Технології соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах: проблеми та перспективи на сучасному етапі
Постановка проблеми та її значення. Розвиток сучасного українського суспільства характеризується постійними змінами у соціально-економічній, демографічній та політичній сфері, що знаходить своє відображення у життєдіяльності українських родин. Проблеми в сім’ї найчастіше виникають при не задоволенні найважливіших потреб людини, не паданні змоги особистісному та духовному зростанню, не досягненні цілей у спілкування, що є наслідком неповноцінної реалізації функцій в сім’ї. Саме не виконання сімейних функцій або ж відсутність їх комплексності і призводить до обставин в сім’ї, які не можна подолати за допомогою узвичаєних методів розв’язання проблем, і призводять до складних життєвих обставин в сім’ї.
Серед основних чинників, які призводять до розвитку складних життєвих обставин і як наслідок, сімейні неблагополуччя виділяють наступні: визначення бідності як одного з основних факторів, що негативно впливає на функціонування сім’ї, особливо з дітьми; послаблення системи сімейного виховання, що є наслідком розпаду системи суспільного виховання; зниження рівня відповідальності батьків за народження та виховання дитини тощо; інвалідність батьків або дітей; смерть/хвороба одного з членів сім’ї; вимушена міграція (в тому числі трудова); наркотична або алкогольна залежність; перебування одного з членів сім’ї в місцях позбавлення волі тощо.
Як наслідок таких умов – комплекс життєвих проблем, що призводять до сімейного неблагополуччя. Допомогу у вирішенні таких складних питань члени родин шукають з боку спеціально підготовлених спеціалістів соціальнопедагогічної сфери, які, знаючи особливості сучасних сімей та комплекс методів роботи, розробляють та впроваджують технологію соціальної роботи з сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.
У Законі України "Про соціальні послуги" визначено сім’ю, яка опинилася у складних життєвих обставинах, як окрему категорію. У Статті 1 Закону України "Про соціальні послуги" ( 2003) визначено, що соціальна допомога може надаватися людям, зокрема сім’ям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Також у цьому законі визначено, що складні життєві обставини – це обставини, які об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (негативні стосунки в сім’ї, психологічний розлад, насильство, самотність, малозабезпеченість, інвалідність, часткова втрата фізичної активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, безпритульність, відсутність житла або роботи, стихійне лихо, катастрофа, самотність)
У спільному наказі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного Департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах" визначено основний порядок роботи з родинами даної категорії.
Основний порядок роботи із родинами, які опинилися у складних життєвих обставинах: виявлення сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах; підготовка соціально-психологічної характеристики сім’ї та ознайомлення з умовами її проживання з метою діагностики складних життєвих обставин; діагностика та аналіз причин та факторів, які обумовили виникнення складних життєвих обставин, та їх можливі наслідки; вжиття термінових заходів для залучення інших підприємств, установ, організацій, звернення до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суду гоню у виявленні порушень правил та свобод дітей та молоді, які потребують негайного реагування; занесення до загального банку даних сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах; складання акту соціального інспектування; здійснення соціальної супроводу, падання соціальних послуг та соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості та характеру самих проблем; консультування, у процесі якого виявляються основні напрями подолання складних життєвих обставин; збереження, підтримка і захист здоров’я сім’ї чи особи, сприяння у досягненні поставленої мети і розкритті їх внутрішнього потенціалу тощо.
Законодавчими актами України опіку над сім’ями з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах покладено на центри соціальних служб Державної соціальної служби сім’ї, дітей та молоді при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту. Згідно нормативних документів визначені такі основні напрями надання послуг таким сім’ям: 1. Вирішення соціально-економічних та побутових питань. 2. Роз’яснювально-інформаційна робота. 3. Психологічна допомога. 4. Соціально-педагогічна допомога. 5. Збереження та відновлення здоров’я. 6. Правова допомога.
Соціальна робота із сім’ями з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах здійснюється шляхом: - проведення бесід, консультувань; - надання психологічних, соціальнопедагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, соціальнопобутових, юридичних послуг; - проведення інформаційно-просвітницьких, навчальних та реабілітаційних заходів з метою попередження та профілактики складних життєвих обставин; - термінового втручання; - - соціального супроводу; - постпрограмної підтримки.
Спеціалізовані формування ЦСССДМ «Служба соціальної підтримки сімей» , завданням якої є: 1) здійснення соціальних заходів, спрямованих на вихід сімей із складних життєвих обставин, які вони не в змозі самостійно подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; 2) попередження виникнення складних життєвих обставин в сім’ї; 3) створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають в сім’ї та повернення до повноцінного життя родини.
«Мобільний консультаційний пункт соціальної роботи» , основними завданнями якого є: 1) реалізація завдань та заходів державних, національних, регіональних та місцевих програм, спрямованих на реалізацію державної соціальної, сімейної та молодіжної політики; 2) забезпечення доступу до соціальних послуг та реалізації соціальних потреб отримувачів послуг; 3) забезпечує виїзд не менше двох фахівців у віддалені населені пункти; 4) здійснює соціальне інспектування; 5) організовує надання якісних соціальних послуг отримувачам послуг за місцем їх проживання або перебування, зокрема в установах Державного департаменту з питань виконання покарань, закладах соціального обслуговування, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інших установах, закладах та підприємствах; 6) виявляє серед отримувачів послуг тих, хто потребує перебування у закладах соціального обслуговування; у разі необхідності забезпечує їх перевезення до відповідного закладу; 7) сприяє проведенню супервізій волонтерів, які залучаються до здійснення соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю, 8) сприяє активізації територіальної громади, батьків, представників організацій різних форм власності до волонтерської діяльності; 9) розповсюджує серед населення району соціальну рекламну інформацію та продукцію.
Технології роботи з неблагополучною у виховному плані сім'єю можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх закладах. Такі технології можуть бути різних рівнів.
Профілактичний рівень. На даному рівні діяльність соціального працівника будується на принципі надання достовірної інформації. Один із шляхів - розробка таких спеціальних програм педагогічної просвіти батьків, які б сприяли повноцінному функціонуванню сім'ї і запобіганню проблемам у взаєминах дітей і батьків. Наприклад, при роботі з сім'єю, в якій у процесі виховання дитини застосовується насильство, необхідно пояснити членам сім'ї згубні наслідки фізичних покарань і навести приклади гуманних методів покарання.
Діагностичний рівень. Тут можливі два варіанти діяльності соціального працівника: - при добровільному зверненні клієнтів - оцінка ситуації й у випадку необхідності організація консультації психолога; - при недобровільному зверненні - збір достовірної інформації про сім'ю, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку. Обов'язковими етапами діагностики є: збір інформації; аналіз інформації; постановка соціального діагнозу. На даному етапі обов'язково використовуються такі діагностичні методи: спостереження; бесіда; анкета; тести.
Також у діагностиці широко використовуються: а) шкалювання - для визначення результату спільної діяльності з сім'єю пропонується шкала, на якій члени сім'ї відзначають стан своєї проблеми до і після візиту до соціального працівника; б) карткові методики - набір карт з певним смисловим змістом (любов, ненависть, розлучення, туга). Сім'ї дається завдання розмістити карточки за часом - теперішнє, минуле і майбутнє. Карткові методики дозволяють скласти загальне уявлення про емоційний стан сім'ї, її життєву ситуацію; в) проективні методики - різновид тестів, спрямованих на визначення неусвідомлюваних клієнтом станів; г) асоціативні проективні методики, побудовані на словесних асоціаціях, системі незакінчених речень; д) експресивні методики (засновані на малюванні: малюнок сім'ї, малюнок себе у вигляді рослини, тварини); е) аналіз документації; є) метод соціальних біографій - збір інформації про історію життя людини і її сім'ї.
Реабілітаційний рівень складається із трьох підрівнів - індивідуального, групового, общинного. На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками чи з дитиною використовується декілька технологій: - консультування. Консультування відрізняється від навчання тим, що значення мають не стільки знання консультанта, скільки його ставлення до проблеми, що склалася, вплив його особистості; - телефонне консультування. Особливість технології - спілкування відбувається через посередника - телефонний аппарат, відсутній візуальний контакт, не можна використати невербальні засоби спілкування; - метод «лист-звернення» . Мета листа-звернення - повідомити інформацію чи зажадати її; клопотання; захист прав клієнта; лист-привітання, підтримка клієнта; - соціальний патронаж.
Груповий рівень. Кількість учасників групи залежить від певної проблеми, що об'єднує людей. Методи групової реабілітації: бесіди, лекція, диспут, дискусія, збори та ін. Значення цих форм роботи полягає в тому, що вони допомагають виявити проблеми, сприяють їх вирішенню, розвивають комунікативні навички клієнта. Однією із ефективних технологій групової роботи є тренінг. У ході тренінгових занять використовується багато з прийомів індивідуальної і групової роботи: міні-лекція, диспут, бесіда, використовуються відеоматеріали, прийоми ігротерапії, арттерапії, «мозкової атаки» і та. ін.
Общинний рівень реабілітаційної роботи. Мета общинної роботи - анімація, стимулювання життєвого простору людей. Общинна робота активізує зусилля людей з вирішення своїх загальних проблем, дозволяє покращити умови життя, вияви ти конструктивних лідерів і нейтралізувати деструктивних. Методи общинної роботи - лекції, дискусії, бесіди, організація масових акцій (суботники, свята). Цілі - виховні, пропагандистські, рекреаційні і т. ін.
Отже, технології можна сприймати залежно від соціальної роботи в широкому та вузькому розумінні, про створення таких умов, які допомагали б населенню вирішувати свої проблеми самостійно, а в результаті сприяли б зменшенню чисельності слабозахищених верств. Інакше кажучи, технології соціальної роботи в широкому розумінні, повинні носити випереджувальний характер.
Скачать презентацию Технології соціальної роботи з сім ями які опинилися у
технологии Лепешкина Влада 45 СП.pptx