ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХст.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХст.

Про що говоритимемо? 1. Внутрішньополітичний розвиток Великої Британії у 1815 -1830 -х рр. Парламентська реформа 1832 р. 2. Зовнішня політика Великої Британії в першій половині – середині ХІХ ст. 3. Внутрішня політика ліберальних і консервативних урядів Великої Британії в другій половині ХІХ ст. Парламентські реформи 1867 і 1884 рр. 4. «Ірландське питання» у внутрішній політиці Великої Британії в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. 5. Зовнішня політика Великої Британії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

Політичний розвиток Великобританії у перші повоєнні роки визначало погіршення економічного становища, і, відповідно, наростання соціальної напруженості. Труднощі переходу від тривалої війни до миру були пов’язані із різким збільшенням державного боргу, кризами в промисловості й торгівлі, неврожаями у сільському господарстві. Державний борг до кінця війни сягнув 885 млн фунтів стерлінгів, при цьому щорічні відсотки за ним складали 32 млн . Хлібні закони 1815 р. Соціальний протест 1815 -1816 рр. носив економічний характер (рух проти хлібних законів, росту цін і безробіття). Як вийти з цієї ситуації?

Політизація руху З літа 1816 р. поряд із попередніми економічними вимогами популярності набуває рух за парламентську реформу. Значний вплив на зростання свідомості середніх і нижчих прошарків населення відіграла преса. Зокрема, активіст Вільям Коббет , зменшивши формат газети «Віклі Політікал Реджістер» , зумів уникнути високого гербового збору й здешевити видання до 2 пенсів. Газета мала тираж 44 тис. екземплярів. У серпні 1816 р. бере початок петиційна кампанія. На мітингу у Вестмінстері вирішено звернутися до парламенту з вимогою провести реформи. Політична програма була поміркованою – надання виборчого права усім, хто платить прямі податки, введення щорічних виборів до Парламенту (раніше каденція 7 років). Взимку 1817 р . на мітингу у Спафільді (пустка біля Лондона) зібралося бл. 100 тис. осіб. Резолюція: звернутися до Парламенту з вимогою реформи. До цього часу у Парламент було подано більше 600 петицій, під якими стояло 1 -1, 5 млн підписів. У січні 1817 р. група лондонських лібералів створила Товариство парламентської реформи (Бердетт) , яке виступило проти загального виборчого права, плануючи обмежити виборців платниками податків.

«Відповідь» уряду лорда Ліверпуля (1812 -1827) В англійському політикумі панував страх повторення французьких подій. Тому в березні 1817 р. парламент тимчасово призупинив дію Габеас Корпус Акт (1679 р. ), відновив статті про мітинги, збори й товариства Акту 1795 р . , ввів суворе покарання за агітацію серед солдатів і моряків. Ці заходи дозволили місцевій владі арештувати найрадикальніших лідерів і придушити повстання шахтарів у Йоркширі та Дербширі. До весни 1818 р. не лише завдяки репресіям, а й певному економічному підйому, вдалося подолати масове невдоволення, відповідно, було відновлено дію Габеас Корпус Акт.

На початку 1819 р. внаслідок неврожаю ситуація знову загострюється. 16 серпня 1819 р. у Манчестер на мітинг прихильників реформ на площу Пітерсфільд прибуло 40 -150 тис. осіб. Але магістрат розігнав його військами – «Пітерлоо» . Вбито до 10 осіб, поранено до пів тисячі, у побитті брали участь частини, які воювали при Ватерлоо. Газета «Таймс» опублікувала чіткий звіт про події, критикуючи дії влади. З цього часу це видання перетворюється в одне з найвпливовіших у Британії. Але лорд Ліверпуль обрав курс на придушення усіх протистоянь. Восени 1819 р. надзвичайна сесія парламенту прийняла рішення збільшити асигнування на армію, ввела закони, якими фактично заборонено проводити масові мітинги і обмежувалися можливості преси. Ці закони увійшли в історію, як «шість законів для затикання ротів» . Для проведення мітингів відтепер потрібен був дозвіл місцевої влади. На певний час ситуація заспокоїлася.

Скандал у королівській сім’ї Георг І V (1820 -1830) Кароліна Брауншвейзька

Лібералізація мимоволі? Напередодні відкриття нової сесії парламенту у 1822 р. уряд випустив памфлет «Становище народу» , у якому було викладено урядову точку зору на поточні події та висвітлено подальший план дій. У 1823 р. у кабінет увійшов Вільям Гескіссон, що виступав за скасування обмежень у торгівлі з колоніями. Почався перегляд митної системи, скасовані деякі ввізні мита на сировину. Ще більше обмежено втручання монарха в урядову політику. Старий король не бажав втручатися у політику, обмежувався розвагами, і навіть прагнув не допускати міністрів у палац. Змін зазнало й соціальне законодавство. У 1824 р. парламент скасував закони, за якими заборонялося створювати робітничі союзи. Почалися політичні й громадські дискусії щодо скасування Тест акту 1673 р. , за яким католикам і диссентерам (неангліканцям, пуританам) було заборонено займати державні й військові посади. Що стосується диссентерів, то їхня кількість не перевищувала 7 % населення, а серед підприємців вони становили 40 %.

Вільгельм І VV (1830 -1837) Називали «король-моряк» за службу у флоті під час війни з американськими колоніями.

Підготовка першої парламентської реформи Необхідність парламентської реформи визнав навіть лорд Грей (1830 -1834). Він призначив Комітет для підготовки пропозицій щодо реформи, до якого увійшли лорди Дарем, Рассел, Данкеннон і Грехем. У палату громад взимку 1830 -1831 рр. подано 645 петицій, у т. ч. 280 – за таємне голосування, 182 – за скорочення парламентської каденції. 1 березня 1831 р . від імені уряду на розгляд парламенту проект подав лорд Рассел. Обговорення з перервами тривало аж до весни 1832 р. Суть пропозицій: • Ліквідація 60 «гнилих» містечок • 47 містечок мали надсилати 1 депутата замість 2 • 10 -фунтовий майновий ценз. Прихильники реформи використали цікавий хід – вони оголосили, що противники білля є противниками короля.

7 червня 1832 р. білль підписаний королем і вступив у дію. У чому ж суть реформи? До реформи палата громад складалася з 658 місць: 188 від 114 графств, 465 – від 262 містечок, 5 – від університетів, з 1821 р. 2 – від Йоркшира, решта від Ірландії. , Шотландії й Уельсу. Реформа зберегла загальну кількість депутатів, але ліквідувала 56 «гнилих» містечок, які посилали по 2 депутати, 32 міста з населенням до 1 тис. осіб замість двох тепер обирали одного депутата. Таким чином, 144 місця перерозподілено між містами й графствами. 42 великі промислові центри отримали право посилати депутатів (Бірмінгем, Лідс, Манчестер). Виборчий ценз у графствах – 40 шилінгів чистого прибутку з нерухомості, у містах – 10 ф ст. Інші обмеження: внесення податку на бідних, проживати на 1 місці не менше 1 року; отримання державної допомоги позбавляло права голосу. Вводилася обов’язкова щорічна реєстрація виборців, яка передбачала внесення певної суми. За підрахунками істориків, у виборах 1834 р. брало участь 620 тис. осіб із 24 -мільйонного населення, у 1831 р. – 344250, тобто електорат збільшився удвічі.

Три групи британських консерваторів Усіх їх об’єднувало позиція щодо головних питань: збереження священних інститутів (корона, палата лордів, Англіканська церква), колоніальної імперії та унії з Ірландією. А розділяло їх ставлення до реформ. У групу «ультра» входили ті, хто виступав проти будь-яких змін, виступали за скасування прийнятих «нелегітимних» законів. Друга група – «сердиті» — також проти реформ, але вже прийняті закони приймали, як невідворотне зло. Третя група – піліти – прихильники Роберта Піля, який вважав, що необхідні реформи слід проводити, але здійснювати це мають обережні консерватори, а не радикали.

Чверть населення користувалася соціальною допомогою, що дозволяла не померти з голоду. Разом з тим доброчинність була серйозною статтею видатків, середній стан витрачав на це другу за розміром суму після купівлі продуктів харчування. Тому в парламент поступали петиції з проханням переглянути існуючу систему допомоги бідним. Перемогли підходи лібералів, які стверджували, що безробітний не може жити краще, аніж робітник чи ремісник. Тому Закон 1834 (Закон про робітні будинки ( workhouse ) ) залишив у силі сплату податку, але нужденні могли отримувати допомогу лише в стінах робітних домів. Жахливі умови. Чарльз Діккенс «Олівер Твіст» . Робітні будинки припинили своє існування офіційно в 1930 р. , а фактично в 1948 р.

Вікторія (1837 -1903)

• У середині 1830 -х рр. практично одночасно зароджуються два потужні суспільні рухи – чартизм і фрітредерство. • Фрітредери створили Лігу боротьби проти хлібних законів. Тактика полягала у зборі підписів і скеруванні численних петицій у парламент. • У 1841 р. уряд вдруге очолив Роберт Піль (1841 -1846). Саме завдяки йому у 1846 р. хлібні закони було скасовано. У 1849 р. було скасовано Навігаційні акти. • Так в економічній політиці восторжествували ліберальні принципи вільної торгівлі.

Генрі Пальмерстон у 1809 -1829 рр. керував військовим міністерством; 1830 -1841 рр. , 1846 -1851 рр. – міністр закордонних справ; 1855 -1865 рр. – прем‘єр. Зовнішня політика ґрунтувалася на принципі «рівноваги сил» , який передбачав розподіл держав континентальної Європи на ворожі групи, що в боротьбі послаблювали одна одну і змушені були звертатися до Британії, як до арбітра.

Підготовка парламентської реформи 1867 р. У 1864 р. було створено національну асоціацію, яка виступала за нову парламентську реформу, у 1865 р . – Ліга реформи. Смерть у 1865 р. лорда Пальмерстона, який був противником реформи, дозволила сформувати уряд лорду Расселу , який запропонував знизити виборчий ценз з 10 до 7 ф ст. Відсутність єдиної позиції політикуму призвела до відставки уряду. Тому уряд сформував консерватор Дербі. В умовах маніфестації по країні консерватори запропонували прийняти закон про парламентську реформу.

Суть реформи 1867 р. • 11 дрібних виборчих округів позбавлялися права посилати своїх представників • 35 обирали по 1, а не 2 представники • Звільнені 57 місць розподілялися між містами • Майновий ценз у містах знижено з 10 до 6 ф ст. • Виборче право розширилося й на тих, хто орендував квартиру, жив у ній не менше 12 місяців Таким чином, електорат у графствах збільшився у 1, 5 рази, у містах – у 6 раз, у Шотландії – у 8 раз. Сягнув 2, 5 млн осіб . Б. Дізраелі, як ініціатор реформи, був нагороджений королевою титулом і став лордом Біконсфільдом. Однак, консерваторам не вдалося перемогти на нових парламентських виборах (чому? ).

Вільям Гладстон чотири рази очолював уряд (1868 -1874, 1880 -1885, 1886, 1892 -1894). У 1832 р. вперше обраний до парламенту, як представник партії торі. У 1840 -ві рр. зблизився з Р. Пілем, підтримав скасування хлібних законів. У 1850 -ті рр. остаточно переходить у табір лібералів. У 1859 р. міністр фінансів в уряді лорда Пальмерстона. Перший уряд Гладстона увійшов в історію, як реформаторський.

• У 1870 р. прийнято закон про обов’язкову початкову освіту , який ввів шкільний податок. Уряд сприяв формуванню державної системи освіти, послаблюючи впливи релігійних шкіл. Однак, релігійні навчальні заклади зберігалися й отримали право на субсидії. • 1870 р. прийнято закон про державну службу , згідно якого вводився спеціальний прилюдний екзамен для претендентів. Одночасно уряд Гладстона провів університетську реформу, скасував застарілі порядки, за якими особи неангліканського віросповідання не могли отримувати вчені ступені й стипендії. • У 1871 р. військова реформа скасувала продаж патентів на офіцерство, а також зменшила термін служби з 12 до 6 років. • У 1871 р. легалізовано тред-юніони. У 1872 р. введено таємне голосування на виборах у парламент. Закон 1873 р. замість заплутаної системи судочинства передбачав створення двох загальнодержавних судових інстанцій – верховного суду й Апеляційної палати.

Бенджамін Дізраелі (1874 -1880) Консерватори приділили увагу покращенню умов життя і санітарних служб у містах (за словами Дізраелі, «каналізаційна політика» ). Уряд розробив три законопроекти по охороні здоров’я: 1. кодифікація і систематизація існуючих актів 2. проти фальсифікації продуктів харчування і медикаментів 3. проти забруднення річок і водойм. У 1876 р. консерватори ввели обов’язкову початкову освіту для дітей до 10 років і спеціальний механізм для контролю за дотриманням цього правила.

Парламентські реформи 1880 -х рр. У 1884 і 1885 роках проведені наступні парламентські реформи. На відміну від попередніх, їм не передував т. зв. тиск зовні. Реформа 1884 р. ввела єдину систему представництва, тобто однакові виборчі права мешканцям сіл і міст. Вона зберегла невеликий майновий ценз. У результаті електорат зріс до 5 млн , що складало 16 % дорослого населення. Наступна реформа 1885 р. перерозподілила виборчі округи. У 1888 р. проведено реформу місцевого самоврядування , за якою до виборів в органи місцевого самоврядування допускали жінок, старших 30 років. У 1891 р. затвердили закон про безкоштовну початкову освіту.

Зміни у початковій освіти • 1870 р. прийнято закон про обов’язкову початкову освіту , який ввів шкільний податок. • У 1876 р. ввели обов’язкову початкову освіту для дітей до 10 років і спеціальний механізм для контролю за дотриманням цього правила. • У 1891 р. затвердили закон про безкоштовну початкову освіту. • У 1906 р. шкільні управління отримали можливість забезпечувати дітям безкоштовні сніданки. • У 1907 р . введена шкільна медицина.

Голод в Ірландії У середині ХІХ ст. (1845 -1847 рр. ) Ірландія пережила Великий голод , що змінив демографічну ситуацію в країні. Якщо на початку ХІХ ст. в Ірландії мешкало 5 319 867, у 1841 – 8 222 664, у 1911 р. – 4 390 219. Унаслідок наполовину штучного голоду померло майже мільйон ірландців.

Наприкінці 70 -х рр. після чотирьох неурожаїв Ірландії знову загрожував Великий голод. Тоді й виник рух Земельної ліги (1879 -1882) , який використовував масові засоби боротьби – тактику бойкоту, відмову від внесення орендної плати тощо. Творцем цієї оранізації став Майкл Девітт. Він склав програму «Новий курс» , яка передбачала об’єднання зусиль усіх національних ірландських рухів. У 1878 р. Девітт здійснив поїздку у США, де залучився матеріальною підтримкою емігрантів. Підтримали його й гомрулери , тобто ті, хто вимагав для Ірландії самоврядування ( Чарльз Парнелл ). 21 жовтня 1879 р. у Дубліні була створена Земельна ліга, яка об’єднала всі національні сили Ірландії. Очолив її Ч. Парнелл. Було прийнято Декларацію принципів, яка оголошувала, що Ірландія належить ірландському народу.

3 лютого 1881 р . арештовано Девітта, а в палаті громад заборонена тактика обструкції. 2 березня 1881 р. призупинено дію Габеас Корпус Акт. У тому ж 1881 р. Гладстон провів через парламент закон про земельну реформу , яка дещо врегулювала умови оренди. А в жовтні 1881 р . влада позбавила Парнелла й інших гомрулерів парламентської недоторканості й ув’язнила їх. У відповідь на це в Ірландії розгортається «аграрний терор» . Тому Гладстон приступив до переговорів із Парнеллом, який перебуваючи у тюрмі, залишався національним лідером. Наприкінці квітня 1882 р. вони підписали Кілмінхеймську угоду , за якою скасовано закон про військовий стан, звільнено в’язнів, надано допомогу 100 тис. ірландських орендарів у виплаті боргів. Парнелл погодився розпустити Земельну лігу й Національну ірландську лігу.

Гладстон навесні 1886 р. вніс законопроект про надання Ірландії самоуправління ( гомруль ). За гомруль у палаті громад проголосувало 313 депутатів, проти – 343. Другий білль про гомруль (1893 р. ) був прийнятий палатою громад, але відкинутий лордами. А йшлося лише про відновлення автономного двопалатного ірландського парламенту 18 ст. Британія зберігала б контроль над економікою, зовнішньою політикою, військовими й поліцейськими відомствами. У жовтні 1912 р. ліберали знову подали в Парламент акт про гомруль. Вимоги вилучити зі складу Ірландії економічно розвинутий Ольстер, де більшість населення становили не католики. В цих умовах у 1914 р. парламент затвердив білль про самоврядування для Ірландії , але Ольстер вилучений з її складу. З початком Першої світової війни білль був відкладений.