ВІДКРИВАННЯ НЕВІДКРИТОГО Пошук і документація Джерела принципи загрози

ВІДКРИВАННЯ НЕВІДКРИТОГО Пошук і документація Джерела, принципи, загрози Д-р. Марек Хиліньські, 2009.

Основні принципи пошуку • Пошук полягає на накопиченні матеріалів, фактів, доказів. Це: • Найбільш безпосередній контакт із дійсністю • Відкривання прихованого • Журналіст запитує, випитує, доходить до суті подій

„Перевірені” джерела • Національний судовий реєстр, судові, прокурорські, поліційні акти • Нотаріальні акти та книги • Інформаційний бюллетень, який зобов’язана видавадити кожна публічна інституція • Державний бюлетень публічних торгів (тендерів) • Державні архіви, архіви преси • Документація біржі, Державної комісії цінних паперів • Урядова кореспонденція, урядові документи • Сервіси та інформація відомих агенцій (наприклад, Рейтерс, УНІАН, УкрІнформ)

Архів „Spiegla” • Архів медіа – найкраще організований та найбільший – належить німецькому “Шпігелю”. У ньому зберігається понад 30 мільйонів текстових документів і понад 4 мільйони фотографій. 5% усіх матеріалів – це іншомовні матеріали (тут зустрічаються найчастіше вживані мови, крім німецької). В архіві працює 70 журналістів-документалістів, завдання яких – моніторинг понад 300 періодичних видань – газет, журналів, сервісів десятьма мовами. Сама база даних, яка утримується на потреби редакції, містить на даний момент 14 мільйонів документів, щороку зростає на 2, 5 млн. Тут діє власна система архівування — DIGAS (Digitales Archivsystem), яка в 1995 році замінила класичний архів і до сьогоднішнього дня є взірцем найкраще організованого у світі архіву преси. Документи зберігаються на власному сервері у повнотекстових файлах і кожен журналіст чи редактор, який там працює, може зі свого компютера на робочому місці, і навіть з будь-якого місця на світі, з Нью-Йорку чи з Пекіну, в будь-який момент скористатися інформацією з архіву.

Економія на пошуку Час, який німецькі журналісти витрачали на збирання інформації, за останні 12 років скоротився з 140 хвилин щоденно у 1993 році до 117 хвилин у 2005 році. Щоправда, пошук все ще залишається найважливішим елементом роботи журналістів після написання тексту та його коректування. Однак продовжує збільшуватися кількість часу, який витрачають на організаційні й технічні моменти.

Інформатори • Наочні свідки, котрі були присутні при події, як спостерігачі або приймали безпосередню участь у події, • Другорядні інформатори, тобто люди, які розмовляли з учасниками події та свідками, • Інтерпретатори, тобто фахівці в даній галузі, котрі можуть прокоментувати подію. Фахівці добре знають, що свідки не можуть бути хорошими спостерігачами – особливо це стосується нещасних випадків, катастроф та інших подій, які важкі для психологічного сприйняття. Науковий досвід підтверджує, що спогади можуть змінюватися під впливом пізніших подій. Дуже часто на відповіді також впливає спосіб, у який задається питання. Наприклад, проводилось дослідження, під час якого групі свідків автомобільної аварії задавалось запитання; “Як швидко їхали машини, коли вони розтрощились одна об одну? ”, іншій групі - “Як швидко їхали машини, коли вони втаранились? ”

Помилки Аналіз матеріалів у регіональній газеті The News & Observer показав, що у виданні, яке експерти зараховують до 15 найкращих у США, 59% матеріалів містять помилки: у середньому – 1, 5 помилки в одній статті.

Джерела та голоси • „Хто лише вибирає та опрацьовує, той розуміє журналістику, як машину для публікацій продукції постачальників інформації – гарні історії успіху з власного подвіря та розповіді про кризу та конкуренцію. . . ”

Відкриття невідкритого Журналістика, яка хоче заслужити на своє звання, показує те, що без неї не показалося б при денному світлі.

Слідча журналістика • • „складна правда”, „демаскування”, „перевірка пліток та доносів”, „опис афери”, „знаряддя контролю”, „відкривання таємниць”, „aдреналін”, „відповідальність”, „переслідування”, „місія”. Наскільки великої шкоди може завдати собі редакція, яка покладає надмірні надії, на своїх журналістах-слідчих, видно на прикладі двох світових скандалів у пресі: репортаж Дженет Кук та щоденники Гітлера. З прізвищем Дженет Кук пов’язана гірка поразка американської журналістики. Ця репортерка “Вашингтон Пост” подала до своєї газети історію восьмирічного Джіммі, наркозалежного, який сидить на героїні й живе на вулицях американської столиці. Вона також вказала, що матеріал може бути опублікований лише за умови, що прізвище хлопця та його матері залишаться в таємниці. Стаття вийшла і здобула Пультцерівську премію – найбільш престижну журналістську премію у США. Лише після вручення нагороди стало відомо, що Кук вигадала усю історію від початку й до кінця. Після цього у США довго дискутували про те, чи журналісти взагалі повинні використовувати у своїй роботі анонімні джерела.

Undercover-research • „undercover-research” – це досить делікатна справа, яка полягає на тому, що журналіст вдає з себе когось іншого, щоб таким чином отримати потрібну для нього інформацію. Потрібно розуміти, що він ошукує когось, тому цей метод не лише забирає багато часу і коштів, але також є аморальним. У будь-якому такому випадку на журналістові залишається пляма непорядності, навіть якщо він діяв в імя викриття інших негідних вчинків. Хоча, зрештою, часто результат такого пошуку буде марним, оскільки більшість серйозних медіа не акцептує його з етичних причин. • Крім того, слід пам"ятати, що, готуючи провокацію, ми можемо мимоволі наразити себе на кримінальну відповідальність. Що можна сказати про ситуацію, в якій журналісти викрадають авто, щоб перевірити рівень роботи поліції, та показати їх толерантне ставлення до злодіїв? Прокурор у даному випадку мав сумніви щодо того, що журналісти діяли в імя суспільного добра. Пошук, який проводиться під прикриттям, повинен мати під собою дійсно серйозне підгрунтя і не пробуджувати сумнівів у його потрібності.

Домовитись перед інтерв’ю щодо міри відкритості інформації • для вільного використання • для використання без посилання на інформатора • „embargo” — інформацію можна розкрити лише за певних умов • зовсім таємне (називають також off the record): інформація, не призначена для публікації

Недоречні запитання • „Ви недавно сказали, що. . ”. Хто починає розмову у такий спосіб, з самого початку сигналізує, що хоче лише підтвердження чогось, вже відомого. Співрозмовник, який скоріше за все не використовує принцип Аденауера: “Мене мало турбує, що там я вчора казав”, не буде сам собі заперечувати. Отже, питання мало продуктивне, бо не можна очікувати у відповідь жодної нової інформації. . • „Які Ваші найближчі військові цілі, пане генерале? ” Воєнний кореспондент, який так сформулює запитання, можливо, справить враження сміливого, але, без сумніву, отримає дипломатичну й розпливчасту відповідь. З точки зору безпеки військові не можуть публічно надавати інформацію про стратегію і тактику ведення воєнних дій. Тому таке питання буде беззмістовним, хоча таких питань (і не обовязково щодо військової теми) журналісти ставлять сотні. • „Все-таки прошу сказати щиро. . . ” aбо „Чи можна задати Вам нескромне питання. . . ? ”

Дезінформація • Дезінформація – це справжній інформаційний вірус! • Приклад дезінформації: сайт, на якому протягом кількох місяців “жив” вигаданий герой Другої світової війни, який ніби рятував Варшаву

Щоденники Адольфа Гітлера 1. Шеф видавництва „Stern“, оминаючи керівництво редакції, довірився репортерові Гейдеманну та фальсифікаторові Конраду Куяу. Надія на велику перемогу зробила його легковажним. В результаті, однак, не було “написано по-новому історії ІІ світової війни” – як передрікав один із трьох тодішніх головних редакторів Петер Кох. Замість цього було дописано сумний розділ до історії „Sterna”, який завжди був чимось більшим, ніж просто ілюстрованим журналом. Це вплинуло і на економічний стан газети – пройшли роки, поки газета змогла повернути собі попередні тиражі.

Поганий пошук • Казус Dana Rathera (CBS): Журналіст представив репортаж про привілеї, якими користувався Джордж Буш-молодший під час його служби в Національній гвардії. Джерело інформації, яку було опубліковано у розпалі передвиборної кампанії в США, було з самого початку анонімним, а пізніше розкритий інформатор – ворог Буша-молодшого Біл Беркетт. Як незабаром виявилось, CBS порушила правила і стандарти хорошого пошуку і журналістики, було зроблено серйозну помилку в оцінці ситуації.