Учбовий проект на тему Акровірщі Леоніда Глібова Виконав

Учбовий проект на тему «Акровірщі Леоніда Глібова» Виконав учень 5 -б класу Копцов Віталій

План • Акровірші-це • Біографія Леоніда Глібова • Акровірші Леоніда Глібова Ø Ø Ø Ø Ø Буря Хто баба? Хто бреше? Хто вона? Хто вони? Хто розмовляє? Хто сестра і брат? Хто хвастає? Що за птиця? Що зашкварчить? Ø Декому на догад

Акровірші-це вірші, при написанні якого перші букви рядків підібрані таким чином, щоб їх початкові літери, складені по порядку зверху вниз, утворювали будь-яке слово, рідше - коротку фразу. Цей варіант віршування вперше почав застосовуватися в Стародавній Греції, і лише потім - в поезії інших країн. В російському віршуванні перші акровірші з'явилися в 17 ст. Складання таких віршів - досить складне завдання. Багато автори люблять цей спосіб - з допомогою перших букв можна передати якесь послання або натякнути на прихований сенс усього вірша, хоча найчастіше з перших літер складається ім'я людини, якій присвячений акростих. Для поетів-початківців написання таких віршів може стати прекрасним тренуванням. Менш поширені мезостих і телестих більш складні форми акровірша, коли слово або фраза складається з середніх або останніх букв кожного рядка.

ЛЕОНІД ГЛІБОВ (1827 — 1893) …Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости» . Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім'ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок» . На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд. Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги- «метелики» , друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей. Помер Л. Глібов 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано. Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова» , що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р. , але майже весь тираж її був знищений у зв'язку з валуєвським циркуляром. У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р. — третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони. Видання всього творчого доробку письменника-класика стало можливим за часів Радянської

Буря Хуртовина скажена в'ється в полі. Аж свище вітер. Вже нема доріг. Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг, Жадання повний вдома буть, — ніколи! Инакше, як до хаоса сваволі, Вести не може божевільний сніг. Елегій чарівних та знання любих втіх Уже не знати нам у сніговім околі. Кривавий розіп'явсь над світом смог, Розпуста з голодом ведуть танок. . . А нам? . . Чи жде нас де краси країна? І глас роздавсь, мов великодній дзвін: "Надії промінь я — не труп, не тінь, А край краси і правди — Україна!"

Хто баба? Сидить хитра баба аж на версі граба. «Ой не злізу з граба! — дурить діток баба. Вловіть мені тую курочку рябую, А я подарую грушку золотую» .

Хто бреше? Колись я нудилось У срібнім кайдані; Розбила неволю Чубатая пані, А я на Вкраїну Тихенько нищечком… Колись на Великдень Оддячу яєчком!

Хто вона? Лиха зима сховається, А сонечко прогляне, Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане Оддалеку бистресенько Вона до нас прибуде, Кому-кому любесенько, А дітям більше буде.

Хто вони? Гордовиті городяне, Роботящії селяне Однаково люблять їх. Шапку скине, хто зустріне, Є багато — щастя плине На розумних і дурних. Як їх в світі не любити? Тільки з ними добре жити, А без них ні в сих ні в тих.

Хто розмовляє? «Ой я бідна удовиця, Стала хникать жалібниця, Он калина, — їй не так! Кажуть, пісні їй складають, А про мене забувають, І ніхто ніде ніяк!. » «Стій лиш! Слава не брехуха, Обізвалась джеркотуха, Розбирає, що і як! От я славі догодила, Кашку діточкам варила, А тобі не вдасться так» .

Хто вони? Гордовиті городяне, Роботящії селяне Однаково люблять їх. Шапку скине, хто зустріне, Є багато — щастя плине На розумних і дурних. Як їх в світі не любити? Тільки з ними добре жити, А без них ні в сих ні в тих.

Хто сестра і брат? «Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась? Рано до схід сонечка росою вмивалась, Є у мене листячко, пахучії квіти, Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти? Краще в полі нашому над мене немає, Аж до моря славонька про мене літає, Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко дадуть добрі люде!» «Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, Обізвався братичок десь за бороною. Скрізь по людях склалася і про мене слава, Он і в полі, вітрику, кипить моя страва» .

Хто хвастає? «Я таке, що всякий знає, Бо на мене світ увесь Ласо дуже поглядає» , Обізвався хтось і десь. «Кращі, може, є від тебе, Одмовля чийсь голосок, І приманюють до себе Гарні очі і роток. Роздивися, милий друже, У кого краса видніш, Шелестиш про себе дуже, А мене кохають більш» .

Що за птиця? Між людьми, як пташка, в’ється, У людей і їсть, і п’є; Ходить старець, просить, гнеться, А у неї всюди є.

Що зашкварчить? Колись давно і десь далеко Один ледаченький козак Весь вік прожив, як кажуть, легко, Бо добре жити так. Аж і йому поталанило, Свиня навчила, як робить; «Клади на сковородку діло: А потім їж, як зашкварчить» .

Декому на догад Таку брехеньку мелють нам: Е всюди щастя — тут і там, Та де шукати — не вгадаю; Я і на ярмарку питав — Ніхто по правді не сказав, А бог послав — тепер я знаю.

СПАСИБО ЗА ВНИМАНИЕ