Вчитель: Дірінг Т. В.
ТРОПИ
План Троп і його види. Метафора. Види метафори. Метонімія. Види метонімії. Епітет. Література.
Троп і його види. Тро п (грец. τρόπος — «зворот» ) — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня). Види тропів: Епітет; Метафора; Метонімія; Порівняння.
Метафора. Мета фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці: За традиційним риторичним принципом серед метафор виділяють такі: —стерті метафори, або загальномовні, такі, в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. Значення цих метафор стає ніби прямим: ніжка стола, носик чайника, вушко голки, ручка дверей; —метафори-формули: пуд солі з 'їсти, сіль землі; камінь за душею, наріжний камінь, камінь спотикання; нагріти руки, тягти руку, мати руку, своя рука владика, дати по руках, під гарячу руку, їсти очима тощо; — різку метафору можна побудувати на протилежному полюсі асоціацій, тобто ця метафора вражає новизною, несподіваністю і непередбачуваністю асоціативного зв'язку який можно побачити тільки на фоні дискурсу, добре знаючи текст і підтекст; поміркувавши, повіриш у його істинність.
Види метафори. порівняння – полягає у змалюванні особливостей предмета, явища, дії способом зіставлення з іншим, в якому ці особливості різко виявляються. (Т. Шевченко “Катерина” ) Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять… метафора Синестезія — різновид метафори, побудований на поєднанні лексем, що позначають різні сфери чуттів або щось сприйняте одночасно різними органами відчуттів. уособлення– образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище. Упредметнення- образний вислів, у якому ознаки неживого предмета або явищя переносяться на неживий предмет. Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою… Коливалося флейтами Там, де сонце зайшло; Гей над дорогою стоїть верба, Дзвінкі дощові струни ловить. (П. Тичина) Її серце – перлина у шлюбному персні.
Метонімія – (гр. ”перейменування”) – це образний вислів, в якому предмет або явище змальовується способом заміни назвою іншого предмета чи явища, зв’язаного з першим зовнішнім чи внутрішнім зв’язком. У метонімії предмети та явища зіставляються не за подібністю, а за реально існуючим між ними зв’язком. Метонімія, як засіб образного відтворення дійсності, дуже поширена в хідожніх творах. Існує декілька різновидів метонімії: 1) Заміна найменування людей назвою місця, де вони перебувають; країни, де живуть. Наприклад: У роки війни Україна протягнула руку допомоги поневоленим народам 2) Заміна найменування дійової особи назвою дії, яку вона виконує; назвою предмета, що її характеризує або виділяє з інших. Наприклад: П. Тичина Перо моє пісні мережить… 3) Зображення дії чи стану одним моментом. Наприклад: Стала б я на рушник та не знаю з ким. 4) Заміна ім’ям автора його творів Наприклад: читати Франка
Види метонімії. Оксиморон або оксюморон поєднання протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення. • «З широко заплющеними Синекдоха Перифраза – предмет чи явище замінюється описом його ознак. • замість Т. Шевченко можна сказати – овтор поеми “Наймичка”. очима» Літота —художнє поменшування зображуваного предмета чи явища. • (оповідання Марка Вовчка «Сестра» ) бабуся «малесенька, ледве од землі видно» Метонімія Евфемізм— заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими. • «нечистий» замість Гіпербола–художнє пербільшення значення предмета, явища. • Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі, І Так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльзи мої…(Леся Українка ) «чорт» . Символ
Синекдоха та символ Синекдоха – один з поширених видів метонімії – образний вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, явищ; на заміні частиною цілого, одним предметом сукупності їх. Різновиди синекдохи: 1) Вираження однорідної сукупності відповідним словом в однині Наприклад: П. Тичина. Вдарив революціонер – захитався світ… 2) Заміна цілого частиною Наприклад: В. Сосюра. Вже поставила турбіну міцна робочого рука… 3) Заміна родового поняття видовим і навпаки Наприклад: Ой піду я понад Дунаями… Символ філософський — одне з центральних понять філософії, естетики, філології, без нього неможливо побудувати ні теорію мови, ні теорію пізнання. Символ— умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна. Наприклад: червона калина – дівчина; сокіл – парубок, степова могила – символ героїчного минулого українського народу; буйний вітер – символ волі; тополя – самотня дівчина; барвінок – символ дівочої чистоти.
Епітет (гр. “прикладка”) – це художнє означення, яке дає образне змалювання якоїсь ознаки предмета чи явища, або передає емоційне ставлення до них. За способом змалювання ознак предметів і своїми художніми функціями епітети бувають різні: 1) Одні з них лише підкреслюють якусь характерну ознаку предмета чи явища (сизай орел, карі очі, біле личко); 2) Інші епітети пояснюють ту чи іншу ознаку відповідно до життєвої ситуації і певного художнього завдання (Леся Укріїнка: “…Все, все покину, до тебе полину, Мій ти єдиний, зламаний квіте…”); 3) Є група епітетів, які передають лише емоції, пов’язані з даним предметом чи явищем у певній життєвій ситуації (А. Малишко: “Ти знов мені снишся на стежці гіркої розлуки…”).
Література. Літературознавчий словник-довідник. — К. : Академія, 1997. — С. 695— 696. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К. , 1998. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К. , 2000. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. “Історія світової культури” Л. Т. Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168 -192, всього 310 ст. С. І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури» , Москва, у «Вища школа» , 1999 р. ; М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції» , Москва, «Художня література» , 1985 р. ; Історія красномовства. – к. , 2000. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к. , 1999.
КіНЕЦЬ