Тренінг № 4 Вибір та впровадження політики Донецьк, 2012
1. Що таке політика? Політика як politics – постійне змагання за залучення прихильників, владу, повноваження та ресурси, якими наділяє ця влада Політика як policy – постійний виважений вибір (реальний зміст того, на які цілі, на вирішення яких завдань задіюються політиками їхні повноваження та ресурси)
2. Цикл політики Визначення проблеми - з’ясування потреби урядових дій з тих чи інших проблем Встановлення порядку денного – з’ясування того, на яких специфічних аспектах проблеми слід зосередити увагу уряду і тих хто повинен займатися їх розв’язанням. Формулювання пропозицій політики – висунення альтернативних пропозицій щодо розв’язання наявних проблем. Ухвалення політики – відбір однієї із запропонованих пропозицій, створення політичної підтримки для неї та впровадження її через прийняття відповідного повноважного рішення. Впровадження політики – заходи по реалізації поставлених цілей політики. Оцінювання та зміна політики – систематична оцінка якості діяльності і результативності виконання програми з метою вивчення її впливу, внесення пропозиції щодо змін та виправлень.
3. Рекомендація – це звернення до питань • цілей; • витрат; • зовнішніх умов; • часу; • ризику; • невизначеності.
4. Ризик та невизначеність Ризик – аналіз ймовірності подій в минулому, результати якого екстраполюються на майбутнє. Невизначеність – незнання точної ймовірності розподілу майбутніх подій або навіть природи самих майбутніх подій. Невизначеність через • відсутність консенсусу між суспільними цінностями та цілями політики; • неповна обізнаність про зв’язок між причинами та наслідками; • брак даних; • неточність вимірювання.
5. Обмеження Реальні – притаманні самій природі проблеми. Процедурні – стосуються процедур прийняття варіанту та його виконання: - Інституційні: ▪ конституційні положення; ▪ організація влади й суспільства; ▪ стала система дій і переконань. - Тактичні. Відображення обмежень – процедура визначення й класифікації обмежень і перешкод, що стоять на шляху виконання завдань альтернативного варіанту політики й державної програми: 1. фізичні; 2. правові; 3. організаційні; 4. політичні; 5. перерозподільчі; 6. бюджетні.
6. Критерії, на яких ґрунтується порада • результативність; • ефективність; • адекватність; • справедливість; • відповідність; • прийнятність.
7. Загрози для можливого вироблення політичних порад 1. недієвість; 2. неефективність; 3. нерезультативність; 4. виключність; 5. невідповідність; 6. нелегальність; 7. нездійсненність виконання; 8. несправедливість; 9. неприйнятність; 10. неможливі формулювання.
8. Можливі напрямки критики варіанту рішення Політична діяльність – вибір / ранжування конкурентних цілей. Управлінська діяльність – вибір з-поміж різних засобів досягнення узгодженої мети. Незгода та посилання на довільність – можливі напрямки критики варіанту рішення: • • • Вибір належних цінностей; Вибір належних критеріїв; Вибір фактів (одних і ігнорування інших); Хто виграв / програв; Дисконти; Альтернативна вартість; Непрямі витрати; Неочікувані наслідки; Формулювання проблеми; Адекватність ресурсів; Неврахування обмежень.
9. Навіщо визначати альтернативи? 1. Можливість обрати кращий варіант; 2. Вищий рівень легітимності рішення; 3. Добрий іспит для державних службовців на здатність осмислювати суть проблеми і знаходити оптимальні рецепти її вирішення.
10. Загальна схема аналізу альтернатив при їх розробці • Яким буде найкращий / найгірший результат, що може дати ця альтернатива з точки зору ціннісних наслідків? • Наскільки ймовірне досягнення кожного з них? • Яким є діапазон можливої похибки в цих судженнях? • Якою мірою альтернатива дасть чіткий і бажаний зворотній зв'язок? • Наскільки чітка ця альтернатива? • Чи є вона вразливою? • Наскільки чіткими чи примарними є перспективи для конкуруючих альтернатив?
11. Джерела альтернативних варіантів Виявлення альтернатив – пасивний / реактивний процес нагромадження готових варіантів. Генерування альтернатив – пошук варіантів, що не мають підтримки в організації і можуть навіть залишатися невідомими для неї.
12. Джерела альтернативних варіантів Джерела альтернатив: • Проголошені та обґрунтовані окремими «заінтересованими сторонами» , які вони вважають придатними для вирішення проблеми. • З публічних дебатів, опитувань виборців. • Загальні варіанти рішень, що є стандартними підходами до вирішення проблеми. • Адаптовані загальні варіанти, які відповідають конкретним умовам, в яких існує проблема. • Варіанти на замовлення, які пропонує замовник дослідження політики, або які розроблено всередині організації, яка проводить дослідження. • Варіації або комбінації наведених варіантів, які може бути визначено як нові варіанти. • Сама організація – корпоративні стереотипи, баланси інтересів. • Пропозиції, висунуті в минулому. • «Мозковий штурм» . • Запозичення досвіду.
13. Ідентифікація альтернатив (Загальні рекомендації) • • • Неможливо знайти «досконалу» альтернативу. Комбінації окремих альтернатив – нова альтернатива. Кожна з відібраних альтернатив повинна бути описана чітко та повністю. Можливе «посилення» альтернатив. Всі запропоновані альтернативи мають бути взаємовиключними. Необхідно обирати. Необхідно звузити коло альтернатив до 4 -5 придатних до розв’язання. Надто вузькі та мало обґрунтовані альтернативи необхідно відкидати. Уникати «екзотичних» та нездійснених альтернатив. Альтернативи політики повинні відповідати наявним ресурсам і повноваженням клієнта. Не створювати штучної конкуренції для обраної альтернативи, протиставляючи її фіктивним, вигаданим, явно гіршим та неприйнятним альтернативам. Не мати «альтернатив-фавориток» . Усі альтернативи, запропоновані для подальшого оцінювання та порівняння, повинні бути рівноцінними. Альтернативами мають бути різні підходи до вирішення проблеми, а не різні заходи в рамках одного й того самого підходу. Збереження існуючого status quo (варіант «нічого не міняти» ) завжди є обов’язковою альтернативою.
14. Типи альтернатив (міра радикальності альтернативи існуючим цілям або способам їх досягнення) 1. Існуюча політика пролонгується на тому ж рівні зусиль. 2. Існуюча політика пролонгується на іншому рівні зусиль. 3. Мінімальна модифікація діючої політики. 4. Нова політика з традиційними концепціями – не є варіантом існуючої політики. 5. Нова політика з новими концепціями.
15. Вимоги до альтернатив Альтернативи повинні відповідати наявним ресурсам, включаючи повноваження за юрисдикцією і змінні, які піддаються контролю. Якщо необхідно шукати ресурси «назовні» то Ваша альтернатива є закликом до «мобілізації, координації й лобіювання» .
16. «Пастка збиткового обстоювання» • Клієнт і аналітик дуже легко погоджуються стосовно характеру проблеми й реакцій на неї. • Розходження між «заінтересованими сторонами» , інкорпоровані в аналіз, не охоплюють повний спектр альтернатив політики. • Аналітик ігнорує тих, хто обстоює непопулярні альтернативи політики. • Аналітик неспроможний надати рекомендації, які потребують від клієнта мати справу з важким або непопулярним варіантом розв’язання проблеми. • Аналітик залежить від одного джерела інформації. • Клієнт залежить від одного аналітика. • Припущення політики оцінюються лише тими, хто обстоює цей варіант політики – у тому числі аналітиком або клієнтом, що потрапили в пастку. • Клієнт ігнорує результати аналізу просто тому, що вони сприймаються як негативні або суперечать інтуїтивному осмисленню проблеми. • Клієнт або аналітик некритично приймають консенсусні висновки без дослідження основи консенсусу й способу, у який його досягнуто.
17. 1 Здійсненність впровадження альтернатив Здійсненність: 1. політична (наявність необхідної підтримки, шанси на внесення законодавчих змін); 2. адміністративна (вимоги до впровадження, взаємодія різних структур, інновації в діяльності службовців); 3. ресурсна; 4. технологічна / технічна. «Здійснене за чий рахунок і для кого? »
17. 2 Здійсненність впровадження альтернатив Аналіз вигод / наслідків: 1. які вигоди або наслідки дасть реалізація цього варіанту? 2. хто від цього виграє? 3. чи програє від цього хтось і хто саме? 4. наскільки визначеними / невизначеними є припущення стосовно витрат і вигод? Необхідно: 1. реалістично ідентифікувати можливі впливи впровадження на вартість та ефективність політики; 2. забезпечити порівняння здійсненності впровадження альтернатив; 3. пропонувати засіб полегшення впровадження; 4. кількісне вираження головних труднощів впровадження кожної альтернативи; 5. ранжування за складністю й рейтингування альтернатив із використанням експертних оцінок; 6. обов’язкові консультації з представниками дорадчих органів.
18. Чинники, що впливають на можливість здійснення альтернатив • кількість органів влади, залучених до процесів підготовки та впровадження обраної альтернативи; • кількість альянсів «заінтересованих сторін» ; • загроза альтернативи інтересам, владі, престижу чи привілеям можновладців; • нові вимоги до знань, вмінь та навичок персоналу та діяльності держслужбовців; • чіткість визначення фінансових джерел та схем фінансування; • необхідність змінювати нормативно-правову базу; • громадська увага до проблеми; • потреба в ресурсах, які складно отримати; • наявність нових соціальних/виробничих технологій, які можуть підвищити рівень невизначеності, збільшити витрати або перешкодити здійсненню; • «підтримка» однієї з альтернатив поточною кризовою ситуацією.
19. 1 Правила визначення можливих альтернатив запропонованому регулюванню Можливими альтернативами запропонованому регулюванню можна вважати: • альтернативні механізми (способи) регулювання; • не регуляторні механізми; • збільшення або зменшення жорсткості окремих вимог регулювання чи санкцій за їх невиконання; • альтернативні до запропонованих способи впровадження вимог регулювання; • визначення інших кількісних та якісних показників, ніж ті, що визначені у запропонованому регулюванні. 1. Status quo (існуючу ситуацію) завжди слід розглядати саме як альтернативу. В якості альтернативи необхідно розглядати ситуацію, яка існує до впровадження запропонованого регулювання, що аналізується. 2. Якщо для розв’язання проблеми раніше вже було запроваджено регулювання (аналогічне або інше за характером), це регулювання при визначенні альтернатив завжди необхідно розглядати як альтернативу.
20. 2 Правила визначення можливих альтернатив запропонованому регулюванню Необхідно кожній альтернативі поставити наступні питання: 1. Чи справді запровадження альтернативи спрямоване на вирішення існуючої проблеми? 2. Якщо це так, то чи справді існуюча проблема буде вирішена, якщо буде запроваджено цю альтернативу? 3. Якщо це так, то чи може ця альтернатива бути запроваджена і чи будуть виконуватися вимоги, пов’язані із запровадженням цієї альтернативи?
20. 3 Правила визначення можливих альтернатив запропонованому регулюванню Аспекти: • І. Чи є реальним для державного органу у конкретний час впровадити альтернативу при тому обсязі потрібних ресурсів, які можуть бути для цього залучені: • чи необхідно створити новий орган для адміністрування альтернативного регулювання, чи з адмініструванням цього регулювання цілком справиться існуючий орган; • законодавчі перешкоди; • чи є потреба у збільшенні кількості співробітників та чи зросте документообіг, здійснення додаткових контрольних функцій; • оцінити необхідні витрати; • чи існують в наявності достатні ресурси для здійснення необхідних витрат, якщо такі відсутні, то звідки вони можуть бути залучені.
20. 4 Правила визначення можливих альтернатив запропонованому регулюванню ІІ. Чи будуть виконуватися суб’єктами господарювання та / або громадянами вимоги альтернативного регулювання. Чи є для них дієві стимули: • рівень простоти, зрозумілості та чіткості вимог; • обсяг витрат на виконання вимог; • адекватність санкцій і т. д.
21. 1 Групи універсальних альтернатив (регулювання) «Універсальні альтернативи» повинні розглядатися в першу чергу: • • можуть бути використані у більшості випадків; є досить загальними, що дозволяє більш чітко визначити в їх рамках саме ті альтернативи, які підійдуть для вирішення існуючої проблеми за тих конкретних обставин, що склалися. Групи універсальних альтернатив: І. Альтернативи, які є формами державного регулювання. Його окремі елементи можуть бути пристосовані до існуючих обставин таким чином, щоб забезпечити запровадження та виконуваність запропонованого регулювання. 1. Чітке визначення лише кінцевого результату, який повинен бути досягнутий внаслідок дії регулювання. 2. Встановлення різних рівнів жорсткості умов регулювання. 3. Альтернативні способи забезпечення виконуваності регулювання. 4. Посилення впровадження чи підвищення рівня виконуваності існуючих регулювань.
21. 2 Групи універсальних альтернатив (регулювання) ІІ. Нерегуляторні механізми – засоби, які без прямого державного втручання забезпечують бажані зміни у поведінці та діяльності суб’єктів господарювання і громадян. 1. Створення фінансових інститутів. 2. Встановлення прав власності, які можуть продаватися (платних дозволів). 3. Добровільні домовленості. 4. Страхування ризиків. 5. Інформаційне регулювання. 6. Саморегулювання.
22. Критерії оцінки альтернатив міра впливу варіанта на стан вирішення проблеми • Описують бажані та небажані наслідки реалізації варіанта, важливі для позиції заінтересованих сторін. • Ними виступають завдання або обмеження. • Оцінка ступеня просування до окресленої мети. • Повинні охопити собою всі значущі аспекти проблеми. • Критерії необхідно ієрархічно впорядкувати. Панівні критерії різняться залежно від політики, часу та місця.
23. Оцінка альтернатив (з’ясування припущень, притаманних аналізу) І. Прогноз впливів альтернатив: 1 -ий етап: реєстрація максимальної кількості можливих впливів, що мають бути релевантні мінімум до одного з критеріїв; 2 -ий етап: прогноз для кожного з критеріїв (необхідно спрогнозувати вплив кожної з альтернатив на кожний із критеріїв). ІІ. Оцінка впливів з позиції обраних критеріїв. ІІІ. Порівняння альтернатив за несумісними критеріями.
24. Оцінювання альтернатив 1. Проводять оцінку «найкращого» та «найгіршого» випадків для альтернативи (що містить невизначеність стосовно результатів). 2. Визначають який випадок є найрелевантнішим для порівняння з іншими альтернативами.
25. Можливі підходи до впорядкування альтернатив • Розміщення їх за шкалою відповідності критеріям; • Відкидання альтернатив, що не досягли порога прийнятності для кожного критерію.
26. Парадигми вибору Віддають перевагу альтернативі, що: • Якнайточніше відповідає найбільшому числу найважливіших цілей; • З огляду на ризик негативних наслідків від впровадження політики.
27. Транзитивний вибір – це вибір, у якому альтернативи можуть бути узгоджено впорядковані до одного або більшої кількості атрибутів. Нетранзитивний (неперехідний) вибір – неможливість зробити задовільну рекомендацію, яка поєднує цінності всіх заінтересованих сторін у значну кількість моментів часу.
28. Проста модель вибору 1. Рішення приймає один суб’єкт; 2. Існує цілковита визначеність; 3. Наслідки політики виявляються негайно.
29. Складна модель вибору 1. Існує певна кількість заінтересованих учасників; 2. Існують невизначеності та ризики; 3. Наслідки виявляються протягом певного часу.
30. Неприйняття рішень «Неприйняття рішень» – це рішення, що спричинює придушення чи припинення прихованої або явної загрози цінностям та інтересам того, хто приймає рішення.
31. Типи раціональності Раціональність – самоусвідомлений процес створення обґрунтованих аргументів, які виробляють і виправдовують поради. Типи раціональності: 1. Технічна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до сприяння результативним варіантам розв’язання суспільних проблем. 2. Економічна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до сприяння прийняттю ефективних варіантів розв’язання суспільних проблем. 3. Правова раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх правовою відповідністю встановленим принципам, нормам та прецедентам. 4. Соціальна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до підтримання або покращення цінних соціальних інституцій, тобто здатність до сприяння інституціоналізації. 5. Субстантивна раціональність – порівняння численних форм раціональності – щоб зробити найбільш адекватний вибір за даних обставин.
32. Теорія вичерпної раціональності прийняття рішень 1. Ідентифікація проблеми, яка є консенсусною для решти учасників; 2. Визначення і встановлення рангу всіх цілей та завдань, досягнення яких може бути подано як розв’язання проблеми; 3. Визначення усіх альтернатив політики, що здатні зробити внесок у досягнення кожної цілі та завдання; 4. Передбачити всі обставини, що виникнуть внаслідок обрання кожної альтернативи; 5. Необхідно порівняти кожну альтернативу з погляду її значення для досягнення кожної цілі та завдання; 6. Необхідно обрати альтернативу, котра максимізує досягнення цілей.
33. Дискретно-інкрементальна теорія Індивідуальний або колективний виробник рішень: • Розглядає лише ті завдання, які відрізняються від наявного status quo інкрементально (незначною мірою). • Для кожної альтернативи обмежує кількість прогнозованих наслідків. • Здійснює обопільні поправки в цілях і завданнях, з одного боку, і альтернативах, з іншого. • Постійно по-новому формулює проблеми – а значить, і цілі, завдання й альтернативи – в ході отримання нової інформації. • Аналізує і оцінює альтернативи в серії процедур таким чином, що варіанти вибору постійно виправляються з часом, а не фіксуються на одній позиції перед виконанням дії. • Постійно виправляє / пом’якшує поточні соціальні проблеми, а не розв’язує проблеми остаточно в певний момент часу. • Розподіляє відповідальність за аналіз і оцінку між багатьма групами в суспільстві так, що процес здійснення вибору варіантів політики є фрагментарним або дискретним.
34. Тактики виробників політики • не схильні до ризику – готові йти на витрати, щоб уникнути найгіршого сценарію; • схильні йти на ризик – обирають варіант з найбільшим успіхом навіть за умови низької ймовірності.
35. Критерії оцінки альтернатив – інструменти порівняння і вимірювання запропонованих альтернатив: 1. необхідно класифікувати критерії у відповідності до груп інтересів, які можуть бути залучені в майбутньому, та опозиційних інтересів; 2. ієрархізувати критерії по значущості; 3. необхідно визначити рівень, за якого критерії будуть задоволені альтернативними варіантами політики.
36. 1 Оціночні критерії 1. Результативність (технічна раціональність) – чи може (та якою мірою) альтернатива привести до вирішення поставленого завдання / отримання цінного наслідку (ефекту) дії. Якою мірою реалізація одного з варіантів може призвести до вирішення наявної проблеми: • Які показники можуть свідчити прогрес у вирішенні проблеми? • Чи існують докази, що варіант насправді призведе до бажаних результатів? • Яка ймовірність того, що варіант насправді призведе до бажаних результатів? Головна трудність – невизначеність майбутнього варіанту умов, за якими працюватиме політика.
36. 2 Оціночні критерії Методи: 1. Інформація про минулу діяльність для оцінки майбутньої діяльності. 2. Пристосування минулої діяльності до оцінки майбутніх умов, які впливають на ефективність (оцінка ефекту змін). 3. Використання аналогічного досвіду для оцінок. Дані можуть бути не точні: a) несистематична оцінка; b) відмінність умов; c) аналіз здійснювався одразу ж після старту. 4. Отримання інформації від продавця. 5. Інженерні розрахунки. 6. Математичне моделювання. 7. Використання експертних оцінок. 8. Метод «стимулювання ворожого процесу» – розробка максимально дієвих альтернативних моделей. 9. Інформація від пілотного випробовування програми.
36. 3 Оціночні критерії 2. Ефективність (економічна раціональність – те, що «можна дозволити собі» ) – кількість зусиль, необхідних для даного рівня результативності. Співвідношення результати / витрати (вимірюється видатками на одиницю товарів чи послуг або через калькуляцію обсягу товарів чи послуг на одиницю вартості). Наскільки результати (здобутки) від реалізації кожного з варіантів перевищують витрати, необхідні для отримання цих результатів: • Визначити здобутки (результати) та втрати для кожного варіанта; • Оцінити кожний і здобутків і втрат у грошовому виразі, врахувавши час і можливий ризик (дисконтування); • Порівняти здобутки та втрати у грошовому виразі для визначення чистої вигоди (різниці між вигодами та витратами); • Визначити варіант, який має найбільшу чисту вигоду.
36. 4 Оціночні критерії 3. Справедливість – стосується розподілу впливів (одиниці послуг або грошових доходів) і зусиль між різними суспільними групами. Види справедливості: • горизонтальна – однакове ставлення до рівних за соціальним статусом; • вертикальна – розподіл вигод / витрат між тими хто має різний соціальний статус; • між поколіннями – вигоди / витрати для майбутніх поколінь.
37. 1 Практичні критерії 1. Адекватність – міра відповідності будь-якого рівня результативності потребам, цінностям та можливостям, що призвели до виникнення проблеми. 2. Відповідність прагненням суспільства – ступінь задоволення наявних потреб, преференцій або цінностей окремих груп. 3. Прийнятність – несуперечливість цілей політики цінностям (загальносуспільним та виробників політики). Легітимність підтримки варіанту політики. 4. Політична здійсненність – врахування політичного контексту (вплив на суспільство та його реакція).
37. 2 Практичні критерії Якою мірою реалізацію кожного з варіантів буде підтримано / не підтримано заінтересованими сторонами: • • Інтереси яких заінтересованих груп і осіб і якою мірою зачіпає наявна проблема та варіанти її вирішення? Чого прагнуть / потребують заінтересовані сторони? Які фінансові ресурси, повноваження, авторитет і впливовість має кожна із заінтересованих сторін? Які заінтересовані сторони можуть підтримати / не підтримати цей варіант рішення? Необхідно аналізувати: • • Дійових осіб – хто ті особи чи групи, яких стосується проблема і від яких можна очікувати підтримки чи опозиційного ставлення до даної альтернативи. Переконання та мотивації – що думає кожна дійова особа про дану проблему і можливі рішення. Чого потребують / хочуть дійові особи. Ресурси – що має кожна дійова особа, що б можна було використати для одержання потрібних результатів (влада, авторитет, фінанси тощо). Місце прийняття рішень – в якій організації або ким приймається рішення, коли, за якою процедурою.
37. 3 Практичні критерії 5. Придатність до адміністрування – наявність достатнього адміністративного потенціалу для впровадження даної політики (навички персоналу, процедури, час, інституційний контекст, можливий супротив персоналу та ін. ). Якою мірою запропонований варіант здійсненний з точки зору державного управління: • Чи може бути реалізований кожен з варіантів за наявних політичних, соціальних, адміністративних та бюджетних умов? • Чи достатньо кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів для його реалізації? Якщо немає, то чи можна мобілізувати необхідні ресурси з інших джерел? • Чи можна реалізувати кожен з варіантів вчасно?
38. Аналіз вигод та витрат Аналіз вигод і витрат – порівняння та обстоювання альтернатив політик через підрахунок їх сукупних грошових витрат і сукупних грошових вигод. • Намагається обчислити (ідентифікувати та інвентаризувати) всі вигоди й витрати для суспільства, у тому числі й нематеріальні активи, що не можуть бути оцінені в термінах грошових вигод та витрат. • Втілює економічну раціональність, оскільки найчастіше застосовуваним критерієм є глобальна економічна ефективність. • Використовує приватний ринок як відправну точку процесу рекомендування державних програм. Способи застосування • перспективно – для рекомендації дій щодо політики; • ретроспективно – для оцінки дієвості політики
39. Позитивні сторони • Формалізована процедура проведення. • Всебічність аналізу. • Універсальність аналізу. • Чіткість результатів.
40. Обмеження • Ексклюзивний наголос на економічній ефективності може означати, що критерії справедливості або не мають значення, або є незастосовними. • Грошова вартість є неадекватною мірою відповідності потребам, оскільки реальна цінність доходу варіює в індивідуальному порядку. • Коли ринкові ціни на важливі блага є недоступними, аналітики часто змушені оцінювати тіньові ціни, тобто суб’єктивні оцінки ціни, яку громадяни, можливо, забажали б заплатити за товари і послуги. • Обмежений у своїй здатності до розгляду відношень між альтернативними формами мотивації.
41. Різновиди вигод і витрат • внутрішні вигоди й витрати проти зовнішніх; • безпосередньо вимірювані проти опосередковано вимірюваних вигод і витрат; • первинні і вторинні вигоди і витрати; • чиста вигода від ефективності в порівнянні з вигодами від перерозподілу. Дисконтування вигод та витрат – вираження майбутніх вигод та витрат з огляду на їх теперішню вартість. Оцінка ризику й невизначеності – застосування аналізу чутливості – загального терміну, що означає процедури, які тестують чутливість висновків до альтернативних припущень стосовно ймовірності різних вигод і витрат або до різних коефіцієнтів дисконтування.
42. Загальні вимоги 1. Всі припущення, які робляться для одержання результатів, повинні бути належним чином обґрунтовані. Або щонайменше спрогнозувати ймовірність тих чи інших параметрів, і яким чином зміна цих значень позначиться на кінцевих результатах ( «аналіз чутливості» ). 2. Звернути увагу на період, протягом якого будуть аналізуватися значення вигод та витрат (не менше року). 3. Якщо аналізуються декілька альтернативних варіантів, аналіз щодо кожного варіанту повинен проводитися за однаковий період та з використанням однакових початкових даних.
43. 1 Схема проведення Етап І: Підготовчий. Визначення сфери впливу регулювання, яка буде враховуватися під час проведення аналізу. • Інтереси громадян (споживачів); • Інтереси суб’єктів господарювання; • Інтереси держави. Вид впливу – спосіб, у який регуляторний акт впливає на ту чи іншу сферу свого впливу. Сфера впливу Інтереси громадян (споживачів) Інтереси суб’єктів господарювання Інтереси держави Вид впливу
43. 2 Схема проведення Визначення вигод та витрат і формування таблиці вигод і витрат. • інтереси представників якої сфери впливу зачіпає ця вимога; • до яких саме витрат може призвести виконання або невиконання цієї вимоги; • для кого є вигідним виконання вимоги; • чи передбачається проведення контролю за виконанням вимоги і чи потребує такий контроль додаткових видатків. Для кожної із сфер впливу внаслідок дії регуляторного акту одночасно можуть виникати як вигоди, так і витрати. Сфера впливу Вигоди Витрати
43. 3 Схема проведення За формою вираження вигоди та витрати класифікують: • Текстові – ті вигоди та витрати, розмір яких не можна підрахувати. • Числові – ті вигоди та витрати, розмір яких може бути виражений у цифровій формі. • Монетарні - ті вигоди та витрати, які можуть бути виражені в грошовому еквіваленті.
43. 4 Схема проведення Спрощення таблиці вигод і витрат (за необхідності). • Необхідно «загальні» види вигод та витрат поділити на складові частини. • Якщо буде виявлено декілька дублюючих одна одну вигод (витрат), в таблиці слід залишити лише одну, а решту вилучити. • Серед вигод (витрат), що дублюють одна одну, слід залишати в першу чергу ті вигоди (витрати), які можуть бути виражені в монетарній формі, в другу – ті, що можуть бути виражені в числовій формі, і в останню чергу – ті, що можуть бути виражені в текстовій формі. Попередній аналіз результатів: аналіз таблиці вигод та витрат (за необхідності). • порівняти кількість вигод з кількістю витрат; • проаналізувати розподіл вигод та витрат за сферами впливу.
43. 5 Схема проведення Визначення періоду, за який будуть здійснюватися розрахунки. Чим більший період для розрахунків буде обрано, тим точніші результати будуть одержані. • Розрахунок на менший період є допустимим за умови обґрунтування того, що це не вплине на точність результатів аналізу. • Окремі регуляторні акти мають нерівномірний розподіл моментів виникнення вигод та витрат. • Деякі вимоги регуляторних актів мають чітку періодичність (циклічність) впливу: вигоди або витрати виникають один раз протягом певного періоду. Пошук початкових даних для розрахунків. Джерела даних: • власні спостереження та вимірювання; • результати соціологічних опитувань; • висновки експертів; • офіційні видання та публічні звіти державних органів, установ та організацій; • статистичні збірники та інша інформація органів статистики; • екстраполяційні дані.
43. 6 Схема проведення Етап ІІ: «Розрахунки» . Розрахунок значень розміру вигод та витрат. Не існує універсальної методології розрахунків вигод та витрат, оскільки і алгоритм розрахунків, і їх «глибина» залежать від багатьох чинників, зокрема: • Вигоди чи витрати; • Наявних початкових даних; • Точки зору, яка є домінуючою при проведенні аналізу. Вигоди та витрати, вартість яких не відображена на ринку: • Цінність збереженого (втраченого) життя; • Цінність збереженого (втраченого) часу; • Цінність створених (втрачених) робочих місць. Існують засоби опосередкованого розрахунку цих вартостей.
43. 7 Схема проведення Коригування результатів (за необхідності). У зв’язку з тим, що цінність грошей з часом «змінюється» , існує потреба корегування одержаних результатів на відповідний коефіцієнт, який враховує інфляційні процеси, а також той факт, що гроші можуть приносити прибуток. Інтерналізація витрат – процедура інкорпорації всіх релевантних зовнішніх витрат (зовнішніх ефектів) у елементарну структуру внутрішніх витрат. Різновиди переливів: Переливи із продукції на продукцію. Переливи з продукції на споживання. Переливи зі споживання на продукцію.
43. 8 Схема проведення Дисконтування – процедура оцінки поточної цінності вигод і витрат, що буде реалізована в майбутньому. Коефіцієнт дисконтування: КД = 1/(1 + r) в степені n r – норма дисконтування – процент, на який вартість майбутніх вигод та витрат має бути зменшена; n – кількість років, протягом яких майбутні вигоди й витрати переоцінюються. Поточна цінність – вартість гривні майбутніх витрат або вигод, помножена на відповідний коефіцієнт дисконтування: ПЦ = ∑ (МВ х КД), де МВ – майбутня вартість витрат або вигод.
43. 9 Схема проведення Вибір норми переоцінки Суперечні основи вибору норми переоцінки: Приватні норми переоцінки. Вибір норми переоцінки фундується на судженнях про відповідну норму процента, що нараховується на грошові позики в приватному секторі. Соціальні норми дисконтування. Вибір норми дисконтування фундується на судженнях про тимчасові соціальні пріоритети суспільства в цілому. Державна норма дисконтування. Норма дисконтування обирається на основі поточних витрат на оплату процентів з державних позик.
43. 10 Схема проведення Етап ІІІ: «Аналіз результатів» . Визначення економічного та соціального ефекту, інтерпретація результатів. Економічний та соціальний ефект - різниця між сумою вигод, що виникають внаслідок дії регуляторного акту, та сумою витрат на виконання вимог регулювання. Якщо ефект за своїм значенням менше нуля, то впровадження регулювання є не доцільним , якщо більше – то доцільним. Якщо оцінка здійснена щодо декількох альтернативних регулювань, то найбільш доцільними буде регулювання, значення ефекту якого є найбільшим. Наданий висновок буде відображати точку зору тих цільових груп, інтереси яких були враховані при проведенні аналізу.
44. Аналіз чутливості – процедура дослідження чутливості результатів аналізу вигод і витрат і аналізу результативності витрат до альтернативних припущень стосовно вірогідності того, що дані рівні витрат або вигод дійсно матимуть місце.
45. Аналіз прийнятності – процедура тестування рекомендації методом протиставлення її суперечним твердженням. Загрози прийнятності рекомендацій, основаних на аналізі вигод і витрат: • необґрунтованість; • неефективність; • нерезультативність; • виключення; • нелегальність; • нездійсненність; • несправедливість; • недоцільність.
46. Аналіз результативності витрат – порівняння й обстоювання державних програм через калькуляцію їхніх сукупних витрат і ефективності. Він використовує дві різні одиниці вартості. Витрати вимірюються в грошових одиницях, а ефективність, як правило, вимірюється в одиницях товарів та послуг, або якогось іншого цінного впливу. • За результатами стандартного аналізу здобутків і втрат визначають варіант, який матиме найякісніший вплив на вирішення проблеми порівняно з іншими. • Обирають певний рівень втрат і визначають варіант, який забезпечить найбільші здобутки. • Обирають певний рівень здобутків і пізніше визначають варіант, який забезпечить досягнення цього рівня з найменшими втратами.
47. 1 Фази розрахунку витрат І. Опис альтернатив у суттєвих деталях (вартість кожної з них) – обов’язково треба консультуватись з адмінперсоналом для: • детальної оцінки необхідних ресурсів; • врахування додаткових витрат, необхідних для досягнення додаткових можливостей. ІІ. Визначення витрат, які можуть бути відображені в аналізі: 1. необхідно зосереджувати аналіз на істотних витратних елементах і які відрізняються від інших альтернатив; 2. необхідно визначити фіксовані та змінні витрати (для кожної з альтернатив); 3. прирісні витрати є відносними а не середніми; 4. необхідно враховувати вже зроблені витрати (безповоротні); 5. необхідно враховувати всі витрати (з усіх джерел і за всіма статтями); 6. окремі витрати можуть бути покриті грантами, а деякі витрати приносити дохід; 7. певні витрати впливають на витрати в інших сферах програми.
47. 2 Фази розрахунку витрат ІІІ. Оцінка витрат (підходи): 1. перенесення поточних витрат на майбутнє; 2. оцінки продавця; 3. внутрішні оцінки (урядові інстанції); 4. оцінка витрат за аналогією з іншими програмами; 5. статистичні оцінки; 6. фактори та моделі витрат. Приховані витрати – вигоди, що ними пожертвувано заради інвестування ресурсів у виробництво одного продукту в той час, коли можна зробити вибір на користь іншої, більш прибуткової альтернативи.
48. «Неспроможність політики» 1. Невпровадження політики – політика не реалізується так, як це було задумано: • особи, відповідальні за виконання, були не готові, або діяли неефективно; • найбільші зусилля не змогли здолати перешкод, над якими вони не мали контролю. 2. Неналежне / невдале впровадження політики – за несприятливих обставин політика реалізується повною мірою, однак не дає бажаних результатів. Політика – ризикована справа, адже можливі: 1. Недбале виконання. 2. Погана політика. 3. Прикрі невдачі.
49. Горизонтальний і вертикальний виміри політики Вертикальний – передача згори донизу повноважних рішень. Горизонтальний – взаємозв’язки між учасниками з різних організацій (поза вертикаллю владних повноважень).
50. 1 Впровадження – технічна / управлінська проблема Вертикальний вимір політики (високі рівні зовнішньої ізоляції та ступеню контролю): • проектування – послідовність завдань та чіткі формулювання цілей, стандартів виконання, витрат і часового періоду; • виконання – мобілізація відповідних структур і персоналу, фондів і ресурсів, процедур і методів; • контроль – стеження задля гарантії того, що програма реалізовується відповідно із задумом, або наявні відхилення швидко усуваються діями корекції. Методи менеджменту: • планування і контроль мережі, що забезпечує каркас, у якому можна планувати і контролювати впровадження завдяки точному визначенню завдань, які треба виконати; • зв’язки між завданнями; • логічна послідовність у якій вони мають здійснюватися.
50. 2 Впровадження – технічна / управлінська проблема Методика оцінки і перегляду програми: • ймовірність тривалості кожного завдання; • обчислення «критичного шляху» , на якому кожна похибка відкине назад увесь проект; • стеження за «провалами» у мережі та перерозподіл ресурсів, аби діяльність на «критичному шляху» була завершена вчасно. Необхідно здійснювати: • прогнозування (клиноподібні проекції та сценарії «альтернативного майбутнього» , побудовані на різних припущеннях); • планування на випадок надзвичайних обставин; • там, де можливо – реалізація кількох варіантів вибору, аж до одержання надійніших фактів; • експериментальне встановлення цілей та програмування; • постійне стеження, зворотній зв’язок та коригування програми; • фундаментальний перегляд припущень, цілей та програм.
51. Взаємодія організацій – мережа інтересів Впровадження – процес взаємодії організацій, члени яких мають різні цінності, погляди, пріоритети, які до того ж відрізняються від цінностей та поглядів тих, хто обстоює політику, відповідає за її впровадження, підтримку та розробку. Впровадження є інтерпретаційним процесом переговорів між тими, хто відповідає за введення політики в дію, і тими, хто контролює ресурси. Треба досліджувати питання влади і залежності, інтересів і мотивацій та поведінки.
52. Політична діяльність / адміністрування Виконавці також формують політику, адже вони: • перетворюють проблеми в рутинні процедури; • висловлюють обґрунтування для них; • шукають залучення організаційних ресурсів. Ті, хто дає політиці хід, й роблять її тим, чим вона є. . . «Політика виробляється, поки вона адмініструється, і адмініструється поки виробляється» (Anderson).
53. Впровадження політики як політичний процес «Процес здійснення політики – це драма з багатьма дійовими особами, що проходить на кількох аренах, з яких частину складають заплутані крупномаcштабні організаційні ситуації. Рішення є результатом цієї драми, а не довільним виявленням волі, індивідуальною, проміжною дією. Ця драма неперервна. Рішення – це зручні ярлики, навішування опісля на міфічні прецеденти очевидних наслідків невизначених конфліктів» (Schaffer). Необхідно враховувати співвідношення сил / розподіл влади при впровадженні: • в організації; • в міжурядових стосунках (Президента, ВРУ, КМУ, ЦОВВ, МДА та органів місцевого самоврядування) – ресурси різняться між собою та накладають різні обмеження на різні організації. Завжди слід враховувати протидію «заінтересованих сторін» (зовнішніх груп тиску). Впровадження – процес, структурований конфліктом і переговорами.
54. Виміри впровадження політики Вертикальний – стосується повноважень та ієрархії. Надає заходам по впровадженню легітимність. Горизонтальний – політика – колективний процес: не пряма реалізація однієї ідеї, а безперервна взаємодія між багатьма учасникам. Надає ефективність заходам по впровадженню.
55. “Ідеальні” умови впровадження 1. Обставини, незалежні від організації, не накладають суворих обмежень. 2. Для програми необхідний належний час і достатні ресурси. 3. Потрібна комбінація ресурсів має бути наявною. 4. Політика, що підлягає впровадженню, спирається на незаперечну теорію причини й наслідку. 5. Зв’язок між причиною та наслідком є прямим, і між ними рідко бувають проміжні ланки. 6. Зовнішня залежність є мінімальною. 7. Розуміння та узгодженість із приводу цілей. 8. Завдання цілковито визначені у правильній послідовності. 9. Наявність довершеної комунікації та координування. 10. Структури управління можуть вимагати повного послуху.
56. Достатні й необхідні умови ефективного впровадження 1. Чіткі й послідовні цілі, які можуть забезпечити стандарти законного оцінювання й ресурсів. 2. Адекватна причинна теорія, яка гарантує, що політика має точну теорію того, як здійснити зміни. 3. Структури впровадження, структуровані легально, щоб досягти підтримки з боку тих, кому доручено впроваджувати публічну політику, а також цільових груп цієї політики. 4. Сумлінні й умілі впроваджувальники, які на власний розсуд діють задля досягнення цілей політики. 5. Підтримка «заінтересованих сторін» і «незалежних» сил у законодавчій та виконавчій владі. 6. Зміна соціально-економічних умов, що не підриватиме підтримку з боку груп і повноважних осіб, або призведе до відмови від причинної теорії, що підкріплює політику.
57. Піддатливість проблеми, що виникає при впровадженні, для трактування • Наявності технічно обґрунтованої теорії і технології; • Різноманітності поведінки цільової групи; • Ступеня необхідності в зміні поведінки.
58. Необхідно уникати здійснення варіантів, в основі яких лежать 1. Складні системи управління; 2. Великі організації; 3. Істотна ротація.
59. Ефективність впровадження змінюватиметься залежно від • типу і предмета публічної політики; • ступеню радикальності можливої зміни; • дієвості контролю; • задоволення очікувань; • визначення цілей; • досягнення консенсусу; • мобілізації ресурсів.
60. Спроможність законодавства структурувати впровадження 1. інкорпорації адекватної причинної теорії; 2. наявності однозначної директиви щодо політики; 3. достатність і своєчасність фінансових ресурсів; 4. ієрархічна інтеграція в межах / між відомствами, що займаються здійсненням політики; 5. залучення посадових осіб до здійснення політики; 6. формальний доступ для аутсайдерів.
61. Незаконодавчі змінні, що впливають на впровадження 1. соціально-технічні умови, стан технології; 2. увага з боку ЗМІ; 3. підтримка громадськості; 4. ставлення, ресурси груп виборців; 5. вміння посадових осіб, що займаються здійсненням політики, керувати
62. Впровадження – вирішення питань політики Питання політики можуть класифікуватися згідно з ієрархією типів: • Основні – охоплюють справи, що входять до компетенції установ, тобто питання про характер і призначення (функції, цілі, повноваження) урядових організацій. • Вторинні – які знаходяться на рівні операційних програм. Можуть передбачати встановлення програмних пріоритетів, визначення цільових груп і бенефіціаріїв. • Функціональні – питання як на рівні програм, так і на рівні проектів (планування ресурсного забезпечення). • Другорядні – знаходяться на рівні конкретних проектів (адміністративні питання, кадри, процедури і принципи). Програми політики: Стратегічні - стратегії, у яких наслідки рішень є відносно незворотними. Операційні – наслідки рішень є відносно зворотними, не передбачають ризику або невизначеності, що існують на вищих рівнях.
63. Планування впровадження політики Планування політики та структура організації мають аналізуватися разом (формування відповідних процесів та процедур). • Планування змін – зміна породжується самою організацією, або перебуває значною мірою під контролем організації і стосується напрямків, темпів і вибору часу. • Підготовка до змін – зміна нав’язується ззовні або там, де процеси змін важко прогнозувати, контролювати або підтримувати. Адміністративна поведінка (організації та окремі особи) значною мірою визначається контролем і стимулами, заданими через стандарти якості управління.
64. Моделі прийняття рішень • Раціонального актора – увага зосереджується на прийнятті рішення «національним урядом» стосовно цілей, варіантів, наслідків і вибору. • Організаційний процес – увага фокусується на організаціях, які становлять разом національний уряд, і на тому, як організації сприймають проблему і вирішують її. • Бюрократична політика – розгляд національного уряду як такого, що складається з різних гравців із своїми цілями, інтересами, прагненнями та позиціями. Прийняття рішень формується у термінах владних відносин і процесів переговорів, що постійно відбуваються.
65. Ретроспективно побудована схема «Ретроспективно побудована схема» – починають з фази досягнення політикою своєї кінцевої точки, потім аналізують й організовують політику, виходячи із структур поведінки і конфліктів, що існують.
66. Впровадження: досягнення цілей / компроміс з реальністю Організована діяльність формується не лише цілями, яких намагаються досягти, але й природою організаційних форм, через які вона відбувається. Реагування підрозділів, відповідальних за впровадження, залежить відповідної рівноваги між управлінськими компонентами: • персоналом; • організацією; • контролем; • процедурами; • комунікаціями. Реформи можуть передбачати не лише зміни у формально-визначених цілях організації, але й в її структурі, та введення нових рутинних процедур в цій організації.
67. Труднощі, що виникають з операційних потреб 1. Хто ті люди, яких потрібно обслуговувати? 2. Яка природа послуг, що будуть надаватися? 3. Які потенційні викривлення й нерегулярності існують у населенні? 4. Чи можна контролювати цю програму? Чи можна вимірювати її виконання? 5. Чи є якісь компоненти в ній неконтрольованими?
68. Труднощі, що виникають з природи і наявності ресурсів 1. Гроші: які існують обмеження щодо фінансування і які перспективи для отримання додаткових фінансів? 2. Персонал: чи є він у наявності й чи має потрібну кваліфікацію? Чи його достатньо для програми? 3. Простір (приміщення): чи достатньо їх для програми? Чи потрібно їй буде ще простору? 4. Обладнання й матеріали: чи є вони в наявності й чи можна їх використовувати? Чи має значення рівень технології?
69. Труднощі, що виникають з потреби менеджера програми ділитися повноваженнями • Наглядові агенції: з якою їх кількістю матиме справу менеджер і чи надаватимуть вони підтримку? • Паралельні агенції: скільки їх братиме участь і чи може їхній персонал працювати разом? Чи чітко визначені сфери відповідальності? • Обрані політики: допомагатимуть чи заважатимуть? • Які вищі рівні управління будуть задіяні? • Впровадження через приватний сектор: наскільки сильно менеджер програми потребуватиме участі приватного сектора при впровадженні? Наскільки добре менеджер програми зможе контролювати приватних підрядників? • Групи із особливими інтересами: які їхні інтереси і політичний вплив? • ЗМІ: чи прозорою буде програма? Чи допоможуть, чи заважатимуть ЗМІ?
70. Операційний менеджмент – менеджмент проектів. • Метод критичних траєкторій. • Методика проектування, оцінювання й контролю. • «Аналіз систем» .
71. Корпоративний менеджмент Цикл визначення цілей, планування, організації, спрямування і контролю: • Визначення мети і цілей. • Прогнозування. • Розробка стратегій. • Формулювання плану заходів. • Впровадження моніторингу.
72. Менеджмент персоналу Оцінка якості – метод оцінки окремих осіб, з точки зору «якості» їхньої роботи, яка визначається в рамках досягнення цілей організації та в контексті розвитку потенціалу окремої особи. Цільовий менеджмент – метод, в якому цілі взаємно узгоджуються менеджером і підлеглим, щоб визначити чітко сформульовану мету. Мета методу – сприяти об’єднанню цілей окремих осіб і цілей організації. Контроль над здісненням на мікрорівні – контроль за повноваженнями й зміни ставлення виконавців: • менеджмент людських ресурсів (організація навчань); • оплата за якістю діяльності; • схеми оцінювання (відстеження показників якості, інституційний аудит, аудит підрозділів); • застосування оцінки колег; • обмеження термінів перебування на посаді.
73. «Суміш впровадження» політики «Суміш здійснення» політики – суспільні блага і управлінські послуги надаються за допомогою дедалі складнішого й різноманітнішого набору інституцій та інструментів (акторів, організацій, способів виконання і цінностей).
74. Урядова суміш (децентралізація) Територіальний аспект – яка частина чи рівень уряду відповідає за здійснення програми? Як ця відповідальність поділена з точки зору адміністративних і фінансових питань? • Національний рівень • Регіональний / обласний рівень • Місцевий (міський, сільський районний) • Локальний (сільський, районний у місті) Децентралізація: • Локалізація • Гнучкість • Переданий менеджмент • Організаційна культура і зміни.
75. 1 Секторальна суміш (міжсекторальне партнерство) Секторна суміш - зв'язок між публічним, приватним і громадським секторами. Умови публічно-приватного партнерства І. Стартові: • взаємозалежність між обома секторами; • зближення цілей. ІІ. Вторинні (взаємопов’язувальні) умови: • існування мережі каналів спілкування між публічним і приватним секторами; • існування «брокера» для посередництва у переговорах.
75. 2 Секторальна суміш (міжсекторальне партнерство) ІІІ. Умови виконання «проекту» : • взаємна довіра; • недвозначність – і реєстрація – цілей і стратегії; • недвозначність – і реєстрація – розподілу витрат, ризиків і доходів; • недвозначність – і реєстрація – розподілу обов’язків і повноважень; • розподіл фаз виконання проекту; • передбачення і попереднє усунення причин для конфліктів; • законодавче забезпечення; • захист інтересів і прав третіх сторін; • адекватні засоби підтримки і контролю; • способи мислення і дії бізнесового та ринкового характеру; • «внутрішня» координація; • адекватна організація проекту.
76. 1 Суміш примусів до виконання - досягнення послуху. Три категорії влади • загроза – руйнація • обмін – виробництво • любов (звернення до моральних почуттів чи відчуття громади або громадянства) – інтеграція Чому люди в організаціях виконують правила, вимоги дисципліни, розпорядження чи політики? • з міркувань послуху, любові чи моралі. Їх не треба примушувати, вони роблять це тому, що хочуть; • з побоювання наслідків неслухняності; • бо це відповідає їхнім інтересам у сенсі грошей чи винагороди, які приносить їм послух.
76. 2 Суміш примусів до виконання Варіанти примусу до виконання: • скасувати / модифікувати правила (щоб досягти послуху); • поширити слова – скористатися переконанням; • переслідувати і карати порушників правил – використання дії закону та правоохоронців для запобігання незгоді; • зробити фізично важким, неможливим, незручним порушення правил. Критичні аспекти: • наскільки далеко мають заходити методи примусу до виконання? – які рівні (%) примусу до виконання є прийнятними? • хто їх має здійснювати?
77. Суміш цінностей – вибір і пріоритети щодо розподілу ресурсів між галузями політики і щодо проблем, а також між різними програмами, спрямованими на різні проблеми й публічні політики.
78. Організаційна суміш Те, як політика здійснюється (її організаційна суміш), відповідно відображатиме пріоритети і цінності виробників політики.
79. Інерція держслужбовців … діяльність організації має справу більше з процесом, аніж з досягненням цілей. Вона керується радше спеціалізованими процедурами, ніж результатами, і в цьому сенсі – організаційною інерцією. Організації працюють за рутинною процедурою: нові ситуації аналізуються через стару практику. Кожна організація має своє «Положення про діяльність» , яке її працівники розуміють і використовують. «Ми робимо те, для чого створені» .
80. Аналіз опору змінам • Побоювання змін як збільшення рівня невизначеності. • Острах економічних результатів – доходів, вигод, гарантій робочого місця, кар’єрних перспектив. • Необхідність набувати нові навички, брати на себе нові обов’язки, відповідати суворішим вимогам, працювати в новому оточенні. • Статусний острах (послаблення особистої / інституційної самостійності). • Острах швидких змін – перехідний період надто короткий, консультації поспішні. Породжує бажання сповільнення змін.
81. Як усунути опір змінам? • Максимально повна інформація стосовно майбутніх змін (причини, цілі, необхідні засоби). • Вичерпні консультації із зацікавленими сторонами. • Де це можливо – практикувати колективне вироблення і ухвалення рішень. • Відвертість з приводу проблем та небезпек. • Переконування. • Створити клімат довіри, коли люди артикулюють свої побоювання. • Необхідно забезпечити поступовий характер змін, адекватність ресурсів, контроль за наслідками і гнучку природу плану. • Вдосконалити способи визначення і вирішення проблем.
82. Заходи по підтримці політики Необхідні спеціальні зусилля по підтримці політики – заходи, що мають забезпечити здійснення політики саме таким чином, як задумувалося, щоб будь-які зміни були передбачуваними, а не випадковими.
Дякуємо за увагу!
Скачать презентацию Тренінг 4 Вибір та впровадження політики Донецьк
4_alternativechoice_implementation.ppt