Тлумачення норм права План Поняття тлумачення норми

Тлумачення норм права

План: Поняття тлумачення норми. Способи тлумачення норм права. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.

Термін «тлумачення» (інтерпретація) багатозначний. Поняття «інтерпретація» (лат. interpretatio – роз’яснення) розкривається через роз’яснення, розкриття суті якого-небудь явища і вживається неоднозначно. Інтерпретація в широкому значенні (sensu largo) – це можливість позначити знаки, які передаються одним сприйняттям іншому і засвоюються через зовнішні прояви (тексти, жести тощо). Інтерпретація у вузькому значенні слова (sensu stricto) – це роз’яснення неоднозначно зрозумілих суб’єктами пізнавальної діяльності письмових текстів і розкриття їх основоположного змісту.

Тлумачення права — це особливий вид юридичної діяльності, яка полягає в з’ясуванні та роз’ясненні змісту правових приписів, зафіксованих у нормативних актах.

Необхідність тлумачення права зумовлена: нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. формальною визначеністю правил поведінки в юридичному тексті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлумачення: вживання термінів; наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів; вживання висловів, які вимагають з'ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються. системністю норм права, що зобов'язує суб'єкта тлумачення враховувати взаємозв'язок і заємозумовленість норм права необхідністю забезпечення органічної єдності «духу» і «букви» закону.

Тлумачення норм права як діяльність складається з 2 основних елементів: Уяснення — з'ясуванні суб'єктом тлумачення змісту правових норм «для себе» . Роз'яснення — не «для себе» , а для інших учасників суспільних відносин, коли суб'єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм.

Об'єкт правотлумачної діяльності є норма права. У розкритті дійсного значення правових норм, з'ясуванні змісту правил поведінки, що їх становить, полягає кінцева мета інтерпретації права. Безпосередній предмет інтерпретації права виступає юридичний текст, який міститься у відповідних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо). Під «буквою» закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, що містить норми права (положень нормативно-правового акта, міжнародноправового договору тощо). «Дух» закону передає дійсний зміст норм права, що містяться у відповідному акті, з урахуванням правових принципів, на яких він грунтується, в їх субординації між собою.

Є дві тенденції правотлумачної діяльності: Статична Динамічна

У межах статичного підходу (школа намірів, школа текстуалістів) дійсне значення норми права з моменту її ухвалення і протягом всього періоду її чинності визнається незмінним у часі. За такого підходу в процесі тлумачення підлягає з'ясуванню «воля історичного законодавця» або «воля закону» , тобто те значення норми права, що було вкладено в неї органом, який її ухвалив, на момент прийняття ним відповідного юридичного акта. За динамічного підходу в теорії тлумачення права (телеологічна школа, еволюційне тлумачення) дійсне значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. Правотлумачна діяльність спрямована на з'ясування «волі актуального законодавця» , тобто значення, що надається правовій нормі суспільством на відповідному етапі розвитку з урахуванням потреб соціуму та мінливих умов суспільного життя.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативноправових актів.

Граматичний (мовний, текстовий)— це уяснення їх змісту, що базується на даних граматики, лексики, філологічних наук. Зміст норм досліджується з погляду їх текстової форми. Граматичне тлумачення є початковим та відправним серед усіх способів тлумачення, оскільки юридичні норми існують тільки в мовній формі. Прийоми дослідження спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення у тексті сполучників, розділових знаків, прийменників. Причому, при тлумаченні жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть залишатися поза тлумаченням.

Особливого значення у вітчизняній законотворчій практиці останніми роками набуває спеціально-юридичне тлумачення, яке застосовується для уяснення змісту нормативно- правових приписів, в яких використовуються спеціальні терміни та словосполучення юридичних понять.

Логічне тлумачення — спосіб уяснення, яке базується на використанні законів і правил формальної логіки.

Систематичний — використання системного підходу під час аналізу норм права, окремих статей та в цілому законів. Увага дослідника зосереджується на пошуку головного змісту норми права, що тлумачиться, шляхом визначення міста цієї норми серед норм даного нормативного акта та її порівняння з чинними нормами інших інститутів і галузей права.

Історичний (ретроспектива) допомагає встановити їх зміст норми права, враховуючи їх умови їх виникнення, факти пов'язані з історією виникнення норми, що тлумачить. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, соціально-економічна і політична атмосфера, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлення за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відповідних нормативноправових актів органів, що займалися підготовкою законопроектів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися, до них робилися зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхилялися).

Конкретно-соціологічне тлумачення — установлення змісту нормативноправових приписів з урахуванням не тільки історичних обставин прийняття закону, а й тих реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує.

Телеологічний (цільовий) — аналізі змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативноправових приписів.

Офіційне — якщо здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають спеціальної юридичної форми (постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов'язковий чи рекомендаційний характер). Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення.

Загальне тлумачення — це роз'яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз'яснення має абстрактний характер, тобто його пов'язують не з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами — воно має неперсоніфікований характер; має враховуватися при розгляді всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться; - результат такого тлумачення виражено у вигляді обов'язкових чи рекомендаційних для інших суб'єктів інтерпретаційних положень. Казуальне (індивідуального) тлумачення стосується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу» , конкретної юридичної і справи суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є актуальним тільки у зв'язку з розв'язанням саме цієї юридичної справи.

Залежно від суб'єктів, що тлумачать нормативноправовий припис: Автентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення) Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами, називають ще делегованим, тобто воно не походить від органу, що видав Нормативно Правовий Акт. Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах.

Неофіційне тлумачення-таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили.

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори) для професійного використаня його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм. Доктринальне (наукове) тлумачення — здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів ("наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях).

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту Тлумачення норм права за обсягом — логічне продовження і завершення процесу з'ясування значення і змісту норм права.

Закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного…). Тільки дякуючи їх застосуванню, можна відповісти на запитання, чи повністю збігається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розуміти словесний вираз норми, або нормативноправового акта в цілому в буквальному розумінні, або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст.

Три види тлумачення: Адекватне тлумачення (буквальне) — це такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збігається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми). Поширювальне (розповсюджувальне, розширювальне) тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішньо мовний вираз. Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.

Кінець. . )