Теорія еліт в українській політичній думці елітарні концепції

Теорія еліт в українській політичній думці: елітарні концепції В. Липинського і Д. Донцова. ВИКОНАЛА : СТУДЕНТКА 311 Ш ГРУПИ КРИКУН ДАРІЯ

У перекладі з французької слово ''еліта'' означає ''краще'', ''відбірне'', ''вибране'' і засвідчує володіння певними яскраво вираженими рисами тих чи інших їх політичних носіїв.

Перші спроби науковотеоретичного осмислення феномена елітизму сягають найдавніших часів. Стародавні мислителі усвідомлювали, що народ сам нездатен управляти суспільством і що історію творять вибрані представники панівних верств. Так, китайський філософ Конфуцій вирізняв у суспільстві дві основні норми поведінки: одна для ''вибраних'', інша — для народу, що мусить підкорятися.

Перші концепції еліт у їх сучасному розумінні з'являються лише наприкінці XIX — на початку XX ст. і пов'язані з іменами Гаетано Моски, Вільфредо Парето і Роберта Міхельса.

Гаетано Моска (1858— 1941) італійський дослідник, один з основоположників політичної науки — поділяв суспільство на панівну меншість (еліту) і політично залежну більшість (масу). Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існування цивілізації. Саме правлячий ''політичний клас'‘ визначає історичний процес.

Вільфредо Парето (1848— 1923) італійський соціолог і економіст обґрунтовував свою елітарну теорію біопсихічними якостями індивідів. Згідно з його концепцією люди від природи наділені схильністю до маніпулювання, хитрощів і обману (цих представників еліти він називав ''лисами'') або ж здатністю до використання насильства (''леви'').

Роберт Міхельс (1876— 1936) німецький вчений, один з основоположників політичної соціології — дослідив соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства, і вивів так званий ''залізний закон олігархії''. Суть його полягає в тому, що створення великих організацій веде до їхньої олі-гархізації і формування еліти.

Названі концепції сучасної елітарної теорії належать до маккіавеллістської школи. Вони мають такі спільні положення: > елітарність будь-якого суспільства; > особливі психологічні якості еліти; > усвідомлення елітою своєї винятковості; > право еліти на політичне управління суспільством; > незмінність владних відносин між елітою і простим людом; > конкурентність і зміна еліт у ході боротьби за владу.

Політична еліта — це досить самостійна, найвища, відносно привілейована частина суспільства, наділена непересічними психологічними соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті та здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Виникнення і глибоке обґрунтування елітарних теорій пов'язане в Україні з іменами Дмитра Донцова і В'ячеслава Липинського.

В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний охлократичний демократичний

Класократичний метод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які складають корпоративну монархічну державу.

Демократичний метод заснований на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік.

Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз

Концепція еліти розроблена Д. Донцовим у праці "Дух нашої давнини". На його думку, джерелом формування еліти має бути строгий відбір "кращих людей" з усіх верств суспільства, а не лише з міфічного "демосу", маси, класу, партії. Принциповою для Д. Донцова є обов'язковість суворої "чистки", "проціджування" цього відбору, завдяки чому мас зберігатися духовна, моральна чистота, владна сила, могутність еліти.

До прикмет членів провідної верстви Д. Донцов відносив: • шляхетність, благородство; • мудрість (наявність концепції своїх дій); • мужність, відвага (проявляється у вмінні протиставитись оточенню й самому собі у всіх слабостях).

Політична еліта України. Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератом правлячої і не правлячої груп, які розпадаються, на думку М. Михальченка. на такі специфічні еліти: • еліти класів, прошарків, професійних груп населення; • еліти політичних партій, громадських організацій, рухів; • еліти державних інституцій; • еліти регіонів (автономія, область, місто, район); • еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні економічні структури та засоби масової інформації).

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами: 1. як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС; 2. як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніальному правлінню; 3. як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.

І. Мигович відзначає неоднорідність, пістрявість, не завжди компетентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї: • колишні партійні, державні, господарські керівники; • вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції; • відкриті ідейні противники комуністичного устрою (колишні політв'язні, дисиденти, члени їх сімей); • вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти; • кар'єристи-демагоги.

За висновками А. Пахарєва, в Україні поки що правляча верхівка виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьогодні в Україні складається кілька політичних еліт в надрах об'єднань громадян. Простежуються три основні напрямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберальноцентристський, лівий.

Дякую за увагу!