Українці у Франції та французи в Україні
УКРАЇНЦІ У ФРАНЦІЇ
Анна Ярославівна КОРОЛЕВА ФРАНЦІЇ РЕГЕНТ ФРАНЦІЇ 1060 — 1069 НАРОДЖЕННЯ: БЛ. 1024 -1036 КИЇВ СМЕРТЬ: 1075 АБО 1089 ФРАНЦІЯ БАТЬКО: ЯРОСЛАВ МУДРИЙ МАТИ: ІНГІГЕРДА ЧОЛОВІК: ГЕНРІХ I СИН ФІЛІП I БУВ КОРОЛЕМ ФРАНЦІЇ
А нна Яросла вна, Анна Київська середня дочка київського князя Ярослава Мудрого і дочки короля Шотландії і Швеції Інгігерди (Ірини), онука по матері Олафа III Скотконунга. друга дружина французького Генріха I короля Генріха I Капета, королева Франції, мати Філіпа І майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона лишилася, як прабабця майже 30 французьких королів. Біографія реконструюється винятково на підставі звісток французьких середньовічних хронік і документів.
Анна Ярославна народилася близько 1024 року. Здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло. У 1048 році до Києва прибули посли французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава в боротьбі проти Германської імперії. Наступного року Анна Ярославна з великою свитою і багатим посагом прибула до Франції. У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім'я Аґнеси.
У 1048 році до Києва прибули посли французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава в боротьбі проти Германської імперії. Наступного року Анна Ярославна з великою свитою і багатим посагом прибула до Франції. У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім'я Аґнеси.
Королева Анна привезла у Францію не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Папи Миколай II та Григорій VII писали до неї листи, в яких висловлювали шанобливу увагу. Папа Микола II відзначав доброту, благодійність, побожність Анни, просив її впливати на Генріха І Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Франції.
Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була реґентом при синові ним став граф Болдуїн Фландрський. 1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції» . Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом з ним французькі державні акти. На одному з них зберігся підпис кириличним письмом: — тобто Анна-королева (латинською мовою).
Урочиста коронація сина Анни Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Франція отримала нову першу даму, і Анна на початку 1070 -х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім не відомо.
Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці 17 століття вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: " Hic jacet Domina Agnes uxor quondam Henrici Regis, Eorum per miſericordiam Dei requiſcant in pace " (тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха). Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла. Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санліс (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санліс. В містечку знаходиться її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році.
Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1789 року присягали на вірність французькі королі.
Іван Сірко НАРОДИВСЯ 1605 (1610) МУРАФА, БРАЦЛАВЩИНА ПОМЕР СЕРПЕНЬ 1680 ГРУШІВКА, ЗАПОРІЖЖЯ УКРАЇНЕЦЬ ТИТУЛ КОШОВИЙ ОТАМАН, ПОЛКОВНИК ДРУЖИНА СОФІЯ (СІРЧИХА) ДІТИ ПЕТРО, РОМАН (СІРЧЕНКИ)
Іван Сірко напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником.
Загадка народження Від першого дослідника біографії Сірка, Дмитра Яворницького, пішла думка про те, що майбутній кошовий отаман народився в Слобідській Україні в слободі Мерефі. Однак Мерефа була заснована лише 1658 року, тобто після народження Сірка. Сучасні дослідники вважають, що Іван Сірко походив зі Східного Поділля, а місцем його народження було сотенне місто Брацлавського полку Мурафа за кілька кілометрів від Кальника.
Тридцятирічна війна В українській історіографії 20 століття вважалося, що Сірко брав участь у Тридцятирічній війні (1618— 1648) на стороні французів. Зокрема стверджувалося, що 1644 року Богдан Хмельницький, військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі і наступного року підписав контракт, за яким 2500 козаків дісталися морем через Ґданськ до французького порту Кале. Командиром цих козаків був Іван Сірко, який у жовтні 1645 року брав участь у боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона, а 1646 року, спільно з армією принца Конде, взяв «ключ від Ла-Манша» — неприступну фортецю Дюнкерк. На честь «легендарної» перемоги Івана Сірка на березі Ла-Маншу встановлено пам'ятник козацькому отаману.
Помер Іван Сірко у серпні 1680 року у Грушівці , що на Запоріжжі.
Пилип Степанович Орлик (1672 -1742) Народився у жовтні 1672 в Косута, Віленське воєводство, тепер Білорусь — помер 24 травня 1742, Ясси, Молдавське князівство. Український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710– 1742), поет, публіцист. Один із упорядників першої у світі Конституції — першого козацького суспільного договору. Народився в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження — Орликів. Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.
Григорій Пилипович Орлик (1702 -1759) НАРОДИВСЯ 1702 У БАТУРИНІ, ПОМЕР 1759 МІНДЕН, НІМЕЧЧИНА ВІДОМИЙ ДЕРЖАВНИЙ І ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ ФРАНЦІЇ ТИТУЛ - ГРАФ ЗВАННЯ ЛЕЙТЕНАНТ - ГЕНЕРАЛ- ДРУЖИНА-ЛУЇЗА-ЕЛЕН ДЕ БРЮН ДЕ ДЕНТЕВІЛЬ
Григор Орлик (Григорій Пилипович Орлик, фр. du Comte Grégoire Orlyk, — син Пилипа Орлика, державний і військовий діяч Франції, граф, генераллейтенант, довірена особа короля Людовика XV. Народився 5 листопада 1702 у Батурині, син генерального писаря Пилипа Орлика. Хрещеним батьком новонародженого став гетьман Іван Мазепа. Після поразки шведсько-української армії у Полтавській битві 1709 року разом із батьками виїхав у еміграцію. Протягом 1709– 1715 років родина мешкала у Бендерах. У травні 1715 року Орлики переїхали до Швеції. В 1716– 1718 рр. навчався у Лундському університеті. В 1720– 1726 рр. служив у шведській і саксонській королівських гвардіях, пізніше — у французькій армії. 1730 року перейшов на французьку дипломатичну службу.
Протягом 30 років разом з батьком робив спроби відстоювати ідею необхідності створення незалежної Української держави серед урядових і політичних кіл західноєвропейських країн. В 1732– 1734 рр. їздив за дорученням французького уряду до кримського хана Каплан-Гірея — з проханням підтримати боротьбу запорожців і П. Орлика проти Російської імперії. В 1733 р. допоміг Станіславу Лещинському повернутися до Польщі та зайняти королівський престол.
Перебуваючи в Парижі, Григор знайомиться з тоді ще маловідомим французьким письменником Вольтером. Під час зустрічей з ним Орлик повідав йому історію українського народу, гетьманування І. Мазепи та свого батька. А невдовзі побачила світ книга Вольтера «Історія Карла XII» , в якій, зокрема, йшлося про те, що українці «завжди прагнули свободи» і наводилися мотиви, які штовхнули Мазепу до переходу з-під царської протекції до зверхності шведського короля. З грудня 1747 р. Григор Орлик одружився з чарівною жінкою на ім'я Луїза-Олена де Брюн де Дентевіль. Вона походила з відомого французького аристократичного роду. Весілля відбувалося у Версалі в присутності всієї королівської родини на чолі з Людовіком XV. Саме король і підписав шлюбну грамоту «графа Орлика, первака небіжчика високомогутнього вельможі Пилипа графа Орлика, вождя Козацької нації.
За досягнуті успіхи 25 квітня 1759 р. Орлик отримує від Людовіка XV звання генерал-поручника. Під час важких битв коло Бергена та Міндена його було двічі поспіль поранено. У результаті отриманих ран 14 листопада 1759 р. Г. Орлик помер в одному з похідних госпіталів французької армії. Замок родини Дентевілів знаходився неподалік від Парижа і перейшов у спадок дружині Орлика. Вже у середині XX ст. на території, що у XVIII—XIX ст. належала Орликам. Дентевілям і, очевидно, тому називалася «Орлі» , було збудовано один із найбільших аеропортів Франції, який успадкував цю милозвучну історичну назву.
Симон Васильович Петлюра Видатний український політичний та державний діяч. Член УСДРП та ТУП. Член Генерального секретаріатупершого українського уряду в ХХ столітті. Головний отаман військ УНР та голова Директорії УНР
Президент України на могилі Петлюри в Парижі З 1924 року проживав у Франції. В Парижі організував видання тижневика “Тризуб”. 25 травня 1926 року вбитий анархістом С. Ш. Шварцбардом. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.
Роже Вадим (1928 -2000) Французький кінорежисер. Прославився фільмом “І Бог створив жінку”. Батько режисера народився в Україні. Був одружений з Бріджіт Бардо, мав близькі стосунки з Катрін Деньов. Говорили, що він бачить талант на відстані.
Французи в Україні
Ґійо м Левассе р де Бопла н 1600— 1673 ҐІЙО М ЛЕВАССЕ Р ДЕ БОПЛА Н (БЛ. 1600— 1673), ФРАНЦУЗЬКИЙ ІНЖЕНЕР І ВІЙСЬКОВИЙ КАРТОГРАФ, З ПОЧАТКУ 1630 -Х ДО 1648 Р. ПЕРЕБУВАВ НА ПОЛЬСЬКІЙ СЛУЖБІ, ПЕРЕВАЖНО НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, У 1637— 1638 РР. БРАВ УЧАСТЬ У ПОХОДІ КОНЄЦПОЛЬСЬКОГО НА ПАВЛЮКА Й ОСТРЯНИЦЮ. ҐІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН РОДОМ З ПІВНІЧНОЇ ПРОВІНЦІЇ ФРАНЦІЇ — НОРМАНДІЇ. ЛЕВАССЕРИ СКЛАДАЛИ ДОСИТЬ ПОШИРЕНУ У ФРАНЦІЇ РОДИНУ, ЩО РОЗДІЛИЛАСЯ НА БАГАТО ГІЛОК, КОЖНА З ЯКИХ НОСИЛА ОСОБЛИВУ НАЗВУ, ЗГІДНО З НАЗВОЮ ЗАЙНЯТОГО НЕЮ МАЄТКА. ОДИН З ЛЕВАССЕРІВ, ЙМОВІРНО, БАТЬКО ҐІЙОМА, ПРИДБАВ ВІД ДВОРЯН ВІНЕФЕЙ МАЄТОК БОПЛАН (BEAUPLAN), ЧИМ І ПОКЛАВ ПОЧАТОК УТВОРЕННЮ НОВОЇ ДВОРЯНСЬКОЇ ЛІНІЇ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН.
На території сучасної України будував численні замки (наприклад, за однією з версій саме за його проектом у 1635— 1640 -х рр. збудовано Підгорецький замок) й фортеці (такі як Бар, Броди, Кременчук), у 1639 відбудовував знищений козаками Кодак. Генеральна карта України Боплана, 1648 Один із найвидатніших картографів XVII ст. Боплан створив перший варіант генеральної карти України 1639. Ця рукописна карта Tabula Geographica Ukrainska (Українська географічна карта, 44, 5× 62, 5 см, масштабу 1: 1500000) міститься в рукописному атласі Ф. Ґетканта і на ній відображено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісів, 2 назви морів. Нині зберігається у Військовому архіві у Стокгольмі.
Перше видання Генеральної карти України Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis ( «Загальний план Диких полів, простіше кажучи України» , південна орієнтація, 42× 54, 5 см, масштаб 1: 1800000) було виконане славетним голландським гравером Гондіусом (В. Гондом) і надруковане у Данціґу 1648 року. На карті відображено 1 293 об'єкти, у тому числі 993 назви населених пунктів та 153 назви річок.
Оноре де Бальзак ДАТА НАРОДЖЕННЯ: 20 ТРАВНЯ 1799 МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ: ТУР, ФРАНЦІЯ ДАТА СМЕРТІ: 18 СЕРПНЯ 1850 МІСЦЕ СМЕРТІ: ПАРИЖ, ФРАНЦІЯ ФРАНЦУЗЬКИЙ ПИСЬМЕННИК.
Бальзак і Україна БАЛЬЗАК ДВІЧІ ВІДВІДУВАВ УКРАЇНУ: У ВЕРЕСНІ 1847 -СІЧНІ 1848 Р. І ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ МІСЯЦІВ 1849 -ГО ДО КВІТНЯ 1850 РОКУ. ОКРІМ ВЕРХІВНІ, МАЄТКУ ГАНСЬКОЇ, ВІН КІЛЬКА РАЗІВ БУВ У БЕРДИЧЕВІ. УКРАЇНА ВРАЗИЛА ЙОГО СВОЇМИ ПОЛЯМИ І РОДЮЧОЮ ЗЕМЛЕЮ. У 1850 РОЦІ ОДРУЖИВСЯ З ЕВЕЛІНОЮ ГАНСЬКОЮ. ВІНЧАННЯ ВІДБУЛОСЯ 2 БЕРЕЗНЯ 1850 РОКУ В КОСТЬОЛІ СВЯТОЇ ВАРВАРИ МІСТА БЕРДИЧІВ
АРМАН-ЕМАНЮЕЛЬ РІШЕЛЬЄ ДЮ ПЛЕСІ НАРОДИВСЯ 1766 РОКУ В ПАРИЖІ ПОМЕР 1822 РОКУ 1790 РОКУ ЕМІГРУВАВ СПОЧАТКУ ДО ВІДНЯ, А ЗГОДОМ ДОБРОВОЛЬЦЕМ ПОСТУПИВ НА РОСІЙКУ СЛУЖБУ.
АРМАН-ЕМАНЮЕЛЬ Прославився під час штурму турецької фортеці Ізмаїла. Але найбільшу славу приніс йому талант адміністратора, який він проявив будучи градоначальником Одеси в 1803 -1805 роках. Тут його називали Дюком Рішельє.
П'єр Береговуа Петро Адріанович Береговий , 23 грудня 1925, Девіль-ле-Руан поблизу Руана — 1 травня 1993, Париж. французький політиксоціаліст, прем'єр-міністр Франції в 1992— 1993, при президентові республіки Франсуа Міттерані.
Його сім'я українського походження, з еміграції часів українсько-московської війни (1917 -1921 рр. ) (початкове прізвище Береговий). Батьки П. Береговуа – вихідці з Ізюма Харківської області. Учасник Руху Опору Франції під час ІІ-ї Світової війни. Почав трудову діяльність робітником металістом. Брав участь у французькому русі опору під час Другої світової війни. В політику прийшов через профспілкову активність. З 1982 року займав посади міністрів з соціальних питань, економіки, фінансів та бюджету. З 1986 – депутат Національних зборів. У 1982— 1992 роках займав різні міністерські пости, відповідаючи за економічну політику, керовану Міттераном. Його прем'єрство виявилося недовгим (менше року) і закінчилося трагічно. Після поразки соціалістів на законодавчих виборах Береговуа, подав у відставку (29 березня 1993) і 1 травня покінчив життя самогубством, застрелившись в парку на березі каналу (було відмічено схожість цієї обставини із слов'янським значенням його прізвища) з пістолета, відібраного у власного охоронця. Береговуа — єдиний самовбивця серед французьких прем'єр-міністрів. Він не залишив передсмертної записки.
Тома де Томон (1760 -1813) Народився у Берні але дитячі та юнацькі роки провів у Франції, вважав себе французом. В Україні створив монумент Слави в Полтаві, а в Одесі Старий театр(згорів), Циркульний корпус лікарні. Помер після падіння з будівельних лісів.
Александр Ланжерон Народився 1763 року В Парижі, граф, маркіз, барон. Брав участь у війні за незалежність США. Після революції у Франції став емігрантом. 1790 року поступив у російську армію в чині полковника. Відзначався відвагою.
В 1815 РОЦІ ЗМІНИВ РІШЕЛЬЄ НА ПОСТУ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА НОВОРОСІЇ ТА БЕССАРАБІЇ За нього в Одесі почала виходити перша газета, створено ботанічний сад, відкрито заклад мінеральних вод в міському саду. Кілька разів попадав в імператорську опалу. Про нього говорили: ”Хоробрий, добрий чоловік, та розсіяний, балагур і зовсім не адміністратор”. Все життя боявся померти від холери. Від неї і помер у Петербурзі. Похований в Одесі.
Франція та Україна має ще багато спільних сторінок у своїй історії.