Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних проваджень щодо

Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних проваджень щодо застосування примусових заходів медичного характеру План лекції: 1. Поняття, історія розвитку інституту примусових заходів медичного характеру та підстави їх застосування. 2. Суб’єкти примусових заходів медичного характеру 3. Види примусових заходів медичного характеру. 4. Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо застосування примусових заходів медичного характеру. 5. Завдання та повноваження прокурора у судовому розгляді кримінальних проваджень зазначеної категорії.

Поняття та мету примусових заходів медичного характеру визначено у ст. 92 КК України, яка передбачає: “Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, або поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь”.

Підставами для застосування примусових заходів медичного характеру є: • вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України; • встановлення факту неосудності чи обмеженої осудності особи; • визнання особи суспільно небезпечною через її хворобу.

Неосудною є особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок: • хронічного психічного захворювання; • тимчасового розладу психічної діяльності; • недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Обмежено осудною визнається судом особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Така особа підлягає кримінальній відповідальності, призначенні покарання якій суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.

ПЗМХ можуть бути застосовані до осіб: які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності; які вчинили кримінальні правопорушення у стані обмеженої осудності; які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку.

Презумпція осудності законодавчо закріплена в ст. 3 Закону України від 22 лютого 2000 року «Про психіатричну допомогу» , де зазначено: «Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами України» . Неосудною або обмежено осудною особа може бути визнана лише судом.

Види примусових заходів медичного характеру (ст. 94 КК України): надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Кримінальні провадження щодо неосудних направляються до суду з клопотанням слідчого (затвердженим прокурором) про застосування примусових заходів медичного характеру, а щодо обмежено осудних – з обвинувальним актом.

У 5 -денний строк, після надходження кримінального провадження суд проводить підготовче судове засідання і постановляє ухвалу, в якій: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду (у 10 -денний строк); 2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 3) розглядає клопотання учасників судового провадження про: - виклик певних осіб до суду для допиту; - витребування речей чи документів; 4) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.

Особливості судового провадження у справах щодо неосудних осіб: 1. Суд не повинен допускати ніякого спрощення під час розгляду справи. 2. Особа, щодо якої розглядається справа, може брати участь, якщо цьому не перешкоджає характер захворювання, вона дає пояснення, а не показання. 3. Одним із обов'язкових доказів є висновок судово-психіатричної експертизи. 4. Судові дебати полягають у висловленні позиції (думок) прокурором та захисником. 5. Останнє слово не надається. 6. Суддя постановляє ухвалу, а не вирок.

За результатами розгляду кримінальної справи суд постановляє одне із таких рішень: про застосування примусових заходів медичного характеру; про закриття кримінальної справи у разі, якщо: 1) не доведено вчинення особою суспільно небезпечного діяння; 2) на момент судового засідання особа видужала; 3) особа, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла, а на момент судового засідання видужала (прокурор розпочинає розслідування в загальному порядку).

Призначаючи примусові заходи медичного характеру, суд не визначає строк їх застосування. Особи, щодо яких вони застосовані, підлягають обов'язковому комісійному переосвідуванню не рідше, ніж один раз на 6 місяців, за результатами якого суд приймає одне із таких рішень: продовження ПЗМХ; про зміну виду ПЗМХ (якщо стан здоров’я покращився); 3. про припинення ПЗМХ (якщо особа видужала). 1. 2.

Перед направленням кримінальних справ до суду прокурор зобов'язаний перевірити: чи мало місце суспільно небезпечне діяння; чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання.

Оскарження ухвали судді: На ухвалу суду про застосування, зміну, продовження або припинення примусових заходів медичного характеру може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу прокурора (статті 392, 424, 516 КПК).

Дякую за увагу !