Весільні традиції у Рівненській області Підготував курсант 31

Весільні традиції у Рівненській області Підготував: курсант 31 взводу Блащук Тарас Сергійович

Вступ Після народження найважливішою подією в житті людини було її весілля, адже з обранням подружньої пари пов'язувались надії на майбутнє життя. Згідно з народними віруваннями, певною мірою прихильність долі залежала від правильного дотримання канонів обряду, тому під час весілля намагалися старанно виконувати ті приписи, значення яких особливо зростало в переломні моменти життя людини. Обов'язковими атрибутами таких обрядів був мед як напій, як компонент страви або як окрема страва, а також віск у вигляді весільної свічки.

Три складові частини Передвесільна Весільна Післявесільна

Передвесільна Запити Сватання Огядини Заручини

Запити «Запити” — це попереднє розвідування родиною молодого намірів батьків молодої. Наприкінці XIX – початку XX ст. звичай попереднього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів.

Сватання Весіллю передувало сватання. Для проведення цього обряду існували спеціальні атрибути, за допомоги яких наречена могла показати, чи згодна вона виходити заміж за парубка. Атрибутами сватання та весільного обряду виступали хліб, рушники, гарбуз. Якщо дівчина погоджувалася йти під вінець, сватів пригощали хлібом та пов'язували їх рушниками. Якщо хлопець не підходив, свати отримували гарбуза. Традиційно, господарі вихвалялися достатком своєї родини, показували все, що мали. Якщо молодята підходили один одному, сватів щедро пригощали.

Сватання Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці – красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітань і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитувала її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов’язковою і вирішальною. При її згоді сватів перев’язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Наречена перев’язувала нареченого хусткою. Якщо старостам відмовляли, то за народною традицією підносили гарбуз. Якщо ж наречена дала згоду, то одразу обговорювалося питання про придане нареченої. Передвесільний обряд тривав майже місяць.

Оглядини Поступово звичаї оглядин і сватання починають вирішувати самі молоді і, вже вирішивши між собою питання про одруження, сповіщають своїх батьків та родичів. Зазвичай у селах майже всі родини були знайомі і матеріальний стан нареченого і нареченої був на виду.

Заручини — це своєрідне закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Обов’язковими елементами були перший посад молодих: їх саджали поруч як наречену пару і відбувався обмін подарунками. Назва цього обряду походить від з’єднання рук, що, за народним звичаєм, набирало юридичної сили. Сам обряд був типовим для всіх регіонів з обов’язковою участю батьків і родичів нареченого. Попереду до хати нареченої заходив староста з хлібом, брав рушник і накривав ним хліб. На рушник з хлібом клали руку наречений і наречена, і староста перев’язував їх руки рушником. Після заручин молода пара готувалася до шлюбу. Відмова від шлюбу була майже неможливою і вважалася як для молодого, так і для молодої, безчестям.

Випікання короваю Продукти для замішування короваю коровайниці приносили з різних кутків села, а скуштувати коровай пізніше мала вся весільна громада. Випікання короваю супроводжувалося піснями: На широкой вулици (два рази) /Збиралися коровайниці. . . / Несли муку та й пшеничною (два рази), /А водицю все криничною. . . /А яєчка із старих курок (два рази) / А медочок із ярих бжілок. . . За своїм характером обряд розподілу короваю є колективною жертовною трапезою, де кожний із присутніх у дарунок від молодих отримує свою частку обрядової страви. Натомість він має залишити молодим власний подарунок. Основною ідеєю ритуальної трапези був перерозподіл сукупних благ роду. Обрядова їжа, складовим компонентом якої є мед, набуває символічного значення, яке, можливо, уже не усвідомлюється носіями традиції.

Випікання короваю Є ще досить цікава традиція: кидати миску у якій був спечений коровай через дах хати, щоб дізнатися хлопчик чи дівчинка буде у пари. Якщо миска упала дном до низу, тоді буде дівчинка, якщо ж дном догори-хлопчик. За народними уявленнями, весільний обрядовий хліб є уособленням долі подружжя, а тому коровай необхідно було особливо берегти, пильнувати за його випіканням. В цьому ж селі під час ритуального частування медом остерігалися викрадання короваю хлопцями.

Мед Не лише тексти коровайних пісень, але й описи ритуальних дій підтверджують весільний звичай пригощати коровайниць горілкою з медом. Посадивши коровайниць за стіл, весільний староста наливав у миску горілку, засичував її медом та ложкою розливав у маленькі чарки.

Воскова свічка Під час коровайного ритуального дійства, пов'язаного як з випіканням короваю, так і з його розподілом, важливе значення надавалося восковій свічці. Вона була присутня на всіх етапах весілля: при виготовленні короваю, його прикрашанні, під час весільного обряду «змагання» короваїв, а також при ритуальній трапезі та розподілі короваю. Свічка повинна була горіти впродовж усього процесу замішування, випікання, прикрашання короваю. Воскові свічки на весілля мав викачати хрещений батько молодої. у наш час такі свічки переважно роблять у день весілля, проте раніше їх виготовляли обов'язково в суботу, у той день, коли відбувався обряд випікання короваю. Хрещений батько «качав» декілька маленьких свічок для оздоблення короваю, а також одну велику свічку для обряду злучання свічок на порозі молодої.

Весільна обрядовість Основними обрядовими діями запрошення гостей на весілля. Традиційною формою запрошення було особисте відвідування молодими родичів, друзів, сусідів, приготування ритуального хлібу, виготовлення весільних вінків, вінчання, посадження молодят на спеціальне місце за весільним столом, розрізання короваю, заміна дівочого віночку на хустку. . Традиційно наречений проводив викуп нареченої, зустрічав тещу, а наречена прощалась із рідним домом та своїми подругами.

Дівич вечір Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крім приготуван¬ня вінків і весільного деревця, на цьому вечорі ще здійс¬нювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплетення коси нареченій, вбирания вінка, обмін подарунками між молодими

Весільний поїзд молодого, який вирушав за молодою, складався зі старшого боярина, бояр, світилки і родичів. За звичаєм, нареченого до воріт проводжала мати у виверненому вовною догори кожусі. Хлопця обсипали «на щастя» зерном і дрібними грішми. Після шлюбу в більшості випадків молоді поверталися до дому молодої. Там їх біля надвірного порога зустрічали батьки. Молоді тричі вклонялися їм, батьки ж благословляли дітей і підносили хліб–сіль.

Весільний поїзд після вінчання Весільний поїзд, який організовував молодий після вінчання, оскільки молода опісля вінчання їхала до свого дому і разом з молоддю чекала молодого з весільним поїздом. По дорозі до дому молодої весільному поїзду молодого влаштовували «перейму» і вимагали викуп, який мав назву «ворітна» . Він мав таку назву тому, що всі хлопці з вулиці молодої просили викуп біля її воріт. Одержавши невеликі гроші або пляшку горілки, молодь пропускала весільний поїзд на подвір’я молодої. Але на цьому дійство не закінчувалося і вже біля дверей будинку дружки молодої віддавали її теж з невеличким викупом у вигляді пряників та цукерок. І нарешті наречений, наближаючись до нареченої, долав ще одну перешкоду, викупляючи наречену у брата– підлітка (якщо брата не було, то з цією роллю справлявся хтось з родичів). І нарешті, пройшовши всі перепони і викупивши молоду, весільна пара разом з гостями сідала за стіл і розпочиналося весілля. Як правило, першим вітанням молодих було дарування: спочатку родичі молодого наділяли подарунками родичів молодої, потім — навпаки.

Покривання голови молодої Після обдарування молодих починався обряд покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало її перехід у стан заміжньої жінки. Найчастіше це робили мати й заміжні сестри. Але знову ж таки цей обряд не був однаковим і часто покривання голови молодої здійснювалося в домі молодого і цей обряд виконувала свекруха або сам молодий. Іноді молоду покривали двічі — в своєму домі та чоловіковому. Після приходу молодої до чоловіка свекруха скидала з неї намітку, закидала її на піч і зав’язувала у свою. Після покривання голови відбувався обряд розподілу короваю. Зазвичай, головними розпорядниками весілля були хресні батьки

Післявесільна обрядовість Після закінчення весілля відбувався післявесільний обряд. Через день–два молодий кликав гостей на «пропій» . За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на міни: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у придане під час сватання і заручин. З цього приводу влаштовувалась гостина.

Висновок Звичайно у своїй презентації я хотів розповісти про всі звичаї, які були на Рівненщині. Зараз деякі з них зникли, а деякі стали простішими. Але все ж люди не забувають традиції і поважають їх.

Дякую за увагу!!!