Відповідно до статті 3 Кримінального процесуального кодексу України

Відповідно до статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, державним обвинуваченням є процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення; прокурор Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом. Керівником органу прокуратури є : Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Завданнями кримінального провадження відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України, є: - захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; - охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; -забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 17 КПК України, - особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. - ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. - усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Згідно статті 22 Кримінального процесуальнго кодексу, - кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбачеинми Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до саттті 84 Кримінального процесуального кодексу України, - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, що отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. - процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази повинні бути належними і допустимими. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Обов”язок доказування цих обставин покладається на слідчого, прокурора, та в окремих випадках – на потерпілого. Водночас частиною 2 статті 92 КПК України встановлено, що обов”язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Завдання і повноваження прокурора у кримінальному провадженні тісно пов”язані між собою. Завдання випливають із повноважень прокурора, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. У свою чергу, повноваження є єдиним засобом для виконання поставлених перед прокурором завдань. Завдання прокурора у кримінальному провадженні можливо поділити на: - загальні, тобто завдання, які стоять перед прокурором протягом як досудового розслідування, атк і судового провадження. Вони викладені у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України. - спеціальні завдання для кожної стадії кримінального провадження.

Відповідно до статті 36 КПК України, прокурор у кримінальному провадженні уповноважений: - затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; - звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; - підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом; - погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому КПК;

- доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні; - оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК; - здійснювати інші повановаження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України. Участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У підготовчому судовому засіданні завдання прокурора полягають у : - переконанні суду у відповідності вимогам закону прийнятих в ході досудового розслідування рішень (зокрема про укладення угод про визнання винуватості та про примирення, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про складання обвинувального акту та направленняч його до суду); - обгрунтуванні позиції з приводу можливості призначення судового розгляду або з приводу звільнення особи від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених пунктами 4 -8 частини першою або частиною другою статті 284 КПК; - заявленні у разі потреби клопотань про виклик до суду для допиту певних осіб; про витребуванні необхідних речей і документів; - доведенні правильності своєї позиції щодо обрання, зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі й запобіжного заходу; - спростуванні необгрунтованих доводів сторони захисту чи інших учасників судовогопровадження із зазначених питань. - заявлені цивільного позову відповідно довимо ст. 128 КПК.

В ході судового розгляду завдання прокурора полягають у 1. Під час з”ясування обставин та перевірки їх доказами: - доведенні винності особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення шлядом подання відповідних доказів, доведення їх належності та допустимості; - забезпеченні своєчасного прибуття до суду свідків обвинувачення; - спростуванні доказів сторони захисту шляхом застосуванні усіх передбачених законом і змагальним процесом засобів; - постійному моніторінгу та прогнозуванні дій протилежної сторони, інших учасниківпроцесу; - своєчасній та обгрунтованій зміні обвинувачення, висуненні додаткового обвинувачення, відмові від обвинувачення; - укладанні угоди про визнання винуватості з урахуванням всіх обставин, передбачених законом; - надання грунтовних висновків щодо можливості затвердження судом угоди про примирення.

Під час підготовки та проголошення судової промови: - оцінити усі з”ясованиі обставини кримінального провадження на предмет їх достатності для винесення обвинувального вироку; - складання переконливої промови, яка грунтується на досліджених у судовому засіданні обставинах кримінального провадження; - аналіз доказової бази, яка була предметом дослідження у суді та вирішення питання про послідовність надання суду до-казів у своїй промові; - у разі проголошення промови групою державних обвинувачів, здійснити належний розподіл епізодів, у яких виступатиме кожний прокурор; - запропонувати суду об”єктивну і обгрунтовану міру покарання; - використати право репліки, застосувавши її для спростування тверджень сторони захисту; - у разі виступу у суді присяжних, врахувати усі особливості такого судового провадження і використовувати відповідні прийоми переконання; - дотримуватися правил прокурорської етики у суді.

Завдання прокурора під час апеляційного та касаційного оскарження судових рішень у кримінальному провадженні. - законність апеляційного (касаційного) оскарження вироків (ухвал) суду; - своєчасність апеляційного (касаційного) оскарження судових рішень; - додержання вимог щодо форми і змісту апеляційної скарги; - внесення змін та доповнень, які тягнуть погіршення становища обвинуваченого при апеляційному оскарженні та засудженого під час касаційного оскарження лише протягом строків на оскарження; - переконливість виступу на підтримку викладених у поцесуальному документі апеляційних (касаційних) вимог; - спростування тверджень сторони захисту шляхом використання репліки.

На відміну від КПК 1960 року, в КПК 2012 року: - не передбачена правозахисна діяльність прокурора у суді; - уперше визначено поняття сторони обвинувачення, до якої входить прокурор; - запроваджено принцип змагальності та безпосередності, як засад кримінального провадження; - обов”язковість врахування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні кримінального провадження; - введено поняття розумних строків; - скасовано інститут додаткового розслідування; - запроваджено нові процесуальні інститути, зокрема, угод, висунення додаткового обвинувачення; повідомлень, засобів забезпечення кримінального провадження; домашнього арешту та ін; - запроваджено інститут слідчого судді; - змінено алгоритм закінчення досудового розслідування; - передбачено можливість розгляду кримінального провадження без участі сторін за певних умов; - змінено строки, підстави та порядок оскарження судових рішень.