Травна система Інфекційні захворювання органів травної системи

Травна система. Інфекційні захворювання органів травної системи.

Травлення – складний біохімічний процес, в якому беруть участь травні ферменти, які перетворюють нерозчинні продукти в розчинні і вони легко тоді всмоктуються в кров та лімфу та засвоюються організмом.

l Травна система – комплекс органів, які забезпечують надходження в організм і перетворення їжі та води у ньому на прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватися або виводитися. l Травний канал поділяють на відділи: ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишок. До органів травлення належать слинні залози, печінка і підшлункова залоза.

Перетравлення починається в ротовій порожнині, де розрізняють два відділи: переддвер’я рота, яке обмежене спереду і боків губами І щоками, ззаду яснами і зубами і власне ротову порожнину, утворену твердим і м’яким піднебінням. Отвір, обмежований передні ми піднебінними дугами називається зівом, який сполучає ротову порожнину з глоткою.

У ротовій порожнині є 4 мигдалики, які утворюють навколо зіва лімфоїдне кільце. У мигдаликах розвиваються лімфоцити.

Язик – рухомий м’язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, є органом смаку. Язик бере участь у перемішуванні їжі у порожнині рота, проштовхуванні харчової кашки до глотки та стравоходу, акті ковтання та у формуванні мовлення.

Зуби –утворення, що складаються переважно з твердих тканин, розташовані у ротовій порожнині й призначені для відкушування, утримання та подрібненні їжі, а також беруть участь у формуванні звуків мови.

За формою і функціями розрізняють різці, ікла, малі і великі кутні зуби. У дорослої людини 32 зуби (по 16 у кожній щелепі): 8 різців, 4 ікла, 8 малих кутніх і 12 великих кутніх.

Кожний зуб має коронку, що виступає з ясен, яка переходить у шийку, і корінь, занурений у зубну лунку ясен. Великі кутні зуби на нижній щелепі мають по 2, а на верхній по 3 корені. Решта зубів – однокорінні.

Зовнішня поверхня зубів – коронка –вкрита емаллю, яка є найтвердішою речовиною організму людини. Під емаллю міститься основна речовина зуба – дентин, яка заповнює також шийку та корінь зуба. У корені дентин вкритий цементом, який є видозміненою кістковою тканиною, яка містить багато кальцію фосфату. Всередині зуба є порожнина, заповнена ніжною сполучною тканиною – пульпою, в якій розміщені кровоносні судини і нерви.

Зуби закладаються і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробному періоді розвитку закладаються початки постійних зубів, які потім замінюють молочні. У дитини на 6 -8 місяці починають прорізатися тимчасові, або молочні зуби. Протягом 2 -го року життя, а інколи і на початку 3 -го року закінчується прорізування усіх 20 молочних зубів. У 6 -7 років у дітей починають випадати молочні зуби і замість них поступово виростаю постійні зуби. Прорізування постійних зубів закінчується до 14 -15 років. Виняток становлять зуби мудрості, поява яких часом затримується до 25 -30 років.

Слина – прозора рідина, в ній міститься 98 -99% води, решта – неорганічні (солі калію, кальцію) і органічні речовини. Ферменти слини: – птіалін -розщеплює складні вуглеводи до мальтози - мальтоза розщеплює дисахариди до глюкози Білки слини: - муцин робить слину клейкою, завдяки чому їжа легше проковзується - лізоцим має бактерицидну дію

В слизовій оболонці рота є багато дрібних залоз, що виділяють слину. В порожнину рота відкриваються три пари великих слинних залоз: привушна підщелепна під’язикова

Слиновиділення здійснюється рефлекторно, за участю нервової системи. До кожної слинної залози підходять волокна нервів симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Їжа, що надійшла в порожнину рота, подразнює закінчення смакових нервів; у них виникає збудження, яке по доцентрових нервах передається в центр слиновиділення довгастий мозок. Тут відбувається передача збудження із доцент рових нервів на відцентрові (симпатичні та парасимпа тичні), які йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторні клітини слинних залоз і відбувається виділення слини певної якості та кількості. Так здійснюється безумовний слиновидільний рефлекс. Жування посилює слиновиділення. Може бути і умовно-рефлекторне - на вигляд їжі, її запах, спогади або розмови про неї, що кілька разів поєднувалися в часі з їдою.

Харчова грудка подразнює рецептори слизової оболонки зіва і глотки. Збудження передається в довгастий мозок, а звідти – по відцентрових нервах – до м’язів, які беруть участь у ковтанні, і викликає їх скорочення. Ковтання –складний рефлекторний акт, у якому беруть участь м’язи язика, глотки, гортані, спрямовані на опускання надгортанника. Надгортанник закриває шлях харчовій груд ці (кашці) у дихальні шляхи. Водночас м’яке піднебіння підіймаєть ся і закриває їх шлях до носоглотки. 1 2 3 4 5 - носова порожнина; язик; м‘яке піднебіння; харчова грудка; надгортанник; 6 - нижня частина глотки; 7 - стравохід; 8 - гортань.

Їжа, подрібнена у ротовій порожнині і просочена слиною, сформована у харчові грудки, через зів надходить у глотку, а з неї у стравохід. Стравохід – м’язова трубка довжиною у дорослої людини – 25 см, у новонародженої дитини 10 см, у дворічної – до 20 см. Стінки стравоходу складаються з трьох оболонок: слизової, м’язової, сполучнотканинної. Епітелій захищає стравохід при рухові по ньому харчової грудки. У дітей слизова оболонка стравоходу багата на кровоносні судини, ніжна, легко може бути поранена грубою їжею.

Шлунок –найбільше розширена частина травної трубкимає вигляд зігнутого мішка, розташований у лівому підре- бер’ї під діафрагмою. Складається з 3 х відділів: вхідна (кардіальна) частина, в яку відкривається стравохід, тіло (середня частина) і пілорична частина, яка сполучається з дванадцятипалою кишкою.

Стінки шлунка складаються з 3 х оболонок: l зовнішня l м’язова l внутрішня Зовнішня оболонка – серозна з підсерозною оболонкою.

м’язова – складається з трьох шарів непосмугованих м’язових волокон: повздовжнього, косого та колового, завдяки яких шлунок може виконувати складні рухи

внутрішня: а) слизова оболонка, яка утворює багато складок. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми, які виробляють шлунковий сік; б) підслизова основа, яка дає можливість слизовій оболонці збиратися у складки.

Шлункові залози головні додаткові ферменти слиз обкладові соляну кислоту

Шлунковий сік вода слиз HCl 0, 5% гормони ферменти За добу 1 -2 л

Ферменти шлункового соку пепсин ліпаза пепсиноген +HCl розщеплює білки до альбумінів і пептонів розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти хімозин сприяє зсіданню молока

Внаслідок механічної і хімічної обробки харчові маси в шлунку перетворюються в харчову кашку – хімус. Після того починаються хвилеподібні рухи шлунка, або перистальтика, спрямовані до кишечнику. Харчова кашка із шлунка окремими порціями евакуюється в дванадцятипалу кишку, де відбувається подальше перетравлювання.

Кишечник тонкий дванадцятипала кишка, порожня клубова 4 -4, 5 м Гормони: товстий сліпа, ободова (висхідна, поперечна, низхідна, сигмовидна, пряма) 1 -1, 5 м - секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі; - холецистохінін, стимулює моторику жовчного міхура; - віллікінін, збуджує моторику ворсинок.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову.

Стінка тонкого кишечника складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки з підслизовою основою, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Її клітини мають вирости – ворсинки, які збільшують функціональну поверхню кишечнику. Середній шар утворений гладенькими м’язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

Початковий відділ тонкої кишки – дванадцятипала кишка (18 -22 см), в якій відбувається найінтенсивніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку.

У слизовій оболонці дванадцятипалої кишки утворюються гормони: секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі; холецистохінін, який стимулює моторику жовчного міхура та відкриває жовчну протоку; віллікінін, який збуджує моторику ворсинок тонкого кишечнику. У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози та жовчних протоків.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця. У підшлунко вій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами у дванадцятипалу кишку.

Гормони підшлункової залози (60 г) l Трипсин – розщеплює білки до амінокислот і активізується ентерокіназою. l Ліпаза – активізується жовчю і Са 2+, розщеплює жири. l Амілаза, мальтаза – розщеплюють вуглеводом.

Печінка найбільша залоза людського організму, яка міститься в правому підребер’ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона ділиться на дві частини – праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки – місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин.

На нижній поверхні печінки є заглибина, в якій лежить жовчний міхур.

Жовч (90 % води і 10 % неорганічних і органічних речовин) жовчні кислоти холестерин лецетин муцин білірубін

Жовч печінки виконує такі функції: а) емульгує жири і сприяє розчиненню їх у воді; б) зв’язує пепсин (кислого вмісту шлунку), чим запобігає розпаду трипсину; в) перешкоджає гнильним процесам у кишках; г) нейтралізує кислотність шлункового вмісту (має лужну реакцію).

Внутрішня оболонка тонкої кишки слизиста – має багато виростів або ворсинок. Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. Дрібні залози, розміщені на слизовій оболонці тонкої кишки, виробляють кишковий сік.

Тонкий кишечник є важливим органом внутрішньої секреції. У ньому розсіяні клітини, які синтезують і виділяють гормони.

Товста кишка (1 -2 м) розміщується в черевній порожни ні у вигляді літери П. Її стінка має три оболонки: слизова з підслизовою основою, м’язову та зовнішню сполучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні моле кули – лише вода, мінеральні солі та деякі вітаміни. У товстій кишці розрізняють сліпу киш ку з червоподібним відрост ком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поділяється на висхідну, поперечну, низхід ну, сигмовидну.

Всмоктування – складний фізіологічний процес, який відбувається головним чином внаслідок активної роботи кишкового епітелію. В цьому процесі діють в основному два механізми: фільтрація і дифузія.