Трудове право України ПЛАН 1 Предмет та

Трудове право України

ПЛАН 1. Предмет та джерела т рудового права 2. Поняття, форма та по рядок укладення трудового договору 3. Випробування при пр ийнятті на роботу 4. Загальні підстави при пинення трудового договору 5. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника та власника підприємтва

1. Предмет та джерела трудового права Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права. Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. У сучасних умовах у систему суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, входять індивідуальні відносини щодо застосування найманої праці й колективні трудові відносини. Основу (ядро) предмета трудового права складають індивідуальні відносини трудового найму. Україна здійснює перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин. У сфері застосування праці це відображається в функціонуванні різних форм власності – державної, комунальної, приватної, причому всі вони є рівнозначними.

Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин в процесі праці (а не разових завдань), всановлення мінімальних гарантій (наприклад, мінімальної відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (наприклад, підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правовий стан працівника не може бути погіршений стосовно встановленого законодавством рівня, однак може бути поліпшений шляхом встановлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Визначення поняття „найманий працівник” дано у більш сучасному акті – Законі України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1999 р. , згідно з яким, найманий працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (ст. 1). Термін „наймана праця”, „наймані працівники” стали базовими поняттями і застосовуються у законах і підзаконних нормативно-правових актах.

Наймана праця, що здійснюється у рамках трудового договору, характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, а така, що протікає у рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (капіталу) власника; не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу і під гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції).

Трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законодавчими актами, - на визначений строк; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у колективі працівників (трудовому колективі); виконання протягом встановленого робочого часу певної міри праці (норм праці); отримання від роботодавця у встановлені терміни винагороди за роботу, що виконується; забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках; участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті відповідно до Конституції України, КЗп. П України, які регулюють трудові правовідносини та інші тісно пов’язані з ними відносини у сфері застосування праці. Ще можна зазначити, що джерело трудового права – це офіційний акт нормотворчості держави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються. Змінюються або скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які є предметом трудового права. Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актів застосування чинного трудового законодавства.

Джерела трудового права класифікують за різними критеріями. За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти трудового законодавства. Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення нормативного акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими джерелами трудового права. Серед джерел трудового права особливе місце займає Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці, ратифіковані Верховною Радою України; закони України Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (надалі - Кодекс). Кодекс є кодифікованим джерелом трудового права України і визначає правові засади й гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці, регулює суспільні відносини, що входять у предмет трудового права. Чинний Кодекс прийнятий 10 грудня 1972 року, його введено в дію 1 червня 1972 року. Відтоді до нього вносилися численні зміни та доповнення стосовно важливих питань правового регулювання праці. Нормативно-правові акти, які регулюють трудові і тісно пов’язані з ними відносини. Вони у свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб’єктів трудового права, і такі, що поширюються на окремі галузі господарювання.

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази Президента України. До підзаконних нормативно-правових актів належать постанови Кабінету Міністрів України. До джерел трудового права належать нормативноправові акти Міністерства праці та соціальної політики України, галузевих міністерств і відомств, державних комітетів з питань регулювання трудових відносин. Накази Мінпраці України стосуються питань нормування й оплати праці, затвердження кваліфікаційних характеристик працівників, порядку надання пільг і переваг окремим категоріям працівників, режиму праці та відпочинку на окремих виробництвах.

Джерелами трудового права є акти соціального партнерства. Колективний договір укладається на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів. Важливе місце серед джерел трудового права займають інші локальні нормативно-правові акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях роботодавцем чи за погодженням з виборним органом профспілкової організації.

2. Поняття, форма та порядок укладення трудового договору Трудовий договір у системі трудового права посідає центральне місце. Конституція України в ст. 43 закріплює положення про свободу праці. У КЗп. П трудовий договір визначається як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою. За цією угодою працівник зобов'язується виконувати визначену нею роботу з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначний строк; 2) на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. У разі укладення трудового договору на невизначений строк, тобто без зазначення строку його дії, трудові відносини тривають необмежений час і можуть бути припинені тільки тоді, коли це передбачено законодавством. Трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не можна встановити з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Під змістом трудового договору розуміються сукупність його умов, які визначають права й обов'язки сторін. Залежно від порядку встановлення їх розрізнюють два види умов трудового договору: а) безпосередні, що визначаються угодою сторін під час укладання трудового договору; б) похідні, визначені законодавством. Умови, що встановлюються самими сторонами (безпосередні), які домовляються, можна, в свою чергу, розподілити на дві групи: необхідні, і додаткові (факультативні). Необхідні безпосередні умови трудового договору визначаються з питань: 1) про саме влаштування; 2) про трудову функцію; 3) про час початку роботи і про строк закінчення роботи. До додаткових умов трудового договору належать: випробування прийнятті на роботу, суміщення професій (посад), надання житлової площі та інші умови.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Дотримання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладанні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними та геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладанні контракту; 4) коли працівник наполягає на укладанні трудового договору в письмовій формі; 5) при укладанні трудового договору з неповнолітнім; 6) в інших випадках, передбачених законодавством України. Трудовий договір, що укладається в усній формі, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди за всіма необхідними і додатковими умовами. Якщо договір укладається в письмовій формі, то він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

При укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний подавати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У випадках, передбачених законодавством, також необхідно подавати документ про освіту (спеціальність, кваліфікація), про стан здоров'я та інші документи. При укладанні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхню партійну і національну належність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

3. Випробування прийнятті на роботу При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Строк випробування прийнятті на роботу, якщо інше не передбачено законодавством України, не може перевищувати 3 -х місяців, а в окремих випадках за погодженням з відповідним комітетом профспілки — 6 -ти місяців. Строк випробування прийнятті на роботу робітників не може перевищувати 1 -го місяця. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.

Випробування не встановлюється прийнятті на роботу: осіб, які не досягли 18 -ти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін. Законодавством України визначається перелік працівників, з якими передбачається контрак обов’язкове укладення контракту. т В інших випадках укладання контракту залежить від волевиявлення сторін. Від звичайного трудового договору контракт відрізняється ширшим колом умов, які визначаються угодою сторін. Контракт дозволяє більш детально регламентувати трудові права й обов'язки працівника і власника або уповноваженого ним органу. Контракт завжди має строковий характер (при цьому строк його дії визначається угодою сторін) і укладається в письмовій формі.

4. Загальні підстави припинення трудового договору В юридичній літературі і законодавстві про працю України застосовуються різні терміни, пов'язані з припиненням трудових правовідносин і розірванням трудового договору. Термін припинення трудового договору означає припинення трудових правовідносин в усіх випадках, передбачених чинним законодавством про працю. Термін розірвання означає припинення трудового договору за одностороннім волевиявленням (власника або уповноваженого ним органу, працівника або на вимогу третіх осіб). Термін звільнення вживає законодавець стосовно конкретного працівника, і означає він те, що і термін припинення стосовно трудового договору.

Слід розрізняти загальні і додаткові підстави припинення трудового договору. Загальними підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про припинення їх; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; 5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом. Додаткові підстави припинення трудового договору з деякими категоріями працівників передбачено статтями 7, 41 КЗп. П, а також окремими законодавчими актами (відносно сумісників, тимчасових і сезонних працівників, державних службовців, суддів та ін. ).

5. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника та власника підприємтва Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника залежить від того, який було укладено договір: безстроковий чи строковий. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначний строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом трудовий договір може бути розірвано і до закінчення строку попередження. У цьому разі звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника. Після закінчення строку попередження про звільнення за власним бажанням працівник має право припинити роботу, а власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відкликати свою заяву, і звільнення в цьому разі не проводиться, якщо на місце працівника не запрошено іншу особу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не було розірвано, і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк.

Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його захворювання або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного або трудового договору або в зазначених раніше випадках. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначено КЗп. П.

Чинне законодавство допускає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки в передбачених законом випадках. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу закріплено в ст. 40 КЗп. П України, а додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов — у ст. 41 КЗп. П.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженим органом тільки в разі: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявлення невідповідності працівника посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше 3 -х годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як 4 -х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, без врахування відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами, якщо законодавством не передбачено тривалішого строку збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 41 КЗп. П передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Це: 1) одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольноревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

2) винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Принципи трудового права це основні керівні ідеї (засади), які закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що характеризують зміст трудового права та напрямки його подальшого розвитку. До основних принципів слід віднести: свобода праці (ст. 43 Конституції України); забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці (ст. 43); обирати рід діяльності та професію (ст. 43); заборона примусової праці та дискримінації в сфері трудових відносин (ст. 43); забезпечення права на охорону здоров'я у процесі праці (ст. 43);

забезпечення права на винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче заробітної плати, визначеної законом; захист трудових прав працівників; принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати становище працівників, порівняно з чинним законодавством; принцип соціального партнерства (галузеві угоди, колективний договір)- покликаний вирішувати протиріччя, узгодити інтереси найманих працівників і власників.

Джерела трудового права – результати діяльності правотворчих органів, а також сумісної нормотворчості працівників і роботодавців у сфері застосування найманої праці Класифікація джерел: - за характером прийняття: а)приймаються державними органами; б)приймаються між роботодавцем та працівником; в)приймаються міжнародними органами ); - За юридичною силою: а) Конституція України (ст. 43 -45, 36); б) Акти міжнародного регулювання праці (Конвенції МОП); в) Закони України (Кодекс законів про працю України; Закон України «Про оплату праці» , Закон України «Про відпустки» );

г) підзаконні нормативно-правові акти (постанови і розпорядження КМУ; укази і розпорядження Президента України; акти міністерств, відомств, комітетів); д) акти місцевих органів виконавчої влади; є) локальні нормативно-правові акти (колективний договір; правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання) чинні тільки в межах конкретного підприємства та приймаються на певний строк.

Дякую за увагу!