Українські землі доби Руїни (1657 – 1687 рр.)

Українські землі доби Руїни (1657 – 1687 рр.) "Через якісь чверть віку, які минули з дня смерті Богдана, "руїна" Правобережної України досягла свого апогею. Подільська, Брацлавська й більша частина Київського воєводства — ці перлини польської корони — перетворилися на пустелю... Далі в глибину краю пустеля робилась зовсім безлюдною. Розкішні ниви заростали бур'яном: ніде житла людського, ні ознаки стад, якими ще так недавно славилася Україна; здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками... Припинився торговельний рух, заросли дороги..." О.Єфименко

Руїна (1657 – 1687 рр.) трагічний період в історії України, який розпочався після смерті Б.Хмельницького, характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу і вторгненням в Україну іноземних держав, що врешті-решт призвело до втрати територіальної цілісності та занепаду Української держави.

Причини Руїни Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями. Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики. Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами. Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців. Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті). Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Під час руїни відбувалася боротьба за владу між: козацькою старшиною Війська Запорозького; шляхтою; “черню” – нижчими прошарками суспільства (міщанами, селянами, простими козаками).

Гетьмани України та їх діяльність в період Доби Руїни

Іван Виговський (1657 – 1659)

Внутрішня політика Спирався на старшинську верхівку, роздавав землі та привілеї шляхті і православному духовенству. В основі правління – принцип олігархічної республіки. Зміцнення феодального ладу спричинило незадоволення (повстання Пушкаря та Барабаша). Жорстокі заходи щодо придушування повстань.

Зовнішня політика, укладені угоди Відстоював самостійність України шляхом союзу з Польщею. 1658 р. – уклав з нею Гадяцький договір. Причини підписання: складна політична ситуація в Україні, підтримка Москвою антигетьманської опозиції, неприйняття методів московської політики.

Присяга короля Я. Казимира на договорі 10 червня 1659 р. Основний зміст Гадяцького договору Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою “Велике князівство Руське” разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до Речі Посполитої на правах “як вільні до вільних і рівні до рівних”; князівство мало свій суд, казну, монету, військо в 30 тис. реєстрованих козаків та 10 тис. найманців, виборне довічне гетьманське управління, але самостійні зовнішні відносини з іншими державами заборонялись; православна віра урівнювалась в правах з католицькою, унія скасовувалась, проголошувалась свобода слова і друку, передбачалось заснування в Україні двох університетів, шкіл і друкарень; козацтву забезпечувалися давні права і прівелеї, можливість отримати шляхетство, але відновлювалося велике землеволодіння та різноманітні повинності й податки селян і міщан.

Річ Посполита Трьох Народів 1658 р. Битва під Конотопом 1659 р. Наслідки Пропольські настрої гетьмана постійно формували в тилу опозицію і заколоти. Укладання Гадяцького договору призвело до громадянської війни в Україні, яка переросла у війну з Московською державою. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 року під Конотопом, де армія гетьмана Виговського, посилена польськими і татарськими загонами, завдала нищівної поразки 100-тисячній російській армії на чолі з князем Трубецьким і Ромадановським. Але скористатися результатами цієї перемоги Виговський не зміг, бо проти нього підняли заколот полковники Цюрюпа, Золотаренко, Сомко. Також проти пропольської політики гетьмана виступила впливова частина козацької старшини на чолі з полковниками Богуном, Дорошенком, Іскрою та кошовим отаманом Іваном Сірком. Гетьман зрікся булави і втік до Польщі, але пізніше був страчений польською владою.

Юрій Хмельницький (1659-1663 рр., 1677-1681 рр.)

Внутрішня політика Слабкий і несамостійний політик, жорстоко поводився під час збирання податків. Спроби придушити опозицію (Сомко) були невдалими. Зовнішня політика Шукав союзників, 1659 р. підписав Переяславські статті, які обмежували автономію України.

Основний зміст Переяславських статей московські війська розташовувалися в усіх великих містах: Переяславі, Ніжині, Брацлаві, Умані та Чернігові; козакам заборонено вести війни і мати зовнішні відносини без дозволу царя; обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя; гетьман має присягати на вірність московському цареві; козаки мусять брати участь у московських війнах; Українська церква підпорядковується Московському патріархові.

Під час російсько-польської війни 1660 р. московська армія, до якої змушені були приєднатися козаки, зазнала поразки. У зв’язку з цим Ю.Хмельницький спрямовує свою політику на Польщу. У жовтні 1660 р. він укладає Слободищенський трактат: Україна відновлювала державний зв’язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 р. Велике князівство Руське не створювалося, Україна отримувала лише автономію лише з гетьманом. Українська армія зобов’язувалась взяти участь у воєнних діях проти Московської держави.

Наслідки Слободищенського трактату Яким Сомко Правобережна Україна повернулась до складу Речі Посполитої. Лівобережні полки на чолі з Я.Сомком та В.Золотаренком виступили за збереження союзу з Москвою. Походи Ю.Хмельницького на Лівобережжя закінчилися невдачею. Наказним гетьманом Лівобережної України обрали Я.Сомка. Це стало початком поділу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну частини та війни між окремими регіонами України. У січні 1663 р. Ю.Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці.

Наслідки гетьманування Ю.Хмельницького Не зміг зберегти територіальну цілісність України та припинити громадянську війну. Схвалення Слободищенського трактату призвело до політичного розколу в суспільстві і фактичного поділу території держави.

Друге гетьманування Ю.Хмельницького (1677 – 1681 рр.) Був ставлеником Туреччини (“князем сарматським”), яка прагнула зберегти контроль над правобережжям після зречення П.Дорошенка. Наступ на українські землі татар і турок – два чигиринські походи (1677, 1678), Самойлович не зміг захистити Чигирин. 1678 – 1679 рр. – “Великий згін” – переселення населення Правобережної України на Лівобережжя.

У 1681 р. Росія й Туреччина підписали Бахчисарайський мир (Московська держава – Туреччина – Кримське ханство). Згідно з договором Лівобережжя входило до складу Росії; на Запорізьку Січ також поширювалася влада Росії; Поділля визнавалося за Туречиною. Після Бахчисарайського договору Ю.Хмельницького було позбавлено влади. Він був страчений турками у 1681 або 1685 р. На Правобережжі козацька українська держава перестала існувати.

Павло Тетеря, 1663 – 1665 рр. (Правобережжя)

Внутрішня політика Прагнув відновити провідну роль гетьманської влади.Був змушений постійно приборкувати антигетьманські виступи полковників. Не мав широкої підтримки українського населення. Не справившись з повстаннями, втік до Польщі, але незабаром його було вигнано з країни і Тетеря оселився в Молодові, а в 1671 р. був отруєний.

Зовнішня політика Орієнтувався на Польщу, продовжуючи політику І.Виговського. Вимагав від Речі Посполитої: забезпечити рівноправ’я православної та католицької церков; підтвердити привілеї козацької старшини; дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою; розпочати мирні переговори з Московською державою. Спробував об’єднати Право- та Лівобережжя за допомогою поляків і кримських татар, але невдало.

Наслідки Гетьманування Тетері розпалювало вогонь громадянської війни, сіяло плоди деморалізації і зневіри в українському суспільстві.

Іван Брюховецький, 1663 – 1668 рр. (Лівобережжя), обраний на “Чорній раді” в Ніжині

Внутрішня політика Безперервна війна з гетьманом Тетерею; будучи майтром впливу на натовп, за роки перебування на Запоріжжі завоював авторитет серед козацької бідноти, протиставляючи себе старшині, яку голота не любила. Саме “Чорна рада” розділила Українську державу “на два береги” Чорна рада

Зовнішня політика Був першим українським гетьманом, який відвідав Москву і навіть одружився з московською княжною. Уклав із Москвою Батуринські статті (1663 р.): підтверджено умови Березневих статей (1654 р.) і Переяславських статей (1659 р.); Гетьманщина забезпечує харчами московське військо в Україні; Україна повертає московським поміщикам селян-утікачів; українським купцям заборонено ввозити і продавати тютюн і горілку в Московській державі, а хліб, на Правобережжі й у Кримському ханстві.

У 1665 р. підписав Московські статті: вибори гетьмана відбувалися лише за згоди царя; московські залоги розташовувалися в усіх найбільших українських містах, а також у фортеці Кодак; податки збирали московські посадовці; митрополит української православної церкви призначався Москвою. Наслідки правління Україна, як територія для експансії , увійшла в орбіту польської, російської, турецької та татарської політики

Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир)

Думний дворянин Опанасій Ордин-Нащокін, що від імені Московського царства підписав з Річчю Посполитою андрусівську угоду 1667 року Знехтувавши інтересами Гетьманщини, Москва та Річ Посполита 1667 р. підписали Андрусівське перемир’я, за яким: Україну поділили вздовж Дніпра на 2 частини: Лівобережжя з Києвом тимчасово залишалося під владою Москви, а Правобережжя – за Польщею. Росія повертала собі Смоленськ та Сіверщину. Запоріжжя, яке мало захищати кордони обох держав від турецько-татарських нападів одночасно підпорядковувалося і царю, і королю. Андрусівським перемир’ям Москва остаточно відмовлялася від свого зобов’язання допомагати Гетьманщині в боротьбі проти Речі Посполитої.

Петро Дорошенко, 1665-1676 рр. (Правобережжя)

Внутрішня політика Посилив роль Генеральної ради , обмежив владу старшини; створив 20-тисячний корпус особисто підлеглих найманців (сердюків); спирався на підтримку Київського митрополита; організував карбування монети; почав заселення спустошеного Правобережжя.

Зовнішня політика, укладені угоди Боровся проти поляків, пішов на спілку з татарами і турками. Вів переговори з Росією щодо об’єднання України. Домігся воз’єднання козацької України в 1668 р. У 1669 р. П.Дорошенко укладає союзний договір з Туреччиною (Корсунські статі) і переходить під протекторат турецького султана. Боровся з Ханенком, Брюховецьким, Самойловичем, але незабаром через політику Многогрішного втратив Лівобережну Україну. За Бучацьким договором 1672 р. Туреччині відійшло Поділля.

Бучацький мирний договір — мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладений 18(28) жовтня 1672 року в місті Бучачі. Договір підвів підсумок першого етапу польсько-турецької війни, у ході якої козацьке військо Петра Дорошенка воювало проти поляків у союзі з турками. П.Дорошенко Мехмед ІV Ян ІІІ Собеський Король Міхал Корибут Вишневецький Річ Посполита визнавала незалежність Української держави в межах Брацлавщини та Південної Київщини. Поділля відійшло до Туреччини, стало її провінцією. Решта земель Правобережної України з гетьманом П.Дорошенком визнавали протекторат султана. Річ Посполита мала сплатити Туреччині викуп і щорічну данину.

Поступово П.Дорошенко втрачає авторитет і підтримку народу, оскільки “привів” на українські землі татар і турків, які грабували українські поселення та брали ясир. П.Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав гетьманську булаву кошовому отаману Запорозької Січі І.Сіркові. У 1676 р. П.Дорошенко зрікається гетьманства, виїжджає до Росії і присягає на вірність московському царю.

Наслідки правління Виступив виразником загальнонаціональних інтересів; на певний час об’єднав Україну (1668 р.); за намагання об’єднати Україну і відновити її самостійність його прозвали “Сонцем Руїни”. Проте Правобережна Україна опинилася у руїнах, населення залишало її тисячами.

Дем’ян Многогрішний,1668 – 1672 рр. (Лівобережжя)

Внутрішня політика У внутрішньополітичних справах вів себе самовладно і незалежно. Самовільно роздавав землі та урядові посади; обстоював широку автономію України. Прагнув послабити роль старшини на користь гетьманської влади.

Зовнішня політика, укладені угоди Провадив таємні переговори з П.Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. У 1669 р. підписав з Москвою Глухівські статті.