Творчість Поля Верлена Караташ Н. М.
• Прочитати і порівняти переклади вірша “Осіння пісня” Караташ Н. М.
ОСІННЯ ПІСНЯ Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли — Б'є годинник: Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір — Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене Носить мене З жовклим листям. Переклав Григорій Кочур Караташ Н. М.
ОСІННЯ ПІСНЯ Ячать хлипкі Хрипкі скрипки Листопада. . . їх тужний хлип У серця глиб Просто пада. Від їх плану Я весь тремчу І ридаю, Як дні ясні, Немов у сні, Пригадаю. Кудись іду Удаль бліду, З гір в долину, Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину. Переклав Микола Лукаш Караташ Н. М.
ОСІННЯ ПІСНЯ Довгі ридання Скрипок Осінніх Ранять моє серце Томлінням Одноманітним. . . Аж задихаюсь І блідну, коли Дзвонить годинник. Я згадую Колишні дні І плачу. І я виходжу На вітер лихий. Що носить мене Туди-сюди, Неначе Пожовклий лист. Борис Пастернак u u u u u И в серце растрава, И дождик с утра. . . Откуда бы, право, Такая хандра? О дождик желанный, Твой шорох - предлог Душе бесталанной Всплакнуть под шумок. Откуда кручина И сердца вдовство? Печаль без причины И ни от чего. . . Хандра ниоткуда Но та и хандра – Что ни от худа И ни от добра. . . Караташ Н. М.
— Які настрої, почуття викликає у вас пізня осінь? — Який давньогрецький міф пояснює прихід цієї пори року? ( «Деметра і Персефона» . Щороку, коли Персефона покидає матір на одну третину року, повертаючись до свого чоловіка Аїда в підземне царство, Деметра — богиня родючості землі — впадає в сум і вбирається в темний одяг. І вся природа сумує. . . Жовкне на деревах листя, його зриває осінній вітер; відцвітають квіти, пустіють лани, ллє дощ, який нагадує сльози матері — Деметри. . . ) Караташ Н. М.
. Тема і проблема Сумні осінні пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, світобаченню і світосприйняттю французького поета Поля Верлена. Щоб зрозуміти його поезію, треба зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена — це історія його душі, інтимна сповідь, щоденник настроїв і переживань. Молодий Поль писав: «Моя душа народилася для жахливих катастроф» . Це пророцтво 22 -річного поета повністю збулося в житті. Була і спроба добропорядного сімейного існування, і боротьба за політичну свободу (працював у бюро комунарської преси в революційному уряді), і трагічна дружба з А. Рембо, і роки ув'язнення, і пошуки Бога, і безпритульність, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особистісне у митця великою мірою визначалося часом, особисті катастрофи були наслідками катаклізмів доби. Караташ Н. М.
Як сказав німецький поет Г. Гайне: «Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь серце поета» . Бо поет — це людина надзвичайно тонкого і глибокого відчуття, яка прагне до краси і гармонії — у світі та людських стосунках. Ось чому будь-який замах на цю гармонію — зло, жорстокість, несправедливість, бездуховність, фальш — боляче вражають серце митців і народжують вірші: в одних — гнівні й тривожні, в інших — повні відчаю і туги. До останніх належить і Поль Верлен. Його біль породив образ «осіннього серця» , зі струн якого линуть сумні наспіви. Отже, тема — «Осінні пісні Поля Верлена» . Караташ Н. М.
Верлен почав писати вірші ще в шкільні роки. Перший сонет «Пан Прюдом» надруковано, коли йому було 19 років (1863). Який поважний він: мер, голова родини! Пантофлі нині взув квітчасті, як весна, Препишним комірцем аж вуха напина, А погляд в царство мрій, здається, так і лине. Та байдуже йому, що спів бринить пташиний, Що зелено навкруг і що блакить ясна: У нього про дочку турбота головна, Щоб заміж видати — ось прагнення єдине. У думках пан Прюдом — юнак такий статечний! Заможний, з черевцем, і в поглядах безпечний. Не те, що там якийсь патлатий віршомаз Із лобуряк отих нестерпних, що якраз Добрягу нашого їх вибрики бентежать Ще більш, аніж його одвічний ворог — нежить. Караташ Н. М.
— До якого художнього засобу вдається Верлен у сонеті? (До сарказму — поєднання гніву з гіркою посмішкою. ) — Хто є об'єктом сарказму? Що викликає обурення? (Аморальність, духовна убогість. ) Це був перший протест поета проти буржуазного середовища, яке, за висловом Теодора де Бонвіля (сучасника Верлена, теоретика «мистецтва для мистецтва» ) «цінувало найбільше у житті 5 франкову монету» . І саме в такому середовищі Верленові довелося жити і творити. Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі. Караташ Н. М.
Ці рядки з Бодлерового вірша «Альбатрос» , улюбленого твору Поля Верлена, стали пророцтвом його поетичної долі. Бодлер дуже вплинув на Верлена своєю книгою «Квіти зла» , спрямованою проти буржуазного суспільства. Вона наповнила серце молодого поета похмурими, трагічними мелодіями, розвіяла юнацькі ілюзії та романтичні мрії. Назва першої збірки «Сатурнічні пісні» (1866) могла бути запозичена з вірша Бодлера «Епіграф до засудженої книги» . Згідно з уявленнями астрологів, Сатурн — похмура, сумна планета, і Верлен зараховував себе до народжених під її знаком, людей, які не мають щастя у житті. Караташ Н. М.
Перший розділ збірки «Сатурнічні пісні» — «Меланхолія» . Один із віршів цього розділу — «Тривога» . Природо, не торка мене твоя краса — Ані ліси й поля з їх гойними дарами. Ані веселчаті ранкові панорами, Ні журних вечорів торжественна яса. Мені смішні усі мистецькі чудеса, Поезія, і спів, і древні грецькі храми. Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами, Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса, Не вірю в Бога я, глузую із людей, Все заперечую — знання, мораль, ідеї. . . Любов? Не хочу знань тих вигадок старих. Життям утомлена, пойнята жахом смерті, Моя душа, мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті. Караташ Н. М.
Назва розділу збірки — «Меланхолія» говорить сама про себе. Меланхолія — хворобливо-пригнічений стан. А пригнічувала поета дисгармонія навколишнього світу. За апатією Верлена ми відчуваємо, за словами Максима Горького, «біль чуйної і ніжної душі, яка прагне світла, прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоче любити і не може» . Цей стан тривожить поета — звідси назва. Настрій осіннього смутку та безнадії відтворено в одному з віршів цієї ж збірки — «Осіння пісня» . Учні декламують: Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі , Топлять в журбі, В голосіннях. . . Караташ Н. М.
Це водночас і осінній пейзаж душі ( «осінь на душі» ). «Мертвим листком» осіннього листопаду стає душа поета. У Верлена душа — інобуття пейзажу, а пейзаж — «стан душі» . Між «Природою та душею» , «душею» та «речами» — взагалі в поезії Верлена простягнулися стосунки тотожності. Це важлива особливість його лірики. (Особливості лірики записуємо в зошити. ) Відповідність, подібність станів душі і природи (що відкрили романтики) Верлен відчував дуже тонко, інтуїтивно, й органічно ввів у свою поезію. Слідом за ним витончену чуйність культувала школа французьких символістів, а згодом — і українські символісти (М. Вороний, О. Олесь, ранній П. Тичина та ін. ). Караташ Н. М.
Ще одна особливість Верлена — сугестивність лірики. Слово у поета діє не стільки своїм прямим предметним значенням, скільки смисловим ореолом, який «навіває» чи «підказує» ті чи ті настрої: «Довгі ридання скрипок осінніх ранять моє серце томлінням одноманітним. . . » Сугестія наближає Верлена до модного у Франції месмеризму. (Першим до сугестії звернувся Бодлер. ) Поезії Верлена притаманна також імпресіоністичність, близька до сугестії. Від франц. impression — враження; імпресіонізм — напрям у мистецтві, який прагнув відтворювати особисті враження, миттєві відчуття та переживання. Назва пішла від картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» . Поет фіксує свої миттєві відчуття зокрема в розділі «Сумні пейзажі» . Караташ Н. М.
Найхарактернішою рисою поезії Верлена є мелодійність, дивовижне поєднання звуків із почуттями. (Щоб учні відчули мелодійність віршів поета, доцільно, в міру можливості, прочитати «Осінню пісню» мовою оригіналу): Les sanglots longs Des violins de I'autonne Blessent топ colur D 'une langueur monotone. . . Караташ Н. М.
На сьогоднішньому уроці ми лише наблизилися до великої таємниці Всесвіту — поетичної душі, яка завжди була загадкою — і для сучасників поета, і для нащадків. Ми наблизилися до розуміння душі, яка прагнула земної гармонії, і, не знаходячи її в довколишньому світі, творила її з себе, ізсередини, виливаючи віршуваннями. Чуйна душа страждала і плакала від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні. . .