У процесах роботи та зберігання машин їхні складальні одиниці постійно взаємодіють з експлуатаційними матеріалами: паливом, оливами, пластичними мастилами, гідравлічними й охолодними рідинами тощо. Від властивостей цих матеріалів та умов їх використання залежить характер цієї взаємодії. При цьому прискорюються або сповільнюються зношування й ерозія деталей, змінюються витрата експлуатаційних матеріалів і продуктивність машин. Застосовувані експлуатаційні матеріали мають відповідати конструктивним і технологічним особливостям машин, їхньому технічному стану, сезонності й умовам експлуатації.
Нафта – це масляниста рідина, як правило, темно-бурого кольору, що є складною сумішшю парафінових (метанових), нафтенових й ароматичних вуглеводнів. Уміст вуглецю – приблизно 82. . . 87 %, водню – 11, 5. . . 14, 5 %. Як домішки (4. . . 5 %) у нафті є сполуки, які містять кисень (нафтенові кислоти), сірку й азот, смоли, асфальтени. Вуглеводні поділяються на насичені (граничні), ненасичені (олефіни) й ароматичні. Насичені (граничні) вуглеводні, у свою чергу, поділяються на парафіни та нафтени.
Парафіни (алкани) (загальна формула Сn. Н 2 n + 2) мають відкритий ланцюг складних молекул. Густина, температура плавлення та кипіння парафінів підвищуються зі збільшенням кількості атомів вуглецю в молекулі. Вуглеводні з лінійною структурою називаються нормальними і позначаються літерою «н» (наприклад н-бутан), а з розгалуженою – ізомерами й у своєму позначенні мають префікс «ізо» (наприклад, ізооктан).
Парафінові вуглеводні мають найвищу масову теплоту згорання серед усіх класів вуглеводнів, оскільки містять найбільшу кількість атомів вуглецю. За нормальних умов парафінові вуглеводні хімічно стабільні, тому паливо й оливи, які містять велику кількість парафінових вуглеводнів, стабільні при зберіганні. За високих температур стійкість до окиснення нормальних та ізопарафінових вуглеводнів киснем повітря різна. Стійкішими є ізопарафінові вуглеводні, і чим більше розгалужена молекула, тим більша їхня стійкість до окиснення за високих температур. Однак н-парафінові вуглеводні як менш стійкі до окиснення за високих температур є небажаними компонентами бензинів, тому що мають погані антидетонаційні властивості, тобто низькі октанові числа. Так, октанове число н-пентану становить 61, 9, н-гексану – 26, н-гептану – 0, н-октану – 20 (за моторним методом). Високі октанові числа мають газові вуглеводні, які використовуються як паливо для газобалонних автомобілів.
Ізопарафінові вуглеводні мають більш високі октанові числа порівняно з н-парафіновими однієї й тієї самої маси. Наприклад, октанові числа для речовин різної будови такі: метилбутану – 94, 3, диметилпентану – 88, 5. Чим більше розгалужена молекула вуглеводнів, тим більше октанове число. Ізопарафінові вуглеводні мають кращі низькотемпературні властивості порівняно з нормальними. У дизельному паливі н-парафінові вуглеводні поліпшують самозаймання робочої суміші, тобто збільшують цетанові числа. Так, цетанові числа нпарафінових вуглеводнів становлять: для н-октану – 63, 8; н-декану – 76, 9; н-тетрадекану – 96, 1; н-гексадекану – 100; н-октадекану – 102, 6. Проте нпарафінові вуглеводні мають і великий недолік; вони погіршують низькотемпературні властивості дизельного палива. Так, температура плавлення н-гексадекану становить 18, 15 °С, н-октадекану – 28, 18 °С.
Нафтени, або циклопарафіни (загальна формула Сn. Н 2 n), є асициклічними насиченими вуглеводнями із замкненим ланцюгом. У нафтопродуктах містяться переважно моноциклічні п'яти-шестичленні представники нафтенового ряду та їхні похідні із загальною формулою Сn. Н 2 n. Нафтенові вуглеводні мають нижчу теплоту згоряння порівняно з парафіновими, оскільки містять меншу кількість атомів водню в молекулі. Вони мають вищі октанові числа порівняно з н-парафіновими вуглеводнями. Наприклад, октанові числа н-гексану і циклогексану становлять відповідно 26 та 77, 2. Тому в бензині нафтові вуглеводні є більш цінними компонентами, ніж н-парафінові. Цетанові числа нафтенових вуглеводнів нижчі порівняно з цета-новими числами н-парафінових вуглеводнів. Наприклад, цетанові числа н-гептану й метилциклогексану становлять відповідно 56, 3 і 20, а н-гексадекану (цетану) і нгексилциклогексану – 100 та 35. Проте нижчі температури плавлення нафтенових вуглеводнів роблять їх цінним компонентом дизельного палива. Нафтенові вуглеводні в оливах підвищують в'язкість, а з довгими бічними ланцюгами – індекс в'язкості.
Ароматичні вуглеводні, або арени (загальна формула Сn. Н 2 n-х, де х – не менш як 6), – це карбоциклічні вуглеводні, в молекулах яких містяться ядра бензолу. Найпростішим представником ароматичних вуглеводів є бензол (С 6 Н 6). Ароматичні вуглеводні бувають моноциклічними (містять одне бензольне ядро) та поліциклічними (мають кілька ядер бензолу). Ароматичні вуглеводні мають високу хімічну й термічну стабільність. Вони є найнеобхіднішим компонентом бензинів з погляду антидетонаційних властивостей. Так, октанове число бензолу становить 108, толуолу – 100, ізопропілбензолу – 98, 7. Проте, маючи високі октанові числа, ароматичні вуглеводні характеризуються підвищеною здатністю до утворення нагарів і лаків, через що в товарних бензинах їх має бути не більше як 40. . . 45 %. У зв'язку з високою термічною стабільністю ароматичні вуглеводні є небажаним компонентом дизельного палива. Вміст ароматичних вуглеводнів в оливах, особливо поліциклічних, збільшує в'язкість, але погіршує в'язкіснотемпературну характеристику, тобто зменшує індекс в'язкості.
Олефінами називаються неграничні вуглеводні, що мають ланцюгове (незамкнене) угрупування вуглеводневих атомів, які містять у молекулі тільки один подвійний зв'язок. їхня загальна формула, як і нафтанів, – Сn. Н 2 n. За фізичними властивостями вони близькі до нафтанів. Олефінів майже немає в нафті, але при її розгонці вони утворюються в невеликій кількості, а в бензинах термічного крекінгу їх міститься майже до 40%. Олефіни досить активні з яскраво вираженою схильністю до реакцій приєднання, полімеризації тощо. Тому з них виготовляють великий асортимент синтетичних палива та олив, але низька хімічна стійкість олефінів відіграє в експлуатаційних умовах негативну роль, знижуючи стабільність ПММ; тому бензин термічного крекінгу при довгому зберіганні обсмолюється. З цієї причини відбувається старіння гумотехнічних виробів.
Сірчані сполуки зустрічаються у нафті та переходять у нафтопродукти. Вони містять у своєму складі двовалентну сірку, їх поділяють на активні й пасивні. Активні сірчані сполуки здатні кородувати метал за нормальних умов. До них належать елементарна сірка S, сірководень H 2 S і маркатани RSH, де R – вуглеводневий радикал. Елементарна сірка S, знаходячись у розчинному або у зваженому стані, здатна спричинити сильну корозію металів навіть на холоді.
Смолисто-асфальтенові речовини (смоли, асфальтени та ін. ) належать до складних циклічних сполук, у молекулу яких поряд із вуглецем і воднем входять ще кисень та сірка. Вони містяться у більшості нафтопродуктів (за винятком бензину прямої перегонки), а особливо велика кількість їх є в мазутах. За здатністю розчинятися у нафтопродуктах ці речовини поділяються на нейтральні смоли, кислі смоли й асфальтени.
Нейтральні смоли – це високов'язкі рідини або аморфні тверді тіла, які добре розчиняються в усіх рідких нафтопродуктах. Вони мають колір від коричневого до чорного, відзначаються інтенсивною фарбувальною здатністю, чим і зумовлено забарвлення товарних палив, олив і мастил. Ці смоли є дуже нестійкими, легко змінними речовинами й у сукупності з поганою випаровуваністю визначають їхню негативну роль. Відкладаючись на деталях двигуна, вони призводять до посиленого утворення нагарів у камері згоряння та сприяють пригорянню поршневих кілець. Однак повне вилучення їх із нафтопродуктів значно ускладнює технологію і сильно підвищує вартість нафтопродуктів. Крім того, нейтральні смоли є природним антиокиснювачем, вони поліпшують мастильні властивості олив та пластичних мастил. Тому з нафтопродуктів їх повне вилучення не бажане.
Кислі смоли слабко розчиняються у вуглеводневому середовищі (в бензинах зовсім не розчиняються), тому в міру утворення вони осідають на деталях і в системі живлення двигунів у вигляді липких відкладень. Асфальтени – тверді крихкі речовини, забарвлені в бурий або чорний колір. На відміну від нейтральних смол, у низькомолекулярних парафінах і нафтенах вони не розчиняються, але здатні розчинятися в бензолах та його похідних. У нафтах їх мало (до 5 %), але присутність їх у свіжих оливах недопустима, через що при очистці нафтопродуктів асфальтени повністю видаляють.
Фізико-хімічні властивості ПММ визначаються різними методами в лабораторних умовах. Експлуатаційні властивості ПММ виявляються при їх використанні безпосередньо в двигунах внутрішнього згоряння, механізмах і системах будівельно-дорожніх машин (БДМ). Екологічні властивості ПММ виявляються при взаємодії продуктів з навколишнім середовищем, тобто при контакті з засобами механізації в умовах зберігання, транспортування, перекачування та фільтрування, а також при контакті з атмосферою, водою, людиною, тваринним і рослинним світом.
Густина (р) речовини – це фізична величина, що визначається відношенням маси речовини до її об'єму (в СІ – кг/м 3). Густина палива залежить від його температури. її визначають за допомогою ореометра, гідростатичних ваг та пінкнометра. В'язкість – проява внутрішньо-молекулярного тертя. В'язкість рідини визначають віскозиметром і виражають в одиницях динамічної та кінематичної в'язкості. Динамічна в'язкість ( ) – фізична величина, що характеризує опір матеріального середовища зміщенню його шарів. За одиницю динамічної в'язкості Паскаль-секунда в СІ прийнято в'язкість такого середовища, в об'ємі якого дві паралельні площадки по 1 м 2, що лежать на відстані 1 м одна від одної, під дією сили в 1 Н при ламінарній течії будуть рухатись з відносною швидкістю 1 м/с. Кінематична в'язкість (v) – величина, що дорівнює відношенню динамічної в'язкості до густини речовини. Одиницею кінематичної в'язкості речовини є метр квадратний на секунду (м 2/с). На практиці користуються дрібнішою одиницею – міліметр квадратний на секунду (мм 2/с).
В'язкістю умовною (ВУ) середовища називають в'язкість, виражену в умовних одиницях, які дістають на різних віскозиметрах. У нас прийнято умовну в'язкість виражати в градусах, що відповідають градусам Енглера. Умовну в'язкість визначають за допомогою віскозиметра, принцип дії якого грунтується на реєстрації часу витікання 200 см 3, випробовуваної рідини при заданій температурі крізь калібрований отвір діаметром 2. . . З мм та часу витікання дистильованої води при температурі 20 °С крізь цей отвір. Відношення і є ВУ рідини. Поверхневий натяг – це натяг рідини, що створюється силою 1 Н, яка прикладена до ділянки контуру вільної поверхні рідини завдовжки 1 м і діє нормально до контуру й по дотичній до поверхні. Одиницею поверхневого натягу в СІ є Н/м. Теплота згоряння палива – це кількість теплоти, що виділяється при повному згорянні твердого, рідкого або газоподібного палива. Розрізняють питому та об'ємну теплоту згоряння.
Окисність – це процес окиснення, який відбувається через з'єднання якої-небудь речовини з киснем. У більш широкому розумінні слова – це будь-яка хімічна реакція, суть якої полягає у віднятті електронів від атомів або іонів. Електропровідність – це здатність речовини проводити постійний електричний струм під дією незмінюваного в часі електричного поля. Електропровідність речовини зумовлюють наявні в ній рухомі електричні заряди – носії струму. Залежно від їх виду розрізняють електронну провідність та іонну. Теплопровідність – це один із видів теплообміну, при якому перенесення енергії у формі теплоти в нерівномірно нагрітому середовищі має атомномолекулярний характер.
Короткі відомості про сучасні методи здобуття палива та олив Здобуття палива та олив грунтується на тому, що вуглеводні, які входять до складу нафти, мають різні властивості, в тому числі різні температури кипіння. Останню особливість і покладено в основу первинної переробки нафти. Залежно від родовища нафти при її первинній переробці можна здобути 10. . . 15% бензинових фракцій, 15. . . 20% палива для реактивних двигунів, 15. . 20% дизельного палива та приблизно 50 % мазуту.
Бензин прямої перегонки має низьке октанове число (55. . . 56 за моторним методом) і високу хімічну стабільність. Дизельне паливо має високе цетанове число, але потребує поліпшення низькотемпературних властивостей. Мазут, що залишається після відгонки паливних фракцій, може бути сировиною для здобуття додаткової кількості палива деструктивним методом і сировиною для здобуття оливних фракцій на вакуумній установці, а також паливом для тихохідних двигунів та теплових електричних станцій.
Вторинна переробка нафти грунтується на розщепленні складних вуглеводнів нафти (мазуту, газойля, солерових фракцій тощо) під дією високих температур і тисків. Цей процес дістав назву крекінгу (від англ. слова crack – розщеплюватися). Вторинні методи переробки нафти (деструктивні) дають змогу одержати додаткову кількість палива або поліпшити його якість. Розробленими, вивченими та практично застосовуваними є кілька видів крекінгу: термічний, каталітичний, гідрокрекінг, каталітичний реформінг тощо.
Термічний крекінг здійснюється при температурі 500. . . 550°С та тиску близько 5 МПа. Сировиною для здобуття автомобільного бензину є вуглеводні великої молекулярної маси (мазут, гасові, газойлеві фракції тощо). Вихід бензину залежить від сировини. З мазуту можна одержати до 30% бензинових фракцій, а при термічному крекінгу газойля – 60 %. Ці бензини характеризуються низькою хімічною стабільністю і невисоким октановим числом (66. . . 68 за моторним методом, про що йтиметься нижче), але мають низьку хімічну стабільність. Термічний крекінг через погану якість вторинного бензину витискується більш сучасними.
Каталітичний крекінг, на відміну від термічного, здійснюється при більш м'яких режимах (температура 450. . . 500°С і тиск 0, 15 МПа), але в присутності каталізаторів (алюмоселікатів), при яких процеси деструкції (розщеплення) проходять у напрямку утворення ізомерних, найбільш цінних для бензинів вуглеводнів. Загальний вихід бензинових фракцій перевищує 50 %, при цьому вони мають високу детонаційну стійкість з октановим числом 87. . . 91 за дослідним методом (78. . . 85 за моторним методом), оскільки складаються з ізо-парафінових та ароматичних вуглеводнів. Сировиною є газойлева або солярова фракція прямої перегонки нафти, іноді – соляровий дистилят вакуумної перегонки мазуту.
Гідрокрекінг – це різновид каталітичного крекінгу в присутності водня. Гідрокрекінг здійснюється при температурі 420. . . 500 °С і тиску 3. . . 10 МПа. Октанові числа бензинових фракцій гідрокрекінгу – 85. . . 88 (за дослідним методом). Вихід бензинів перевищує 50 % вихідної сировини. Змінюючи режими гідрокрекінгу (тиск, температуру та об'ємну швидкість подачі реагентів), можна одержати необхідний фракційний і хімічний склад цільового продукту (бензину, дизельного або реактивного палива). Сировиною можуть бути також бензинові фракції, тоді цільовим продуктом є зріджені гази (бутанпропанові фракції). Про них ітиметься нижче.
Каталітичний реформінг здійснюється при температурі 470. . . 520°С та тиску 2. . . 4 МПа з каталізаторами. Сировиною для реформінгу є важкі бензинові фракції з початком кипіння понад ПО °С. Високооктанові компоненти бензину одержують із побічних продуктів крекінгу і коксування. Цільовими продуктами процесу є ізооктан (октанове число 100), алкилбензин, алкил-бензол. Усі ці продукти широко використовуються як домішки до товарних бензинів для підвищення детонаційної стійкості. Бензини АИ-93 та АИ-98 здобувають саме таким способом. У тому випадку, коли як каталізатор застосовують платину, процес називають платформінгом.
Методи синтезу дають змогу одержувати високооктанові компоненти товарних бензинів. Основні з них такі: селективна полімеризація (одержання кумолу з октановим числом понад 99, триптану – з октановим числом 104, етилбензолу – з октановим числом понад 97, алкилатів – з октановим числом понад 90 тощо; ізомеризація (перетворення н-парафінових вуглеводнів на високооктанові ізопарафінові, наприклад на технічний ізооктан з октановим числом 100). Сировиною для синтезу є газоподібні та рідкі вуглеводні чи низькі нафтові фракції.
Газові бензини одержують на промислових установках нафтопереробних і нафтохімічних заводів. Ці попутні та природні гази містять вуглеводні з числом атомів вуглецю у молекулі 1. . . 4 і більше. Вуглеводні з числом атомів вуглецю понад 4 за звичайних умов є рідинними й у газах знаходяться у вигляді парів. Це і є газові бензини, їх додають у товарні зимові бензини, щоб полегшити пуск двигуна.
Очищення бензинових фракцій. Одержані фракції бензину не є готовим паливом через те, що вони містять зайву кількість органічних кислот, смол, сірчаних сполук та інших небажаних продуктів; тому їх піддають очищенню різними методами. Найчастіше застосовуються очистка сірчаною кислотою, лугом, гідроочистка, селективна очистка, депарафінізація, контактна очистка тощо.
Очистка сірчаною кислотою використовується для видалення ненасичених вуглеводнів, основної маси сірчаних сполук (за винятком сірководню і меркаптанів), азотних сполук та асфальтосмолистих речовин. Цей вид очистки дуже трудомісткий і складний. Після очистки проводять нейтралізацію продуктів лугом. Очистка лугом застосовується для видалення органічних кислот, деяких сірчаних сполук (сірководню, меркаптанів), а також для нейтралізації продуктів після вищезгаданої очистки. Після очистки лугом необхідна промивка продуктів водою від залишків лугу.
Гідроочистка – найперспективніший та ефективний метод очистки. Вона застосовується для видалення майже всіх небажаних компонентів у присутності водню і каталізаторів. Ступінь видалення компонентів залежить від заданої якості бензину. Селективна очистка грунтується на різній розчинності бажаних і небажаних компонентів олив у розчинниках. Головне призначення цієї очистки – поліпшення в'язкісно-температурних властивостей олив.
Депарафінізацією виводять з дизельного палива та олив н-парафінові вуглеводні з метою поліпшення низькотемпературних властивостей палива. При депарафінізації можна досягти будьякого ступеня очистки дизельного палива, але це дорого коштує. Контактна (адсорбаційна) очистка олив застосовується з метою видалення залишків небажаних компонентів, розчинників, смол та ін. Здійснюється вона за допомогою різних адсорбентів (природних глин, алюмосилікатів, селікагелів тощо).
Присадки Всі присадки поділяються на чотири групи: присадки, що поліпшують процес згоряння палива (антидетонатори, протидимні присадки, які зменшують нагароутворення та скорочують затримку самозапалення); присадки, що сприяють зберіганню первинних показників якості палива (антиокисні, диспергуючі, а також ті, які перешкоджають виділенню різних осадів з палива, і присадки-диактиватори металів); присадки, що перешкоджають шкідливій дії палива на паливну апаратуру (протизношувальні, антикорозійні); присадки, які полегшують експлуатацію двигунів при низьких температурах, знижуючи температуру застигання палива (депресатори та присадки, що перешкоджають виділенню кристалів льоду).
Коротко про хіммотологію Людина створила двигун внутрішнього згоряння та машини тільки тоді, коли їй вдалось з'єднати в єдину систему металеву конструкцію і дві рідини – паливо й оливу. Народження поршневого двигуна, у свою чергу, стало причиною появи численних задач та проблем, пов'язаних з застосуванням палива, олив і пластичних мастил. У сучасному світі сформувалася та діє своєрідна система, до складу якої входять людина, техно- та біосфера.
Хіммотологія – молода наука, що тільки починає розвиватися. Вона склалася на стику хімії та двигунобудування. Усі проблеми раціонального використання палива й олив у двигунах внутрішнього згоряння можна поділити на первинні та вторинні. Перші виникають у процесі створення або вдосконалення двигуна, коли одночасно розробляються технічні вимоги до якості палива та олив, на яких має експлуатуватися двигун; другі – в умовах експлуатації двигуна, коли ті чи інші чинники зумовлюють необхідність зміни якості палива й олив, що застосовуються.
У першому випадку хіммотологічні проблеми розглядаються у триланковій системі: двигун – паливо – олива
При цьому треба мати на увазі, що в обох випадках раціональне використання палива й оливи може бути досягнуте трьома принципово різними шляхами: завдяки вивченню якості палива та оливи з метою створення більш досконалого двигуна і підвищення його ефективності в експлуатації; завдяки модернізації двигуна з метою використання більш вигідних за вартістю та ресурсами сортів палива й оливи; завдяки одночасній зміні якості палива, оливи та модернізації двигуна.
У хіммотології двигун, а також його нерозлучні супутники – паливо й олива – розглядаються як складові частини чотириланкової системи (див. рис. 3), що відображає якісний взаємозв'язок між її ланками. Насправді ефективність роботи двигуна залежить не тільки від його конструктивних і технологічних особливостей, а й значною мірою і від того, наскільки вдало для нього підібрано паливо й оливу, наскільки повно за якістю вони відповідають вимогам, які до них ставляться.
Якість палива та оливи може бути причиною як збільшення, так і зменшення безвідмовності, довговічності й економічності роботи двигуна, а також може служити основою для внесення конструктивних змін у нього. Між якістю палива й оливи теж є взаємозв'язок. Завдяки якості оливи можуть бути усунені недоліки та дефекти, що виникають у двигуні з вини якості палива, і навпаки, при зміні якості палива може виникнути потреба зміни якості оливи. Так, дизелі, які працюють на паливі з умістом сірки більш як 0, 2 %, мають заправлятися оливою, що містить антиокисні присадки.
При переведенні середньообертових дизелів з дизельного палива на залишкове (дешевше, але важче за фракційним складом) зіткнулись з закоксуванням форсунок, підвищенням зношування циліндропоршневої групи, підгоранням фасок клапанів й утворенням вуглеводневих відкладень у турбокомпресорах. Щоб уникнути цих недоліків, довелося змінити конструкцію форсунок, хімічний склад металів деталей, режим роботи двигуна, а також застосувати оливу вищої якості. Отже, вирішуючи первинні хіммотологічні проблеми, слід ураховувати не тільки вплив якості палива та оливи на конструкцію двигуна, а й зворотний зв'язок (вимоги конструкції двигуна до якості палива та оливи), а також взаємозв'язок між паливом й оливою.
Вирішення проблем раціонального використання ПММ дає змогу досягти значних успіхів у таких важливих напрямах, як підвищення безвідмовності, довговічності й економічності роботи машин, І зниження витрат цих матеріалів, скорочення асортименту та підвищення ресурсу олив і пластичних мастил. У наш час стала очевидною необхідність системного підходу до комплексного розвитку двигунобудування та нафтопереробної промисловості. При забезпеченні оптимальних показників системи двигун – ПММ – гідравлічні й охолодні рідини з'явилась можливість досягти найбільшої ефективності використання всіх компонентів цієї системи.
Дуже важливою передумовою для вивчення хіммотології є також істотний вплив показників якості ПММ на навколишнє середовище. Недоцільне застосування ПММ, невідповідність експлуатаційних властивостей конструкції двигуна та гідравлічної системи будівельно-дорожніх машин можуть призвести не тільки до перевитрати палива, мастильних матеріалів і спеціальних рідин, а й до істотного зниження надійності двигуна та машини загалом, а також до підвищення їх шкідливого впливу на біосферу.
Серед найважливіших на сучасному етапі завдань хіммотології виділяють такі: удосконалення технічних характеристик двигунів і машин, які підвищують безвідмовність, довговічність та економічність їх роботи; створення нових сортів ПММ і розроблення основ їх уніфікації; виявлення оптимальних умов, що забезпечують збереження, зниження втрат та встановлення якостей ПММ при їх зберіганні, транспортуванні, заправці, а також використанні; створення й упровадження кваліфікаційних методів та їх комплексів для оцінювання експлуатаційних властивостей ПММ; розроблення класифікацій палива, олив і мастил; розроблення норм витрат ПММ; вивчення процесів зміни ПММ та спеціальних рідин у двигунах і механізмах, а також узагальнення досвіду експлуатації та визначення закономірностей, які пов'язують якість палива і мастильних матеріалів з безвідмовністю, довговічністю та економічністю роботи двигуна й механізмів; вирішення екологічних проблем, пов'язаних із зменшенням забруднення навколишнього середовища.
Скачать презентацию У процесах роботи та зберігання машин їхні складальні
Презентация 1 ЕМ.pptx