Українська кухня
Україна багата на чорноземи
Тварини які мешкають в Україні
Українське народне вбрання • • Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Одягукраїнців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Волинь, Поділля, Полісся, Покуття, Гуцульщ ина, Бойківщина, Лемківщина, Слобожанщин а, Полтавщина та власне Подніпрянська Україна. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній. Сукно для одягу було дорогим, полотно робили в домашніх умовах. «"Тільки малоросіянки та парижанки вміють вдягатися зі смаком ! Ви не повірите, як чарівно вбираються дівчата, парубки теж ладно: . . . це дійсно народний, зручний і граціозний костюм, дарма що здоровенні чоботи. А які дукати, моніста !!! Головні пов'язки, квіти !! А які лиця !!! А яка мова !!! Просто краса, краса і краса !!!"
Види вбрання • Вишита сорочка — є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох шматків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. У жіночій сорочці найдавніший вишитий • елемент був рукав, а саме його верхня частина — «полик» . З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Так на лівому березі Дніпра сорочки не мали комірця, а зав'язувались шнурком, на правому березі сорочки мали комірець, часом стійку. Розпірку сорочка мала з переду, тільки Бойки та Лемки мали розпірку з лівого боку. Верхня частина сорочки була з тонкого полотна, нижня з грубого і називалася — підтачка або надточка. Сорочки вишивали на «поликах» — поперечною смугою завтовшки 10 -15 см, на зап'ястях, та біля шиї, жіночі сорочки були вишиті • також на подолі. Чоловіча сорочка колись була простою без вишивки і носили її по штанах. З часом • почали вишивати. • • Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) — найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс — носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас — носили в горах, були широкі (30 см), зі шкіри. Запаска (дерга, опинка, горботка, обгортка, фота) — незшитий поясний жіночий одяг, прямокутний кусок вовняної або шовкової тканини з зав'язками. Давніше носили тільки одну запаску, в 19 ст. носили вже дві одну ззаду і одну спереду, яку одягали замість фартуха. Дівчата носили тільки чорну запаску, а заміжні жінки ще один кусок шерстяної тканини — " попередницю " — спереду синього кольору. Плахта — святковий одяг, кусок тканини 4 м, з кольорової вовни, в клітинку, деколи з вишивкою в клітинках. Плахту носили подібно до запаски. Плахта і запаска належали до давнього українського стою. Фартух (передник, попередниця, запаска) — на півночі носили білі, на Волині вишивали фартухи. Найбагатше оздоблені були фартухи на Поділлі, Підгірцю та в Карпатах. Спідниця (літник, димка, фарбанка) — були ткані або полотняні, з вибитим узором або без узору. Штани (шаровари, ногавиці, гачі)— чоловіча частина одягу. Були полотняні, а також суконні. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину. Свита (сердак , полотнянка, юпка, чамарка) — вбрання верхньої частини тіла, рід сучасного пальто, переважно білого кольору, подібна кроєм на бойківський сердак, мала в залежності від регіону різноманітну форму і довжину, носли свиту на Поліссі, Волині, козацькій Україні. Сердак носили в Карпатах, Буковині, Покуттю.
• • • Матеріальна культура Українці — етнос з давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему основних свят і обрядів (по суті календарно-землеробських), світогляд, духовні цінності нашого народу. Сприятливі кліматичні умови, родючі землі об'єктивно сприяли тому, що в усіх історико-етнографічних зонах України (крім Карпат) орне землеробство стало основною галуззю господарства, воно доповнювалосягородництвом і садівництвом. Із землеробством в українців було пов'язане і тваринництво. Крім основноговиробного господарства, зберігалися давні допоміжні заняття — рибальство, полювання, бджільництво. Традиційне українське селянське господарство було переважно натуральним. Сім'я забезпечувала себе всіма основними продуктами споживання. Переважна частина предметів побуту також виготовлялася в домашніх умовах. Складніші ремесла і промисли перетворюються в професійні заняття (хоч і ремісники вели присадибне господарство). У суспільному житті українського села до кінця XIX століття, як і в інших східнослов'янських народів, незважаючи на розвиток капіталізму, зберігалося багато елементів патріархальних відносин. Значне місце займала сусідська община — громада. Характерною була традиційна колективна форма праці — «толока» . Вона, як правило, влаштовувалася у вихідні та святкові дні, на добровільних засадах і без оплати за виконану роботу. Частіше за все учасниками «толоки» були сусіди, родичі, куми. Таким чином, виконували різні польові (орали, сіяли, збиралиурожай, заготовляли сіно) і домашні роботи (копали колодязі, будували житло та господарські споруди; заготовлялипродукти харчування і т. д. ). Після виконаної роботи накривався стіл, влаштовувалося свято. У процесі розвитку сільської общини виник інститут самоврядування. Це передусім «загальний схід» — загальні збори представників від усіх господарств (аналогічні інститути були у росіян і білорусів, вони зберігалися ще з часів. Русі). Загальні збори обирали старосту села ( «війта» ), сотських, десятських. Якщо вони не справлялися зі своїми обов'язками, їх переобирали дочасово. На всіх етапах свого існування сільська громада (община) здійснювала функції охорони і передачі традицій. Вона контролювала всі сторони життя селян, стежила за збереженням морально-етичних і загальноприйнятих правових норм. Хоч, якщо порівнювати сільську общину в українців і росіян, то в останніх вона була міцнішою. В Україні традиційні зв'язки часів Русі були істотно змінені в період формуваннякозаччини, особливо в ході національно-визвольної війни середини XVII століття.
Українські свята • • «Чому свята в Україні такі численні? І чому вони бувають подвійні? Наприклад, Новий Рік – як можна зустрічати його двічі? » Нам ці питання гостей нашої країни про українські свята вже навіть не дивують. Адже, якщо стисло: хто вміє працювати, вміє відпочивати. Українці емоційні, веселі, співучі та енергійні. Треба ж направляти свою кипучу позитивну енергію в святкове русло! Тому цій нації, як кажуть у нас, «сам Бог велів» насолоджуватися життям та святкувати будь-які події. А якщо погратися в «святкового аналітика» , то можна помітити культурну закономірність. Свята в Україні асимілюють та вбирають в себе і стародавні язичницькі традиції, і православну культуру, і радянську святкову спадщину, і європейські нововведення, і міжнародні універсальності. 20 років незалежності теж сприяли поширенню державного календаря свят в Україні. А якщо додати сюди персональні та родинні важливі події, а потім приплюсувати професійні дати, до яких ми ставимося з великою повагою, то вийдемо на 365 святкових днів. З чого робимо висновок: Україна – країна свят! Приєднуйтесь! Українські свята Чудова філософська приказка про те, що очікування свята важніше за саме свято, мабуть, була народжена саме в Україні. Тому що ми живемо в постійному очікуванні та веселому передчутті великої кількості свят в Україні. Таких, що об’єднують та згуртовують. Звичайно, календарний рік у кожного починається індивідуально. У когось – з власного Дня Народження, в іншого – з 1 вересня, коли діти розпочинають навчання. Але все ж таки логічно в розповіді про українські свята прив’язатися до традиційного сезонного календарю. Тільки стартуємо ми не з 1 січня, а з першого зимового місяця – грудня, в якому розпочинається ціла низка чудових та чарівних, веселих та блискучих, немов іграшки на новорічній ялинці, зимових свят в Україні. 19 грудня – Святий Миколай. До речі, зверніть увагу: в українській мові «свято» та «святий» мають спільний корінь. Тож, зі схвалення покровителя усіх дітей, вже з цієї дати українці занурюються в неперевершену атмосферу подарунків під подушкою (або ялинкою) та сюрпризів у «свято-миколаївських» червоних чобітках. Привітань та радісних клопотів, хороводів та корпоративів. Все це плавно перетікає вріздвяні події 25 грудня. І хоч українці в більшості – православна нація, в останні роки католицьке Різдво тут святкують скоріш як світське свято. Мабуть, тут відчувають веселі різдвяні хвилі, що розповсюджуються по всій Європі. І які логічно перетворяться 1 січня на Новий Рік в Україні. Шампанське, ялинка у кожній квартирі та на головній площі будь-якого міста, салат «Олів’є» (дякувати радянському минулому), аромат мандаринів, веселі святкування дома, у гостях, на вулиці; танці й пісні до ранку – ось короткий алгоритм святкування українського Нового Року. До речі, більшість з нас називає саме це свято найголовнішим. І знов таки більшість саме його, а не Різдво, як у Європі та Америці, вважає за краще відзначати вдома, серед рідних та близьких. Щодо Різдва, 7 січня, то це свято в Україні прийнято святкувати згідно з давніми традиціями. Мабуть, саме Різдво (Святий Вечір) – найбільш аутентичне українське свято, що має корні встароукраїнській релігії. Напередодні діти несуть гостинці – «Божу їжу» кутю та узвар – своїм хрещеним батькам, які, у свою чергу, дарують маленьким хресникам солодощі й подарунки. Тож ми радимо всім гостям України скуштувати 12 святкових блюд, побачити на власні очі ряджених та різдвяні вертепи (своєрідні лялькові театри) і послухати Колядки та Щедрівки. Це красиво, натхненно і дуже «поукраїнські» !
• • • Потім від Різдва до самого Хрещення (19 січня) тривають Святки – 12 веселих днів. У цей період прийнято гадати. І хоча такі відгуки язичництва засуджуються церквою, це святкове розважання популярне серед українських дівчат, яким дуже хочеться дізнатися про свого «судженогорядженого» . Закінчуються Святки днем водохрещення. Цього дня поринають в ополонку. В останні роки цей старовинний обряд стає до вподоби багатьом українцям – від пересічних до президентів. Якщо будете в нас у січні – ласкаво просимо до ополонки! А ще – відсвяткуйте Старий Новий рік! 14 січня в Україні, як у республіці колишнього Радянського Союзу, відзначають таке цікаве свято. Ця традиція пішла від розбіжності Юліанського календаря (календаря «старого стилю» ) і Григоріанського, згідно з яким живе практично весь світ. Так, після 1918 року, у результаті зміни літочислення народився оригінальний феномен, додаткове свято. Ізза цієї розбіжності у всіх, хто не встиг, або не зміг зустріти Новий Рік, завжди є шанс в ніч з 13 на 14 січня «досвяткувати» улюблене українське свято. Отже, якщо ви не встигли гідно зустріти Новий рік, ласкаво просимо в Україну на святкування Старого Нового року! 14 лютого – День Святого Валентина. Саме це українське свято буквально за останні 10 років швидко набрало надзвичайної популярності. Що підтверджує: Україна молода та надзвичайно велелюбна країна. Потім, десь наприкінці зими, в останній «всеїдний» тиждень напередодні Великого Посту святкують Масляну – українське свято шлунку. А ще – ковзанів, сніжків, ігор. Головний герой – млинці (як у багатьох слов’янських народів символ Сонця). У лютому-березні йде подвійне, з двотижневою перервою, ґендерне свято. з цим прекрасним українським святом – Жіночим Днем 8 березня» . А якщо серйозно, то ми згодні з вами: наші жінки неперевершені! І це – ще одне українське диво, яке варто побачити на власні очі. Серед весняних свят уваги також заслуговує 1 квітня - День гумору та жартів. В Україні є навіть місто, в якому заслужено проводиться смішний фестиваль «Гуморина» . Це тепла Одеса, «перлина біля моря» , з її неперевершеним акцентом, звичкою відповідати питанням на питання та славнозвісними одеськими анекдотами. • • Свята в Україні неможливо уявити собі без Великодня, тобто Пасхи (дата є плаваючою, тобто непостійною). Етимологія дати говорить сама за себе: це надзвичайно урочистий, духовний та насправді великий день! Цій назві вже понад тисячу років, а свято вважається найважливішим з усіх християнських свят. Напередодні багато українців дотримується Великого Посту. А останні дні перед Великоднем майже над усіма домівками можна відчути неперевершений та незрівняний аромат традиційної пасхальної випічки. З Чистого четверга розписують писанки (крашанки, пасхальні яйця), печуть баби (паски, або калачі). Ці рецепти – важлива складова кожної родини, що об’єднує багато поколінь та є справжньою сімейною спадщиною (дивитися Українська кухня). Навесні українські свята доповнені Першим травня – Днем солідарності трудящих (радянський варіант), або Днем початку садово-городніх робіт (жартівливий народний варіант). 8 травня – Днем матері (відносно молоде свято). 9 травня (не дивуйтесь, дійсно 9 -го) – Днем перемоги у Другій світовій війні. Це свято вдячності тим, хто відстояв свою вітчизну в боротьбі з фашизмом. Початок літа разом зі стартом шкільних канікул ми відзначаймо Днем захисту дітей (1 червня). А ще влітку (рідше – навесні) можна відзначити трійку важливих українських свят. Одне з них – релігійне, День святої Трійці. Останні два – важливі державні свята України: День Конституції – 28 червня, та День Незалежності – 24 серпня. Як бачите, українські свята дуже різноманітні та багатоликі. Ще хочеться відмітити, що ми дуже шануємо сімейні цінності. Сватання та заручини, весілля та їх річниці, народження та хрещення – все це святкується з дотриманням українських традицій, яким вже не одне сторіччя. І ломляться столи від святкових смачних страв. І співають красиво й натхненно, як вміє співати сама душа народна. І вітають щиро й відверто. Тож якщо вам пощастить поринути в дивовижну атмосферу будь якого свята в Україні, ви зрозумієте цю країну та її відкритих талановитих людей
Українська кухня • • Украї нська ку хня — характерний стиль приготування їжі, практика і традиції, які пов'язані з українською культурою, кулінарне мистецтво українців. В українській кухні дуже багато продуктів зазнають складної теплової обробки — спочатку їх обсмажують або варять, а потімтушкують або запікають. [1] Це є найбільш відмітною рисою технології української кухні. [2] Складна теплова обробка дає змогу зберегти аромат страв і надає їм соковитості. Велика кількість страв (крученики, завиванці, фарширована птиця й овочі, шпиговане салом і часником м'ясо) приготовляються у шпигованому і фаршированому вигляді. [3] Особливо смачні і корисні комбіновані страви з м'яса та овочів — голубці з м'ясом, крученики волинські, яловичина шпигована з буряками і тд. [2]Українські страви відомі своєю різноманітністю та високими смаковими якостями. Українська кухня нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, грибна юшка, грибний соус, бануш, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, український борщ. Уже в періодтрипільської культури (5 -6 тисяч років тому), яку сприйняли східні слов'яни, населення Правобережної України вирощувало зернові культури — пшеницю, ячмінь і просо. [3] Багато особливостей української кухні були обумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Щоб виконувати важку працю, людям була потрібна ситна, калорійна їжа. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, і на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа була смачною. Саме тому для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів. В XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для приготування перших та других страв йгарнірів до рибних та м'ясних страв. Цей овоч став в Україні «другим хлібом» [4] і знайшов широке застосування — практично всі перші страви починають готуватися з картоплею. Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені історичними особливостями та традиціями. Багато страв української кухні — борщі, вареники, сирники, м'ясо шпиговане салом, фарширована риба та ін. — дістали загальне визнання російського населення. [2] Страви української кухні, особливо з картоплі, мають багато спільного також і з стравами білоруської кухні. [2] Чимало українських страв за назвами й складом мають багато спільного із стравами західних слов'ян.
Характерні ознаки Для української кухні характерним є : Значне вживання борошняних виробів, зокрема виробів із кислого житнього й пшеничного борошна, пирогів, короваїв, калачів, а також із прісного тіста: вареників, галушок, млинців, киселів, каш, а також хліба з маком і медом, куті. переважання варіння і тушкування над смаженням, соління — над коптінням. Складна теплова обробка продуктів для приготування других страв. Особливими безалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. Горілка з'явилася у XV ст. Нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей у вигляді салатів, вінегретів. Салати й вінегрети — пізнє запозичення в XIX ст. із Західної Європи. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів, таких як цибуля, часник, хрін, кріп, петрушка та інші. Перець, кардамон, гвоздика, кориця — пізні запозичення з XVI– XVII ст. Щоденне вживання рідких гарячих перших страв: спочатку вариво із зіллям, пізніше борщі, супи, розсольники, кулеші та інші, що базуються переважно на рослинній сировині. Широке вживання свинини і сала. Широке використання яєць. Широке використання столових буряків. • • • Перші страви Борщ Серед них головне місце займає борщ, рецептура якого нараховує велику кількість рецептів: полтавський, волинський, чернігівський, галицький, львівський, селянський, дніпровський тощо. До того ж, кожна господиня готує борщ за своїм особливим рецептом. Це традиційна українська страва, яку їли бодай не щодня та подавали і на вечорницях, і на весіллі. Добре приготований у печі борщ не приїдався, а другого дня був навіть смачнішим, ніж першого. На Поліссі борщ здавна вважався символом родини, адже усі складники, мліючи у глиняному горщику, передають свої смаки одне одному, і утворюють неповторну смакову гаму. Перш ніж подати на стіл — господиня «затирала» борщ, тобто розтовкувала у ковганці внутрішній жир з сіллю та часником. У гарній хаті борщ подавали гарячим, та таким, щоб з нього ще пара йшла. Українці вірили, що то не просто пара, а духи предків, що відійшли у світ інший, а нині завітали, щоб допомагати їм. Подати гостю борщ без пари, або й зовсім холодним — вважалося за неповагу. У давні часи м'ясо у борщі можна було зустріти лише на великі свята, бо свиней часто не кололи. Коли не було посту — клали ще й добрячу ложку сметани. Не менш популярні в Україні також капусняк, розсольник, зелений борщ та солянка. Багато страв, які раніше вважали традиційними і широко використовували, тепер почали забувати — це, наприклад, кулеші, лемішки, шпундра тощо.
![• • • М'ясо і риба[ред. • ред. код] Тушкована курка з овочами](https://present5.com/presentation/132185967_375793928/image-12.jpg "• • • М'ясо і риба[ред. • ред. код] Тушкована курка з овочами")
• • • М'ясо і риба[ред. • ред. код] Тушкована курка з овочами та картопляним пюре З м'ясних продуктів використовується в першу чергу свинина, потім —яловичина і птиця. М'ясо споживається у різному вигляді, найчастіше смажене і тушковане. М'ясна кулінарія завжди була в Україні на високому рівні. Популярні у нас і такі страви, як голубці, печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником та саломбуженина, тушкована з капустою і салом, свинина, бігос, крученики, завиванці, фарширована птиця. Особливо смачні характерні для України страви з м'яса, що готуються в череп'яних горщиках. Взагалі для української кухні характерно широко використовувати м'ясо для приготування і перших, і других страв. Здавна важливе місце в харчуванні українців займає риба. Улюблені страви — карась, запечений у сметані, щука тушкована з хроном, короп, тушкований з цибулею в сметані, судак, запечений із грибами й раками, рибні крученики, короп, фарширований грибами і гречаною кашею тощо. Активно використовується морська риба та інші дари моря. Борошняні страви[ред. • ред. код] Вареники з картоплею помащені шкварками Постійно присутні в українському меню найрізноманітніші борошняні страви: галушки, млинці, налисники, бабки, кльоцки, деруни(тертюхи), зрази, палюшки. Ну а про українську випічку годі й говорити: паски, тістечка, пироги тапиріжки — солоні чи солодкі: із тіста пісочного, листкового, дріжджового, здобного тощо. З начинкою найрізноманітнішою: з кашею, маком, м'ясом, капустою, сиром. Популярні різні каші: пшоняна, гречана, гарбузова; робляться каші зборошна: гречаного та кукурудзяного, які їдять з молоком, сметаноючи соняшниковою олією із смаженою цибулею, навіть з бринзою, такі як банош, лемішка і мамалига. Вареники — майже завжди страва ритуальна. Колись їх їли лише на свята. Вареники, зокрема зроблені на пару, страва переважно святкова, бо сам процес приготування вимагає неабиякої кулінарної вправності. Особливої слави зажили вареники з сиром у сметані, вареники з маком, вишнями та чорницями, политі медом. Простіший варіант називається «лінивими» варениками. Вони робляться з тіста, перемішаного разом з начинкою і варяться у казані. Вареники вважаються, нарівні з борщем, найтиповішою стравою в української національної кухні. І так уже вони полюбились народу, що не лише оспівав він їх у піснях, а й відвів панівне місце у значних обрядах. Широко представлені в українській кухні солодкі страви, для приготування яких використовуються фрукти, мед, мак, горіхи тощо.
• • • Сало Достаток сала вважається в народі ознакою справжнього добробуту. Сало вживають як самостійну їжу, головним чином, в сирому, запеченому вигляді, у вигляді шкварок або у вигляді різної приправи і жирової основи різних страв. Така увага до свинини поріднює українську кухню з кухнями західних слов'ян і угорців та білорусів. Сало їдять не тільки сире, солоне, варене, копчене і смажене, на ньому не тільки готують, але ним шпигують інше м'ясо, де сало відсутнє. Сало також використовують для засмажування чи затовкування рідких страв: борщів, капусняків, юшок. Його використовують навіть у солодких стравах, поєднуючи з цукром або патокою. Пампушки з часником Пампушки Це маленькі пухкі булочки, які готуються з житнього чи пшеничного тіста, перед подачею на стіл обов'язково затовкуються часником. Подаються звичайно до борщу. Печеня Друга страва з м'яса та картоплі, без якої не обходились жодні вечорниці. Готувалася зазвичай з м'ясом, чим зажила собі всенародної любові. Також існує печеня з грибами. Бендерики Акуратні на вигляд налиснички з грибами, що здатні задовольнити смаки найвибагливіших гурманів. Шкварки Хрусткі золотаві шкварочки являли собою засмажені шматочки сала, на столі вони завжди вважались делікатесом. Готувались у горщику з додаванням цибулі, подавались головним чином до кров'янки, дерунів та різноманітних каш або просто з хлібом.
• • Деруни зі сметаною Вони ж тертюхи (Зх. Україна), дранікі (Білорусія), брамборакі (Чехія). Простіше кажучи — картопляні млинці, власне, від способу приготування яких (тертої, а в деяких регіонах кажуть — дертої, картоплі) й походить назва деруни. Деруни зі сметаною є традиційною частиною святкового столу на Благовіщення. У традиційній українській кухні деруни споживали найчастіше у неділю — на сніданок або вечерю. До столу ми подаємо деруни з цибулькою та золотавими шкварочками. До дерунів пасує сметана чи ряжанка. Кров'янка Kaszanka (Польща), Boudin noir (Франція), black pudding (Шотландія), morcilla (Іспанія) та чимало інших назв свідчать про певну пристрасть європейських і не лише європейських народів до кров'яної ковбаски. Щодо способу приготування скажемо прямо: є таке прислів'я — «хто любить ковбасу і політику, не повинні бачити, як вони робляться» . А ось подається вона в дуже апетитному вигляді з цибулею та шкварками. До слова сказати, кров'янка — одна з небагатьох страв, яка витримала віковій тиск релігійної заборони і виграла у досить нерівній боротьбі. Історично склалось так, що заборона споживання крові в Україні ігнорувалася і традиційна національна поживна й корисна страва — кров'янка дійшла до наших днів. Домашня ковбаса Є найпоширенішим видом ковбас, які виготовляють домашні господарки із свинини. Як наповнювач використовують нарізане шматочками м'ясо з салом у пропорції 50/50%, додають мелений чорний перець, заправляють часником та запікають у печі на пательні. Ковбаси, зазвичай, робили перед Різдвом, Великоднем, і вони були обов'язковою й почесною стравою на святковому столі. В традиційній українській кухні — це страва, яку робили переважно про запас. Для тривалого зберігання ковбасу складали у горщики, заливали смальцем і ставили у прохолодне місце.
• • Голубці названі на честь голубів — птахів, що символізують творчу силу вогню. А й справді — такі вдалі, рум'яні та м'якенькі, що так самі до рота і залітають. Без голубців важко було уявити святковий стіл в українській родині. Голубці готуються із капустяного листя, що начиняється сумішшю із пшона (пізніше — рису), м'яса, подрібненої моркви, цибулі та прянощів. Найбільше смакують зі сметаною та житнім хлібом. Безалкогольні напої З напоїв для української кухні характерні молочні, особливо користується популярністю пряжене молоко, кисляк та ряжанка. Одним з улюблених напоїв є також узвар — відвар із сухофруктів, який влітку часто заміняють компотом. Ну і з давніх давен в Україні царюють кваси: хлібний — з сухарів, фруктовий — із дичок — сирівець, а також борошняний, як-от ціберей. А такі напої як чай та кава давно стали повсякденістю на усій території України. Алкогольні напої Протягом багатьох віків медовуха залишалася єдиним хмільним напоєм у східних слов'ян. Для своїх потреб його варили домашнім способом у великих глиняних посудинах — корчагах, для продажу — у броварах, і потім зброджували. Серед ремісників впродовж до XVII ст. найповажнішою була професія медовара та пізніше бровара. З розвитком торгівлі та харчових технологій культурним атрибутом святкового застілля стали алкогольні напої — різноманітні горілки, коньяки, вина, міцні настоянки. Багато рецептів напоїв відомі українцям з давніх давен. Із великого різноманіття легендарних українських горілок особливо вирізняється медова горілка з перцем, в якій поєдналися суперечливі смаки, що втілюють багатогранність і непередбачуваність самого життя — гіркість перцю, медовий смак і запашний аромат диких трав. Не позабуті калганівка, спотикач, широкий спектр самогонів. Завдяки сприятливим природним умовам, на теренах України здавна практикувалося виноробство. З давніх-давен ним займалися грецькі колоністи, а в наші часи кримські та одеські вина, закарпатські коньяки відомі в усьому світі.
