Тема Суспільство і Людина в системі філософського знання

Тема. Суспільство і Людина в системі філософського знання. 1. Суспільство як об’єкт соціальної філософії. Особливості соціального пізнання. 2. Філософія про походження людини. Сутність людини. Індивід, індивідуальність, особистість.

Література: 1. Філософія. Навчальний посібник. За ред. . І. Ф. Надольного. – К. : Вікар, 2002 с. 356 -564 2. Філософія. Навчальний посібник. Петрушенко В. Л. - К. : Каравела, 2002 с. 444 -459 3. Філософія. Підручник. За ред. . Бичко І. В. – К. : Либідь, 2002 с. 193 -220

1. Суспільство як об’єкт соціальної філософії. Особливості соціального пізнання. Первинна якість соціального що є докорінною відмінністю від природно-тваринного світу полягає в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність. Термін “суспільство” має щонайменше чотири різних значення. 1. Окреме конкретне суспільство (українське, англійське). 2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів. (СНД, Євросоюз). 3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі (людство). 4. Суспільство певного типу взагалі (феодальне, індустріальне.

Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності. Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування та розвитку — це головне завдання соціальної філософії.

Соціум є особливий спосіб життя особливих істот людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетичнофункціональний зв'язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметнодуховного світу культури. Суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно під свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

• • Сфери суспільного життя: економічна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науковотехнічний прогрес; соціальна — включає соціальні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. (революція, реформа, еволюція, війна). В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації; політична — регулює відносини членів суспільства, об’єднаних у різні соціальні групи з метою збереження певної суспільної структури й організації та подальшого її розвитку й удосконалення в інтересах панівних соціальних сил або суспільства в цілому; духовна — споживання, функціонування ідеальних цінностей: знань (зокрема наукових), типів світогляду, філософського і релігійного мислення, творів мистецтва, етичних норм, принципів, ідеалів, освіта і виховання.

Рушійними силами розвитку суспільства виступають суперечності інтересів різних груп людей. Інтерес (з латини - має значення) є реальною причиною соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних груп чи спільнот, які беруть участь у цих діях. Взаємодія ж інтересів відбувається не сама собою, а через реальні суспільні відносини, зв'язки, організації. Суспільне життя постійно "нормує" інтереси, надає їм соціальної форми, сенсу, визначає засоби їхньої реалізації. На основі спільності інтересів відбувається об'єднання людей у соціальні групи. Матеріальний інтерес, тобто відносини власності, є найхарактернішою ознакою, що поєднує людей у різні соціальні спільноти чи роз'єднує їх.

Соціальні рушійні сили суспільного розвитку — це діяльність людей, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні і недержавні органи, колективи, первинні соціальні осередки. Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його унікальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості в суспільстві. Історична особистість, її роль є своєрідним результатом двох складових: соціальних умов, суспільних потреб, з одного боку, і якостей конкретної особистості — з іншого.

Соціальна група — це сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами чи спільною справою. Малі соціальні групи — це малочисельні соціальні групи, члени яких об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому спілкуванні один з одним, що є основою їхніх емоційних відносин і особливих групових цінностей та норм поведінки (сім'я, бригади, дружні компанії, шкільні класи чи студентські групи, військові підрозділи тощо). Розрізняють формальні і неформальні малі групи. Середні соціальні групи є більш чисельними об'єднаннями людей. Це мешканці одного села чи міста, працівники певного заводу чи фабрики, установи, викладачі та студенти одного вищого навчального закладу тощо.

Великі соціальні групи — це багаточисельні об'єднання людей: етнічні спільноти (племена, народності, нації), вікові групи (молодь, пенсіонери), об'єднання за статтю (чоловіки, жінки), класи. Класи, як великі соціальні групи характеризуються чотирма соціально-економічними ознаками: • місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, • відношенням до засобів виробництва, • роллю у суспільній організації праці, • способом одержання і часткою прибутку. Головна класоутворююча ознака — це відношення до засобів виробництва (за Марксом).

Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності (запропонована П. Сорокіним). “Страт" (від латин. — шар, пласт) Ознаки страту — освіта, рід занять, їх престиж, розмір прибутку, ставлення до певних соціальних проблем, манери, смаки, звички та інші. “Горизонтальна мобільність", коли соціальноекономічне становище людини суттєво не змінюється, а лише пов'язане з переходом з одного місця роботи на інше без значного поліпшення чи погіршення економічного становища людини. “Вертикальна мобільность”, коли люди "підіймаються та спускаються, як ліфти в установах“. “Соціальні ескалатори", або "ліфти", на яких люди можуть піднятися на вищі сходинки суспільного становища: економіка; політика; армія; церква; наука; шлюб.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття і вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Форми суспільної свідомості • Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, в суспільстві. • Правова свідомість - являє сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. • Моральна свідомість – система моральних принципів для реалізації у індивідуальному і суспільному житі. • Естетична свідомість - відображає об'єктивну дійсність в художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. • Релігійна свідомість - система релігійних ідей, поглядів та почуттів на світ.

2. Філософія про походження людини. Сутність людини. Індивід, індивідуальність, особистість. Філософія розглядає людину в окресленнях свободи, самоздійснення, пошуку та утвердження життєвих сенсів. Основні версії походження людини: 1. концепції еволюціонізму: занесення на землю із інших світів або планет; виникнення людини шляхом еволюції форм життя; 2. концепція креаціонізму – створення Богом чи якимось вищими силами.

Людський спосіб буття вимагає: • Включення людини в соціально-культурні процеси та опанування людськими способами діяльності, • Вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя. Не пряме, тобто природне, а усвідомлене (знання) ставлення до дійсності; • Свобода, незапраграмованість, наявність вибору дій та поведінки, можливості для максимального самовиявлення, розширення меж, а не їх відсутність; • Індивідуація – багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїття людства; • Принципова всеєдність людського буття, усвідомлення себе часткою людства. • Перебування «на межі» - проблематичність і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування.

Людина – 1. Вид у біологічній класифікації, розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших істот. 2. Характеристика того, наскільки людина є людиною, ступінь відповідності певної конкретної людини нашим уявленням про сутність людини; Індивід – окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не у всій родовій повноті та яскравості (рід – вид – індивід). Особистість – людська особа (соціалізований індивід), що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги. Індивідуальність - особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона і прагне це реалізувати.

Прояви людської особистості - через самість – • Самоусвідомлення (що таке людина, що вона привносить в цей світ, що вона може і повинна робити, відповідно переносить на і на себе) • Самовизначення (вільне, творче відношення до дійсності і себе самої) • Самодостатність (можливість покладатися лише на самого себе, вміння володіти собою) • Сенсопокладання (орієнтування своїх дій та вчинків на єдиний центр своїх принципів, переконань, цінностей) • Самодетермінація (самовизначення свого життя, долі, свого настрою щодо буття і життя. Активність, динамізм, занепокоєність). Отже людська особистість розкривається через співвідношення: самість – духовний світ – діяльність.

Цінність – це значущість чогось для людини. Цінність цілісний, інтегральний мотив діяльності у тому сенсі, що діяльність (вчинок) вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями. До найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести: – Найвищу цінність – людське життя; – Право людини на вибір життєвого призначення, самореалізація (право розпоряджатися своїм життям належить самій людині); – Свобода (під свободою розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення); – До людських вічних цінностей відносять також моральні, естетичні, соціокультурні.

Сенс життя виключно людське явище. Це претендування на свідоме вирішення та врегулювання життя. Питання про сенс передбачає наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя, тобто уміння оперувати як стратегічними життєвими цінностями, принципами та орієнтирами, так і знаннями про життя, дійсність, людину. Справжнє диво людського життя – його можна підпорядкувати певній меті і справді її досягнути. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який не виводиться із людських потреб, а навпаки визначає їх. Він притаманний усім людям і є рушійною силою розвитку особистості. Висновок. Філософія наставляє на те, щоби ми були гідними дарованого нам життя і розпорядилися ним належним чином, - тобто – із думкою про сенс, життєві вчинки, відповідальність, реалізацію себе і своєї свободи.

Завдання на СП: Заняття 2. Суспільство як предмет філософського аналізу. Людина в системі філософського знання. 1. Особливості соціального пізнання. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок. 2. Соціально-класова структура суспільства: перспективи, проблеми. Суспільні суперечності, їх місце в розвитку суспільства. 3. Суспільна свідомість, її структура. 4. Проблема походження людини. Біологічне і соціальне в людині. Індивід, індивідуальність, особистість. 5. Цінності людського буття. Філософська проблема сенсу життя і щастя людини.