Українські революції 1989 -1991 2004 2013 14 рр

Українські революції 1989 -1991, 2004, 2013/14 рр.

Українська національна антикомуністична революція 1989 -1991 рр. 1 жовтня 1990 року відбувся Всеукраїнський політичний попереджувальний одноденній страйк, 30 жовтня - 100 -Тисячна маніфестація у Києві, 2 -17 жовтня 1990 - голодування студентів у Києві. Вимогами були: відставка Уряду, Надання Декларації про Державний суверенітет, нові вибори на багатопартійній Основі тощо. Скоро з'явились Нові партії: Укр. республіканська партія, Укр. народнодемократична партія, УХДП, Укр. Селянськадемократична партія, Партія зелених , тощо.

Погіршення становища широких народних мас (економічна криза) Виникнення робітничого руху – виступ шахтарів Кузбасу. Страйки шахт “Ясинувата-Гдибока” (15 липня 1989). Вимоги: економічна самостійність шахт, підвищення зарплати, заміна місцевої державної та партійної влади. Страйк завершився після задовольняння майже усіх вимог, вибори на альтернативній основі, багатопартійність, ідейний і політичний плюралізм, розширення прав союзних республік. Попереджувальний страйк 11 липня 1990 року (256 підприємств республіки. Новий страйк – весна 1991 року.

Неможливість “верхів” контролювати ситуацію в країні, правити “по-старому” вилилась в політичну кризу влади. Адже в цей період КПУ та КПРС вже немає вже такого впливу, її чисельність зменшується, опозиція КПУ у Верховній Раді хоч і складає третину, але починає відігравати помітну роль. Невипадково серед головних вимог народу того часу були: скасування 6 статті Конституції СРСР, ліквідація органів КДБ, військової повинності, лібералізація життя. Про політичну кризу свідчили й такі події: 1988 рік (червень-липень) - ХІХ Всесоюзна конференція КПРС поставила питання про необхідність глибокого реформування політичної системи;

1989 рік –перша політична демонстрація у Львові і перший політичний страйк; Установчий з’їзд Народного Руху України у вересні 1989 року (280 тис. громадян; Березень 1990 – ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР обрав Горбачова Президентом, відмінена стаття 6 Конституції; 16 липня 1990 року прийнята Декларація про Державний суверенітет;

Загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного строю. Щоб зірвати цей політичний акт реакційні кола КПРС (Г. Янаєв, В. Павлов, В. Крючков, Д. Язов, Б. Пуго та інші) 19 серпня 1991 року зробили спробу здійснити державний переворот, створивши Державний комітет з надзвичайного стану – “ГКЧП”. В країні був введений надзвичайний стан. Члени ГКЧП направили ультиматум Л. Кравчуку про введення і використання військ в Україні у випадку спротиву їх владі. Компартія України підтримала заколотників, інші партії осудили путч. За цих умов 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР й прийняла Акт проголошення незалежності України, і одним з законів припинила діяльність КПУ. Ці рішення свідчили про крах перебудови в СРСР і розвал остаточний розвал Радянського Союзу.

16 грудня 1989 року комуністична влада спробувала виселити з парафіяльного будинку угорського пастора Реформатської Церкви Ласло Токеша, але парафіяни стали на його захист. Ласло Токеш вже кілька місяців перебував під тиском Секурітатя (румунської політичної поліції) через інтерв'ю угорському телебаченню, в якому пастор піддав критиці дії диктатора Ніколая Чаушеску. Щойно до етнічних угорців приєдналися румуни, а демонстрації підтримки швидко переросли в рух проти комуністичного режиму.

Мітинги солідарності почалися у дійсності 15 грудня, а 17 грудня на вулицях Тімішоари з'явилися бронетранспортери збройних сил, яким Чаушеску віддав наказ стріляти в людей, які протестували проти існуючих умов життя, нав'язуваних режимом Чаушеску і, в кінцевому рахунку, проти комунізму. Багато солдатів відмовилися виконувати накази і перейшли на бік демонстрантів, але протягом чотирьох днів у Тімішоарі загинули майже 100 людей, кілька тисяч отримали поранення. Ця трагедія стала початком падіння режиму Чаушеску.

Завдяки рішучості і солідарності більшості тімішоарців вже 20 грудня 1989 року Тімішоара стала першим “вільним від комунізму” містом Румунії. З тих пір щороку в цьому місті проводяться пам'ятні заходи, а цього року у них візьме участь і новообраний президент Румунії Клаус Йоханніс. 17 грудня оголошено день жалоби за жертвами румунської революції.

Помаранчева революція 2004 року Слід відмітити, що Помаранчева революція 2004 р. має дуже глибокі об’єктивні причини, однією із яких було те, що у перші роки становлення та розвитку України на чолі нашої держави опинилися представники старої партгоспноменклатури, які за традицією прагнули підкорити суспільство, використовуючи авторитарні методи управління. Небачених масштабів досягла корумпованість, як вже наголошувалось, олігархічні клани намагалися управляти державою, маючи у своїх руках переважну більшість економічного потенціалу. В Україні гальмувалися реформи, був найнижчий рівень життя, глибоке соціальне розшарування, дошкуляла висока корумпованість всіх сфер життя, елементарно порушувались права громадян, не було вільної преси тощо.

У зв’язку з цим у країні поширювалося незадоволення політикою влади, виникла могутня опозиція, яка провела декілька широких антиурядових акцій, у тому числі масові виступи під гаслом “Україна без Кучми!”. Останньою краплиною, яка стала поштовхом для нового виходу людей на вулиці, стало фальшування результатів президентських виборів 2004 року. В результаті нового туру виборів, які відбулися 26 грудня, переконливу перемогу здобув В. Ющенко.

Основне значення Помаранчевої революції полягає в тому, що український народ вперше в новітню добу проявив себе активним суб’єктом політики та історії, формуючи тим самим громадянське суспільство і сучасну політичну українську націю. Важливою подією у політичному житті України стали парламентські вибори в березні 2006 р. , перемогу на яких здобули “помаранчеві” партії, але парламенська криза продовжувалась. Президент В. Ющенко для виходу із складної політичної ситуації врешті-решт видає Указ про припинення діяльності Верховної Ради. Було вирішено провести дострокові парламентські вибори 30 вересня 2007 р. Їх проведення свідчить, що в Україні створені важливі передумови для початку нової сторінки у вітчизняній історії, яка відкриває сприятливу перспективу для подальшої розбудови цивілізованої України.

Революція гідності Революція була названа Євромайдан , але цей термін охопив його суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня. У ту ніч український режим наказав своєму спеціальному поліцейському підрозділу (” Беркут” ) розігнати протестантів , нападаючи і б’ючи їх гумовими та пластиковими кийками. Багато хто з протестуючих студентів отримали важкі поранення , один з них помер , і кілька були заарештовані. Але це призвело до того, що люди масово почали виходити на вулицю і Європротест перетворився в Єврореволюцію. Її вимоги тепер включали кримінальне переслідування тих хто замовив напад , звільнення Кабінету Міністрів , відставка нинішнього президента України та демократичні вибори з послідуючим референдумом. Підписання угоди про асоціацію з ЄС більше не було єдиною кінцевою метою. Пізніше були наступні спроби спеціальних поліцейських підрозділів розігнати Майдан , але в кожному випадку люди переважали.

Революція пишається тим , що мирна , але врешті-решт , вона залишається актом цивільної непокори, більше половини головної вулиці Києва (Хрещатик ) є в барикадах і принаймні три громадські будівлі знаходяться в облозі революціонерами. Кончина Леніна була не тільки символічного , але , сподіваюся , не зворотнього характеру. Колись оборонений майданчик Леніна був переданий туристам і любителям сувенірів поки влада не прибрала залишений каркас пам’ятника.

Незважаючи на очевидні прорахунки уряду, кінцевий результат важко прогнозувати. Надія вмирає останньою , і революція сподівається приєднатися до Європи , повалити прем’єр- міністра та його кабінет, самого президента, добитися звільнення всіх політв’язнів опозиції , головним з яких є колишній прем’єр- міністр і найстрашніший нічний жах президента.

Остаточний результат Єромайдану неможливо предрікти. Насправді , ймовірно, не буде кінцевого результату , тільки ряд динамічних подій , але з невеликою впевненістю. Єдиним безсумнівним прогнозом є те , що якщо народу України дозволять вибирати свою власну стратегію економічного і культурного майбутнього , то це майбутнє буде в Європі. Крім того , що , можливо, є більш важливим чим все інше, події на Євромайдані , що виникли в результаті небажання нинішнього режиму поважати У Статтю Конституції, що єдиним джерелом влади в Україні є народ та визнати народ як детермінант України і свого майбутнього , ці події прискорили незворотний розвиток української нації. Адже Євромайдан в Україні це революція національної гідності.

Розуміння природи Майдану як троїстої революції пояснює дуже багато феноменів. І участь підприємців, і велику активність Західної України, й особливу роль молоді. І нерозуміння на Сході, де вплив імперії особливо сильний, а політична нація ще не сформувалася.

Революція Гідності показала: 1. Народ України здатний до самоорганізації і це є його традиційна форма регулювання суспільних відносин, що присутня на рівні підсвідомості. 2. Саме здатність до самоорганізації дала змогу вижити під час Революції тоді, коли політичні лідери кидали український народ. 3. Середній рівень IQ українського народу значно вищий, ніж середні розумові здібності більшої частини теперішніх так званих народних депутатів, котрі є дуже далекими від потреб та інтересів народу.

4. Народ виступив за зміну Системи брехні, шахрайства, імітації демократії, тоді як отримав лише зміну одних недолугих політиків на інших, котрі прагнуть зберегти Систему. 5. Здолати корупцію, провести люстрацію, забезпечити економічний розвиток можливо лише тоді, коли буде встановлено реальний контроль народу за керівництвом, а політик виконуватиме лише роль слуги.

Дякую за увагу!