнтири обираються рівномірно за фронтом і глибиною, щоб забезпечити швидке і точне вказання місцезнаходження цілі. Обрані орієнтири нумеруються справа наліво і за відстанню від себе в бік противника. Кожному орієнтирові для зручності запам'ятання, крім номера, дається умовна назва, яка відповідає його зовнішнім характерним ознакам, наприклад: висота "Плоска", "Жовтий обрив", "Будинок з червоним дахом". За орієнтирами командир підрозділу ставить завдання підлеглим, наприклад: кулеметнику, спостерігати в секторі: праворуч орієнтир другий - "Жовтий обрив", ліворуч орієнтир третій - висота "Плоска“. Після вибору орієнтирів складають схему орієнтирів 2

3

Порядок складання схеми орієнтирів. 1. На аркуш паперу наносять умовний знак СП (КСП), праворуч від нього підписують координати. 2. Від точки, прийнятої за СП (КСП), вертикально вгору проводять пряму лінію - основний напрямок стрільби підрозділу, на кінці цієї лінії надписують дирекційний кут основного напрямку стрільби. 3. Праворуч і ліворуч від ОН стрільби проводять напрямки (лінії), які відповідають дирекційним кутам на орієнтири. На кінцях цих ліній замальовують орієнтири як їх бачать у відповідності з їх взаємним розташуванням на місцевості (ближній - нижче, дальній -вище у довільному масштабі), при цьому прокреслена лінія повинна підходити до тієї точки орієнтиру, на яку візирувався прилад при вимірюванні кутів. 4. Біля кожного нанесеного орієнтиру надписують його назву (умовне найменування), вказують його номер, дирекційний кут і дальність до нього в метрах. 5. У заголовці вказують, для якого СП складана схема орієнтирів. 6. Внизу схема підписується особою, яка її складала, і вказується дата складання. 4

Цілевказання Уміння швидко і правильної указувати цілі, орієнтири та інші об'єкти на місцевості має важливе значення для управління підрозділом і вогнем у бою. Цілеуказання може проводитись як безпосередньо на місцевості, так і за картою чи аерофотознімком. Для цього необхідно: - вивчити місцевість в полосі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовну назву місцевості і орієнтири; - вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями; - знати місця розміщення (координати) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказівка; - підготувати завчасно для цілевказівок прилади, графіки та таблиці; - знати способи цілевказівок та правильно їх застосовувати у відповідності з обстановкою. 5

Той, хто дає цілевказівку вказує: - кому адресовано цілевказівку; - положення цілі на місцевості; - найменування цілі та її ознаки; - характерні ознаки місцевості та місцевих предметів в районі цілі; - задачу: "спостерігати", "засікти", "доповісти відлік" і т. п. ПРИКЛАД. Спостерігач (рядовий Качур) , поле “Пагорбкувате”, в центрі поля широкий зелений кущ, праворуч 30 БТР та група піхоти. Спостерігати При цілевказівці для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: "Наводити в середину", "Наводити в правий край" і т. д. Приймаючий цілевказівку повинен вжити заходи для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходженні цілі, він знаходить її по характерних ознаках і доповідає: - "Ціль бачу", якщо він знайшов ціль на місцевості; - "Ціль не видно", якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно; - "Ціль не зрозумів", якщо він не зрозумів місцерозташування цілі. 6

Цілевказівки проводіть наступними способами: - від орієнтира (місцевого предмета); - наведенням приладу в ціль; - по відліку приладу; - по зміненому відліку; - в полярних координатах; - в прямокутних координатах. Крім цих способів цілевказівку може бути проведено вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами). 7

Цілевказівку від орієнтира (місцевого предмету) застосовують без перерахунку для приймаючого в наступних випадках: - коли той, що дає та той, що приймає цілевказівку знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше чим на 100 м; - коли ціль знаходиться поблизу орієнтира. В цих випадках той, що дає цілевказівку визначає та передає приймаючому: - горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром; різницю віддалень до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром в поділках кутоміра. Приклад 1. "Орієнтир третій, праворуч 30, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти". Приклад 2. "Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти дальність". 8

9

10

Сітка бусолі 11

Сітка бусолі 12

Інші СПОСОБИ цілевказань: (пояснити) - наведенням приладу в ціль; - по відліку приладу; - по зміненому відліку; - в полярних координатах; - в прямокутних координатах. Крім цих способів цілевказівку може бути проведено вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами). 13

Для передачи цілевказівки артилерійському підрозділу виникає необхідність виміру на місцевості дирекційного кута на ціль. Перехід від магнітного азимута до дирекційного кута і навпаки З військової топографії Ам = а - ( ± ПН) де ПН = ( ± )-( ± ) В артилерії користуються трохи зміненою формулою, а саме: Ам = α + ( ± ) – ( ± ) Алгебраїчну різницю (γ – δ) називають поправкою бусолі і позначають ΔАм: ΔАм = ( ± ) – ( ± ) Це правильно лише у тому випадку, коли інструментальна помилка даного приладу дорівнює нулю. 14

Визначення поправки бусолі на місцевості. Поправку бусолі на місцевості визначають шляхом порівняння відомого дирекційного кута з магнітним азимутом одного і того ж орієнтирного напрямку. Дирекційний кут орієнтирного напрямку визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способом. Порядок визначення Установити ПАБ-2 над точкою, з якої визначено дирекційний кут за віддаленим орієнтиром одним з вищеперелічених способів. Виміряти 5 разів значення магнітного азимута за цим орієнтиром; після кожного вимірювання збивати положення магнітної стрілки обертанням маховика встановлювального черв’яка. Обчислити середнє значення магнітного азимута: Обчислити поправку бусолі за формулою: За даними визначення поправки бусолі заповнюють бірку, яку вкладають у футляр бусолі і використовують для визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків у радіусі 10 км від точки її визначення. 15