Теми 7 та 8. Оцінка й калькуляція в системі бухгалтерського обліку. Облік основних господарських процесів
7. 1 Оцінка та калькуляція в бухгалтерському обліку. 7. 2 Облік процесу придбання (створення) та споживання предметів праці. Облік і розподіл транспортно заготівельних витрат. 7. 3 Облік придбання (надходження) та використання засобів праці. 7. 4 Облік праці та її оплати. 7. 5 Облік процесу виробництва. Визначення собівартості виготовленої продукції. 7. 6 Облік процесу реалізації. Визначення фінансових ре зультатів. 7. 7 Способи виправлення помилок у бухгалтерському обліку.
7. 1. Оцінка та калькуляція в бухгалтерському обліку Оцінка — це спосіб вираження в грошовому вимірнику наявності й руху господарських засобів (майна) підприємства. Мета оцінки — узагальнення інформації про різнорідні господарські засоби та економічні явища. Оцінка є суттю бухгалтерського обліку, оскільки є передумовою відображення господарської діяльності в бухгалтерському обліку. Оцінка об'єктів обліку ґрунтується на принципах реальності та єдності (однаковості).
Принцип реальності означає відповідність грошового виразу вартості об'єкта витратам живої та уречевленої праці, вкладеної в нього. Принцип єдності (однаковості) базується на тому, що всі підприємства мають використовувати той самий порядок оцінки стосовно однакових господарських засобів і застосовувати його впродовж тривалого часу. Порядок оцінки різних господарських засобів визначається відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Основними видами оцінки згідно з П(С)БО є такі: 1. Фактична собівартість (для основних засобів застосовують термін «первісна вартість» ). Це сукупність витрат, понесених підприємством під час придбання або створення (виробництва) активу. Це основна оцінка об'єктів бухгалтерського обліку. 2. Залишкова (чиста балансова) вартість основних засобів та нематеріальних активів — це різниця між первісною вартістю основних засобів і нематеріальних активів і сумою нарахованого зносу.
3. Чиста вартість реалізації запасів, яка є очікуваною ціною реалізації запасів за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. 4. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості. Вона є різницею між сумою поточної дебіторської заборгованості (первісною вартістю) і величиною резерву сумнівних боргів. 5. Переоцінена вартість основних засобів і нематеріальних активів. Це первісна та залишкова вартість основних засобів і нематеріальних активів після їх переоцінки (множення на індекс переоцінки).
Окремий термін — облікова оцінка. Це умовна, попередня, планова оцінка господарських засобів. Оцінка найважливіших видів господарських засобів у балансі здійснюється в такий спосіб: • основні засоби та нематеріальні активи відображаються у двох оцінках — за первісною й залишковою вартістю; • виробничі запаси, незавершене виробництво та готова продукція відображаються за найменшою з двох оцінок: фактичною собівартістю або чистою вартістю реалізації; • дебіторська заборгованість за продукцію відображається у двох оцінках: первісною вартістю й чистою реалізаційною вартістю.
Термін «калькуляція» в бухгалтерському обліку має два значення. Це, по перше, сукупність розрахунків з визначення фактичної собівартості об'єкта обліку, по друге, документ, у якому містяться калькуляційні розрахунки. Процедура здійснення калькуляційних розрахунків, тобто обчислення фактичної собівартості, називається калькулюванням. Калькуляція — це один з видів (варіантів) вартісної оцінки господарських засобів підприємства. Вона є необхідною умовою обґрунтування грошової оцінки засобів, а остання, у свою чергу, забезпечує здійснення калькуляційних розрахунків.
Об'єктом калькуляції (калькулювання) є окремий вид чи група однорідної продукції, певний вид робіт або послуг, щодо яких розраховується фактична собівартість їх виробництва. Калькуляційна одиниця — це вимірник об'єкта калькулювання. Калькуляційні одиниці можуть бути натуральними (штуки, тонни, метри, тощо), умовно натуральними, умовними, трудовими.
7. 2. Облік процесу придбання (надходження) та споживання предметів праці. Облік і розподіл транспортно-заготівельних витрат Основними завданнями обліку процесу надходження й використання предметів праці є забезпечення інформації про: • витрати на придбання предметів праці; • обсяг одержаних предметів праці; • розрахунки з постачальниками; • визначення вартості використаних предметів праці.
До предметів праці належать: сировина й матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) тощо. Основний синтетичний рахунок, призначений для обліку предметів праці — 20 «Виробничі запаси» . Це активний, основний, інвентарний рахунок. На дебеті відображають надходження запасів, на кредиті — списання. Сальдо, тільки дебетове, показує наявність виробничих запасів на кінець періоду.
Головний шлях надходження виробничих запасів на підприємство — придбання їх за плату в постачальників. Для обліку розрахунків з останніми використовується пасивний, основний, розрахунковий рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» . На кредиті цього рахунка відображається збільшення заборгованості перед постачальниками за одержані матеріали, на дебеті — погашення її. Сальдо — кредитове, показує заборгованість перед постачальниками на кінець періоду. (Можливе дебетове сальдо свідчить про переплату постачальникам. )
Фактична собівартість придбання виробничих запасів складається з їхньої купівельної вартості й транспортно заготівельних витрат. Купівельна вартість — це вартість виробничих запасів згідно з договором постачання. Транспортно заготівельні витрати (ТЗВ) — це витрати, пов'язані із заготівлею та доставкою виробничих запасів на підприємство.
За купівельною вартістю виробничі запаси відображаються в поточному обліку на відповідних субрахунках до рахунка 20; транспортно заготівельні витрати (ТЗВ) — у поточному обліку на окремому субрахунку рахунка 20. Таким чином, в аналітичному обліку (на субрахунках) виробничі запаси відображаються окремо за купівельною вартістю й ТЗВ, а на синтетичному рахунку 20 вони будуть відображені за фактичною собівартістю придбання.
Операція І 1. Підприємство отримало від постачальника сировину: сталь на суму 150 грош. од. , латунь на суму 50 грош. од. Сума ПДВ — 40 грош. од. Транспортні витрати з доставки сировини на підприємство транспортною організацією — 48, у т. ч. ПДВ — 8. Бухгалтерські проведення: а) на суму одержаних виробничих запасів: Д т 201. 1 «Сталь» . . . 150 Д т 201. 2 «Латунь» . . . 50 К т 631. 1 «Постачальник» . . . 200; б) на суму ПДВ з виробничих запасів: Д т 641 «ПДВ» К т 631. 1 «Постачальник» . 40; в) на суму транспортних витрат: Д т 20. 0 «ТЗВ» К т 631. 2 «Транспортна організація» . . . 40; г) на суму ПДВ з транспортних витрат: Д т 641 «ПДВ» К т 631. 2 «Транспортна організація» . . . 8
Схематично це можна зобразити так:
2. Підприємство сплатило з поточного рахунка постачальнику і транспортній організації за сировину та транспортні послуги 288 грош. од. : Бухгалтерські проведення: а) постачальнику: Д т 631. 1 «Постачальник» К т ЗІ «Рахунки в банках» . . . 240; б) транспортній організації: Д т 631. 2 «Транспортна організація» К т 31 «Рахунки в банках» . . . 48; Надходження виробничих запасів з інших джерел (не від постачальників) відображається в обліку так: 1) виробничі запаси придбано за грошові кошти підзвітною особою: Д т 20 «Виробничі запаси» Д т 641 «ПДВ» К т 372 «Розрахунки з підзвітними особами» ;
2) оприбутковано виробничі запаси, вироблені власними силами: Д т 20 «Виробничі запаси» К т 23 «Виробництво» ; 3) виробничі запаси отримано як внесок до статутного капіталу: Д т 20 «Виробничі запаси» К т 40 «Статутний капітал» ; 4) безоплатно отримані виробничі запаси: Д т 20 «Виробничі запаси» К т 718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів» ; 5) виявлено лишки виробничих запасів у результаті інвентаризації: Д т 20 «Виробничі запаси» К т 718 «Дохід від безоплат но одержаних оборотних ак тивів» .
Виробничі запаси витрачаються на виробництво продукції (робіт, послуг) (основний напрям), на інші господарські потреби, на сторону для реалізації, на капітальне будівництво тощо. З відповідних субрахунків рахунка 20 виробничі запаси в поточному обліку списуються за купівельними цінами. Щоб визначити на кінець звітного періоду фактичну собівартість списаних виробничих запасів, потрібно списати відповідну частку ТЗВ, що належить до таких запасів. Сума ТЗВ, яка належить до списаних (вибулих) виробничих запасів, визначається як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості списаних виробничих запасів за купівельними цінами та відображається на тих рахунках, на які списано виробничі запаси.
Середній відсоток ТЗВ визначається діленням суми залишку ТЗВ на початок періоду і ТЗВ за звітний період на суму залишку виробничих запасів (ВЗ) за купівельними цінами на початок періоду й виробничих запасів, що надійшли впродовж звітного періоду:
Загальну схему обліку надходження й витрачання виробничих запасів
7. 3. Облік придбання (створення) та використання засобів праці Основними завданнями обліку придбання (створення) й використання засобів праці є забезпечення інформації про: • • витрати на придбання (створення) засобів праці; технічний стан засобів праці; витрати на експлуатацію засобів праці; величину зносу (амортизації) засобів праці.
Витрати, пов'язані з придбанням (будівництвом), транспортуванням, установленням засобу праці, попередньо відображаються на дебеті рахунка 15 «Капітальні інвестиції» , який є активним, основним, калькуляційним, із кредиту різних рахунків: 20 «Виробничі запаси» , 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» , 66 «Розрахунки з оплати праці» тощо. Коли засіб праці готовий до експлуатації, його переводять до складу або основних засобів (якщо це основний засіб) — Д т 10 «Основні засоби» К т 15, — або нематеріальних активів (якщо це нематеріальний актив) — Д т 12 «Нематеріальні активи» К т 15. Ці бухгалтерські проведення визначають перетворення капітальних інвестицій на основні засоби та нематеріальні активи.
Рахунки 10 і 12 є активними, основними, інвентарними. На дебеті відображається надходження засобів, на кредиті — їх списання. Сальдо, тільки дебетове, показує наявність засобів на певну дату за первісною вартістю. Засоби праці, на відміну від предметів праці, використовуються впродовж тривалого періоду, зберігаючи свою натуральну форму, і переносять свою вартість на вироблюваний продукт частинами у вигляді зносу (амортизації). Знос (амортизація) — це систематичний розподіл вартості необоротних активів на витрати діяльності підприємства (організації).
Для обліку зносу (амортизації) засобів праці використовується рахунок 13 «Знос необоротних активів» . Це регулювальний, контрактивний, пасивний рахунок. На кредиті відображається сума нарахованого зносу (амортизації), на дебеті — списання зносу (амортизації) при вибутті даного засобу праці. Сальдо, тільки кредитове, показує суму нарахованого зносу (амортизації) щодо засобів праці на певну дату. Використання рахунка 13 дає змогу відображати нарахування зносу (амортизації) засобів праці без зменшення первісної вартості засобів праці, зафіксованої на рахунках 10 та 12.
Різниця між дебетовим сальдо рахунків 10 та 12 (первісна вартість засобів праці) і кредитовим сальдо рахунка 13 (сума нарахованого зносу (амортизації") є залишковою вартістю засобів праці, за якою вони включаються до підсумку балансу. Нарахування зносу (амортизації) засобів праці здійснюється щомісяця (щоквартально) множенням первісної або залишкової вартості засобів праці на норми амортизації, які визначені податковим законодавством і П(С)БО № 7 та 8. Нараховані суми зносу (амортизації) відображаються за кредитом рахунка 13 та дебетом рахунків тих виробництв, де використовуються засоби праці. Здебільшого це рахунки 91 (23), 92, 93, 94.
Загальна схема обліку придбання й використання засобів праці
Отже, основні бухгалтерські проведення з нарахування зносу (амортизації") такі: Д т 91 «Загальновиробничі витрати» (23 «Виробництво» ), 92 «Адміністративні витрати» , 93 «Витрати на збут» , 94 «Інші витрати операційної діяльності» К т 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» .
7. 4. Облік праці та її оплати Основними завданнями обліку праці та її оплати є: • нарахування зарплати кожному працівникові; • здійснення належних утримань (відрахувань) із заробітної плати; • проведення належних нарахувань на заробітну плату. Рис1. Загальна схема обліку розрахунків з оплати праці
Для обліку розрахунків з оплати праці використовується рахунок 66 «Розрахунки з оплати праці» , субрахунок 661 «Розрахунки за заробітною платою» . Це пасивний, основний, розрахунковий субрахунок, на кредиті якого відображають нарахування заробітної плати, на дебеті — утримання з неї та її виплату. Кредитове сальдо показує заборгованість підприємства працівникам із заробітної плати (суми невиплаченої заробітної плати). Схематично облік розрахунків з оплати праці наведено на рис1.
Нарахування зарплати відображається за кредитом субрахунки 661 і дебетом рахунків виробництв, у яких працюють праців ники(Д т 23 «Виробництво» , 24 «Брак у виробництві» , 91 «Загаль новиробничі витрати» , 92 «Адміністративні витрати» , 93 «Вит рати на збут» , 94 «Інші витрати операційної діяльності» тощо). • Нарахування на суми нарахованої заробітної плати в загаль ному вигляді відображено на рис. 2.
Операція І Нараховано зарплату: а) робітникам основного виробництва — 100 грош. од. ; б) робітникам, зайнятим усуненням браку, — 10 грош. од. ; в) адміністративному персоналу — 35 грош. од. ; г) загальновиробничому персоналу — 25 грош. од. ; ґ) працівникам, зайнятим збутом, — 15 грош. од. На основі цих даних складають такі бухгалтерські проведення: а) Д т 23 «Виробництво» К т 661 «Розрахунки за заробітною платою» . . . 100; б) Д т 24 «Брак у виробництві» К т 661. . . 10; в) Д т 91 «Загальновиробничі витрати» К т 661. . . 35; г) Д т 92 «Адміністративні витрати» К т 661. . . 25; ґ) Д т 93 «Витрати на збут» К т 661. . . 15. 185
Ці проведення відображають виникнення заборгованості підприємства перед працівниками (К т 661) і збільшення витрат під приємства (Д т відповідних рахунків). З нарахованої заробітної плати здійснюють різні утримання: податок з доходів фізичних осіб; стягнення за виконавчими листами (аліменти); стягнення єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду; тощо.
Податок з доходів фізичних осіб утримується із суми заробітної плати, зменшеної на суму єдиного соціального внеску. Усі види утримань відображаються за дебетом 661 субрахунка й кредитом відповідних рахунків. Рахування відносять на кредит відповідних субрахунків рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням» і на дебет тих рахунків, на які відносилася нарахована заробітна плата.
7. 5. Облік процесу виробництва. Визначення собівартості виготовленої продукції Процес виробництва — це сукупність господарських операцій, пов'язаних з виготовленням продукції, виконанням робіт і послуг. Процес виробництва є двостороннім: по перше, це споживання засобів праці та живої праці; по друге — виготовлення продукції (робіт, послуг), які є матеріалізацією понесених витрат. Основними завданнями обліку процесу виробництва є: • визначення фактичної величини витрат, понесених на виробництво; • визначення обсягу виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг; • визначення фактичної собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг).
Витрати, пов'язані безпосередньо з процесом виробництва продукції, називають виробничими. Вони становлять виробничу собівартість продукції й поділяються на прямі та непрямі. Прямими виробничими є витрати, які в момент їх здійснення можна прямо віднести з конкретним видом продукції. Відповідно, непрямі виробничі (загальновиробничі) — це такі витрати, у момент здійснення яких таке співвідношення неможливе.
Облік прямих виробничих витрат ведеться на рахунку 23 «Виробництво» , непрямих — на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» . Загальновиробничі витрати, зібрані за дебетом рахунка 91 упродовж звітного періоду, наприкінці звітного періоду розподіляються між видами вироблюваної продукції пропорційно певним базам і списуються з кредиту рахунка 91 на дебет рахунка 23: Д т 23 К т 91.
Рахунок 23 «Виробництво» це активний, операційний, калькуляційний рахунок. На дебеті відображають сукупність виробничих витрат (прямих і непрямих); на кредиті — списання виробничих витрат, які припадають на закінчену продукцію, тобто списання фактичної виробничої собівартості виготовленої продукції. Сальдо рахунка 23 — тільки дебетове; воно показує витрати, що належать до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершеного виробництва. До рахунка 23 ведуться аналітичні рахунки конкретних видів продукції. На таких рахунках виробничі витрати відображаються в розрізі окремих видів витрат — статей калькуляції (калькуляційних статей): матеріали, паливо, зарплата, загальновиробничі витрати тощо. За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) фактичну виробничу собівартість окремого виду продукції.
Фактична виробнича собівартість готової продукції дорівнює: де НЗВ поч — залишок незавершеного виробництва на початок періоду (початкове дебетове сальдо рахунка 23; В період — виробничі витрати за період (дебетовий оборот за рахунком 23); НЗВкін — залишок перевищеного виробництва на кінець періоду (кінцеве дебетове сальдо рахунка 23). Отже, розрахунок фактичної виробничої собівартості готової продукції — це визначення кредитового обороту за рахунком 23 на підставі даних про початковий і кінцевий залишки та дебетовий оборот за означеним рахунком. У цьому полягає відмінність рахунка 23 від решти, з яких нам відомі початковий залишок, дебетовий і кредитовий обороти та необхідно визначити кінцевий залишок.
Оприбуткування за фактичною виробничою собівартістю випущеної готової продукції відображається бухгалтерським проведенням: Д т 26 «Готова продукція» К т 23 «Виробництво» Але фактичну виробничу собівартість можна визначити тільки наприкінці звітного періоду, після відображення всіх прямих і непрямих виробничих витрат. Тому впродовж звітного періоду готову продукцію, що випускається, оприбутковують за плановою виробничою собівартістю (Д т 26 К т 23), а після розрахунку фактичної виробничої собівартості планову виробничу собівартість готової продукції коригують до фактичної величини: на суму економії роблять від'ємний запис, на суму перевитрат — доповнювальний запис.
Рис. 1. Схема обліку процесу виробництва Розрахунком фактичної виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) облік процесу виробництва завершується (рис. 1).
Під час здійснення виробничої діяльності підприємства несуть витрати, що безпосередньо не пов'язані з виробництвом, але які зумовлені самим фактом діяльності підприємства. Це адміністративні та інші операційні витрати. Адміністративними є такі витрати, що пов'язані із забезпеченням діяльності адміністративно управлінського персоналу та управлінням підприємством; наприклад, представницькі витрати, зарплата управлінського персоналу, амортизація й ремонт адміністративної будівлі (офісу), плата за різні професійні послуги (юридичні, аудиторські тощо), плата за послуги банків тощо.
Для обліку адміністративних витрат призначено рахунок 92 «Адміністративні витрати» . Це активний операційний рахунок витрат. На дебеті адміністративні витрати накопичуються з кредиту різних рахунків: 20, 13, 22, 63, 66 тощо; за кредитом відображається списання наприкінці звітного періоду всієї накопиченої за звітний період суми адміністративних витрат на дебет рахунка 79 «Фінансові результати» . Сальдо рахунок 92 не має. До інших операційних витрат належать такі витрати: витрати на дослідження та розроблення, відрахування до резерву сумнівних боргів, нестачі й витрати від псування цінностей, визнані штрафи та пеня, собівартість реалізованих виробничих запасів, витрати на утримання об'єктів соціально культурного призначення тощо.
Для обліку інших операційних витрат призначено рахунок 94 «Інші операційні витрати» . Це активний операційний рахунок витрат. На дебеті такі витрати накопичуються з кредиту різних рахунків: 20, 22, 13, 66 тощо; за дебетом відображається списання наприкінці періоду всієї накопиченої за звітний період суми інших операційних витрат на дебет рахунка 79 «Фінансові результати» . Сальдо рахунок 94 не має.
7. 6. Облік процесу реалізації. Визначення фінансових результатів Процес реалізації — це сукупність операцій із продажу готової продукції (робіт, послуг) споживачам. Реалізація — остання стадія кругообігу господарських засобів, на якій підприємство одержує грошові кошти, необхідні для розширеного відтворення. Основні завдання обліку процесу реалізації такі: • визначення обсягу реалізованої продукції; • контроль за розрахунками з покупцями; • визначення фінансових результатів реалізації (рис. 1).
Рис. 1. Загальна схема обліку реалізації
Датою реалізації продукції вважається дата відвантаження продукції (здавання робіт, послуг) покупцям, тобто дата передання прав власності на продукцію покупцеві з усіма ризиками й вигодами, пов'язаними з правом власності.
Операція І Відвантажено покупцям продукцію за продажними цінами (у т. ч. ПДВ) — 30 000. На продажну вартість відвантаженої продукції (з ПДВ), що підлягає оплаті покупцями, роблять бухгалтерське проведення: Д т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» К т 70 «Доходи від реалізації» . . . 30 000. Це проведення означає відображення очікуваних доходів від реалізації, з одного боку, і збільшення заборгованості покупців, — з іншого.
Операція II Відображено суму ПДВ, що належить до перерахування в бюджет, з реалізованої продукції: Д т 70 «Доходи від реалізації» К т 641 «Розрахунки за податками й платежами (ПДВ)» 5000 (30 000 : 6 = 5 000 /це 20 % від 25 000 — суми реалізації без ПДВ/) Це проведення означає зменшення доходів підприємства й збільшення його заборгованості перед бюджетом щодо ПДВ. Суми ПДВ, що належать до перерахування в бюджет, називають податковим зобов'язанням з ПДВ. Суми ПДВ, які підприємство сплачує постачальникам під час придбання виробничих запасів і засобів праці, називають податковим кредитом з ПДВ. До бюджету сплачується різниця між податковими зобов'язаннями (кредитом рахунка 641 «ПДВ» ) і податковим кредитом (дебетом рахунка 641 «ПДВ» ) з ПДВ.
Операція III Одночасно з відображенням реалізації продукції за продажними цінами (операція 1) списується на витрати фактична виробнича собівартість реалізованої продукції: Д т 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» К т 26 «Готова продукція» . . . 22 400. Операція IV На поточний рахунок надійшла оплата від покупців (виручка) за реалізовану продукцію. Проведення: Д т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» К т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» . . . 30 000. Із процесом реалізації пов'язані витрати на збут: витрати на пакування готової продукції, на її транспортування, на рекламу, оплату працівникам відділу збуту, амортизація (знос) обладнання, що використовується для забезпечення реалізації тощо. Упродовж звітного періоду витрати на збут накопичуються на дебеті рахунка 93 «Витрати на збут» із кредиту відповідних рахунків — 20, 63, 66, 13 тощо.
Операція V Протягом звітного періоду підприємство витратило на забезпечення збуту продукції загалом 2 000. Д т 93 К т 20, 31, 63, 66, 13 тощо. . . 2 000. Наприкінці звітного періоду накопичені витрати на збут списуються з кредиту рахунка 93 на дебет рахунка 79 «Фінансові результати» , субрахунок 791 «Результат основної діяльності» .
Операція VI Списано витрати на збут наприкінці звітного періоду: Д т 791 К т 93. . . 2 000. Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства потрібно порівняти його витрати та одержані доходи за допомогою рахунка 79 «Фінансові результати» наприкінці звітного періоду. На дебет рахунка 79 із кредиту рахунків витрат діяльності (9 клас рахунків) списуються понесені підприємством за звітний період витрати, а на кредит рахунка 79 з дебету рахунків доходів (7 клас рахунків) списуються одержані підприємством за звітний період доходи. Порівнянням дебету рахунка 79 (витрати) і кредиту рахунка 79 (доходів) визначають фінансовий результат. Якщо кредит більший за дебет, то різниця є прибутком, якщо навпаки — збитком. Прибуток (збиток) списується з рахунка 79 на рахунок 44 «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)» . (Якщо прибуток, то Д т 79 К т 441 «Прибуток нерозподілений» , якщо збиток, то Д т 442 «Непокриті збитки» К т 79. )
Операція VII Визначимо фінансовий результат реалізації продукції. Списуємо на рахунок 791 понесені витрати: а) Д т 791 К т 901. . . 22 400 (з операції III) б) Д т 791 К т 93. . . 2 000 (з операції VI) Списуємо на рахунок 791 одержані доходи: Д т 70 К т 791 (на суму чистого доходу, тобто доходу за вирахуванням ПДВ). . . 25 000 (операції І, II: 30 000 5 000 = 25 000)
Визначаємо за рахунком 791 фінансовий результат порівнянням дебету й кредиту: Кредит більше дебету на 600, отже, ми одержали 600 грошових одиниць прибутку. Списуємо його на рахунок 441: Д т 791 К т 441 «Прибуток нерозподілений» . . . 600 Рахунок 791 закривається. Якби витрати на збут становили 3 000 грошових одиниць, ми б одержали збиток:
Його списують: Д т 442 «Непокриті збитки» К т 791 Використання прибутку впродовж звітного періоду відображається так: Д т 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» К т 40 «Статутний капітал» . . . на суму прибутку, спрямованого на збільшення статутного капіталу К т 43 «Резервний капітал» . . . на суму прибутку, спрямованого на збільшення резервного капіталу К т 67 «Розрахунки з учасниками» . . . на суму нарахованих учас никам дивідендів і т. п.
Наприкінці звітного періоду сума використаного впродовж цього періоду прибутку списується на зменшення нерозподіленого прибутку: Д т 441 «Прибуток нерозподілений» К т 443. Субрахунок 443 закривається, він не має сальдо. Субрахунок 441 «Прибуток нерозподілений» має лише кредитове сальдо, яке показує суму прибутку, не використаного на звітну дату. Субрахунок 442 «Нерозподілені збитки» має лише дебетове сальдо, що відображає суму збитків на звітну дату.
7. 7. Способи виправлення помилок у бухгалтерському обліку У процесі здійснення бухгалтерського обліку трапляються такі види помилок: 1. Механічні: • описки (363 замість 336); • пропуск чисел; • порушення подвійного запису (суму операції відображено лише за одним рахунком; суму записано не на тому боці рахунка — замість Д-ту в К-ті та навпаки); • порушення взаємозв'язку регістрів аналітичного та синтетичного обліку (у синтетичному обліку суму відображено, а за аналітичними рахунками не рознесено); • занесення числа не в той стовпчик, не в той рядок.
2. Технічні: • помилки, допущені в розрахунках (під час підсумовування, ділення, множення); • неправильне застосування цін, норм, розцінок. 3. Методичні: — неправильне визначення кореспонденції рахунків; — неправильне віднесення (включення або не включення) витрат до виробничої собівартості готової продукції; — порушення законодавства щодо відрахувань до фондів соціального страхування, нарахувань податків тощо.
За значенням помилки поділяються на: а) локальні, що перекручують інформацію лише в тому документі, в якому вони допущені, і не зачіпають інших документів; б) транзитні, котрі впливають на весь обліковий процес або значну його частину. Причинами виникнення помилок можуть бути: втома, неуважність, не кваліфікованість. У будь якому разі правильність оформлення здійснення операцій має бути перевірена.
Для цього застосовують такі способи виявлення помилок: • порівнюють різні документи, в яких зафіксовано одну й ту саму операцію; • проводять інвентаризацію матеріальних цінностей, грошей і розрахунків; • забезпечують контроль працівників виконавців кваліфікованішими спеціалістами; • проводять суцільну або вибіркову перевірку записів і позначення перевірених записів спеціальною позначкою (V, +, спосіб «пунктування» ). Виявлені помилки мають бути ліквідовані, при цьому використовують такі способи виправлення: • коректурний; • доповнювального проведення (додаткового запису); • сторно (італ. : переведення рахунка).
Коректурний спосіб застосовують, якщо помилкове число занесено в підсумок. Неправильний запис у такому разі закреслюють однією рискою, так, щоб можна було прочитати закреслене, зверху пишуть правильні дані. Виправлення супроводжується написом «Виправлено» , підписами осіб, що складають даний документ, датою виправлення. Цей спосіб використовують для виправлення описок або арифметичних помилок. Спосіб доповнювального проведення застосовується, коли сума бухгалтерського проведення менша, ніж належить. Цей спосіб полягає в тому, що складають доповнювальне (додаткове) бухгалтерське проведення на різницю між правильною сумою й помилковою.
Доповнювальне проведення оформлюють бухгалтерською довідкою, в якій зазначають власне доповнювальне проведення та роблять посилання на дату помилкового запису. Спосіб сторно ґрунтується на використанні від'ємних чисел та поділяється на часткове сторно й повне сторно. Перше застосовується, коли сума бухгалтерського проведення більша, ніж належить. У такому разі складають бухгалтерське проведення на різницю між правильною сумою й помилковою; різниця пишеться або червоним кольором або, за відсутності такого, обводиться рамкою, що означає від'ємне число (у комп'ютерах пишеться число зі знаком « » ).
Від постачальника одержано виробничих запасів на суму 120 грош. од. , у т. ч. ПДВ — 20 грош. од. Відображено в обліку: Д т 20 «Виробничі запаси» . . . 125 Д т 641 «ПДВ» . . . 25 К т 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» . . . 150. Потрібно відобразити: Д т 20 … 100 Д т 641. . . 20 К т 631. . . 120. Сторнувальне проведення: 25 Дт 20 … Д т 641 … 5 К т 631. . . 30
Під час підбиття підсумків з рахунків суми, записані червоним або обведені рамкою, віднімаються. Часткове сторно оформлюють бухгалтерською довідкою, так само, як і доповнювальне проведення. Повне сторно застосовують для виправлення неправильної кореспонденції рахунків. Цей спосіб полягає в тому, що повторно роблять неправильне бухгалтерське проведення, але суму пишуть червоним (обводять рамкою). Потім складають правильний варіант звичайним чорнилом.
З поточного рахунка в касу одержано 100 грош. од. 1. Відображено в обліку: Д т 31 «Рахунки в банках» К т 30 «Каса» . . . 100. Потрібно відобразити: Д т 30 К т 31. . . 100. Повне сторно: Д т 31 К т 30 … 100 Правильне проведення: Д т 30 К т 31. . . 100.
Повне сторно й правильне бухгалтерське проведення оформлюють бухгалтерською довідкою.