Тема Відновлення світового господарства в повоєнні роки

Тема Відновлення світового господарства в повоєнні роки

1. Трансформація форм МЕВ. Міжнародна торгівля • Структура військові потреби воюючих сторін (в рамках антигітлерівської коаліції) • Закон ( «про ленд ліз» ) «Про надання в позику та про віддачу в оренду озброєння» (11. 03. 1941): • пільгові поставки (повна/часткова оплата на основі довгострокового кредиту); • основні реципієнти: Англія, СРСР (майно на 22 і 9, 1 млрд. дол. ). • 1944 р. – 21. 5% працездатного населення США зайнято у військовій промисловості. Пролонгація поставок за умовами угод з метою уникнення кризових явищ. • За роки війни США поставили союзниками озброєння, сировини, обладнання на 49 млрд. дол. (озброєння – 47%, продовольство – 13%)

Перші повоєнні роки • Диспропорції економічного розвитку • Нерівномірність золотовалютних резервів ускладнення міжнародних розрахунків • Дисбаланс зовнішньої торгівлі: 1947 р. товарний імпорт потерпілих країн – 20, 2 млрд. дол. , експорт – 13, 1 млрд. дол. 1948 р. – європейський експорт (крім Великої Британії) на 18% нижче 1938 р. , імпорт – на 14%. • Німеччина виробляла 64% продукції довоєнного рівня • Повільне налагодження міжнародних торговельних зв’язків

План Маршалла (1948 1951) • ↑ попит на машини, обладнання, сировину, матеріали дефіцит золотовалютних резервів у країнах Зх. Європи для оплати зростаючого імпорту зі США • дефіцит торговельного балансу – 7, 1 млрд. дол. • 30 червня 1947 р. завершення строку дії реабілітаційної допомоги ООН (UNRRA – UN Relief and Rehabilitation Administration) • поч. 1947 р. вища рада Державного військового морського координаційного комітету США: різке експорту США, ділової активності, безробіття у США • загострення відносин з СРСР та країнами соц. . блоку • небезпека поширення радянського впливу

Виступ держсекретаря США Джорджа. Маршалла в Гарвардському університеті (червень 1947 р. ): ü готовність США надавати великомасштабну допомогу (замість позик окремим країнам) країнам Зх. Європи за умов розробки ними спільної програми відновлення; ü зобов’язання країн реципієнтів допомоги регулярно звітувати про використання отриманих коштів; ü забезпечення стабільності валют; ü розвиток багатосторонньої торгівлі; ü зниження торгівельних бар’єрів; ü сприяння американським інвестиціям. 1948 1952 рр. загальний обсяг американської допомоги європейським країнам 13, 2 млрд. дол.

Реципієнти допомоги за планом Маршалла, 1948 1952 рр. (млн. дол. )

• Реалізація допомоги через створену у США Європейську відновлювальну програму (ERP – European Recovery Programme) відповідно до встановлених квот • У Європі – Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) • 1949 р. уряди країн ОЄЕС розпочали процес лібералізації взаємної торгівлі • 1949 р. створено Європейський платіжний Союз (відновлення внутрішню торгівлю на основі багатосторонніх платіжних засобів) • 1950 р. ухвалено кодекс про лібералізацію: поступово знято обмеження з 75%, згодом 90% товарів, що підлягали кількісному регулювання у перші повоєнні роки • 1951 р. – Європейське об’єднання вугілля та сталі (Зх. Німеччина, Франція, Італія, Бенілюкс) 1957 р. Римські угоди про створення спільного ринку • 1947 р. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) між 23 країнами

• обсягів торгівлі між країнами Зх. і Сх. Європи Частка країн Зх. Європи в торгівлі східноєвропейських країн • 1938 р. – 73, 8% • 1953 р. – 14% Питома вага країн Сх. Європи в торгівлі західноєвропейських країн • 1938 р. – 9, 5% • 1953 р. – 2, 1%

• СРСР і союзники запрошені до участі в Європейській відновлювальній програмі • Паризька конференція 1947 р. СРСР і союзники погодилися на отримання допомоги (без жодних умов) • 1949 р. країни Сх. Європи (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина. Згодом Німецька Демократична Республіка, Албанія, Монголія, Куба, В’єтнам) утворили Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) Частка торгівлі між країнами РЕВ: • До створення – 15% • 1953 – 80% 1955 р. світовий експорт в 4 рази перевищив довоєнний рівень

Коливання світових цін 1 -й стрибок цін зумовлений повоєнними інфляційними процесами • До війни у Кореї (1951 1952) ціни на продовольчі товари відносно перевищували ціни на сировину • 1950 р. – різке зростання цін на сировину • 1952 р. – стимулювання внутрішнього виробництва США → вирівнювання цін на сировину/сировинні товари • Після війни в Кореї (1951 1952 рр. ) розвиток МТ під впливом НТП

Питома вага країн в світовій торгівлі на початку 1980 х рр. (%)

• 1963 1978 рр. – найвищі темпи економічного зростання в країнах РЕВ • В 10 разів експорт країн що розвиваються до індустріальних країн Експорт індустріально розвинутих країн • ½ готові вироби, машини, обладнання • ≈30% сировинні товари Імпорт індустріально розвинутих країн • 34% машини і обладнання • 40% сировина та паливно енергетичні товари

Слаборозвинуті країни • Експорт – сировина та паливно енергетичні матеріали • Імпорт – машини і обладнання • Поширення торгівлі патентами, ліцензіями, ноу хау (лідери США, Японія, Англія, Канада, Швеція) • На поч. 70 х рр. частка світової торгівлі у світовому ВВП перевищила рівень 1913 р.

2 -й ціновий стрибок • Поч. 1970 х рр. , нафтова криза 1973 1974 рр. (рис. наступний слайд) • ! Ціни на сировину (крім нафти) на кін. 1971 р. в 3 4 рази перевищували рівень 1939 р. • На поч. 1974 р. ↑ втричі → цін імпорту зросли в 4 рази протягом року • Згодом ↑ ціни на цинк, вовну, цукор

Динаміка цін на нафту, 1973 р. (дол. за барель)

Причини зростання цін на нафту • Політика країн членів ОПЕК щодо скорочення видобутку нафти; • ↓ впливу індустріально розвинутих країн на світовий економічний розвиток (1971 1973 рр. – забезпечували 17% приросту світового продукту); • відставання видобутку первинних енергоресурсів → нерівномірність попиту і пропозиції на ринку нафти; • криза міжнародної валютно фінансової системи → спекулятивний бум.

Зростання вартості імпорту, спричинене новим рівнем цін (1974 р. І кв. ): • Англія – на 60% • Японія – на 85% • Італія – на 92% сер. 1970 х – ↓ товарні ціни (крім продовольчих), ↓ спекулятивна активність, уповільнення світового виробництва промислової продукції

Революція в Ірані (1978 р. ) → другий нафтовий шок • уряд припинив поставки нафти на захід → ↑ ціни з 13 до 34 доларів за барель • вересень 1980 р. Ірак оголошує війну Ірану → втрати 15% нафтових потужностей ОПЕК (8% потреб у нафті західних країн) → ціна 42 доларів за барель • ↓ світового попиту на нафту • розробка нових механізмів продажу нафти на Нью Йоркській товарній біржі з урахуванням прогнозів міжнародної енергетичної агенції • використання родовищ нафти в Північному морі (Англія, Нідерланди, Норвегія) • запровадження енергозберігаючих технологій

спроби Саудівської Аравії і Кувейту ↑ присутність на світовому ринку нафти → третій нафтовий шок (1986 р. ) • різке ↓ цін на сиру нафту (10 дол. за барель у квітні 1986 р. ) • втрати нафтодобувних країни Заходу: – Норвегія – 10% доходів бюджету – Нідерланди – 7% – Велика Британія – 3 4% • На поч. 1990 х рр. ціна на нафту 20 дол. за барель (вер. 1990 р. – іракська експансії в Кувейті – тимчасово ↑ до 40 дол. за барель)

Країни РЕВ • Менш залежні від різкого коливання світових цін • Регулювання внутрішніх цін на плановій основі • Відносно тривала стабільність цін (протягом 1955 1967 рр. в СРСР) • Придушення інфляції, нестача товарів • контрактні (історичні ціни) у взаємній торгівлі (в основі середні ціни за попередній п'ятирічний період) → • уникнення різких коливань цін ↔ відсутність справжніх економічних стимулів і регуляторів виробництва і обміну • Торгові субсидії СРСР країнам Сх. Європи – 1976 1978 рр. в середньому 5, 8 млрд. доларів – 1979 р. – 10, 4 млрд. доларів – 1980 р. – 21, 7 млрд. доларів.

• 1970 рр. – завершення процесу повоєнної торгової лібералізації • 1980 рр. – відновлення рівноваги світового господарства (стабілізація ціни на нафту, міжнародної торгівлі) • НТП → ↑ частки наукомісткої продукції у світовому експорті • ↑ комерційних послуг у структурі міжнародної торгівлі (кін. 1980 х торгівля послугами вдвічі перевищувала обсяг експорту продукції видобувної промисловості) • ↑ експорту текстилю/одягу країн Пд. Європи, Пд. Сх. і Пд. Азії, Китаю • 1980 рр. – стагнація взаємних зв’язків, загострення в соціальній сфері країн членів РЕВ • Перебудова в СРСР, ринкові реформи в інших країнах РЕВ → ліквідація планових систем → саморозпуск РЕВ (1990 р. ) • Розпад СРСР (1991 р. ), створення СНД

Географічний розподіл міжнародної торгівлі в кінці 1980 х рр. : експорт (%) Джерело: Foreman Pеck J. The History of the World Economy, p. 375

Географічний розподіл міжнародної торгівлі в кінці 1980 х рр. : імпорт (%) Джерело: Foreman Pеck J. The History of the World Economy, p. 375

2. Міжнародний рух капіталу Чинники інтенсифікації міжнародного руху капіталу в 1940 -1980 рр. : • ↓ витрат на виробництво продукції; • можливість отримання надприбутків; • використання дешевих природних ресурсів, сировини, палива; • використання дешевої робочої сили; • доступ до внутрішнього ринку приймаючої країни; • високі темпи економічного зростання в країнах, що розвиваються; • відкриття фінансових ринків країн, що розвиваються для іноземних інвесторів; • лібералізація інвестиційних режимів в багатьох країнах; • скасування валютних обмежень в окремих розвинутих країнах та країнах, що розвиваються; • становлення структури промислового виробництва в країнах, що розвиваються; • створення легальних ринків капіталу, бірж; • політика, що стимулює розвиток підприємництва

Географічний розподіл ПІІ • до Другої світової війни – експорт капіталу → переважно у колонії та залежні країни • після Другої світової війни – до розвинутих країн (e. g. план Маршалла) • З кін. 1940 рр. основний експортер капіталу – США • 1938 р. – американські приватні сукупні інвестиції 11, 7 млрд. доларів • до 1960 р. – 32, 8 млрд. доларів • до 1973 р. – 107 млрд. доларів.

Географічна структура американських інвестицій у 1973 р. (%)

• 1963 1973 р. інвестиції в ЄЕС становили 18 млрд. • Канаду – 15 млрд. доларів, • Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку 4 млрд. • Латинську Америку 8, 5 млрд. доларів. • Приватні інвестиції → в індустріально розвинені країни Призначення: • обробна промисловість, переробка нафти в розвинених країнах ↔ видобуток корисних копалин, нафти і невиробничі сектори країн, що розвиваються

• 1950 рр. Велика Британія інвестувала понад 6 млрд. доларів за кордон (переважно країни Співдружності) • Притік приватного капіталу (переважно зі США) ≈ 3 млрд. дол. • 1960 рр. – зміна напрямів британського іноземного інвестування з країн Співдружності до ЄЕС (особливо в 1970 х після приєднання до ЄЕС). • Інші європейські експортери: Франція, Німеччина, Нідерланди • Франція → колишні колонії (в основному в Африці) ↔ Німеччина та Нідерланди → європейські країни та США. • 1960 рр. ↑ інвестування цих країн в Іспанію, Бразилію, інші країни, що розвиваються • Призначення: хімічна, фармацевтична промисловість, транспорт, виробництво обладнання, видобуток нафти, кольорових металів

• В кінці 1960 х рр. ↑ Японія в експорті капіталу • Призначення: текстильна, деревообробна, сталеплавильна промисловість, виробництво електронних товарів тривалого користування, транспортне обладнання • Географічна структура: Латинська Америка (переважно Бразилія), Пд. Сх. Азія, Австралія, США

Тенденції ПІІ 1970 рр. : • Загальний відтік капіталу країн ОЕСР • ↓ частки США (з 80% до 60% в період з 1961 7 рр. до 1974 9 рр. ); • ↑ частки інших країн (Німеччина – з 7→ 17 %, Японія 2, 5→ 13 %, Нідерланди – 4 → 10%, Франція – 7 → 9 %); • Притік ПІІ в країни-члени ОЕСР • ↑ частки США з 3 до 27 %, Франції – 8 до 15 %, Бельгії – 4, 5 до 10 %; • ↓ частки інших країн (Німеччина – з 22 до 15 %, Італія – 12 до 5%, Канада – 17 до 3%, Австралія – 16 до 10%, Велика Британія – 9, 5 до 6, 5 %);

↑ ПІІ в країни, що розвиваються Середньорічний обсяг • 1964 1966 рр. – 2 млрд. дол. ; • 1973 р. – 6 млрд. дол. ; • 1975 р. – 10 млрд. дол. Основні реципієнти: Бразилія та Мексика • Глобальна стратегія фірм, стимулювання ПІІ, вдосконалення мережі світових комунікацій → поч. 1980 х ↑ ПІІ втричі швидше, ніж ек спорт і в чотири рази швидше, ніж світове виробництво • ↑ ролі ТНК (більшість організовано у США в 1960 рр. ) • американські та європейські ТНК – левова частка зазначених ПІІ • кін. 1980 х рр. . ≈ 15 тис. ТНК і 120 тис. зарубіжних філій виробляли понад 20% світової продукції, а внутрішньофірмова торгівля перевищувала ¼ світової торгівлі промисловими виробами • 1980 х рр. . для виходу на світові ринки багато фірм у сфері послуг заснували закордонні філії

Офіційна допомога країнам, що розвиваються • 1945 1960 рр. ≈ 26 млрд. доларів США, з яких • США – 16, 6 млрд. дол. • Франція – 4, 5 млрд. дол. • планові економіки – понад 6, 5 млрд. дол. • міжнародні агенції – 2, 90 млрд. дол. Реципієнти: • азійські країни, що розвиваються – 14 млрд. дол. (в основному Індія) • країни Африки – 6, 7 млрд. дол. • країни Латинської Америки – близько 5, 9 млрд. дол. США

1960 1970 рр. : • 110 млрд. дол. – загальна сума притоку фінансових ресурсів, що надійшли від країн Комітету сприяння розвитку, з яких • 61 млрд. дол. – Офіційна допомога розвитку (ODA – Official Development Assistance) • 5 млрд. дол. – надходження з інших офіційних джерел • понад 8 млрд. дол. – централізовано планові економіки (основний СРСР) • ↑ надходження з приватних джерел (45 млрд. дол. , з них ½ прямі інвестиції)

Надходження інвестицій в країни, що розвиваються (%) Джерело: Finance and Development. – December 1995, p. 7

• ! визнання проблеми зовнішньої заборгованості, необхідності застосовування пільгових умов при наданні довгострокових позик • 1971 1980 рр. загальний зовнішній борг країн, що розвиваються ↑ з 86, 6 млрд. до 456, 2 млрд. • До кінця 1980 р. основні країни боржники • неекспортери нафти: Бразилія (56, 6 млрд. дол. ), Індія (16, 7 млрд. дол. ), Південна Корея (20, 5 млрд. дол. ) • експортери нафти: Мексика (42 млрд. дол. ), Алжир (17, 8 млрд. дол. ), Індонезія (17 млрд. дол. )

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960 р. ) більш гнучкі умови кредитування країн, що розвиваються (e. g. тривалий період відстрочки виплат); • до 1980 р. сума позик, наданих МАР, перевищила 17 млрд. дол. • Основні реципієнти: Індія (≈ 10 млрд. дол. ), Пакистан (≈ 1, 2 млрд. дол. )

3. Міжнародна міграція робочої сили Чинники міграційних хвиль: • відновлення європейської економіки • розпад колоніальної системи • перетворення в СРСР та країнах Сх. Європи • 1945 1960 рр. основна міграція з Європи, переважно з Британських островів (2, 2 млн. осіб), Німеччини (1, 5 млн. осіб) та Італії (1, 3 млн. осіб). • 1950 ті рр. ≈ 5 млн. чол. емігрувало з Європи (значно менше, ніж за період 1880 1910 р). • Країни-реципієнти: США, Канада, Австралія (понад 1 млн. осіб кожна), Аргентина та Бразилія. • Обмежувальна імміграційна політика в країнах прийому мігрантів

• 1950 і рр. – іммігранти зайняті в обробній та обслуговуючих сферах промисловості Чистий відтік робочої сили (еміграція імміграція): • 1950 1960 рр. – 3 млн. осіб • 1960 1970 рр. – 400 млн. чол.

Причини внутріконтинентальної міграції: • поверненням на батьківщину громадян з території колишньої гітлерівської Німеччини • масові переселення етнічних німців з Польщі, Чехословаччини, Східної Німеччини (до спорудження берлінської стіни 1961 р. ) • переміщення робочої сили з Пд. Європи і Туреччини до країн Зх. Європи • заохочення ЄЕС та ЄАВТ міграції з Італії, Греції, Іспанії, Португалії, Туреччини і Югославії (повоєнна відбудова економіки, політика гостьових мігрантів → «нульової» міграції в 1970 х) • 1973 р. – в країнах Зх. Європи працювало ≈ 11, 5 млн. легальних і нелегальних мігрантів • 1970 ті рр. – іммігранти ≈ 10% робочої сили Франції, Німеччини, Великобританії, ≈ 20% зайнятих у Швейцарії

• мігранти з Азії і Африки → Зх. Європа, США • Лат. Америка з регіону імміграції перетворилась на регіон еміграції → Пн. Америка (переважно США) • 1970 ті рр. – 4, 5 млн. мігрантів у США (25% приросту населення) • Крім того, Канада, Австралія, Нова Зеландія • 1949 1973 рр. – 59% приросту австралійського населення мігранти • 1970 р. у США від 2 до 12% зайнятих – нелегальні мігранти (з них менше 3/4 мексиканці) • 1980 ті рр. через мексиканський кордон до США щорічно прибували 100 300 тис. чол. .

• 1960 1975 р. – ↓ темпів міжконтинентальної міграції • Перетворення країн Зх. Європи на країни імміграції → 1970 ті рр. . обмежувальна політика ( «нульової» міграції) • Після енергетичної кризи 1970 х рр. міграційний центр – нафтовидобувні країни Арабського Сходу: • поч. 1980 х рр. із 13 млн. населення Бахрейну, Катара, Кувейту, ОАЕ, Оману понад 4 млн. – іноземці (більше ½ іноземні робітники). • 1985 р. – 6 млн. іммігрантів (Кувейт – 60% населення, Катар та ОАЕ – 75%)

• Ізраїль – 2/3 приросту населення за рахунок імміграції (з них 1/3 колишні громадяни СРСР) • Центри міграції в Африці: • ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія (≈ 3 млн. мігрантів із сусідніх країн) • Обмежені міграційні потоки в межах країн РЕВ, поза міжнародним ринком праці

Дякую за увагу!