(від лат. futurum – майбутнє) – одна з течій авангарду. У літературі – основоположник італійський письменник Марінетті, що 1909 року опублікував “Перший маніфест футуризму”, де закликав звільнитися від літератури минулого й створити “динамічну літературу майбутнього”, що буде оспівувати замість людини техніку та машини.
На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ф. Ніцше з його культом “надлюдини” та А. Бергсона. Футуризм – це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Фрідріх Ніцше Анрі Бергсон
Спрямування футуризму можна виразити трьома “М”: - місто; - машина; - маса.
1. Нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується Дві головні ознаки футуризму анархізмом. Якщо цікавить душа – пізнай машину. 2. Динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів вираження руху.
Принципи динамізації (“прискорення”) художнього тексту: • Тексти записувалися без розділових знаків, без великих букв. • Найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. • На перший план висувається дієслово.
• Футуризм – це тотальне заперечення, у тому числі й естетства. • Музикою міста вважався шум міста.
- Футуризм проголосив руйнування форми художнього твору; звернення до урбаністичних мотивів; епатаж (скандальна витівка); оновлення виражальних засобів (прагнули “випустити слова на волю”): замість евфонії вводили дисонанси (різноголосність), звільнили вірш від збігу фрази й рядка, творили нові слова та алогічну мову.
Михайль Семенко – засновник низки українських футуристичних угруповань і журналів: “Флямінґо” (1919 -1921); “Аспанфут” (1921 -1924) у Києві “Нова ґенерація” – у Харкові
До “Нової генерації”, належали: крім М. Семенка, Гео Шкурупій Олекса Влизько Деякий час під впливом футуризму був Микола Бажан.
Михайль Семенко: “Матеріал поезії – слово як таке – підпало під енергійний процес деструкції… Слово розкладене й використане з усіх боків – як поняття, символ, образ, фарбова пляма, тональний звук і, нарешті, як прозаїзм”
Прагнення Михайля Семенка – вивести українську літературу, що загрузла в “селянському дискурсі”, на європейський, світовий рівень
1924 року М. Семенко видав збірку з епатажною назвою “Кобзар”, пояснюючи, що “То був “Кобзар” однієї епохи; а це – іншої”
Свою теорію М. Семенко визначив як пошуковий футуризм. Викладена вона в передмовах до збірок “Дерзання” та “Кверо-футуризм” і спрямована проти канонізаії та культу в мистецтві, а особливо проти культу Т. Шевченка, а також проти хуторянського, провінційного мистецтва.
З 1915 року у творчості М. Семенка починається ІІ період, більшість віршів він пише в імпресіоністичній манері. Щоб “свої” над ним не насміхалися, вигадує прийом маскування автора – карнавальні маски П'єро та Дон-Кіхота.
Михайль Семенко підійшов до створення “узагальненого образу міста як певного символу” (Е. Адельгейм); близько десяти його віршів мають назву “Місто”
