Вчення Б. Констана про права особистості. Виконала
План: Вступ 1. Біографічні відомості 2. Вчення про права особистості.
Падіння Наполеона і реставрація династії Бурбонів не могли зупинити розвиток антифеодальної ідеології, капіталістичних відносин у Франції. Актуальною стає проблема захисту індивідуальної свободи, її гарантій проти сваволі держави з будьякою формою правління. Вирішення проблеми свободи в ліберальному дусі знайшло відображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана (1767 -1830).
1. Б. Констан (1767 -1830), французький письменник і державний діяч. Народився 25 жовтня 1767 в Лозанні (Швейцарія). Походив з родини французьких гугенотів-емігрантів, завдяки чому добився французького громадянства в 1796. Здобув освіту в університетах Оксфорда, Ерлангена та Единбурга. З 1788 по 1793 служив камергером при дворі герцога Брауншвейзького, потім виїхав до Швейцарії, де почалася його фатальна зв'язок з мадам де Сталь. У 1795 перебрався до Парижа, опублікував кілька політичних трактатів і був призначений членом Трибуналу. Переслідуваний за виступи проти захоплення Наполеоном влади в 1802, відправився у вигнання слідом за мадам де Сталь. У 1806 за два тижні створив перший варіант психологічного роману Адольф (Adolphe, опубл. 1818; рус. Переклад П. А. Вяземского, 1831), якому в першу чергу і зобов'язаний своєю літературною славою. Крім Адольфа і численних політичних творів, залишив надзвичайно цікаві щоденники за 1804 -1816 (Journal intime) і монументальна праця Про релігію (De la Religion, 1824 -1831). Помер Констан в Парижі 8 грудня 1830.
2. Основну увагу Констан приділяє обґрунтуванню особистої свободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розрізняє особисту і політичну свободу. На думку Констана, давні народи (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин, індивід залишався рабом у приватному житті. Користаючись правом брати участь у здійсненні колективного суверенітету, громадяни античних республік, розпоряджаючись колективною свободою, були підлеглі державній регламентації і контролю в приватному житті. «Влада втручалася й у самі звичайні домашні справи» . Нарешті, усі держави мали рабів. Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає учений. І справа не в просторості сучасних держав, а в просторості особистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади.
По-перше, це право кожного підкорятися одним тільки законам. По-друге, право кожного висловлювати свою думку, вибирати собі справу і займатися нею. По-третє, розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею. По-четверте, це — свобода пересування. По-п´яте, право на об´єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля і т. д. ). По-шосте, право кожного впливати на здійснення правління — чи шляхом призначення чиновників, чи за допомогою представництва, права петицій, запитів, які влада тією чи іншою мірою примушена враховувати. Отже, у Констана на першому місці стоять правова захищеності
Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою» . Це — справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалювання і розширення. Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організація політичного життя, межі компетенції інституцій влади. На відміну від давніх, нинішні уряди, які спираються на легітимні підстави, мають менше, ніж колись, права на всевладну сваволю. На його думку, співвідношенні політичної й особистої свободи таїться загроза для самої свободи. «Загроза сучасній свободі полягає в тому, що, будучи поглинені користуванням особистою незалежністю і переслідуючи свої приватні інтереси, ми можемо занадто легко відмовитися від нашого права на участь у здійсненні політичної влади» .
Наслідком політичної пасивності неминуче буде прагнення носіїв влади, на думку Констана, «позбавити нас від будь-яких турбот, за винятком сплати податків й слухняності» . Не меншу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред´являє «право на підпорядкування собі меншості» . Таким чином, необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи не менше, писав учений, ніж суверенітет абсолютного монарха. «Суверенітет народу не безмежний, він обмежений тими межами, що йому ставлять справедливість і права індивіда» . Виходячи з цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує «надмірний ступінь влади» і відсутні гарантії індивідуальної свободи. Такими гарантіями, на його думку, є громадська думка, а також поділ і рівновага влади.
У Констана гарантом особистої свободи виступає і право. Воно покликано протистояти сваволі, що заміряється на свободу, стати «єдино можливою основою відносин між людьми» . Але закон, на відміну від Монтеск´є, не представляється йому абсолютною цінністю. Лише закон, що виходить з легітимного джерела і має справедливі межі, може зіграти цю роль. «Підпорядкування закону — це обов´язок» , — писав учений. Проте — не абсолютний. Закон тоді перестає бути законом, коли він: - по-перше, має зворотну силу; - по-друге, предписує дії, що суперечать моралі.
Щиро дякую за увагу!
Скачать презентацию Вчення Б Констана про права особистості Виконала
Vchennya_B.pptx