ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ План лекції 1

ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ План лекції: 1. Сутність та види валют. Конвертованість валют. 2. Валютні відносини. 3. Валютний курс. 4. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку. 5. Валютні системи. Формування валютної системи України. 6. Валютне регулювання та валютна політика. 7. Платіжний баланс країни та золото валютні резерви.

Валюта ( від італ. Valuta – цінність, вартість) – грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. Поняття валюти включає в себе: готівка; депозитні гроші; монетарні метали – золото і метали іридієво платинової групи в будь якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів і брухту цих металів; платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви); фондові цінності (акції, облігації). Платіжні документи, фондові цінності та інші фінансові інструменти іноземного походження називають валютними цінностями.

Класифікація валюти Валюта За емітетською належністю Національна Іноземна Колективна За сферою і метою використання За режимом використання Неконвертована Валюта оплати Конвертована Повно конвертована Частково конвертована Зовнішня конвертованість Внутрішня конвертованість Валюта кредиту Валюта угоди (ціни)

Залежно від емітента валютних коштів виділяють такі види валют: 1. Національна валюта - це грошова одиниця певної країни (долар США, рубль Російської Федерації, гривня України, японська ієна, угорський форинт тощо). 2. Іноземна валюта грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях ( для України це будуть кошти номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні). 3. Колективна валюта - міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб, емісію якої здійснюють міжнародні фінансово кредитні установи і функціонують такі гроші за міждержавними угодами.

Приклади колективних валют До колективних валют також відносять: 1. Спеціальні права запозичення (СПЗ) діє з 1967 року, як розрахункова одиниця МВФ 2. Євро – діє з січня 1999 як європейська валютна одиниця, у рамках валютної системи «Спільного ринку» (12 країн). Вартісний еквівалент євро визначається на базі стаціонарного «кошика валют» країн учасниць Європейсько го валютного союзу. 3. Арабську валютну одиницю АРКРЮ, що діє з 1974 року: 1 АРКРЮ = 1 долар 4. Центральноамериканське песо, що діє з 1961 року як розрахункова одиниця Центральноамериканської клірингової палати (Гватемала, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа, Коста Ріка); 5. Андське песо – розрахункова одиниця країн Антського пакту, що діє з 1984 року (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор): 1 песо = 1 долар 6. Арабський розрахунковий динар – розрахункова одиниця Арабського валютного фонду, куди входить 16 азійських та африканських країн: 1 динар = 3 СПЗ 7. Західноафриканська розрахункова одиниця – розрахункова одиниця Західноафриканської клірингової палати, дорівнює 1 СПЗ, діє з 1975 року

Конвертованість валюти – це її здатність вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом. Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Неконвертованими валютами є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу ( білоруські рублі, узбецькі суми, єгипетські фунти та ін). Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.

Конвертованість валюти За повнотою конвертації Повна конвертованість Часткова конвертованість За видами суб'єктів валютних відносин За характером економічних операцій, що обслуговуються валютою Зовнішня конвертованість Конвертованість за поточними операціями Внутрішня конвертованість Конвертованість за переміщенням капіталу

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма операціями без обмежень (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами). Режим вільної конвертації передбачає відсутність будь яких валютних обмежень. Часткова конвертованість валюти означає існування певних обмежень за видами валютних операцій, їх термінами, категоріями суб’єктів валютного ринку. Дозволяється обмін лише на певні види валют, для певних категорій власників. Зовнішня конвертованість – це повна свобода валютних операцій з національною валютою для здійснення розрахунків із закордоном, яка надається лише нерезидентам. Внутрішня конвертованість – право обмінних операцій надається лише юридичним і фізичним особам певної країни (резидентам). Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу капітальною.

Залежно від сфери і мети використання валюту класифікують на: - валюта оплати валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту; - валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит - валюта угоди (ціни) - валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Валютні відносини – це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою. Складові валютних відносин міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями отримання і надання зовнішніх позичок переміщення валюти при зовнішніх інвестиціях надання економічної і технічної допомоги укладання угод щодо купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зовнішньому ринках

Суб'єкти та об'єкти валютних відносин Об'єкти валютних відносин Суб'єкти валютних відносин національна валюта уряди, або їх окремі структури платіжні документи та цінні папери, виражені в національній валюті центральний банк іноземна валюта юридичні особи, включаючи банки, фізичні особи платіжні документи та цінні папери, виражені в іноземній валюті міжнародні організації монетарні метали міжнародні фінансові інститути (МВФ, МБРР, ЄБРР)

Валютний курс це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу виходячи з їх купівельної спроможності, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої у операціях купівлі продажу. Валютний курс виконує певні функції, головними з яких є: сприяння інтернаціоналізації грошових відносин (створюється цілісна світова система грошей); сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; порівняння вартісних показників; на цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці; порівняння рівнів та структури, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; перерозподіл національного продукту на міжнародному рівні; інтернаціоналізація господарських зв’язків.

Фактори, що впливають на валютний курс Кон’юктурні Структурні політична стабільність зростання національного доходу коливання ділової активності обсяг грошової масив обігу та темп інфляції спекулятивні валютні операції стан платіжного балансу держави формування інфляційних очікувань рівень облікової ставки та різниця процентних ставок у різних країнах часті зміни урядів діяльність валютних ринків прогнози, чутки, здогади ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках валютна політика ступінь розвитку фондового ринку обсяги зовнішніх і внутрішніх запозичень

Види валютних курсів Фіксовані Плаваючі За класичною схемою (на основі золотого паритету) Вільноплаваючі Договірні Керованоплаваючі Кориговані

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Купівельна спроможність валюти визначається вартістю певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Паритет купівельної і спроможності (purchasing power parity, PPP) це співвідношення купівельної спроможності окремих валют. Методика визначення РРР: а) на основі порівняння рівня цін споживчого кошика (вартість порівняльного набору товарів і послуг; б) на основі співвідношення витрат виробництва ( собівартості продукції); в) нa основі співвідношення ефективних виробничих рівню заробітної плати та рівню продуктивності праці; РРР = Рj. B / Pj. A , де Рj – рівень за відповідний період А, В – країни, що порівнюються.

Котирування валют – це встановлення курсів обміну іноземних валют на національну. Пряме котирування – це вираження іноземної валюти певною кількістю одиниць національної. Наприклад: 1 долар = 7, 9734 грн. Непряме котирування – це вираження національної валюти певною кількістю одиниць іноземної валюти. Наприклад, 1 грн = 0, 1254 долара Числове значення валютного курсу визначають з точністю до 1: 10 000. Із 24 жовтня 1994 року офіційний курс встановлюється за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. При визначенні та записі валютних курсів розрізняють валюту котирування і базу котирування. Валюта, щодо якої в тій чи іншій країні або фінансовому центрі здійснюється котирування інших валют (наприклад долар США), називається базисною валютою ( база котирування). Це як правило валюта визнана в усьому світі. Валюта котирування – це та іноземна валюта, курс якої визначають. Наприклад, банк купує базисну валюту (долари), продає валюту котирування (гривні), або банк продає базову валюту (долари), купує гривні. При котируванні валют встановлюється з одного боку кypc покупця – (сторона Bid) і курс продавця ( сторона Offen). Різниця (маржа) між курсом покупця і курсом продавця є джерелом прибуткую.

Котирування валют може відбуватися за такими курсами: Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсу по відношенню до курсу третьої валюти ( найчастіше як третя валюта використовується долар США, оскільки він є не тільки основною резервною валютою, а й валютою угоди. ) СПОТ-курс – це курс, який встановлюється під час купівлі продажу валюти на умовах поставки її протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді на день купівлі продажу. Форвард-курс – це курс, який встановлюється під час обміну валют в майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило 1, 3, 6, 9, 12 місяців. Форвард курси реально показують ціни, що використовуються в імпорті та експорті товарів і послуг у більш тривалому періоді. На практиці ці періоди позначаються 1 М, 2 М, 3 М і т. д. Форвардні операції є твердими, вони часто використовуються для неторговельних операцій, пов’язаних з рухом капіталу. СВОП - курс – це курс, який встановлюється при купівлі (продажу) валюти на умовах «СПОТ» із одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на умовах форвард. Класичний СВОП поділяють на репорт і депорт. Репорт – це продаж валюти на умовах «спот» і одночасно купівля на умовах форвард. Депорт – це купівля валюти на умовах «спот» і одночасно продаж на умовах форвард.

Валютний ринок - це сфера економічних відносин, які виявляються при здійсненні операцій купівлі продажу валют і цінних паперів у валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу на основі попиту та пропозиції. Призначення валютного ринку забезпечення реальної свободи вибору і дій власників валюти. Валютний ринок варто розглядати з таких точок зору: функціональної, оскільки валютний ринок забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікованість валютних резервів; інституційної, оскільки валютний ринок є сукупністю уповноважених банків, інвестиційних компаній, бірж, брокерських контор, іноземних банків, які здійснюють валютні операції; організаційно-технічної, оскільки валютний ринок є сукупною комунікацією систем пов'язаних між собою банків різних країн, що здійснюють міжнародні розрахунки та інші валютні операції. Об’єктами валютного ринку є: • національні валютні цінності; • іноземні валютні цінності

Суб'єкти валютних ринків Суб'єкти Функції 1. Комерційні банки і пара-банки (спеціальні кредитно фінансові установи) 3 дійснюють основний обсяг валютних операцій: банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залучають (або розміщують) кошти та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів, банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів. 2. Центральні банки Керують валютними резервами, здійснюють валютні інвестиції, які впливають на рівень обмінного курсу, регулюють рівень процентних ставок за вкладеннями на світових валютних ринках. Найбільш впливовими центральними банками є: Федеративна резервна система (ФРС) США, Бундесбанк Німеччини, Банк Англії 3. Великі міжнародні банки Є провідними споживачами валютного ринку і мають найбільший вплив (Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank, Switcerland Bank, Citi Bank, Manhattan Bank та ін. ) 4. Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції Мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити; прямого доступу на ринок не мають 5. Міжнародні інвестиційні фонди Здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь яких країн 6. Валютні біржі Здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб та формують ринковий валютний курс. Держава, як правило, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку 7. Валютні брокерські фірми Зводять покупців і продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно кредитні операції; за посередництво стягують брокерську комісію у вигляді процента від суми угоди

Функції валютного ринку: реалізація валютної політики держави; забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків; диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав; регулювання валютних ресурсів; отримання спекулятивного прибутку учасниками у вигляді різниці курсів валют; регулювання економіки.

Класифікація валютних ринків Валютний ринок За сферою виникнення міжнародний регіональний внутрішній За валютними обмеженнями За видами валютних курсів Вільний З одним режимом Невільний З подвійним режимом За ступенем організації За видами операцій За територіальною ознакою Біржовий Ринок конверсійних операцій Європейський ринок Позабіржовий Ринок депозитних операцій Північноамериканський ринок Ринок кредитних операцій Азіатський ринок

Валютні операції – це певні банківські та фінансові операції, що пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, операції з використання валют як засобів платежу, здійснення міжнародних грошових валютних переказів. Класифікація валютних операцій: За видами операцій: конверсійні ( обмінні) – операції обміну певних сум грошових одиниць однієї країни на валюту іншої країни за обу мовленим курсом на певну дату; депозитно кредитні (депозити до запитання, короткострокові, депозити на фіксовані строки з датою валютування «завтра» чи «сьогодні» та інші; а за ознакою впливу на баланси банків міжбанківські, клієнтські, арбітражні); За формою проведення: готівкові ( здійснюються обмінними пунктами банків); безготівкові ( здійснюються банками, валютними біржами, та іншими учасниками валютного ринку). За типом операції: операції залучення валюти; операції розміщення валюти. За строками операцій: поточні – це операції з короткими термінами валютування – в межах трьох робочих днів; до них належать операції «ТОД» поставка валюти сьогодні «сьогодні на сьогодні» ; «ТОМ» поставка валюти наступного валютного дня, «сьогодні на завтра» ; «СПОТ» поставка валюти на другий робочий день «сьогодні на післязавтра» . термінові – до них належать форвардні угоди, ф’ючерси, свопи, валютні опціони.

• • • Форвардні операції - угоди щодо обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, але дата валютування (виконання контракту) відкладена на певний термін у майбутньому (як правило, до одного року). Мета таких операцій – страхування платежів у зовнішній торгівлі, капіталовкладення за кордон, страхування валютного ризику, хеджування. СВОП – валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «СПОТ» із одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на умовах «форвард» . Використовується з метою нейтралізації можливих негативних тенденцій ринку. • Валютні ф’ючерси – це контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за узгодженою ціною. Учасники такої угоди можуть обміняти стандартизовану суму певної валюти на іншу в установлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладання угоди. Здійснення валютних ф’ючерсів відбувається тільки на біржовому ринку. • Валютні опціони - це термінова угода двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим валютним курсом чи за курсом визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або відмовитись від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.

Валютна система – це державно правова форма організації валютних відносин, що регулюється національним законодавством та державними угодами. Головними завданнями валютної системи є: • ефективне посередництво у проведенні платежів за експортом й імпортом товарів, капіталу, послуг та інших видів діяльності у відносинах між країнами; • ефективний міжнародний поділ праці, створення сприятливих умов для розвитку виробництва; • розширення або, навпаки, обмеження інтенсивності міжнародних економічних відносин; • переміщення або блокування економічних ресурсів із однієї країни в іншу; • розширення або обмеження ступеню національної економічної самостійності. Види валютних систем: національна валютна система; регіональна валютна система; міжнародна валютна система.

Національна валютна система - це складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно правові форми організації валютних відносин однієї держави з іншими, а також з міжнародними економічними і політичними структурами. Елементи національної валютної системи національна валюта умови конвертованості національної валюти режим валютного паритету режим валютного курсу (фіксований чи вільно плаваючий) регулювання міжнародної валютної ліквідності країни режими валютного ринку і ринки золота регламентація міжнародних кредитних засобів звернення і форм розрахунків статус національних органів, що регулюють валютні відносини

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг. Елементи світової валютної системи світові гроші ( резервні валюти, міжнародні валютні одиниці, золото) регламентація умов конвертованості валют уніфікація режимів валютних паритетів і валютних курсів регламентація складу компонентів міжнародної валютної ліквідності (СДР, євро, долар США) регламентація об’єму валютних обмежень режими валютних ринків і ринків золота уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу та форм розрахунків статус інституту міждержавного регулювання або міжнародного валютного фонду

Паризька валютна система – це система заснована на золотомонетному стандарті (офіційно оформлена на Паризькій конференції в 1867 році). Головні ознаки цієї системи: • функціонування золота як грошей; • фіксація золотого вмісту національних валют і встановлення золотого паритету валют; • конвертованість валют у золото; • фіксовані валютні курси: відхилення валютного курсу від валютного паритету фактично не перевищувало 1% у кожен бік; межі такого відхилення називались золотими точками, нижня межа відхилення валютного курсу від валютного паритету – це мінімальний курс валюти або нижня золота точка, верхня межа відхилення – верхня золота точка; при підвищенні курсу до верхньої золотої точки починався ввіз золота до країни, тому верхню золоту точку називали ще імпортною; автоматичне врівноваження платіжних балансів окремих держав завдяки вільному ввозу і вивозу золота Переваги Паризької валютної системи: • стабільність валютних відносин; • стабільність світових цін; • стійкість купівельної спроможності та валютних курсів; • автоматичне врівноваження платіжних балансів окремих країн, внаслідок міграції золота. Причина розпаду Паризької валютної системи – валютна криза в період першої світової війни

Генуезька валютна система – це система, заснована на золото девізному стандарті і офіційно оформлена на Генуезькій міжнародній економічній конференції у 1922 році. За цієї системи центральні банки більшості країн обмінювали свої банкноти не на золото, а на іноземну валюту, яка була розмінною на золото. Тому центральні банки повинні були мати значні валютні резерви у доларах США, фунтах стерлінгів, французьких франках, голландських гульденах. Головні ознаки Генуезької валютної системи: золото витіснено із поточного обігу у великий оптовий міжнародний обіг; поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконують національні валюти Великої Британії, Франції, Бельгії та Нідерландів, а також США; валюти цих країн обмінюються на золоті зливки вагою не менше як 12, 4 кг; статус резервної валюти не закріплений офіційно ні за одною із валют; національні кредитні гроші використовувалися в якості резервних засобів. Причина розпаду Генуезької валютної системи – валютна криза в період другої світової війни

Бреттон-Вудська валютна система - це система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася в систему золотодоларового стандарту. Створена та інституційно оформлена в 1944 р. в м. Бреттон Вудс(США) за рішеннями міжнародної валютно фінансової конференції. Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи: • за золотом зберігається функція світових грошей: золото - це загальний еквівалент, платіжний засіб та розрахункова одиниця в міжнародному oбiгy; • паритети валют усіх держав-учасниць мали виражатися у золоті, однак фактично це не виконувалося, на практиці зв'язок усіх валют із золотом був опосередкованим, серед валют країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість у золото: "золото-доларнаціональні валюти". • долар США виступає як знак золота, як різновид світових грошей і функціонує в режимі золотого стандарту: золотий вміст долара дорівнював 0, 888 г; ціна 1 унції (31, 1 г) золота - 35 доларів; • фіксовані валютні курси, які встановлювались шляхом визначення золотого вмісту національної валюти і відповідно до цього твердо фіксувалися щодо долара; валютні курси не могли відхилятися більш як на 1% в обидва боки без відповідної згоди; • коли та чи інша країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (± 1 %), вона могла вдатися до таких дій: використати частину свого золотовалютного резерву для проведення стабілізаційних операцій на валютному ринку; звернутися до МВФ з проханням про надання цільової позики; провести девальвацію власної грошової одиниці ( зміна масштабу цін грошової одиниці понад 10% могла здійснюватися лише за відповідною санкцією МВФ); • заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота: торговельні операції з золотом могли здійснюватися лише на рівні центральних банків на основі фіксованої ціни. • статус резервної валюти закріплений за американським доларом і англійським фунтом стерлінгів (ці валюти могли обмінюватися на золото на світових ринках золота).

Ямайська валютна система (нині функціонуюча) – система паперово валютного стандарту була ратифікована у 1976 році у м. Кінгстон (Ямайка) Визначальні принципи Ямайської валютної системи: повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; золото втратило грошову функцію і перетворилось на звичайний товар; скасовано офіційний золотий паритет валют, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць; знято будь-які обмеження у приватному використанні золота; введення в обіг спеціальних прав запозичення (СПЗ) як міжнародного засобу розрахунків та платежу; СПЗ стають головним резервним активом; скасовано фіксовані валютні курси і запроваджено плаваючі валютні курси національних грошових одиниць; основою для визначення валютних курсів стає співвідношення купівельних спроможностей національних валют; основною метою діяльності МВФ визначена валютна стабілізація, для чого необхідними є посилення міждержавного валютного регулювання, лібералізація валютних відносин (скасування обмежень).

Валютна політика – це сукупність організаційно правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Цілі валютної політики лібералізація валютних відносин забезпечення збалансованості платіжного балансу забезпечення конвертованості національної валюти захист іноземних та вітчизняних інвестицій забезпечення стабільного курсу національної валюти

Валютна політика Валютне регулювання Валютний контроль Співробітництво із міжнародними валютно-фінансовими установами

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів на валютному ринку. Інструменти валютного регулювання Дисконтна ( облікова) політика Девізна політика Формування і використання золотовалютних резервів Зміна облікової ставки Девальвація Зміна депозитного проценту Ревальвація Зміна позичкового проценту Валютна інтервенція Валютні обмеження Регулювання сальдо платіжного балансу

Валютна інтервенція – це операції з купівлі продажу іноземної валюти для регулювання курсу національної валюти певними межами його підвищення або зниження. Наслідки валютної інтервенції: 1) зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; 2) кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: 1) за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через «СВОП» угоди); 2) за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті, у т. ч. кредитних позицій у СП 3. Валютні обмеження – це сукупність заходів та нормативних актів, які спрямовані на обмеження операцій з валютою та валютними цінностями. До валютних обмежень належать: заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона вивозу валютних коштів юридичними особами та фізичними понад встановлену норму; лімітування валютної позиції комерційних банків; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.

Валютний контроль – сукупність заходів з дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів та нерезидентів. Центральний банк країни є головним органом, що визначає валютнy політику країни, а саме складає платіжний баланс; контролює зовнішній державний борг країни (якщо такий є); визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті країни, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. У сфері валютного контролю центральний банк: - здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території країни; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Платіжний баланс це співвідношення між валютними платежами резидентів за кордон та валютними надходженнями до них з за кордону від нерезидентів за певний період часу (рік, квартал, місяць). 3 а формою платіжний баланс – це статистичний звіт про надходження валютних коштів до країни та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. 3 а економічним змістом платіжний баланс - це макроекономічна модель, яка характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин певної країни із зовнішнім світом. Платіжний баланс реалізується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис за кредитом однієї статті і за дебетом іншої. Платіжний баланс може мати активне чи пасивне сальдо. Активний платіжний баланс (активне сальдо платіжного балансу) надходження в країну перевищують платежі країни за кордон. Пасивний платіжний баланс (пасивне сальдо платіжного балансу) витрати коштів перевищують їх надходження в країну. Форму платіжного балансу рекомендує Міжнародний валютний фонд.

Структура платіжного балансу І. Баланс поточних операцій: 1) торговельний баланс – це співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів 2) баланс послуг – це рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами та нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, юридичними, туристичними, культурними, науковими тощо; 3) доходи – це рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном та доходи від інвестиційної діяльності; 4) поточні трансферти – це рух коштів на без еквівалентних засадах гуманітарна та технічна допомога, внески фондів міжнародних організацій). ІІ. Баланс руху капіталу та кредитів: 1) капітальні трансферти – це операції, пов’язані з переданням права власності на основний капітал або анулювання боргів кредиторам, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі ( державне фінансування великих проектів за кордоном, придбання чи реалізація нефінансових активів – земля, надра, патенти, авторські права); 2) прямі інвестиції - це капітальні вкладення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства; 3) портфельні інвестиції – це операції з цінними паперами облігаціями, акціями, сертифікатами, векселями; 4) інші інвестиції – це операції кредитного характеру (кредити МВФ та ін фінансово кредитних установ, комерційні кредити тощо). ІІІ. Резервні активи: валюта та депозити (запаси іноземної валюти, де позити, скарбничі векселі, чеки, ринкові цінні папери); СП 3 та депозитна позиція у МВФ (депозити у СП 3 рахунках НБУ у закордонних банках; резервні позиції у МВФ, іноземні цінні папери та інші фінансові вимоги золото (монетарне золото); інші фінансові вимоги. IV. Помилки та упущення.

Основні чинники, що впливають на стан платіжного балансу: - нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція; циклічні коливання економіки; зростання закордонних державних видатків; мілітаризація економіки і військові видатки; міжнародна фінансова взаємозалежність; зміни в міжнародній торгівлі; негативний вплив інфляції; форс мажорні обставини стихійні лиха, перевороти тощо. Заходи держави щодо усунення диспропорцій платіжного балансу: - валютна інтервенція продаж центральним банком золота та інших золотовалютних резервів; залучення зовнішніх джерел фінансування (нових іноземних кредитів). Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок вищезазначених заходів, то уряд може вдатися до інших заходів, зокрема: провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів в середині країни, порівняно з іншими країнами; девальвувати національну валюту; запровадити більш жорсткий валютний контроль та обмеження на валютні операції; відрегулювати зовнішні борги; ввести більш жорсткий або навіть прямий контроль над зовнішньоекономічними операціями (регламентація імпорту та експорту, ліцензування, квотування, митні тарифи та збори); стимулювання експортного виробництва в країні; зміна валютного курсу; перегляд внутрішньої фіскальної та монетарної політики (антиінфляційні заходи, зміна ставок облікового процента тощо).